Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №909/32/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа № 909/32/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Скрипчук О.С., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою:Фізичної особи - підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни

на рішення:Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2026 (суддя Михайлишин В. В. повний текст рішення складено 15.05.2026),

у справі:№ 909/32/26,

за позовом:Фізичної особи - підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни, с. Георгіївське Запорізької області,

до відповідача:Фізичної особи - підприємця Шевчук Ірини Володимирівни, с. Крихівці Івано-Франківської області,

про:про розірвання договору купівлі-продажу товарів та стягнення заборгованості в розмірі 253 775, 34 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Федів Іван Ігорович – представник.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Фізична особа - підприємець Дігтяр Тетяна Олексіївна звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Шевчук Ірини Володимирівни про розірвання договору купівлі-продажу товарів від 27.11.2025 № 15 та стягнення заборгованості в сумі 253 775, 34 грн, з яких: 248 000, 00 грн – основна сума боргу за непереданий товар, 5 265, 75 грн – пеня, 509, 59 грн – 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.11.2025 між Фізичною особою - підприємцем Дігтяр Тетяною Олексіївною (надалі - позивач, апелянт, покупець) та Фізичною особою - підприємцем Шевчук Іриною Володимирівною (надалі - відповідач, продавець) було укладено договір купівлі - продажу паливних гранул № 15 (надалі договір). Відповідно до умов вказаного договору та додаткової угоди від 02.12.2025 № 1 позивач виконав свої зобов`язання за договором та сплатив на розрахунковий рахунок відповідача попередню оплату за товар в розмірі 418 000, 00 грн. Однак відповідач взяті на себе зобов?язання в частині передачі товару не виконав в повному обсязі, відвантаживши товар лише на суму 170 000, 00 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Господарський суд Івано - Франківської області рішенням від 12.05.2026 у справі № 909/32/26 позовні вимоги задоволив частково та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 75 141, 78 грн, з яких 75 000, 00 грн - основна сума боргу за непереданий товар та 141, 78 грн - 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Крім цього, стягнув 901, 72 грн судового збору та 2 516, 11 грн витрат на професійну правову допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач не погодилась з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а судом неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, позивач звертає увагу на помилковість висновку місцевого суду щодо зустрічного характеру виконання сторонами зобов`язань, оскільки умовами договору передбачено здійснення покупцем 100 % попередньої оплати, після чого продавець зобов`язаний поставити товар. З огляду на непоставку відповідачем товару у встановлений строк апелянт вважає правомірним зупинення подальшої оплати за договором та зазначає про наявність підстав для повернення попередньої оплати відповідно до ст. 693 ЦК України.

Також апелянт посилається на істотне порушення відповідачем умов договору, що, на його думку, є підставою для його розірвання. При цьому зазначає, що через непоставку товару був змушений придбавати аналогічний товар у інших контрагентів для виконання власних зобов`язань за договорами публічних закупівель.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки доказам придбання товару у інших постачальників, які, на думку апелянта, підтверджують істотність порушення відповідачем договірних зобов`язань.

З огляду на вказані обставини, позивач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта та зазначає, що умовами договору чітко передбачено обов`язок покупця здійснити 100 % попередню оплату відповідно до рахунку-фактури, тоді як обов`язок продавця щодо передачі товару виникає протягом 25 днів саме з моменту надходження коштів на його рахунок. Оскільки за рахунком-фактурою від 27.11.2025 № 20 позивач сплатила лише 173 000 грн із передбачених 253 000 грн, відповідач вважає, що позивач не виконала умови договору щодо повної попередньої оплати, а відтак строк виконання відповідачем обов`язку з передачі товару не настав.

Посилаючись на положення ст. 538 ЦК України, відповідач зазначає, що спірні правовідносини є зустрічним виконанням зобов`язань, у зв`язку з чим продавець мав право зупинити виконання свого обов`язку до моменту належного виконання покупцем обов`язку з попередньої оплати. На думку відповідача, покупець, який сам не виконав зустрічного обов`язку, не вправі посилатися на прострочення продавця, якщо саме невиконання покупцем свого обов`язку зумовило непередання товару.

Відповідач також вважає, що апелянт не навів нових обставин чи належних доводів на спростування висновків суду першої інстанції, а лише повторює викладені ним обставини та намагається виправдати невиконання умови договору щодо 100 % попередньої оплати.

З огляду на викладене відповідач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, та просить суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 справу № 909/32/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Скрипчук О.С., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни від 03.06.2026 на рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 12.05.2026 у справі № 909/32/26, витребувано в Господарського суду Івано - Франківської області матеріали справи № 909/32/26.

17.06.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 909/32/26.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на 06.07.2026.

20.07.2026 представник відповідача на адресу суду через підсистему Електронний суд подав відзив на апеляційну скаргу разом із заявою про поновлення строку на його подачу, який судом протокольною ухвалою від 31.08.2026 поновлено.

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.09.2026.

У судове засідання 28.09.2026 представник апелянта не з`явився, причин неявки не повідомив.

У судове засідання 28.09.2026 представник відповідача з`явився, заперечив щодо вимог апеляційної скарги.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності представника апелянта.

У судовому засіданні 28.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище позиції Європейського суду з прав людини.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено місцевим господарським судом, 27.11.2025 між Фізичною особою - підприємцем Дігтяр Тетяною Олексіївною (покупець) та Фізичною особою - підприємцем Шевчук Іриною Володимирівною (продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 27.11.2025 № 15.

Пунктом 1.1. договору сторони передбачили, що продавець зобов`язується передати у власність покупця - паливні гранули (надалі - товар), а покупець зобов`язується оплатити 100 % передоплату згідно рахунку-фактури.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість, ціна та загальна сума товару визначені у рахунку-фактурі.

Пунктом 2.1. договору, сторони погодили, що покупець проводить передоплату в розмірі 100 % згідно рахунку-фактури.

Продавець повинен передати товар покупцю протягом 25 днів з моменту поступлення коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.1. договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2026 року, а у фінансовій частині до повних взаєморозрахунків (п. 5.1. договору).

27.11.2025 відповідачем було складено та направлено позивачу рахунок-фактуру від 27.11.2025 № 20, згідно з яким обсяг паливних гранул, що підлягали придбанню позивачем, становив 22 тонни, за ціною 11 500,00 грн за 1 тонну на загальну суму 253 000, 00 грн.

На виконання умов договору позивач, відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури № 20 від 27.11.2025 на суму 253 000,00 грн, здійснила переказ коштів у розмірі 173 000, 00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями, а саме:

- від 29.11.2025 № 337 на загальну суму 120 000, 00 грн;

- від 12.12.2025 № 356 на загальну суму 53 000, 00 грн.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що 02.12.2025 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу товарів від 27.11.2025 № 15 (надалі – додаткова угода № 1), відповідно до якої продавець зобов`язується передати у власність покупця паливні гранули в кількості 40 тон за ціною 10 000,00 грн за одну тонну без ПДВ, а покупець - здійснити авансову оплату відповідно до рахунку продавця. При цьому продавець зобов`язався передати товар покупцю у строк до 20.12.2025.

02.12.2025 відповідачем було складено та направлено позивачу рахунок-фактуру від 02.12.2025 № 22, відповідно до якої обсяг товару, який має намір продати відповідач складає 22 тони за ціною 10 000, 00 гривень за одну тонну, на загальну суму 220 000, 00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов додаткової угоди № 1 та виставленого відповідачем рахунку - фактури від 02.12.2025 № 22 здійснила переказ коштів у розмірі 245 000, 00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме:

- від 02.12.2025 № 343 на загальну суму 25 000, 00 грн;

- від 02.12.2025 № 342 на загальну суму 75 000, 00 грн;

- від 05.12.2025 № 349 на загальну суму 75 000, 00 грн;

- від 12.12.2025 № 355 на загальну суму 70 000, 00 грн.

Водночас у відповідача виник обов`язок передати позивачу оплачений товар у строки, визначені договором та додатковою угодою № 1, а саме за договором – протягом 25 днів з моменту надходження відповідних коштів на рахунок продавця, а за додатковою угодою № 1 – до 20.12.2025.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем умови договору та додаткової угоди № 1 виконано лише частково.

Зокрема, відповідач поставила позивачу товар загальною масою 17 тон на загальну суму 170 000, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними та товарно-транспортними накладними, а саме:

- за накладною від 17.12.2025 № 34 - 11 тон товару за ціною 10 000,00 грн за одну тонну без ПДВ, загальною вартістю 110 000, 00 грн без ПДВ (ТТН від 17.12.2025 № 8);

- за накладною від 22.12.2025 № 16 - 6 тон товару за ціною 10 000,00 грн за одну тонну без ПДВ, загальною вартістю 60 000,00 грн (ТТН від 22.12.2025 № 14).

З огляду на наведене, враховуючи, що додатковою угодою № 1 визначено строк передачі товару до 20.12.2025, відповідачем не виконано у встановлений строк зобов`язання щодо поставки 5 тон товару за рахунком-фактурою від 02.12.2025 № 22, вартість якого становить 50 000,00 грн.

При цьому факт поставки відповідачем товару загальною вартістю 170 000,00 грн позивачем не оспорюється та не ставиться під сумнів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем у повному обсязі зобов`язання щодо поставки товару виконано не було, у зв`язку з чим 26.12.2025 позивач засобами поштового зв`язку направив відповідачу претензію з вимогою виконати взяті на себе за договором зобов`язання. Проте, вказана претензія відповідачем не була отримана та повернулась на адресу позивача із зазначенням причини повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання”, що підтверджується даними трекінгу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» № 6912000092658. При цьому відповідачем не надано жодних доказів на спростування зазначених позивачем обставин.

У зв?язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача 248 00, 00 грн заборгованості, з яких 173 00, 00 грн здійсненої позивачем попередньої оплати за товар відповідно до умов договору та на підставі рахунку-фактури від 27.11.2025 № 20, а також 50 000, 00 грн недопоставленого товару та 25 000, 00 грн здійсненої позивачем переплати за рахунком-фактурою від 02.12.2025 № 22.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 27.11.2025 № 15 та додаткової угоди № 1 позивачем здійснено попередню оплату за товар на загальну суму 418 000,00 грн, з яких 173 000,00 грн сплачено на виконання умов договору та рахунку-фактури від 27.11.2025 № 20, а 245 000,00 грн – на виконання умов додаткової угоди № 1 та рахунку-фактури від 02.12.2025 № 22. При цьому, за рахунком-фактурою від 27.11.2025 № 20, загальна вартість товару за яким становила 253 000,00 грн, залишок несплаченої позивачем суми становить 80 000,00 грн.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що позивачем за рахунком-фактурою від 02.12.2025 № 22 сплачено відповідачу 245 000,00 грн при визначеній у рахунку вартості товару 220 000,00 грн, у зв`язку з чим сума переплати становить 25 000,00 грн.

У зв`язку з наведеним, місцевий господарський суд дійшов висновку, що стягненню. з відповідача підлягає лише заборгованість у розмірі 75 000, 00 грн, з огляду на те, що відповідач не поставив оплачений та погоджений між сторонами за рахунком-фактурою від 02.12.2025 № 22 товар на суму 50 000, 00 гривень та не повернув позивачу 25 000, 00 грн надмірно сплаченої за цим рахунком-фактурою суми попередньої оплати.

Колегія суддів проаналізувавши вищенаведені обставини справи, зазначає наступне.

Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

За приписами частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати

Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, однак, у разі нездійснення поставки, правова природа сплаченої суми не змінюється і покупець має право на її повернення.

Умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №910/18530/23 та від 11.02.2025 № 914/1314/24.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 виснувала, що договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.

Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно, інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

З огляду на зазначене, Об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст. 538 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 25.02.2020 у справі № 922/1705/19. Системне тлумачення ст. 538, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 655, ст. 692, ч. 1 ст. 697 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, загальна сума коштів, перерахованих позивачем на рахунок відповідача на виконання умов договору від 27.11.2025 № 15 та додаткової угоди № 1 від 02.12.2025, становить 418 000,00 грн. При цьому відповідачем фактично поставлено позивачу товар загальною вартістю 170 000,00 грн, що сторонами не заперечується. Проте, зобов`язання щодо поставки решти товару відповідачем виконано не було.

Відтак, за вирахуванням вартості фактично поставленого товару, у відповідача залишилися грошові кошти позивача у розмірі 248 000,00 грн, (418 000,00 грн – 170 000,00 грн), які не були забезпечені зустрічним виконанням відповідачем його обов`язку щодо поставки товару.

Разом з тим колегія суддів враховує, що за рахунком-фактурою від 27.11.2025 № 20 позивачем було сплачено 173 000,00 грн із визначених у ньому 253 000,00 грн. Несплачений залишок у розмірі 80 000,00 грн, на який посилається місцевий господарський суд, не є предметом вимоги позивача про повернення попередньої оплати, оскільки такі кошти відповідачу позивачем фактично не перераховувалися.

При цьому суд враховує заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, зокрема обґрунтування позивачем несплати залишку в розмірі 80 000,00 грн у зв?язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару за повністю попередньо оплаченим рахунком-фактурою від 02.12.2025 № 22. Враховуючи порушення відповідачем строків поставки, позивач очікував спочатку належного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки вже оплаченого товару, у зв`язку з чим остаточну оплату за рахунком-фактурою від 27.11.2025 № 20 не здійснив.

Водночас після поставки товару на загальну суму 170 000,00 грн відповідач подальшу поставку товару не здійснював. Таким чином, незважаючи на отримання від позивача коштів у загальному розмірі 418 000,00 грн, відповідач поставив товар лише на суму 170 000,00 грн, а решта отриманих коштів залишилася без відповідного зустрічного виконання.

При цьому відповідачем наведені доводи позивача належним чином не спростовано, зокрема не надано належних і допустимих доказів на підтвердження подальшої поставки товару, а також належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Водночас несплата позивачем залишку у розмірі 80 000,00 грн не може бути підставою для неврахування 173 000,00 грн, які сплачені відповідачу за рахунком-фактурою від 27.11.2025 № 20, оскільки зазначена сума є фактично перерахованими коштами та не забезпечена відповідним зустрічним виконанням.

Як вже зазначалось, за рахунком-фактурою від 02.12.2025 № 22 позивачем сплачено 245 000,00 грн при вартості товару 220 000,00 грн. Враховуючи, що відповідач поставив товар лише на суму 170 000,00 грн, 50 000,00 грн становить вартість непоставленого товару, а 25 000,00 грн — суму переплати.

Таким чином, незалежно від розподілу здійснених позивачем платежів за окремими рахунками-фактурами, визначальним для вирішення спору є встановлений факт наявності у відповідача коштів у розмірі 248 000,00 грн, яким не відповідає належне зустрічне виконання зобов`язання щодо поставки товару.

З огляду на те, що відповідач не виконав у встановлений строк свого обов`язку щодо передачі оплаченого товару, позивач, реалізуючи передбачене частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України право, звернувся з позовом до господарського суду з вимогою про повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин у відповідача існує обов`язок повернути позивачу фактично отриману суму попередньої оплати за непоставлений товар.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 248 000,00 грн заборгованості за непереданий товар є обґрунтованими, а висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для повернення лише 75 000, 00 грн не відповідає встановленим у справі обставинам та нормам матеріального права.

При цьому доводи позивача про те, що невнесення ним залишку оплати у розмірі 80 000,00 грн було зумовлене невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки вже попередньо оплаченого товару, колегія суддів вважає такими, що підлягають врахуванню при оцінці взаємного виконання сторонами договірних зобов`язань.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору купівлі - продажу товарів колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Приписами ч. 3 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

У постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/4994/19, зазначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 22.06.2020 у справі № 922/2216/19, та від 06.03.2019 у справі № 183/262/17.

Про невиконання зобов`язання можна говорити якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов`язання є його неналежне виконання тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання.

Суд зазначає, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідно до п. 5. 1. договору, він набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2026 року, а у фінансовій частині до повних взаєморозрахунків.

Крім того, колегія суддів враховує подані позивачем докази на підтвердження обставин, пов`язаних із придбанням ним товару у інших постачальників після невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань. Зокрема, до матеріалів справи долучено рахунки та накладні від 18.12.2025, 22.12.2025, 23.12.2025, 25.12.2025 та 19.01.2026, які підтверджують придбання позивачем пелетів соснових та подальшу їх передачу іншим споживачам.

Зазначені докази свідчать про те, що невиконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів від 27.11.2025 № 15 мало для позивача істотні наслідки, оскільки у зв`язку з непоставкою відповідачем погодженого та попередньо оплаченого товару позивач був змушений здійснювати закупівлю відповідного товару в інших контрагентів з метою виконання власних зобов`язань перед іншими споживачами в межах публічних закупівель UA-2025-11-21-006894-a та UA-2025-11-24-000239-a.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що за рахунком-фактурою від 02.12.2025 № 22 позивач здійснив повну оплату вартості погодженого товару, зокрема з переплатою, однак відповідач у встановлений строк поставку товару не здійснив. За таких обставин позивач був позбавлений можливості розраховувати на належне виконання відповідачем свого основного договірного обов`язку та вимушений був забезпечувати необхідний обсяг товару шляхом його придбання в інших постачальників.

Таким чином, невиконання відповідачем договірного обов`язку щодо поставки товару у погоджений сторонами строк призвело не лише до непередання позивачу попередньо оплаченого товару, а й до необхідності вчинення останнім додаткових дій для забезпечення виконання власних договірних зобов`язань перед третіми особами.

Аналізуючи твердження учасників справи та подані на їх підтвердження докази, колегія суддів доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності та підтверджують наведені позивачем обставини щодо укладення між сторонами договору, здійснення позивачем попередньої оплати за товар, невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з передачі товару у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу фактично сплачені кошти у розмірі 248 000, 00 грн за непереданий товар.

Враховуючи встановлене неналежне виконання відповідачем умов договору, яке полягає у невиконанні обов`язку щодо поставки оплаченого товару в погодженому сторонами обсязі та строки та має характер істотного порушення договору в розумінні частини другої статті 651 ЦК України, колегія суддів вважає наявними підстави для його розірвання у судовому порядку.

Водночас відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору судом зобов`язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили, якщо інше не встановлено рішенням суду. Отже, з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору припиняються зобов`язання сторін за договором купівлі-продажу товарів від 27.11.2025 № 15.

Зважаючи на наведене колегія суддів вважає що позовна вимога позивача про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 5 265,75 грн, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За умовами статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, виснував, що законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватись принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу товарів від 27.11.2025 № 15 не містить положень щодо відповідальності у вигляді пені та не визначає її розміру.

Відтак, за відсутності в договорі умови про відповідальність відповідача у вигляді пені та за відсутності законодавчо встановленого розміру такої санкції, правові підстави для її стягнення відсутні. Тому, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 509, 59 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 509,59 грн. Такий розрахунок здійснено на всю суму заявленої до стягнення основної заборгованості у розмірі 248 000,00 грн за період з 20.12.2025 по 13.01.2026, тобто за 25 днів прострочення, за формулою: 248 000,00 грн х 3 % х 25 : 365 : 100.

Місцевий господарський суд не погодився із розрахунком позивача, оскільки, дійшовши висновку про стягнення з відповідача основної заборгованості лише у розмірі 75 000,00 грн, здійснив відповідний перерахунок 3 % річних, розмір яких визначив у сумі 141,78 грн.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне перевірити правильність визначення не лише розміру заборгованості як основи нарахування, а й підстав, періоду та суми, на яку підлягають нарахуванню 3 % річних.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України підставою для нарахування 3 % річних є прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас у спірних правовідносинах обов`язок відповідача щодо повернення попередньої оплати виникає у разі реалізації покупцем передбаченого частиною другою статті 693 ЦК України права на таке повернення у зв`язку з невиконанням продавцем обов`язку щодо передачі товару.

Як встановлено апеляційним господарським судом, додатковою угодою від 02.12.2025 № 1 строк поставки товару визначено до 20.12.2025. Разом з тим, саме по собі закінчення встановленого договором строку поставки не свідчить про виникнення з цієї дати у відповідача простроченого грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати, оскільки до цього моменту позивач не заявляв про відмову від отримання товару та не вимагав повернення сплачених коштів.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що 26.12.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій зазначив про невиконання умов договору та додаткової угоди і запропонував відповідачеві виконати взяті на себе договірні зобов`язання у повному обсязі до 10.01.2026. Водночас зазначена претензія не містить вимоги про повернення попередньої оплати, не містить волевиявлення позивача щодо реалізації права, передбаченого частиною другою статті 693 ЦК України, а навпаки, свідчить про те, що позивач на момент її направлення очікував саме на виконання відповідачем обов`язку з поставки товару.

Отже, з огляду на зміст претензії від 26.12.2025 неможливо стверджувати, що саме з 20.12.2025 у відповідача виникло грошове зобов`язання з повернення попередньої оплати та, відповідно, прострочення його виконання. Більше того, визначаючи у претензії термін для виконання договірних зобов`язань до 10.01.2026, позивач фактично надав відповідачу додатковий строк для належного виконання зобов`язання з поставки товару, а не вимагав повернення сплачених коштів.

За таких обставин нарахування 3 % річних починаючи з 20.12.2025 та до 13.01.2026 є безпідставним, оскільки позивачем не доведено існування у відповідача саме в цей період простроченого грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 509, 59 грн. При цьому здійснений місцевим господарським судом перерахунок 3 % річних та визначення їх у сумі 141,78 грн є помилковим, оскільки за встановлених у справі обставин відповідна позовна вимога не підлягає задоволенню взагалі.

Отже, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних слід відмовити у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 8 497, 50 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у тому числі й витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 910/2990/24 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2026 у цій справі позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Шевчук Ірини на користь позивача 75 141, 78 грн заборгованості, з яких: 75 000, 00 грн – основна сума боргу за непереданий товар, 141, 78 грн – 3 % річних, а також 901, 72 грн - судового збору та 2 516, 11 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Місцевий господарський суд, урахувавши часткове задоволення позовних вимог та виходячи з принципу пропорційності розподілу судових витрат, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 516,11 грн.

Водночас колегія суддів враховує, що за результатами апеляційного перегляду справи рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, оскільки апеляційним господарським судом апеляційну скаргу позивача задоволено частково та змінено резолютивну частину рішення місцевого господарського суду в частині розміру основного боргу.

Зокрема, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для розірвання договору купівлі-продажу товарів від 27.11.2025 № 15 та стягнення з відповідача на користь позивача 248 000,00 грн заборгованості, водночас у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені та 3 % річних слід відмовити.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено частково, у зв`язку з чим відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено місцевим господарським судом, позивачем документально підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 497,50 грн, при цьому судом не встановлено підстав для зменшення їх розміру з огляду на неспівмірність чи необґрунтованість таких витрат.

З огляду на зміну апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог, а також з урахуванням встановленого апеляційним судом обсягу їх задоволення, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу у відповідній пропорції.

Колегія суддів здійснивши відповідний розрахунок зазначає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в місцевому господарському суді в розмірі 8 327, 55 грн.

Перерахунку у відповідній пропорції підлягають і витрати позивача на сплату судового збору при зверненні до місцевого господарського суду, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у сумі 5 593, 56 грн, а сплачений судовий збір у сумі 114, 16 грн залишається за позивачем.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вказані норми права, правові позиції Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження та є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни слід задовольнити частково, договір від 27.11.2025 № 15розірвати, а пункти 2, 4, 5 резолютивної частини рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2026 у справі № 909/32/26 - змінити, шляхом викладення їх в новій редакції.

Судові витрати при розгляді справи в апеляційній інстанції.

З огляду на те, що апеляційний господарський суд частково задоволив апеляційну скаргу, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, розподіляється пропорційно розміру задоволених апеляційних вимог відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у клопотанні про долучення доказів від 17.08.2026 заявив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в апеляційній інстанції, у розмірі 16 549, 50 грн.

У вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

У контексті наведеного вище, колегія суддів наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Для визначення розміру витрат, понесених позивачем на правову допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, представник надав в підтвердження таких витрат договір про надання правничої допомоги від 23.01.2026 № 1/12-01 додаткову угоду від 04.07.2026 до договору про надання правничої допомоги, акт приймання -передачі наданих послуг за червень 2026 року від 03.06.2026 № 2, платіжну інструкцію від 03.06.2026 № 152, акт приймання -передачі наданих послуг за липень 2026 року від 05.08.2026 № 5, платіжну інструкцію від 05.08.2026 № 195.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 12.01.2026 між Фізичною особою-підприємцем Дігтяр Тетяною Олексіївною (надалі- замовник) та адвокатом Болюбашем Антоном Вячеславовичем (надалі-виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги № 1/12-01.

Відповідно до пункту 1.1. договору, виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги з адвокатської діяльності (захист, представництво та надання інших видів правничої допомоги), а замовних зобов`язується прийняти та оплатити виконавцеві надані послуги на умовах даного договору.

Пунктом 1.4. договору сторони передбачили, що перелік, обсяг (кількість) послуг та ціна послуг визначені сторонами у специфікації послуг (додаток № 1 до договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що ціна договору становить 99 990, 00 грн.), із розрахунку 990 грн. за 1 годину надання послуги.

Відповідно до п. 3.4. договору вартість послуг за розрахунковий (звітний) період зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг за звітний період за фактично надані послуги.

Відповідно до пункту 9.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до умов договору.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг від 03.06.2026 № 2 сторонами погоджено, що виконавцем використано у червні 2026 року на виконання доручень замовника 9 годин 28 хвилин робочого часу. Замовник підтверджує, що послуги надані в повному обсязі і належної якості. Загальна вартість послуг, вказаних в п. 1 акту приймання -передачі становить 9 372, 50 грн з розрахунку 990 гривень за 60 хвилин послуг.

Замовник вказані послуги виконавця оплатив, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.06.2026 № 152.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 04.07.2026 між Фізичною особою-підприємцем Дігтяр Тетяною Олексіївною (надалі- замовник) та адвокатом Палагіною Юлією Володимирівною (надалі-виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги.

Крім того, позивачем також долучено додаткову угоду від 22.07.2026 до договору від 04.07.2026, якою сторони погодили зміну (збільшення) обсягу правовідносин між адвокатом Палагіною Юлією Володимирівною та Фізичною особою-підприємцем Дігтяр Тетяною Олексіївною.

Інші пункти договору є аналогічними до договору про надання правничої допомоги від 12.01.2026 № 1/12-01.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг від 06.08.2026 № 5 сторонами погоджено, що виконавцем використано у липні 2026 року на виконання доручень замовника 7 годин робочого часу. Замовник підтверджує, що послуги надані в повному обсязі і належної якості. Загальна вартість послуг, вказаних в п. 1 акту приймання - передачі становить 7 177, 50 грн з розрахунку 990 гривень за 60 хвилин послуг.

Замовник вказані послуги виконавця оплатив, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.08.20326 № 195.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 905/411/17 адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 викладено правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, а також приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 906/462/22.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги у зазначеному у договорі розмірі є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання про їх відшкодування позивачем.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку необхідності та вартості наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі.

Колегія суддів вважає, що розмір витрат, які просить стягнути позивач є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів, оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, бере до уваги фактичний обсяг наданих адвокатами послуг, складність справи, характер спірних правовідносин, обсяг процесуальних документів, підготовлених та поданих до суду, участь представників позивача у розгляді справи, а також погоджену сторонами вартість однієї години правничої допомоги.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та не наведено обґрунтованих заперечень щодо їх неспівмірності, необґрунтованості чи недоведеності.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підтверджені належними та допустимими доказами, є фактично понесеними, необхідними для розгляду справи та співмірними зі складністю спору і обсягом наданих послуг.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат апеляційного перегляду справи, за наслідками якого апеляційну скаргу задоволено частково, розірвано укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 27.11.2025 № 15, стягнуто з відповідача на користь позивача 248 000,00 грн заборгованості, а в задоволенні позовних вимог про стягнення 5 265,75 грн пені та 509, 59 грн 3 % річних відмовлено, колегія суддів вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, підлягає частковому задоволенню, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати у розмірі 16 218,51 грн. У задоволенні заяви в частині стягнення решти витрат на професійну правничу допомогу в сумі 330, 99 грн слід відмовити.

Судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до апеляційного господарського суду, підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги та становить 8 390, 34 грн.

Керуючись ст. ст. 114, 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни від 03.06.2026 у справі № 909/32/26 задоволити частково.

2. Розірвати договір купівлі-продажу товарів від 27.11.2025 № 15 укладений між Фізичною особою - підприємцем Дігтяр Тетяною Олексіївною та Фізичною особою - підприємцем Шевчук Іриною Володимирівною.

3. Пункти 2, 4, 5 резолютивної частини рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2026 у справі № 909/32/26, змінити, шляхом викладення їх у такій редакції:

« 2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Шевчук Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 248 000, 00 гривень заборгованості, 5 593, 56 грн судового збору та 8 327, 55 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. В частині стягнення 5 265, 75 грн - пені, 509, 59 грн - 3 % річних, а також 169, 95 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

5. Судовий збір в розмірі 114, 16 грн - залишити за позивачем.»

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Шевчук Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 8 390, 34 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 16 218, 51 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати накази з урахуванням цієї постанови.

6. В задоволенні решти вимог апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Дігтяр Тетяни Олексіївни від 03.06.2026 у справі № 909/32/26 відмовити.

7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий суддяМанюк П.Т.

СуддяСкрипчук О.С.

Суддя Прядко О.В.