Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №707/3808/26 — Черкаський районний суд Черкаської області

707/3808/26

2/707/2666/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Суходольського О.М.

за участю секретаря Культенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 77173,60 грн., мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 07.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №575289-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 2.1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 26000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1 процент за кожен день користування кредитом.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника №5168-7451- 9737-3761.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №575289-КС-001 від 07.01.2026 в сумі 77173,60 грн та судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2622,40 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про прийняття до розгляду та відкриття провадження від 03.09.2026 відповідачці був наданий строк у 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Про розгляд даної справи відповідачка повідомлялася належним чином, у встановлений законом порядок.

23.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідачки ОСОБА_1 , адвоката Єременко К.В. надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «Бізнес Позика». Згідно даного відзиву, відповідач не погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості, оскільки розрахунок позивача здійснений із прямим порушенням спеціальних норм законодавства, що поширюються на відповідачку як на дружину військовослужбовця, а також із порушенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Крім того, позивач неправомірно спрямував значну частину фактично сплачених відповідачкою коштів на погашення нарахувань, які взагалі не мали права виникнути. Внаслідок цього заявлений позивачем розмір заборгованості 77 173,60 грн не відповідає фактичному та правовому стану зобов`язання. 07.01.2026 року між сторонами укладено електронний договір № 575289-КС-001 про надання споживчого кредиту. За договором сума кредиту становить 26 000 грн, строк кредитування — 24 тижні, дата повернення — 24.06.2026 року, стандартна процентна ставка — 1 % на день. Пунктом 2.5 договору також передбачена одноразова «комісія за видачу кредиту» у розмірі 5 200 грн. Сам договір прямо визначає цей кредит як споживчий, отриманий для придбання товарів, робіт чи послуг для особистих потреб, а не як кредит на придбання житла або автомобіля. Згідно з власним розрахунком позивача: 26 000 грн — видано кредиту; 42 973,60 грн — нараховано процентів; 5 200 грн — нараховано комісії; 13 000 грн — нараховано процентів за ст. 625 ЦК України; 10 000 грн — фактично сплачено відповідачкою. При цьому із цих 10 000 грн позивач самостійно розподілив: 640 грн — на тіло кредиту; 4 680 грн — на проценти; 3 120 грн — на комісію; 1 560 грн — на проценти за ст. 625 ЦК України. Станом на 07.08.2026 позивач визначив залишок заборгованості у сумі 77 173,60 грн, у тому числі 25 360 грн тіла кредиту, 38 293,60 грн процентів, 2 080 грн комісії та 11 440 грн за ст. 625 ЦК України. Саме правомірність такого розподілу та таких нарахувань заперечується відповідачкою. Крім того, на відповідачку поширюється спеціальна кредитна пільга як на дружину військовослужбовця. ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб зареєстрований 09.06.2023 року, тобто задовго до укладення спірного кредитного договору 07.01.2026 року. Актовий запис про шлюб № 137. Чоловік відповідачки проходить військову службу з 25.02.2022 року та продовжує її проходити на цей час. На підтвердження зазначених обставин відповідачкою надається копія військового квитка чоловіка, а також документи, що підтверджують шлюб. Крім того, для отримання офіційного актуального підтвердження проходження військової служби відповідачкою вже вжито заходів для отримання довідки форми 5. Така довідка на момент подання відзиву ще не видана та буде негайно подана до суду після її отримання. Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним під час мобілізації, а також їх дружинам (чоловікам), протягом відповідного періоду не нараховуються проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеня. Чинна редакція цієї норми прямо поширює кредитну пільгу на дружин і чоловіків відповідних військовослужбовців. При цьому жодного питання щодо зворотної дії зазначеної норми у цій справі немає. Відповідна редакція Закону діяла ще до 07.01.2026 року, тобто до моменту укладення кредитного договору, а шлюб відповідачки був зареєстрований ще 09.06.2023 року. Спірний кредит не належить до законодавчо визначених винятків: це не кредит на придбання житла, автомобіля чи іншого майна, стосовно якого закон допускає незастосування пільги. Сам позивач у пункті 2.15 договору визначив його як звичайний споживчий кредит. Отже, протягом усього строку кредитування, за який позивач здійснював нарахування, на відповідачку поширювалась спеціальна законодавча гарантія. Тому 42 973,60 грн процентів взагалі не повинні були бути нараховані. Відповідно і залишок процентів у розмірі 38 293,60 грн стягненню не підлягає. Крім того, ОСОБА_1 не погоджується з нарахованими відсотками відповідно до ст.625 ЦК України в суми 11440 грн. та суми прострочених платежів за комісією в сумі 2080 грн. З огляду на викладені обставини просила позов ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задовольнити лише в межах належно визначеного залишку основної суми кредиту — 16 000,00 грн; у решті позовних вимог відмовити, відмовити у стягненні 38 293,60 грн процентів за користування кредитом, відмовити у стягненні 11 440,00 грн процентів, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, відмовити у стягненні 2 080,00 грн комісії за видачу кредиту та врахувати 3 120,00 грн, раніше зарахованих позивачем у рахунок цієї комісії, при визначенні залишку основної заборгованості. При визначенні залишку основного боргу врахувати 4 680,00 грн, які позивач неправомірно зарахував на погашення процентів, та 1 560,00 грн, неправомірно зарахованих на погашення нарахувань за статтею 625 ЦК України, а також визнати поважними та об`єктивними причини неможливості подання разом із відзивом довідки форми 5 про проходження чоловіком відповідачки військової служби та прийняти зазначений доказ після його отримання від військової частини.

24.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача Виноградова Ю.Е. надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 . Згідно якої, сторона позивача не погоджується з доводами та запереченнями відповідачки, оскільки у диспозиції ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко зазначено саме про не нарахування процентів за користування кредитом, а не про списання всіх процентів за користування кредитом за Кредитними договорами військовослужбовцям (їх дружинам чи чоловікам). Вищезазначена норма не передбачає звільнення військовослужбовців (їх дружинам чи чоловікам) від обов`язку по сплаті процентів за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких проценти за користування кредитом не нараховуються. Такою умовою є перебування особи (її дружини чи чоловіка) на військовій службі, про що чітко зазначено у гіпотезі цієї статті. Відповідно до вищевикладеного, для застосування вищезазначеної норми до спірних правовідносинах, сторона Відповідача мала надати суду належні, достатні та достовірні докази перебування відповідача (його дружини чи чоловіка) на військовій службі САМЕ ПРОТЯГОМ СТРОКУ (ТЕРМІНУ) ДІЇ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ. Крім того, позивач зазначає, що ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» НЕ передбачає звільнення військовослужбовців (їх дружин чи чоловіків) від обов`язку по сплаті комісії за надання кредиту. 07.01.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 575289-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 2.8. Кредитного договору строк дії договору до 24.06.2026. сторона відповідача у відзиві на позовну заяву стверджує, що Відповідач начебто має право на пільгу, яка передбачена ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх Документ сформований в системі «Електронний суд» 23.09.2026 6 сімей» щодо не нарахування процентів за користування кредитом. Звертаємо увагу суду на те, що сторона Відповідача НЕ надала суду жодних належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того , що справді саме Відповідач по справі (його дружина чи чоловік) перебував на військовій службі саме протягом строку (терміну) дії Кредитного договору, а саме з 07.01.2026 по 24.06.2026 , що було б правовою підставою для застосування норми ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не нарахування процентів військовослужбовцям (їх дружинам чи чоловікам) до спірних правовідносин. Сам по собі факт того, що начебто Відповідач по справі (його дружина чи чоловік) начебто перебував на військовій службі до чи після укладення Кредитного договору, жодним чином не означає, що він справді перебував на військовій службі саме протягом строку (терміну) дії Кредитного договору. Відповідач (його дружина чи чоловік) міг бути демобілізований наприклад у зв`язку з пораненням чи станом здоров`я, у зв`язку з чим він (його дружина чи чоловік) втратив би право на пільгу передбачену ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не нарахування процентів за користування кредитом військовослужбовцям (їх дружинам чи чоловікам). Крім того, з наданих стороною Відповідача доказів неможливо встановити, чи є невідома особа, про яку йдеться у вищезазначених документах, справді Відповідачем (чоловіком чи його дружиною) по справі, оскільки в цих документах відсутній РНОКПП цієї особи, дата її народження, адреса реєстрації тощо, що унеможливлює її ідентифікацію. Одного тільки прізвища, ім`я та по-батькові недостатньо для належної ідентифікації особи. Також з метою встановлення (ідентифікації) особи Відповідача (його дружини чи чоловіка), сторона Відповідача, у встановленому ЦПК України порядку та строк, мала надати суду копії паспорта, картки платника податків та документа щодо актуальної адреси реєстрації Відповідача (його дружини чи чоловіка).

24.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідачки ОСОБА_1 , адвоката Єременко К.В. надійшли заперечення (на відповідь на відзив). Згідно даних заперечень вказує, що ознайомившись із відповіддю на відзив, сторона відповідача зазначає, що наведені позивачем доводи не спростовують заперечень відповідачки, а в окремих частинах, навпаки, підтверджують необхідність здійснення судом самостійного перерахунку заявленої заборгованості. Відповідно до власних документів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» відповідачці було фактично надано 26 000 грн, а відповідачкою фактично сплачено 10 000 грн. При цьому позивач зарахував із цих 10 000 грн лише 640 грн у погашення тіла кредиту, 4 680 грн — у проценти, 3 120 грн — у комісію, 1 560 грн — у нарахування за статтею 625 ЦК України. У результаті позивач сформував вимогу про 25 360 грн тіла, 38 293,60 грн процентів, 2 080 грн комісії та 11 440 грн нарахувань за статтею 625 ЦК України. Позиція відповідача є єдиною: належно визначений залишок основної суми кредиту становить 16 000 грн, а заявлені понад цю суму проценти, комісія та відповідальність за статтею 625 ЦК України стягненню не підлягають. Відповідачка не визнавала заявлену позивачем заборгованість у сумі 77 173,60 грн Позивач у відповіді на відзив намагається ототожнити визнання факту укладення кредитного договору, отримання грошових коштів та здійснення платежу з визнанням правильності всього заявленого ним боргу. Такий висновок не відповідає ані змісту відзиву, ані положенням статті 82 ЦПК України. Відповідачка не заперечує сам факт укладення електронного договору та отримання 26 000 грн. Водночас у відзиві прямо заперечено правомірність: нарахування процентів за користування кредитом; нарахувань за статтею 625 ЦК України; комісії за видачу кредиту; порядку розподілу фактично сплачених 10 000 грн; визначення залишку тіла кредиту у сумі 25 360 грн. Часткова оплата за кредитним договором може підтверджувати існування між сторонами договірних відносин, однак не є і не може бути автоматичним визнанням майбутніх або незаконно нарахованих сум. На момент укладення кредитного договору закон уже прямо поширював кредитну пільгу на дружин військовослужбовців Одним із центральних доводів позивача є твердження про недостатність доказів застосування до ОСОБА_1 пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте фактично позивач не заперечує самого змісту відповідної законодавчої гарантії. Законом України №3633-IX від 11.04.2024, який набрав чинності 18.05.2024, пункт 15 статті 14 Закону №2011-XII викладено у редакції, якою встановлено, що визначеним категоріям військовослужбовців та їх дружинам (чоловікам) не нараховуються штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом, за винятком спеціально визначених законом кредитів. Спірний кредитний договір укладений 07.01.2026 року, тобто майже через двадцять місяців після набрання зазначеними змінами чинності. Отже, у цій справі взагалі відсутнє питання зворотної дії закону в часі. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09.06.2023 року. Актовий запис про шлюб №137 безпосередньо містить дані обох із подружжя. Тому станом на дату укладення договору 07.01.2026 року одночасно існували дві юридично значимі обставини: відповідна редакція пункту 15 статті 14 Закону №2011-XII вже діяла; ОСОБА_1 вже перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Посилання позивача на судову практику у справах, де кредитні правовідносини виникли до 18.05.2024 року, не є релевантним до правовідносин сторін у цій справі.

28.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення у справі. Представник зазначає, що сторона відповідача мала надати суду належні, достатні та достовірні докази на підтвердження перебування саме Відповідача (його дружини чи чоловіка) та саме протягом строку (терміну) дії Кредитного договору на військовій службі, однак вона таких доказів суду не надала. У зв`язку з вищевикладеним, у даній справі відсутні правові підстави для застосування норми ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин. У зв`язку з цим, з Відповідача підлягає стягненню вся сума заборгованості за Кредитним договором, яка була заявлена позивачем.

29.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідачки ОСОБА_1 , адвоката Єременко К.В. надійшло клопотання про долучення доказів. Наразі отримано довідку форми 5 військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2026 № 6235. У ній зазначено, що старший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовій частині НОМЕР_1 з 20.09.2025. Отже, довідка підтверджує проходження ним військової служби протягом усього строку спірного кредитування — з 07.01.2026 до 24.06.2026. Разом із раніше поданим документом про шлюб вона має значення для вирішення питання про застосування до відповідачки пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та перевірки заявлених позивачем процентів. Довідка не могла бути подана разом із відзивом, оскільки її видача залежала від військової частини. Про цей доказ та причини його пізнішого подання суд було своєчасно повідомлено відповідно до частини четвертої статті 83 ЦПК України.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 07.10.2026 року ОСОБА_1 поновлено пропущений процесуальний строк для подання доказів та прийнято до розгляду довідку форми 5, видану військовою частиною НОМЕР_1 .

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а відтак, відповідно до вимог частини п`ятої статті 279 ЦПК України, суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.

З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №575289-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 2.1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 26000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1 процент за кожен день користування кредитом.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника №5168-7451- 9737-3761.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту, заборгованість ОСОБА_1 станом на 06.08.2026 року утворилась заборгованість за Договором № 575289-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 77 173,60 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 25 360,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 38 293,60 грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 11 440,00 грн; суми прострочених платежів за комісією – 2 080,00 грн.

Крім того, відповідачем долучено письмові докази того, що вона є дружиною військовослужбовця та під час дії кредитного договору №575289-КС-001 від 07.01.2026 року перебувала з ним у шлюбі. Вказане підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.06.2023 року, копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00144714106 від 18.09.2026 року, копією довідки, виданої 23.09.2026 року №8235 військовою частиною НОМЕР_1 , відповідно до якої старший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 20 вересня 2025 року, копією військового квитка серії НОМЕР_3 виданого на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спір виник внаслідок порушення відповідачем зобов`язань у частині повернення кредитних коштів і наявності/відсутності підстав для стягнення заявленої позивачем заборгованості за кредитом.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкт господарювання та фізична особа.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України унормовано, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та заборгованість за простроченими відсотками, штраф та комісію.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом та штрафу, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

Крім того, Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Термін дії воєнного стану на території України постійно продовжується і діє донині.

Як встановлено із матеріалів справи, відповідач є дружиною військовослужбовця і на неї поширюються пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом у зазначений період.

При цьому, за наявності позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 642/548/21.

Аргументи представника позивача про те, що відповідач ОСОБА_1 не надала однозначних та переконливих доказів того, що її чоловік проходив військову службу саме у період дії кредитного договору, суд не приймає до уваги, оскільки відповідач надала суду документи, які підтверджують статус чоловіка відповідача - військовослужбовця з 20.09.2025 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 38 293,60 грн. та відсотків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України у сумі 11 440,00 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки вони нараховані всупереч імперативній законодавчій забороні, яка діяла на момент укладення кредитного договору, а загальні засади цивільного законодавства, зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності, обмежують свободу договору в частині покладення фінансової відповідальності та процентного навантаження на членів сімей військовослужбовців під час дії особливого правового режиму.

Водночас, оцінюючи вимоги позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 25 360,00 грн. та прострочених платежів за комісією в сумі 2 080,00 грн, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки диспозиція пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містить вичерпний перелік пільг у вигляді ненарахування виключно процентів, пені та штрафних санкцій, і не звільняє позичальника чи члена його сім`ї від обов`язку повернення отриманого капіталу (тіла кредиту) та сплати погодженої при підписанні електронного правочину комісії за видачу кредиту, умови якої не суперечать вимогам статті 627 Цивільного кодексу України.

Таким чином, перерахувавши кредитну заборгованість із урахуванням наявного пільгового статусу відповідачки, суд приходить до висновку, що стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» підлягає сума у загальному розмірі 27 440,00 грн, яка складається з 25 360,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 2 080,00 грн заборгованості за комісією, а в задоволенні решти позовних вимог на суму 49 733,60 грн (що охоплює безпідставно нараховані проценти та санкції за статтею 625 Цивільного кодексу України) слід відмовити за матеріальною необґрунтованістю та безпідставним нарахуванням.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» підлягають до часткового задоволення.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позову (35,55%), до перерозподілу належать документально підтверджені судові витрати позивача зі сплати судового збору. Відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 946,48 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується заявлених до стягнення витрат за надання позивачеві правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн, суд вважає, що вказаний розмір витрат є завищеним з урахуванням категорії спору, складності справи, розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, реально затраченого часу адвокатом, тому суд вважає необхідним задовольнити витрати за надання позивачеві правничої допомоги частково, на суму 4 000,00 грн.

На підставі ст. 526, 527, 530, 599, 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411) заборгованість за договором №575289-КС-001 про надання кредиту від 07.01.2026 у розмірі 27440 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати по справі, що складаються із судового збору, в сумі 946 грн. 48 коп. та витрати за надання правової допомоги в сумі 4000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О. М. Суходольський