Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №367/3149/23 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3149/23

Провадження №2/367/71/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

09 жовтня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області

в складі: головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

представника позивача Васюка М.М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені в режимі відео конференції цивільну справі № 367/3149/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс – Сіті» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів недійсними,

У С Т А Н О В И В:

В травні 2023 року представник позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів недійсними. В обґрунтування позову вказує, що 27 травня 2010 року ТОВ «Аверс – Сіті» отримало державний акт на земельну ділянку серії ЯИ № 270393, площею 4,3864 га, з кадастровим номером 3210946200:01:034:0081. 19.01.2011 ТОВ «Аверс – Сіті» отримало дозвіл ДАБІ № 15/11 на виконання будівельних робіт з об`єктами соціально – побутового призначення та багатоповерховим паркінгом по АДРЕСА_1 .14.09.2011 ТОВ «Аверс – Сіті» звернулось із актом № 870 готовності об`єкта до експлуатації (житлового будинку АДРЕСА_2 з вбудованими приміщеннями) про видачу сертифікату відповідності закінченого будівництва до ДАБІ.16.09.2011 житловий будинок АДРЕСА_3 був ведений в експлуатацію. 22.09.2011 Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради Київської області було прийнято рішення № 270, згідно з яким було надано дозвіл на оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна (на всі квартири, зокрема і квартиру АДРЕСА_4 на підставі Сертифікату відповідності закінченого будівництвом об`єкта серія КС № 16411043016 від 16.09.2011. Наведене дає підстави стверджувати, що ОВ «Аверс –Сіті» є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 і в разі, якщо таке майно вибуло із володіння поза його волею має право витребувати його від добросовісного набувача.

10.08.2013 за ТОВ "Аверс-Сіті" було зареєстровано право власності в ДРРПНМ у зв`язку з чим Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області позивачу було видано свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 від 15.08.2013. 22.07.2016 ОСОБА_7 діючи в інтересах ОСОБА_6 на підставі довіреності від 19.07.2016 посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Світланою Валентинівною, зареєстрованої в реєстрі за № 1403 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Тетяни Василівни зі заявою про скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 22.07.2016 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Тетяною Василівною було скасовано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_6 . Зокрема, підставою для прийняття спірного рішення стала постанова Вищого адміністративного суду України №: К/800/63480/16 від 18.07.2016 (стор. 3 інформаційної довідки). 04.05.2018 адвокатом позивача було зроблено адвокатський запит до Вищого адміністративного суду України про надання інформації та копії постанови суду № К/800/63480/16 від 18.07.2016. 15.05.2018 від Вищого адміністративного суду України надійшла відповідь на запит, відповідно до якої останній повідомив, що: здійснивши запит у відповідних базах даних діловодства та вхідної кореспонденції суду, надходження чи відкриття касаційного провадження за № К/800/63480/16 не виявлене. Відповідно, надати інформацію про ухвалення Вищим адміністративним судом України постанови від 22.07.2016 за касаційним провадженням № 800/63480/16 та надати ї копію, не вбачається за можливе. Позивач вважає, що постанова Вищого адміністративного суду України №: К/800/63480/16 від 18.07.2016 не має статусу документа, достатнього для державної реєстрації припинення права власності та інших речових прав, у силу положень Закону № 1952-IV, оскільки таке рішення не приймалось та не видавалось органом, який уповноважений на здійснення таких дій. Зокрема, приватний нотаріус не проявив простої обачності під час державної реєстрації припинення права власності на вказану квартиру, державний реєстратор не пересвідчився чи набрало вказане судове рішення законної сили та не здійснив додаткової перевірки автентичності такого рішення за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень, а також не зупинив реєстрацію для усунення вказаних недоліків заявником. Враховуючи те, що із заявою про скасування права власності ТОВ «Аверс-Сіті» на спірне майно звернувся ОСОБА_6 через свого представника позивач вважає, що заявник своїми діями порушив право власності ТОВ «Аверс-Сіті», у зв`язку з чим має бути залучений до розгляду справи в якості відповідача. Наразі, власником спірної квартири АДРЕСА_7 є ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що спірна квартира вибула з володіння позивача на підставі спірного рішення державного реєстратора, яке підлягає скасуванню ТОВ «Аверс – Сіті» вважає, що спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею на підставі чого остання має бути витребувана із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача.

Виходячи із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 17.08.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, серія та номер 1368. 24.11.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено договір № 1 про внесення змін до іпотечного договору. 21.02.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги. ТОВ «Аверс – Сіті» вважає, що вищевказані договори суперечать ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки в момент вчинення спірних правочинів було порушено ч. 1 ст.317, ч. 1 ст. 321 ЦК України з огляду на те, що квартира вибула із права власності позивача поза його волею, а право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього права.

22 травня 2025 року представником відповідача ОСОБА_4 , адвокатом Фанштейн К.М. надано письмові пояснення, в яких остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. В обґрунтування вказує, що позивач своє право на витребування майна обґрунтовує тим, що він є забудовником, який отримав дозвіл на виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 . Житловий будинок було побудовано та в 2011 році введено в експлуатацію, після чого виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради Київської області було надано дозвіл на оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна ( на квартири, в т.ч. і № 104). З урахуванням зазначено позивач посилається на те, що він є власником всіх квартир в будинку АДРЕСА_1 і майно вибуло нібито поза його волею та він має право на його витребування. Проте, позивач у своєму позові не зазначає та не враховує обставини, які мають значення у цій справі та які були досліджені в інших справах і свідчать про відсутність прав ТОВ «Аверс –Сіті» на спірну квартиру, та відповідно відсутність підстав для задоволення позову. Так, в межах справи № 367/9263/18 було розглянуто позовні вимоги позивача ТОВ «Аверс – Сіті» про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( що стосується спірної квартири АДРЕСА_7 ), яким було припинено право власності ТОВ « Аверс – Сіті» на зазначену квартиру. За результатом розгляду справи № 367/9263/18 Київським апеляційним судом у постанові від 13 березня 2025 року встановлено, що право ТОВ « Аверс – Сіті» на спірну квартиру було припинено на законних підставах. Рішенням Ірпінського районного суду від 01 грудня 2014 року у справі № 367/7162/14 , яке набрало чинності після його перегляду в апеляційному порядку відповідно до ухвали Апеляційного суду київської області від 22 грудня 2015 року. У виконання судових рішень за ОСОБА_6 02.08.2016 року було належним чином зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_6 , державним реєстратором – приватним нотаріусом Литвин А.С. на підставі договору купівлі – продажу майнових прав від 22.08.2011, договору про відступлення права вимоги від 29.08.2011, акту приймання – передачі майнових прав від 16.09.2011, довідки про участь в інвестуванні та виконанні інвестиційних зобов`язань, технічного паспорту. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 12.12.2016 року у справі 367/7162/14 залишені в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року та встановлено, що ОСОБА_6 належним чином виконав грошові зобов`язання за договорами купівлі – продажу майнових прав, вчинивши всі необхідні дії для набуття права власності на спірну квартиру. Таким чином, право власності на зазначену квартиру мало перейти до ОСОБА_6 у встановленому законом порядку, а обов`язок ТОВ «Аверс – Сіті» полягав у належному оформленні відповідної документації. Враховуючи зазначене, право ТОВ «Аверс – Сіті», як попереднього власника квартири АДРЕСА_7 було припинено на законних підставах у межах виконання судового рішення. Отже, твердження позивача про порушення його права власності є необґрунтованим, оскільки підстави для визнання права ТОВ «Аверс –Сіті» прав на спірну квартиру відсутні. Вказані обставини встановленні вищезазначеними рішення, а отже не підлягають доказуванню в межах даної справи ( а.с.1-5 том 2).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 , просила відмовити у задоволенні позовних вимог ту повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в судове засідання не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином , причини неявки суду не повідомили.

Суд перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, доводи викладені представником відповідача, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку, приходить до наступного висновку.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, вислухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ч. 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5 та 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України, встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року у справі № 367/9263/18, яка залишена в силі постановою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року встановлено, що на підставі сертифікату відповідності закінченого будівництвом об`єкта серія КС № 16411043016, 22 вересня 2011 року Виконавчий комітет Коцюбинської селищної ради Київської області прийняв рішення № 270 про оформлення та видачу ТОВ «Аверс-Сіті» свідоцтв на право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 , зокрема, щодо квартири АДРЕСА_7 , розташованої за вказаною адресою.

10 серпня 2013 року за ТОВ «Аверс-Сіті» зареєструвало право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим реєстраційна служба Ірпінського міського управління юстиції у Київської області видала позивачу свідоцтво про право власності від 15 серпня 2013 року № НОМЕР_2 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2014 року у справі № 367/7162/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено.

Зобов`язано ТОВ «Аверс-Сіті» передати ОСОБА_6 майнові права на квартири АДРЕСА_8 шляхом підписання акта передачі майнових прав; довідку із переліку осіб, які брали участь у фінансуванні зазначених квартир та оригінали технічних паспортів на квартири; шість належним чином засвідчених копій державного акта на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ; шість належним чином засвідчених копій сертифіката відповідності від 16 вересня 2011 року серії КС № 16411043016; шість належним чином засвідчених копій рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270.

22 липня 2016 року приватний нотаріус Змисловська Т. В. скасувала державну реєстрацію права власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_6 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних спав від 12 грудня 2016 року у справі № 367/7162/14-ц рішення Ірпінського районного суду Київської області від 01 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року залишено без змін.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 193198901 власником квартири АДРЕСА_6 , з 21 серпня 2019 року був ОСОБА_6 .

Із 17 серпня 2021 року власником спірної квартири стала ОСОБА_2 , який уклав із ОСОБА_3 іпотечний договір.

Таким чином, право власності на зазначену квартиру мало перейти до Климанського у встановленому законом порядку, а обов`язок ТОВ «Аверс-Сіті» полягав у належному оформленні відповідної документації. Враховуючи зазначене, право ТОВ «Аверс-Сіті» як попереднього власника квартири АДРЕСА_6 було припинено на законних підставах у межах виконання судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому, стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Водночас, стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України.

Відповідно до приписів частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 зазначено, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині другій статті 388 ЦК України також визначено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Вказана норма захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 вказано, що: « вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 зазначено, що: «перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

У разі звернення із позовом щодо захисту права власності на майно встановленню підлягають у сукупності, зокрема, такі обставини: чи існує майно, щодо якого заявлені вимоги, чи існують правовстановлюючі документи, що підтверджують право на це майно, у особи, яка заявила вимоги щодо нього чи вчинено порушення особою, до якої заявлені вимоги щодо захисту права власності на майно.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 923/1107/17, від 13 березня 2018 року у справі № 923/883/16.

Загальними вимогами процесуального права, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

До предмету доказування у даному спорі перш за все входить доведення позивачем наявності у нього відповідного речового права, на захист якого подано позов, тобто лише встановивши наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення права з боку відповідача і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.

Право власності ТОВ «Аверс-Сіті», як попереднього власника квартири АДРЕСА_6 , було припинено на законних підставах у межах виконання судового рішення, а отже суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Суд скасовує заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2024 року.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 247, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс – Сіті» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів недійсними,

- відмовити.

Витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2023 року по справі № 367/3149/23, після набрання рішенням законної сили.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.П. Одарюк