Вирок від 07 жовтня 2026 р. у справі №711/9199/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Справа № 711/9199/26

Номер провадження 1-кп/711/534/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м.Черкаси

Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Придніпровського районного суду м.Черкаси кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026250310001536 від 02.06.2026 стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Маріуполь, українця громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, інвалідом, депутатом, учасником бойових дій не є, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.06.2026 близько 22:20 год., перебуваючи біля приміщення відділення банку АТ «Укресімбанк», яке розташоване за адресою: місто Черкаси, вулиця Гоголя, 288, маючи злочинний умисел, спрямований на пошкодження чужого майна - приміщення відділення банку АТ «Укресімбанк», що є власністю юридичної особи – АТ «Укресімбанк» умисно, шляхом підпалу пошкодив вхідні двері, а саме підійшов до вказаного приміщення та вилив горючу речовину на вхідні двері, після чого за допомогою засобу розведення вогню – запальнички, здійснив підпал вказаної речовини, внаслідок чого відбулось займання вхідних дверей. Після цього, ОСОБА_4 , впевнившись, що йому вдалось здійснити намір, спрямований на підпал приміщення відділення банку, покинув місце вчинення злочину.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, як умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.194 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує. Пояснив, що 02.06.2026 у вечірній час, він підійшов до приміщення відділення банку АТ «Укресімбанк», вилив горючу речовину на вхідні двері, після чого за допомогою запальнички підпалив їх. Все це відбулося через дівчину та його довірливість. Він сам повідомив поліцію після вчинення злочину.

Просив врахувати, що під час досудового розслідування він усвідомив та повністю визнав свою провину, зробивши для себе належні висновки, засуджує свою поведінку. Добровільно частково відшкодував завданий потерпілому збиток та зобов`язується відшкодувати завданий потерпілому збиток у повному розмірі. У скоєному щиро розкаявся та просив суворо не карати, надавши шанс на виправлення.

Потерпілий ОСОБА_6 подав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі. Просив призначити обвинуваченому покарання на розсуд суду.

Врахувавши наведене, запитавши думку присутніх учасників кримінального провадження, які не заперечили щодо проведення судового засідання за даної явки, суд, відповідно до положень ст.325 КПК України визнав за можливе з`ясувати всі обставини кримінального провадження за відсутності належно повідомленого потерпілого.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз`яснивши йому положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, вислухавши думку прокурора, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, покази якого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, висновок експерта №467 від 30.07.2026 за результатами судово-психіатричної експертизи, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.2 ст.194 КК України – умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінальних правопорушень. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, яке відповідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, даних про притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності та характеристика суду не надано, не є особою з інвалідністю, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей не має, на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває, частково відшкодував завданий збиток, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину.

Знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня ЧОР» з 24.06.2026 по 10.07.2026. Згідно висновку експерта №467 від 30.07.2026 за результатами судово-психіатричної експертизи на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованих йому дій, ОСОБА_4 виявляв ознаки змішаного розладу особистості в стані компенсації, зі схильністю до ситуаційно обумовленої аутоагресивної поведінки в минулому – що не позбавляло його здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними на вказаний період часу. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_4 виявляє ознаки змішаного розладу особистості в стані компенсації, зі схильністю до ситуаційно обумовленої аутоагресивної поведінки – що на теперішній час не позбавляє його здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними. В період досудового розслідування 23.06.2025 ОСОБА_4 скоїв суїцидальну спробу, що є наслідком ситуаційно обумовленої тимчасової декомпенсації психічного стану під експертного, не є відображенням психічних розладів психотичного рівня, після проведення адекватного лікування у нього не спостерігається стійкого погіршення психічного стану, тобто вказана суїцидальна спроба не впливає будь-яким патологічним чином на його здатність усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними на теперішній час. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_4 може брати участь у слідчих діях та судовому засідання. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування збитків.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаялася, неодноразово вибачавсь за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, завданий збиток частково відшкодовано, критично оцінював свої дії та готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з її вини.

Відповідно до постанови Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.11.2018 активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України. Тобто, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.

Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи, при цьому таке сприяння має бути активним. ОСОБА_4 повідомив усі суттєві обставини щодо вчинення ним злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст.65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєні кримінальні правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, їх наслідків, особи обвинуваченого, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, дав критичну оцінку своїм діям, а також враховуючи думку потерпілого, суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст.50 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі.

Разом з тим, суд також враховує: загальні засади призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості; вимоги ч.2 ст.61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; поведінку обвинуваченого до та після вчинення кримінального правопорушення, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, при цьому не намагаючись нічого спотворити або будь-яким чином перешкоджати проведенню необхідних слідчих дій, надав правдиві свідчення про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, які повністю викривають його у вчинені злочину, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні неодноразово вибачався за вчинене, що свідчить про його щире каяття.

Призначаючи покарання обвинуваченому, та встановлюючи ступінь його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, суд дає оцінку не окремому вчинку обвинуваченого, а і його особистості, наскільки він проявився у злочинних діях.

Покарання не повинно перевищувати міру суворості, яка є достатньою для утримання людей від злочинів. Мета покарання полягає не в суворості призначеного покарання. Однією з головних складових мети покарання є прагнення перешкодити винному знову завдати шкоду суспільству й утримати інших від вчинення тих самих дій. Тому на думку суду слід застосовувати тільки такі покарання, які при збереженні пропорційності зі злочинами залишали б найбільш сильне і найбільш тривале враження на свідомість людей.

Суворе покарання, яке не враховує особистість обвинуваченого, робить покарання абсолютно безрезультатним, бо вона знищує покарання як результат права. Аспекти покарання, його різні сторони повинні враховувати інтереси потерпілих так і обвинуваченого. При всій своїй суворості кримінальні покарання не повинні викидати людину із суспільства, завдавати йому зайві страждання та муки.

Виходячи з принципу гуманізму, суд вважає, що при зазначених вище обставинах призначення обвинуваченій навіть мінімального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції вказаної норми було б явно несправедливим.

Згідно ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З урахуванням вищевикладених обставин по справі, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, який вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому злочині, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував заподіяний збиток, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, шляхом звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України, а також вважає необхідним покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки у відповідності з п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

Підстав для застосування ст.69 КК України чи приписів ст.69-1 КК України, до обвинуваченого, суд не вбачає, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Призначення обвинуваченому саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

В рамках даного кримінального провадження стосовно обвинуваченого ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 05.06.2026 обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, дія якого закінчилася 03.08.2026. Запобіжний захід не продовжувався.

Враховуючи те, що під час судового розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходили, а тому підстав відповідно до положень ст.177, 178 КПК України для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати в строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_4 за даним вироком покарання, строк попереднього ув`язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі за період його затримання з 02 червня 2026 року по 04 червня 2026 року та строк цілодобового домашнього арешту із розрахунку три дні домашнього арешту за один день позбавлення волі за період з 05 червня 2026 року по 03 серпня 2026 року включно.

Згідно ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

В ході досудового розслідування в кримінальному провадженні згідно ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 05.06.2026 накладено арешт на майно, яке було вилучене 03.06.2026 в період часу з 01 год. 45 хв. по 02 год. 13 хв. в ході затримання ОСОБА_4 , а саме: футболку помаранчевого кольору, мобільний телефон «Samsung Galaxy M34», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з карткою мобільного зв`язку НОМЕР_3 ; фіскальний чек «Socar» про покупку бензину А-95 NANO на суму 404,50.

На підставі ч. 4 ст. 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність зняття накладеного арешту ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 05.06.2026, оскільки на даний час підстави, які потягли за собою накладення арешту на майно, відсутні.

Цивільний позов у встановленому законом порядку в даному кримінальному провадженні потерпілим не заявлений, що не позбавляє права відповідно до ч.7 ст.128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Питання речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст.7, 100, 368-371, 373, 376, 392, 395 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати в строк призначеного ОСОБА_4 за даним вироком покарання, строк попереднього ув`язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі за період його затримання з 02 червня 2026 року по 04 червня 2026 року та строк цілодобового домашнього арешту із розрахунку три дні домашнього арешту за один день позбавлення волі за період з 05 червня 2026 року по 03 серпня 2026 року включно.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - не обирати.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 05.06.2026, на майно яке було вилучене 03.06.2026 в ході затримання ОСОБА_4 , а саме: футболку помаранчевого кольору, мобільний телефон «Samsung Galaxy M34», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з карткою мобільного зв`язку НОМЕР_3 ; фіскальний чек «Socar» про покупку бензину А-95 NANO на суму 404,50.

Речові докази по кримінальному провадженню:

-мобільний телефон «Samsung Galaxy M34», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з карткою мобільного зв`язку НОМЕР_3 , який зберігається в кімнаті для збереження речових доказів при Черкаському РУП – повернути власнику ОСОБА_4 ;

-фіскальний чек «Socar» про покупку бензину А-95 NANO на суму 404,50, який зберігається в кімнаті для збереження речових доказів при Черкаському РУП - знищити;

-футболку помаранчевого кольору, яка зберігається в кімнаті для збереження речових доказів при Черкаському РУП – повернути власнику ОСОБА_4 ;

-цифровий носій інформації DVD-R, з відеозаписом з камер відео спостереження які розташовані на будинку, що за адресою м. Черкаси, бул. Гоголя, 288, який зберігається при матеріалах кримінального провадження – залишити при матеріалах кримінального провадження протягом всього часу їх зберігання.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м.Черкаси протягом 30 днів - учасниками процесу з дня його проголошення.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ст.376 ч.6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

СуддяОСОБА_1