Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №554/8809/26 — Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №554/8809/26

Провадження № 2-а/552/102/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.10.2026 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

секретар судового засідання - Гасанова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, посилаючись на те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17 000 грн. на підставі постанови від 08.05.2026 №1490. У відповідності до постанови, «03 травня 2026 року о 13 год. 50 хв. в ході перевірки документів громадянина ОСОБА_1 встановлено, що 25.12.2025 року військовозобов`язаному ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено повістку № 6243125 відповідно до якої йому належало 26.01.2026 року з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) для уточнення даних. 31.12.2025 року у поштовому повідомленні поставлено відмітку в ф.20 про повернення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, тобто був оповіщений належним чином. Військовозобов`язаний ОСОБА_1 на визначену дату не з`явився, про причини неприбуття не повідомив, чим порушив правила перебування військовозобов`язаних на військовому обліку до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 року № 1487, ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та його притягнено до адмінвідповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КупАП та накладено штраф у сумі 17 000 грн. Вказану постанову вважає незаконною та просить її скасувати, оскільки постанова винесена без врахування всіх обставин справи та закінчився строк накладення адміністративного стягнення. Просив постанову скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 07 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2026 року відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без виклику сторін та витребування доказів по справі.

Від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, де зазначив, що у разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів. Позивачу на адресу ( АДРЕСА_2 ) була надіслана повістка №6243125 рекомендованим листом через оператора «Укрпошта», згідно якої повинен був з`явитись 04.01.2026 року , однак в зазначений час до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`явився, про причини неявки не повідомив. Крім того,позивачу на адресу ( АДРЕСА_2 ) була надіслана повістка №1476219 рекомендованим листом через оператора «Укрпошта», згідно якої він повинен був з`явитись 07.12.2024, однак в зазначений час до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`явився про причини неявки не повідомив. З урахуванням викладеного, постанова № 1490 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, щодо ОСОБА_1 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята за наслідком повного, всебічного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність розміру витрат на оплату робіт адвоката із складністю справи (справа незначної складності) та виконаними адвокатом роботами, обсягом виконаних робіт, часом, необхідним для виконання відповідних робіт з написання позовної заяви, вважаємо безпідставною вимогу щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу. Прсили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 від 08 травня 2026 року за № 1490 позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн.

Відповідно до постанови, «03 травня 2026 року о 13 год. 50 хв. в ході перевірки документів громадянина ОСОБА_1 встановлено, що 25.12.2025 року військовозобов`язаному ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку було направлено повістку № 6243125 відповідно до якої йому належало 26.01.2026 року з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) для уточнення даних. 31.12.2025 року у поштовому повідомленні було поставлено відмітку в ф.20 про повернення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, тобто був оповіщений належним чином. Військовозобов`язаний ОСОБА_1 на визначену дату не з`явився, про причини неприбуття не повідомив, чим порушив правила перебування військовозобов`язаних на військовому обліку до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 року № 1487, ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до вимог підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 року № 1487, військовозобов`язані повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до абз.5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій. Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період, який діє і до тепер.

Громадянин ОСОБА_1 під час дії в Україні особливого періоду порушив вимоги підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку, а саме не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк, зазначений у отриманої їм повістці, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КупАП.

Обставини передбачені ст. 34 КУпАП відсутні.

Обставини передбачені ст. 35 КУпАП відсутні.»

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для скасування постанови про притягнення позивача ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд виходить з такого.

Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність у випадку порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На території України особливий період розпочався 17.03.2014 року відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію».

Наразі в Україні, згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, введено правовий режим воєнного стану, який є результатом фактичного початку воєнних дій, та який продовжено.

Стаття 22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначає, що громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України).

Відповідно до п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: 1) перебувати на військовому обліку: 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою КМУ №560 від 16.05.2024, передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

3 відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 25.12.2025 року військовозобов`язаному ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку було направлено повістку № 6243125 відповідно до якої йому належало 26.01.2026 року з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) для уточнення даних.

Відповідно до ч. 3 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.

26.01.2026 року позивач за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився.

31.12.2025 року у поштовому повідомленні поставлено відмітку в ф.20 про повернення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Згідно із пунктом 41 Порядку № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП може здійснюватися шляхом особистого вручення військовозобов`язаному повістки або шляхом її направлення засобами поштового зв`язку. У випадку направлення повістки засобами поштового зв`язку належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП є документами від поштового оператора про особисте отримання поштового відправлення, відмітка у поштовому повідомленні про відмову від його отримання або відмітка у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою.

Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 15 березня 2009 року встановлено, що рекомендовані листи з позначкою "Повістка ТЦК" під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК".

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК”, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою”, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Позивачем заперечується факт оповіщення його про необхідність прибуття 26.01.2026, а відповідач не надав доказів доведення до відома позивача змісту відповідної повістки, тобто у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, у зв`язку з чим він мав би виконати відповідний обов`язок, що позивач взагалі був належним чином повідомлений про необхідність явки до ТЦК та СП, що на його адресу взагалі направлялася така повістка, що вона вручена або не вручена йому, в цьому випадку з яких причин.

Зі змісту постанови № 1490 від 08 травня 2026 року встановлено, що військовозобов`язаному ОСОБА_1 належало з`явитися 26.01.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Кобеляки) для уточнення даних.

Проте, відповідачем надані повістки про виклик військовозобов`язаному ОСОБА_1 на 07.12.2024 року та на 04.01.2026 року, хоча зі змісту постанови вбачається, що останній викликався на 26.01.2026 року.

Згідно рекомендованих листів вищевказані конверти були не вручені позивачу, оскільки згідно відмітки «Укрпошта» - «адресат відстуній».

Таким чином, відповідач не довів, що позивач не з`явився по повістці, як і не довів, що позивач взагалі отримував повістку про виклик до ТЦК та СП.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Але, зі змісту постанови № 1490 від 08 травня 2026 року вбачається, що позивач викликався для уточнення даних, а не для вирішення питань мобілізації, як то проходження ВЛК, призову за мобілізацією, тощо.

В той же час відповідальність за неявку до ТЦК та СП для уточнення даних передбачена іншою нормою, а саме ст. 210 КУпАП (Порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку), а не ст. 210-1 КУпАП за якою притягнуто до відповідальності позивача.

Між тим, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має відстрочку до завершення мобілізації на підставі п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що зазначено у застосунку «Резерв+».

ОСОБА_1 здійснює догляд за матір`ю ОСОБА_3 , яка має інвалідність першої групи, що підтверджується копією довідки МСЕК від 23.05.2016 року № 3704, що також підтверджується рішенням Полтавського окружного адміністративного суду № 440/7570/25 від 26 серпня 2025 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду № 440/7570/25 від 12 січня 2026 року.

Разом з тим, в постанові № 1490 від 08 травня 2026 року відповідачем не конкретизовано, які саме дані були відсутні у ТЦК та СП та які саме дані 26.01.2026 мав уточнити ОСОБА_1 , а отже відповідачем не доведено, в чому саме полягала доцільність направлення такої повістки, враховуючи, що дана інформація перебуває у реєстрах, доступ до яких має відповідач.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Згідно ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Частиною дев`ятою статті 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Отже, строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП становить три місяці з дня його виявлення.

Оскільки ОСОБА_1 не прибув за повісткою для уточнення даних 26.01.2026 року, саме з 27.01.2026 року розпочався перебіг тримісячного строку для притягнення його до відповідальності, та який відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП тривав до 27.04.2026 року.

На підставі викладеного, відповідальності за адміністративне правопорушення ОСОБА_1 настала поза межами строку, встановленого ст. 38 КУпАП.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Тому з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, за частиною третьою статті 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП.

На підставі викладеного позов підлягає до задоволення.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами частини п`ятої-сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_6 просив відмовити у стягненні витрат на правнича допомогу у розмірі 10 000 грн., оскільки розмір заявлених витрат є неспівмірним виконаною роботою та неогрунтованим враховуючи, що справа є незначної складності.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано договір про надання правової допомоги від 01.06.2026 року, розрахунок витрат на правничу допомогу, акт № 1 приймання-передачі правничих послуг від 03.06.2026 року, квитанція на суму 5000 грн.

Згідно із ч.ч.6,7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи, суд вважає за можливе присудити з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по даній справі в сумі 5 000,00 грн., так як саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити

Скасувати постанову № 1490 від 08.05.2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження в справі закрити на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. та судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп, а всього 5 665 грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 (місцезнаходження АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .).

Головуючий суддя Ж.В.Кузіна