Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №914/403/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа № 914/403/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою:Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича, м. Львів,

на ухвалу:Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 (суддя Долінська О.З., повний текст ухвали складено 25.06.2026),

у справі:№ 914/403/26

за позовом:Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича, м. Львів,

до відповідача:Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів,

третя особа 1 на стороні відповідача:Комунального підприємства Адміністративно-технічне управління Львівської міської ради, м. Львів

третя особа 2 на стороні відповідача:Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів

про:відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5 535 048, 00 грн., упущеної вигоди в розмірі 205 000, 00 грн та моральної шкоди в розмірі 150 000, 00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Романенко Володимир Олександрович - представник,

від відповідача: Наконечна Ольга Миколаївна – представник,

від третьої особи 1: Садова Ірина Зіновіївна - представник,

від третьої особи 2: Соломонко Жанна Володимирівна - представник.

встановив:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду.

Фізична особа-підприємець Новіцький Леонід Вікентійович (надалі позивач, орендар, апелянт) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Виконавчого комітету Львівської міської ради (надалі відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5 535 048, 00 грн, упущеної вигоди в розмірі 205 000,00 грн та моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн.

Позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди позивач обгрунтовує тим, що починаючи з 2011 року він здійснював господарську діяльність у торговому павільйоні за адресою: м. Львів, вул. І. Виговського, 69, який належав йому на праві власності та був розташований на земельній ділянці, що перебувала у його користуванні на підставі договору оренди землі від 27.07.2011, укладеного з Львівською міською радою, чинність якого, з урахуванням рішень Господарського суду Львівської області у справі № 914/708/18 та у справі № 914/768/23, було поновлено до 30.09.2025 року.

10.02.2023 Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення № 129 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. І. Виговського, 69», на підставі якого 20.04.2023 торговий павільйон було демонтовано. Зазначене рішення у подальшому було визнано протиправним та скасовано рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 380/8230/23, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 та постановою Верхового Суду від 22.08.2024.

Позивач зазначає, що внаслідок демонтажу павільйону він позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність, а також втратив право власності на належне йому майно, у зв`язку з чим йому завдано майнової шкоди у розмірі вартості вказаного майна в сумі 5 535 048, 00 грн.

Вартість торгового павільйону позивача встановлена у висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 02.12.2025 № GP251027-S1, де зазначено що за результатами проведеного експертного дослідження експертом встановлено, що ринкова вартість споруди-павільйону загальною площею 218,2 кв. м станом на 20.04.2023 року становить 5 535 048,00 грн.

В ході розгляду місцевим господарським судом справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі № 914/403/26 клопотання представника відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволено та призначено у справі № 914/403/26 судову будівельно-технічну експертизу.

Ухвала про призначення експертизи мотивована необхідністю встановлення обставин щодо технічного стану демонтованої тимчасової споруди (торгівельного павільйону), придатності її конструктивних елементів для повторного використання, технічної можливості повторної збірки, обсягу необхідних відновлювальних робіт та ринкової вартості конструктивних елементів споруди, що потребує спеціальних знань у галузі будівництва. При цьому суд врахував наявність у матеріалах справи висновку експерта від 02.12.2025 № GP251027-S1, поданого позивачем, відповідно до якого визначено вартість спірного об`єкта та зроблено висновок про його повне знищення, а також заперечення відповідача щодо правильності такого висновку, зважаючи на можливість подальшого використання демонтованих конструктивних елементів павільйону.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець Новіцький Леонід Вікентійович оскаржив її в апеляційному порядку, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою та такою, що ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що предметом позову є стягнення грошових збитків у розмірі ринкової вартості майна, а не зобов`язання відповідача відновити павільйон у натурі. Відтак, на думку скаржника, з`ясування технічної можливості відновлення павільйону, повторного монтажу його конструктивних елементів та обсягу необхідних відновлювальних робіт не стосується предмета позову та не має значення для встановлення обставин, необхідних для вирішення спору про відшкодування шкоди. Посилаючись на положення статей 76, 98, 99 ГПК України, скаржник вважає, що питання, поставлені перед експертом, не спрямовані на встановлення обставин, які входять до предмета доказування у цій справі.

Також апелянт посилається на те, що відновлення павільйону в натурі або повернення позивачу демонтованих конструктивних елементів не є заявленим ним способом захисту та не відповідає його майновим інтересам. При цьому зазначає, що повернення залишків демонтованої споруди або її можливе відновлення не забезпечить поновлення порушених прав позивача та не компенсує понесені ним майнові збитки, упущену вигоду і моральну шкоду. У зв`язку з цим позивач вважає, що встановлення технічної можливості відновлення павільйону та вартості його залишків не є необхідним для вирішення спору.

Крім того, позивач вказує, що навіть у разі встановлення експертом технічної можливості повторної збірки павільйону, його відновлення юридично неможливе, оскільки строк дії договору оренди земельної ділянки, на якій він був розташований, закінчився, а тому відновлена конструкція не може бути використана за первісним функціональним призначенням. Апелянт також зазначає, що після демонтажу та можливого повторного складання споруда не матиме характеристик та цілісності первісного об`єкта.

Окремо у скарзі зазначено, що призначення експертизи призведе до безпідставного затягування розгляду справи. На думку апелянта, відповідач шляхом подання численних клопотань затягує розгляд спору, а з огляду на завантаженість Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведення призначеної експертизи може тривати значний час. У зв`язку з цим скаржник посилається на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та вважає зупинення провадження таким, що перешкоджає своєчасному вирішенню спору.

Також апелянт вважає оскаржувану ухвалу неналежно мотивованою, оскільки, на його думку, суд першої інстанції обмежився загальними посиланнями на положення ГПК України щодо призначення експертизи та фактично поклав в основу ухвали доводи відповідача, не надавши належної оцінки запереченням позивача. При цьому скаржник зазначає, що відповідач посилався на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.02.2023 № 129, яке, за твердженням апелянта, було скасоване в судовому порядку.

Апелянт посилається на неможливість вирішення в межах будівельно-технічної експертизи поставленого судом питання щодо ринкової вартості конструктивних елементів демонтованої тимчасової споруди. На його думку, питання визначення вартості будівельних матеріалів або залишків після демонтажу не належать до основних завдань будівельно-технічної експертизи.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідач не обґрунтував неможливості самостійного подання висновку експерта з питань, які ним поставлені перед судом, а суд першої інстанції не перевірив зазначеної обставини при вирішенні питання про призначення експертизи. У зв`язку з цим скаржник вважає, що не були дотримані передбачені статтею 99 ГПК України умови для призначення судової експертизи.

З огляду на вказані обставини, позивач просить суд скасувати ухвалу місцевого господарського суду про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується із доводами апелянта та зазначає, що такі є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права. Виконавчий комітет Львівської міської ради зазначає, що місцевий господарський суд, призначаючи будівельно-технічну експертизу, обґрунтовано виходив із необхідності встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема технічного стану демонтованих конструктивних елементів павільйону, можливості їх повторного використання, обсягу необхідних відновлювальних робіт та їх вартості. На думку відповідача, встановлення зазначених обставин потребує спеціальних знань та безпосередньо впливає на визначення фактичного розміру збитків.

Відповідач також заперечує доводи апелянта про те, що дослідження можливості відновлення павільйону не стосується предмета доказування, оскільки предмет позову про стягнення грошових коштів не виключає необхідності встановлення фактичного стану демонтованого майна та його майнової цінності.

Твердження позивача про призначення експертизи з метою затягування розгляду справи не підтверджені належними доказами, а саме по собі проведення експертизи та можливість її тривалого виконання не свідчать про порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку.

Щодо доводів позивача про процесуальні порушення місцевим господарським судом під час призначення експертизи, відповідач зазначає, що оскаржувана ухвала містить належне мотивування, а неподання відповідачем висновку експерта не перешкоджає суду самостійно призначити судову експертизу. Також звертає увагу, що питання щодо надання експерту додаткових матеріалів чи забезпечення доступу до об`єктів дослідження можуть вирішуватися у процесі проведення експертизи за відповідним клопотанням експерта.

Окремо відповідач наголошує, що зупинення провадження у справі на час проведення експертизи відповідає положенням статей 228, 229 ГПК України.

За таких обставин, відповідач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради (надалі – третя особа 2) у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується із доводами наведеними позивачем в апеляційній скарзі, оскільки вважає їх необґрунтованими. Встановлення технічного стану конструктивних елементів демонтованої споруди, можливості їх повторного використання, ступеня пошкодження та вартості потребує спеціальних знань і має значення для визначення реального розміру заявлених до стягнення збитків, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо призначення судової будівельно-технічної експертизи. При цьому апелянт, на думку третьої особи 2, помилково ототожнює предмет позову з предметом доказування, оскільки встановлення технічного стану майна не означає зміни предмета позову чи способу захисту права.

Також третя особа 2 зазначає, що твердження апелянта про призначення експертизи з метою затягування судового розгляду є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами, а доводи апеляційної скарги щодо незаконності зупинення провадження у справі є безпідставними, оскільки таке зупинення є процесуальним наслідком призначення судової експертизи.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 справу № 914/403/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича на ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі № 914/403/26, витребувано в Господарського суду Львівської області матеріали справи № 914/403/26.

28.07.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 914/403/26.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 розгляд справи призначено на 31.08.2026 року.

Ухвалою від 31.08.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.09.2026 року.

У судовому засіданні 28.09.2026 представник апелянта з`явився, вимоги апеляційної скарги підтримав.

У судовому засіданні 28.09.2026 представники відповідача та третіх осіб з`явилися, вимоги апеляційної скарги заперечили.

У судовому засіданні 28.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Враховуючи перебування колегії суддів у щорічній відпустці, зважаючи на обставини справи, судом застосовано принцип розумності строків тривалості судового провадження для розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані учасниками справи докази та пояснення, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи, що відповідає висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/18570/17, від 14.12.2021 у справі № 910/9564/20, від 24.11.2021 у справі № 914/1396/20, від 17.12.2020 у справі № 910/7426/17.

Призначення судової експертизи віднесено до компетенції суду за наявності умов, передбачених частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України і таке призначення не може розцінюватися, як порушення норм процесуального права. Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві викликана тим, що в процесі здійснення правосуддя, суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних досліджень.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі № 907/425/16 та від 24.01.2018 у справі № 917/50/17.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позовних вимог, позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.07.2011 між Фізичною особою – підприємцем Новіцьким Леонідом Вікентійовичем та Львівською міською радою було укладено договір оренди землі, відповідно до якого ФОП Новіцький Л.В. отримав у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові, на вул. І. Виговського, буд. 69 (кадастровий номер 4610136300:04:007:0054, загальна площа земельної ділянки 0, 0260 га) для встановлення та обслуговування тимчасового торгового павільйону продтоварів і кафе-бару зі збірно-розбірних конструкцій на місці двох павільйонів (надалі – земельна ділянка).

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі, договір укладено строком на 5 (п`ять) років - до 30 вересня 2015 року.

В подальшому рішенням Господарського суду Львівської області від 27.08.2018 у справі № 914/708/18 договір оренди землі було поновлено на тих самих умовах і на той самий строк – до 30.09.2020 року. Також, рішенням Господарського суду Львівської області від 25.05.2023 у справі № 914/768/23, було визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк – до 30.09.2025 року.

Тобто, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 2011 року він здійснював господарську діяльність у торговому павільйоні за адресою: м. Львів, вул. І. Виговського, 69, який належав йому на праві власності та був розташований на земельній ділянці, що перебувала у його користуванні на підставі договору оренди землі від 27.07.2011.

Позивачем здійснено реконструкцію торгового павільйону, у зв`язку з чим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 18.04.2014 видано позивачу технічний паспорт на вказаний об`єкт. Згідно з технічним паспортом площа торгового павільйону становить 218, 2 кв.м.

Водночас, 10.02.2023 Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення № 129 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. І. Виговського, 69», на підставі якого 20.04.2023 торговий павільйон було демонтовано.

При цьому зазначене рішення у подальшому було визнано протиправним та скасовано рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі № 380/8230/23, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 та постановою Верхового Суду від 22.08.2024.

Позивач зазначає, що внаслідок демонтажу павільйону він був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність, а також втратив право власності на належне йому майно, у зв`язку з чим йому завдано майнової шкоди у розмірі вартості вказаного майна.

Зокрема позивач вказує, що вартість торгового павільйону позивача встановлена у висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 02.12.2025 № GP251027-S1, який складений судовим експертом Бобровим Д.Ю. на підставі ст. 101 ГПК України на замовлення позивача.

На вирішення експерта було поставлено питання: «Яка ринкова вартість споруди-павільйону загальною площею 218,2 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Виговського, 69, станом на 20.04.2023 року?».

За результатами проведеного експертного дослідження експертом встановлено, що ринкова вартість споруди-павільйону загальною площею 218,2 кв. м за вказаною адресою станом на 20.04.2023 року становить 5 535 048,00 грн.

Відтак, посилаючись на вказаний висновок експерта, позивач зазначає, що внаслідок знищення майна шляхом демонтажу павільйону йому завдано реальних збитків у розмірі 5 535 048, 00 грн, які, на думку позивача, підлягають відшкодуванню відповідачем у повному обсязі.

Місцем господарським судом встановлено, що Виконавчий комітет Львівської міської ради у своєму клопотанні про призначення судової будівельно-технічної експертизи не погоджується із висновком експерта на який посилається позивач, оскільки такий не може вважатися достатнім, належним та безспірним доказом, у розумінні статей 73– 74 ГПК України, що підтверджує розмір матеріальної шкоди.

Зокрема, відповідач вказує на те, що зазначений висновок експерта від 02.12.2025 № GP251027-S1 містить істотні суперечності та не враховує правову природу спірного об`єкта як тимчасової споруди, а також не містить належного дослідження технічної можливості її відновлення після демонтажу.

На переконання відповідача, під час проведення дослідження спірний об`єкт фактично оцінювався за підходами, характерними для нерухомого майна, без встановлення того, чи відповідав він ознакам тимчасової споруди. Водночас, як зазначає відповідач, не було встановлено можливості повторного монтажу конструктивних елементів, не з`ясовано їх фактичного технічного стану після демонтажу, а також не досліджено, чи призвів демонтаж до повної втрати спорудою її функціонального призначення.

Крім того, відповідач посилаючись частину 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначає, що законодавче визначення тимчасової споруди передбачає можливість її демонтажу, переміщення та повторного встановлення без обов`язкової втрати функціонального призначення.

Разом з тим, відповідач зазначає, що відповідно до пункту 4.7 рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.02.2023 № 129 демонтована тимчасова споруда та майно підлягають поверненню власнику, а її конструктивні елементи не були знищені чи утилізовані, а перебувають на відповідальному зберіганні КП «Адміністративно-технічне управління». Відтак, на думку відповідача, для встановлення фактичного технічного стану демонтованих конструкцій, можливості їх повторного використання та відновлення споруди необхідні спеціальні знання у галузі будівництва, що зумовлює необхідність призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Зважаючи на наведене, відповідачем подано до місцевого господарського суду клопотання про призначення будівельної - технічної експертизи та запропоновано поставити експерту питання щодо придатності для повторного використання за функціональним призначенням конструктивних елементів тимчасової споруди (павільйону), щодо технічної можливості повторної збірки (монтажу) тимчасової споруди (павільйону), із використанням демонтованих конструктивних елементів та який обсяг відновлювальних робіт є необхідним для приведення об`єкта у стан, придатний для використання за функціональним призначенням.

Відповідно до пункту 1.2.2. розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями), одними із видів судових експертиз є будівельна технічна експертиза.

Відповідно до п. 5.1. розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями), основними завданнями будівельної - технічної експертизи, зокрема, є: визначення технічного стану будівель, споруд та інженерних мереж, причин пошкоджень та руйнувань об`єктів та їх елементів; визначення вартості будівельних робіт, пов`язаних з переобладнанням, усуненням наслідків залиття, пожежі, стихійного лиха, механічного впливу тощо.

Відповідно до частини 1 статті 100 Господарського процесуального кодексу України, про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Також, суд наділений правом коригування наданих експерту запитань з урахуванням вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

З врахуванням вищевказаного, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо призначення у справі № 914/406/26 судової будівельно-технічної експертизи з питань:

- чи придатні для повторного використання за функціональним призначенням конструктивні елементи тимчасової споруди (павільйону), що була розташована за адресою: м. Львів, вул. Івана Виговського, 69?

- чи є технічно можливою повторна збірка (монтаж) тимчасової споруди (павільйону), що була розташована за адресою: м. Львів, вул. Івана Виговського, 69, із використанням демонтованих конструктивних елементів?

- який обсяг відновлювальних робіт є необхідним для приведення об`єкта у стан, придатний для використання за функціональним призначенням?

- яка ринкова вартість, станом на даний час, конструктивних елементів тимчасової споруди (павільйону), що була розташована за адресою: м. Львів, вул. Івана Виговського, 69, які передано від ФОП Заремба І.Є. на склад Комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління” Львівської міської ради, згідно накладної № 3 від 20.04.2023?

Позивач не погоджуючись із постановленою ухвалою зазначає, що призначення місцевим господарським судом будівельно технічної експертизи у цій справі є безпідставним, оскільки поставлені перед експертом питання не стосуються предмету спору. Зазначає, що предметом позову у справі є, зокрема, стягнення грошових збитків у розмірі ринкової вартості майна, у зв`язку з чим, на думку скаржника, поставлені перед експертом питання щодо з`ясування технічної можливості відновлення павільйону, повторного монтажу його конструктивних елементів та обсягу необхідних відновлювальних робіт не стосуються предмета позову та не мають значення для встановлення обставин, необхідних для вирішення спору про відшкодування шкоди.

Колегія суддів проаналізувавши доводи позивача, зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач був власником тимчасової споруди – торгового павільйону, площею 218, 2 кв.м., що розміщений за адресою: Львів, вул. І. Виговського. Після демонтажу тимчасової споруди - торгового павільйону позивач залишається власником демонтованих конструктивних елементів вказаної тимчасової споруди, що передані на зберігання Комунальному підприємству “Адміністративно-технічне управління” Львівської міської ради.

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Отже, для правильного визначення розміру збитків суд повинен встановити не лише факт пошкодження майна, але й характер такого пошкодження, його наслідки, можливість відновлення речі, залишкову вартість майна, а також обсяг фактичної втрати майнової цінності.

Відтак у даній справі для визначення фактичного розміру збитків має значення не лише факт демонтажу майна, а й технічний стан демонтованих конструктивних елементів, можливість їх подальшого використання, обсяг необхідних для цього відновлювальних робіт та їх майнова цінність.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує розмір заявлених збитків повною втратою належного йому майна, тоді як відповідач заперечує такі обставини, посилаючись на збереження конструктивних елементів демонтованої споруди та можливість їх подальшого використання. Отже, між сторонами існує спір щодо фактичного стану майна та ступеня його втрати, встановлення яких потребує спеціальних знань.

За таких обставин поставлені перед експертом питання щодо придатності конструктивних елементів до повторного використання, можливості їх повторного монтажу, обсягу необхідних відновлювальних робіт та їх ринкової вартості спрямовані на встановлення обставин, що мають значення для визначення фактичного розміру збитків.

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про невідповідність поставлених перед експертом питаньпредмету доказування та вважає їх необґрунтованими.

Крім того, щодо доводів позивача про неналежну мотивованість оскаржуваної ухвали, неврахування судом першої інстанції його заперечень щодо призначення експертизи та визначення питань, які не можуть бути вирішені в межах будівельно-технічної експертизи, а також щодо ненадання судовому експерту матеріалів необхідних для проведення експертизи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Водночас оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції не вирішував спір по суті та не встановлював остаточних прав і обов`язків сторін, а вирішував процесуальне питання щодо необхідності призначення судової експертизи. Відтак, мотивування такої ухвали має стосуватися передусім наявності передбачених статтею 99 ГПК України підстав для проведення експертизи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції навів обставини, для встановлення яких необхідні спеціальні знання, зазначив правові підстави призначення експертизи та визначив питання, що підлягають вирішенню експертом. Сам по собі факт незгоди позивача з висновками суду щодо необхідності проведення експертизи не свідчить про відсутність належного мотивування ухвали.

Посилання апелянта на те, що місцевий господарський суд не надав окремого обґрунтування щодо кожного з наведених ним доводів, також не свідчить про необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, оскільки обов`язок суду мотивувати своє рішення не свідчить про необхідність надання детальної відповіді на кожен аргумент сторони. При цьому ухвала про призначення експертизи не повинна містити остаточної оцінки доказів чи висновків щодо доведеності позовних вимог, оскільки такі питання підлягають вирішенню судом під час розгляду спору по суті.

Щодо доводів апелянта про те, що окремі питання, поставлені судом на вирішення експерта, не належать до предмета будівельно-технічної експертизи, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 99 ГПК України саме суд визначає питання, які мають бути поставлені перед експертом, виходячи з предмета спору, обставин, які підлягають встановленню, та необхідності застосування спеціальних знань. Отже, визначення кола питань, що становлять предмет експертного дослідження у конкретній справі, належить до процесуальних повноважень суду.

Разом з тим, доводи апелянта про те, що питання щодо визначення ринкової вартості конструктивних елементів тимчасової споруди не належить до питань, які можуть бути вирішені в межах будівельно-технічної експертизи, суд не вважає обгрунтованими, оскільки виходячи з положень Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, вказане питання є предметом дослідження оціночно-будівельної експертизи є підвиду будівельно-технічної експертизи.

Крім того, відповідно до статті 13 Закону України «Про судову експертизу», статей 69, 102 ГПК України та положень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, експерт має право звернутися до суду з клопотанням про уточнення поставлених питань, надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення дослідження, а також повідомити про неможливість надання висновку з окремих питань. Отже, законодавством передбачено відповідний процесуальний механізм на випадок, якщо під час проведення експертизи виникне необхідність уточнення поставлених питань або буде встановлено неможливість їх вирішення в межах відповідної експертної спеціальності.

Водночас апелянтом не наведено належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість вирішення поставлених судом питань експертом відповідної спеціальності. За таких обставин відповідні доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та не спростовують правомірності оскаржуваної ухвали.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неналежної мотивованості оскаржуваної ухвали, неврахування судом першої інстанції заперечень позивача та невідповідності поставлених експерту питань предмету будівельно-технічної експертизи не свідчать про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та не спростовують наявності правових підстав для призначення судової експертизи.

Також, колегія суддів відхиляє аргумент відповідача про безпідставність призначення місцевим судом експертизи, з огляду на те, що відповідачем самостійно не було надано висновку експерта з поставлених ним питань та зазначає наступне.

Такі доводи апелянта ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 99 ГПК України, оскільки наведена норма не покладає на учасника справи безумовного обов`язку попередньо замовляти та подавати до суду висновок експерта, а передбачає право суду призначити експертизу за клопотанням учасника справи, якщо для встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору, необхідні спеціальні знання.

При цьому пункт 2 частини 1 статті 99 ГПК України визначає альтернативні підстави для призначення експертизи, однією з яких є відсутність у справі висновку експерта з відповідних питань.

Колегія суддів звертає увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини 1, 3 ст. 13 ГПК України).

Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18 вказав, що принцип змагальності (ст. 13 ГПК) і принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК) тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції; вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Верховний Суд у постанові від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 зазначив, що суди, відмовивши у позові з підстав недоведеності, фактично поклали ризик настання негативних наслідків, пов`язаних з невчиненням процесуальних дій (не проведення судової експертизи), на позивача, чим порушили принцип змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК), суть якого визначена у ст. 13 цього Кодексу та полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічні положення викладені у постанові КГС Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 906/1121/24.

Варто зауважити, що призначення експертизи, визначення експертної установи та визначення остаточного кола питань, які передаються на дослідження експерту, відповідно до ст. 99 ГПК України, належить до дискреційних повноважень місцевого господарського суду, що реалізуються ним під час підготовчого провадження у справі.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне зупинення провадження у справі, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 2 частини 1 статті 228 ГПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи або з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення судом експертизи.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється на час проведення експертизи.

Отже, з наведеного вбачається, що законом прямо передбачена можливість зупинення провадження у справі у зв`язку з призначенням судової експертизи, а строк такого зупинення визначається періодом її проведення. Відтак, зупинення провадження у цій справі є процесуальним наслідком призначення судової експертизи та спрямоване на забезпечення можливості її проведення, а тому саме по собі не свідчить про безпідставність оскаржуваної ухвали.

З врахуванням вищевказаного, колегія суддів вважає що місцевий господарський суд діяв в межах повноважень, визначених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, з метою всебічного розгляду призначив у справі судову будівельно-технічну експертизу та зупинив провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необгрунтованими, не спростовують зазначених місцевим господарським судом обставин та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийнята з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали немає.

Судові витрати.

Відповідно до приписів частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги спір у даній справі не вирішено, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат за результатами розгляду цієї апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 114, 129, 234, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича від 07.07.2026 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.06.2026 у справі № 914/403/26 залишити без змін.

3. Порядок оскарження постанови в касаційному порядку до Верховного Суду визначений ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Рим Т.Я.

Суддя Прядко О.В.