Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №333/4918/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 333/4918/26

Провадження № 2/357/8021/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Шлейко О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

05.05.2026 представник позивача, в особі керівника товариства - Романенка Михайла Едуардовича, звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», обґрунтовуючи тим, що 29.02.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №48965-02/2024, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 125000 грн, шляхом перерахування на картковий рахунок, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором. 14.08.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір факторингу №14082024, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 48965-02/2024 від 29.02.2024. Згідно Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» становить 48000,00 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 12000,00 грн, заборгованість за відсотками - 36000,00 грн. Тому, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Договором кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024 у розмірі 48000 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

14.05.2026 судом, відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України, отримано відповіді на запити з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання відповідача та з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.

19.06.2026 суддею Комунарського районного суду м. Запоріжжя постановлено ухвалу, якою вказану справу передано за підсудністю до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

16.07.2026 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області отримано справу та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 17.07.2026 передано до розгляду судді Бондаренко О.В.

20.07.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 30.09.2026 - 12:30.

20.07.2026 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.

23.07.2026, 27.07.2026, 03.08.2026 та 06.08.2026 на адресу суду від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.

19.08.2026 представник відповідача, адвокат Цюкало-Зливко Тетяна Михайлівна, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що відповідач ознайомившись з позовом, вважає, що він підлягає задоволенню частково. Сторона відповідача не погоджується в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 36000,00 грн у зв`язку з наступним. 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон № 3498-ІХ), яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ). Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Відповідно умов договору та детального розрахунку заборгованості за Договором №23045-06/2024 від 20.06.2024, що відсотки за користування кредитом нараховані первісним кредитором за період з 20.06.2024 до 17.10.2024 виходячи із розрахунку 1,5 % в день. Однак, ураховуючи п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», яким передбачений максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 % та ч. 5ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», яким передбачений максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Натомість у спірних правовідносинах нарахування за весь період користування кредитними коштами позивачем проведено за денною ставкою у розмірі 2,5 %, що не відповідає вимогам закону. За таких обставин стороною відповідача встановлені підстави для проведення власного розрахунку заборгованості зі сплати процентів за період з 29.02.2024 до 27.06.2024. З 29.02.2024 до 22.04.2024 за ставкою 2,5 %/день (12000,00 грн. х 2,5% х 54 днів) = 16200,00 грн, з 23.04.2024 до 27.06.2024 за ставкою 1,5 %/день (12000,00 грн х 1,5 % х 66 днів) = 11880,00 грн. Отже, розмір простроченої заборгованості зі сплати процентів становить 28080,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача (16200,00 грн + 11880,00 грн). Згідно п.8 ч.3 ст. 178 ЦПК України, повідомляю, що сторона відповідача вже понесла 9000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, отже попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 9000,00 грн. 18.08.2026 між ОСОБА_1 , як клієнтом, з однієї сторони та Цокало-Зливко Т.М., як адвокатом, з іншої сторони, було укладено договір №1596 про надання правничої допомоги. Тому, просить прийняти від ОСОБА_1 заяву про часткове визнання позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту у розмірі 40080,00 грн, з яких: 12000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 28080,00 грн - заборгованість за процентами. В інший частині позову відмовити за безпідставністю, здійснити розподіл судових витрат пропорційно задоволених позовних вимог та стягнути з ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 всі понесені судові витрати.

25.08.2026 представник позивача, керівник товариства - Романенко Михайло Едуардович, подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що вважає доводи відповідача вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, з огляду на нижче викладене. Так, відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує факт, укладення між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 договору про надання фінансового кредиту № 48965-02/2024 від 29.02.2024 та отримання нею кредитних коштів у розмірі 12000,00 грн. В результаті неналежного виконання своїх зобов`язань за укладеним 29.02.2024 кредитним договором відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 48000,00 грн. Разом із тим відповідач не погоджується із розміром заборгованості за вказаним кредитним договором в частині нарахованих відсотків, у зв`язку із чим позов визнає частково та не заперечує проти стягнення із неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 40080 грн. На підтвердження законності нарахування заборгованості за відсотками Позивачем до позовної заяви було долучено розрахунок заборгованості за за кредитним договором 48965-02/2024 вiд 2024-02-29, який сформований первісним кредитором. Відповідно до вказаного розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором становить 48000 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн, заборгованість за відсотками - 36000 грн. Закон України № 3498-IX від 22.11.2023 року дійсно впровадив поетапне зниження максимальної денної процентної ставки за споживчими кредитами. Відповідно до пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року): - протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом (тобто з 24.12.2023 по 22.04.2024) максимальна денна ставка встановлюється на рівні 2,5 %; - протягом наступних 120 днів (з 23.04.2024 по 21.08.2024) - 1,5 %; - після закінчення 240 днів з дня набрання чинності Законом (тобто з 22 серпня 2024 року) максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %. Оскільки Кредитний договір № 48965-02/2024 укладено 29.02.2024, він припадає на перший етап дії перехідних положень. Отже, погоджена сторонами в пункті 1.4.1 Договору фіксована процентна ставка у розмірі 2,50% в день є абсолютно законною, правомірною та повністю відповідає імперативним вимогам законодавства, чинного на момент укладення правочину. Позивач звертає увагу суду на те, що сума 36000,00 грн - це відсотки, нараховані виключно в межах 120-денного строку дії договору (з 29.02.2024 по 27.06.2024), як це передбачено п. 1.2 та п. 3.3 Договору. Позивач не нараховував договірні відсотки поза межами строку кредитування (після 27.06.2024 року). Жодних інфляційних нарахувань, 3% річних за ст. 625 ЦК України або штрафів (пені) за порушення грошового зобов`язання до стягнення не заявлялося. Отже, оскільки відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань належним чином не виконала, Позивач приходить до висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 48000 грн. Відповідач заявляє попередню суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн. Позивач вважає за необхідне також зазначити, що дані витрати на здійснення наданих послуг є явно завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Дана справа розглядається у спрощеному позовному провадженні. На відміну від позову, що має вищу категорію складності у написанні, так як потребує дослідження правовідносин (аналіз розрахунку заборгованості, вивчення умов кредитного договору і т.д.), з метою визначення характеру спору, пошуку найоптимальніших шляхів вирішення, обрання ефективного способу захисту інтересів позивача, пошук судової практики, аналізу зібраних даних та формування заяви по суті на підставі отриманого пакету документів, відзив формується вже на підставі отриманого позову, у зв`язку зі чим не може бути співмірним чи вищої вартості по витратах, ніж позовна заява. У зв`язку із вищевикладеним позивач заперечує щодо стягнення даних витрат. Тому, просить відмовити ОСОБА_1 у стягненні із ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на її користь судових витрат у заявленому розмірі та задовольнити у повному обсязі позові вимоги позивача у справі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, керівник товариства - Романенко Михайло Едуардович у позовній заяві та відповіді на відзив просив розгляд справи проводити у відсутності представника товариства та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - ОСОБА_1 та її представник - адвокат Цюкало-Зливко Тетяна Михайлівна, у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

30.09.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки остання подала до суду відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави ухвалити рішення у справі.

30.09.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 зазначено, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи. У разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 29.02.2024 відповідач - ОСОБА_1 заповнила заявку-анкету на отримання кредиту, згідно якої надала про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання та реєстрації, місце роботи, засоби зв`язку, номер банківської картки НОМЕР_1 .

29.02.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір №48965-02/2024 про надання фінансового кредиту, відповідно до умов якого товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 12000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі- кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 29.02.2024. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 27.06.2024

Відповідно до п. 1.4 Договору, за користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.

Відповідно до п. 1.5 Договору, детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору.

Відповідно до п. 1.6 Договору, кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4441 - 11xx - xxxx - 1314 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Відповідно до п. 3.1, 3.3 Договору, за користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору. Порядок нарахування платежів за прострочення Клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за цим Договором передбачено в п.5.3. цього Договору. Нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п.1.2. Договору, починаючи з дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний Клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня

Відповідно до п. 7.6, 7.7 Договору, підписанням цього договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на Веб-сайті Товариства. Клієнт підтверджує, що до укладення цього Договору отримав від Товариства інформацію, зазначену в частині другій статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та інформацію, яка вимагається відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», у тому числі ознайомився з паспортом споживчого кредиту, з істотними характеристиками послуги про надання мікрокредиту/споживчого кредиту.

Також, 29.02.2024 відповідачем було підписано графік платежів, який є додатком №1 до договору №48965-02/2024 від 29.02.2024, інформаційне повідомлення та паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Також, слід зазначити, що ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором (кодом, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 та від 18.07.2023 у справі №640/15944/19 та від 08.04.2026 у справі №705/1938/25.

З довідки ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» вбачається, що клієнта - ОСОБА_1 , з якою укладено договір про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор W1751 та номер телефону НОМЕР_2 ) та здійснено акцепт договору.

Підписання договору про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024 електронним підписом одноразовим ідентифікатором (W1751) свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Крім того, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Судом встановлено, що електронний підпис був накладений одноразовим ідентифікатором, який складається з унікальної цифрової та буквеної послідовності, згенерований позикодавцем й надісланий клієнту індивідуально, а тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним та здійснено з дотриманням вимог законодавства.

Отже, вказаний договір про надання фінансового кредиту про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 29.02.2024 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» свої зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024 виконало в повному обсязі, а саме перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), який зазначений нею безпосередньо у кредитному договорі, кредитні кошти у розмірі 12000,00 грн, що підтверджується інформацією та випискою по рахунку, яка надана АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 20.07.2026.

Вищевказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронній формі та не заперечуються відповідачем.

14.08.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу №14082024, відповідно до якого клієнт передав фактору, а фактор прийняв і зобов?язується оплатити клієнту права вимоги за грошовими зобов`язаннями, укладеними між боржниками та первісними кредиторами. Відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за основними договорами, та їх перехід від клієнта до фактора відбувається у дату укладення цього договору.

Отже, згідно договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, акту приймання - передачі письмового та електронного реєстру боржників від 14.08.2024 до договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, платіжної інструкції №9493 від 27.08.2024, витягу з реєстру боржників до договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024 на загальну суму 48000,00 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч.1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Також, ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Таким чином, у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 12000,00 грн та порушення нею зобов`язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з останньої підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024 у розмірі 12000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках у розмірі 36000,00 грн, суд враховує наступне.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон № 3498-ІХ), яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ). Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Натомість у спірних правовідносинах нарахування за весь період користування кредитними коштами позивачем проведено за денною ставкою у розмірі 2,5 %, що не відповідає вимогам закону.

Суд враховує зазначені твердження представника відповідача, виходячи з наступного.

Так, згідно ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, що виконаний первісним кредитором за договором про надання фінансового кредиту №48965-02/2024 від 29.02.2024 вбачається, що заборгованість відповідача становить 48000,00 грн, яка складається з: 12000,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 36000,00 грн заборгованості за відсотками.

У ході розгляду справи, встановлено, що сума заборгованості по несплаченим відсоткам нарахована в період з 29.02.2024 до 27.06.2024 в межах строку кредитування.

Суд вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору у період з 29.02.2024 до 27.06.2024.

Також, суд враховує, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5% (тобто з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно); починаючи з 21.08.2024 та надалі -1%.

У той же час, договір про споживчий кредит №7573625, укладений 01.05.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та згідно з п. 1.5 Договору розмір денної відсоткової ставки в межах строку кредитування (360 днів) складає 1,4% (511% річних).

Ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Суд, проаналізувавши умови кредитного договору, у контексті щоденної відсоткової ставки за користування кредитом протягом строку кредиту з 29.02.2024 до 27.06.2024 (закінчення строку кредиту) у взаємозв`язку із положеннями ч.5 ст.8, ч.5 ст.12 та п.17 розділу 4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», встановив, що умова п. 1.4 Договору щодо сплати щоденних відсотків за користування сумою кредиту протягом визначеного строку у розмірі 2,5% у день є нікчемною, оскільки порушує права відповідача, як споживача кредитних послуг щодо відповідності умов Кредитного договору положенням Закону України «Про споживче кредитування» в контексті максимальної щоденної відсоткової ставки, що визначена цим нормативно-правовим актом, починаючи із 24.12.2023.

За даним договором позивачем у період з 29.02.2024 до 22.04.2024 (54 календарних днів) нарахування відсотків відбувалося за процентною ставкою - 2,5%, що становить розмір 16200,00 грн та є правомірним.

Проте, у період з 23.04.2024 до 27.06.2024 (66 днів) проценти нараховано за ставкою - 2,5% в день, а тому підлягають перерахунку з розрахунку щоденної відсоткової ставки в розмірі 1,5% замість 2,5%.

Таким чином, розмір відсотків за період з 23.04.2024 до 27.06.2024 на суму боргу 12000,00 грн (за 66 календарних днів) становить 11880,00 грн (12000,00*1,5%*66).

Отже, загальний розмір відсотків у період строку кредиту з 29.02.2024 до 27.06.2024 складає 28080,00 грн, а тому вказана сума боргу за процентами підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, але враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору №42649746/1 про надання правової допомоги від 02.01.2026, копію додаткової угоди №48965-02/2024 від 10.04.2026 до договору №42649746/1 про надання правової допомоги від 02.01.2026, копію акту про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 10.04.2026, копію детального опису робіт від 10.04.2026, виконаних адвокатом Лівак І.М., необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості, відповідно до яких розмір витрат на правничу допомогу складає 6000,00 грн.

Отже, позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у зв`язку з розглядом даної справи поніс судові витрати на правничу допомогу на загальну суму 6000,00 грн.

Представник відповідача, на підтвердження витрат на правову допомогу надала: копію договору №1596 про надання правничої допомоги від 18.08.2026, копію детального опису робіт (наданих послуг) від 19.08.2026 до договору №1596 про надання правничої допомоги від 18.08.2026та копію квитанції №1596 від 18.08.2026, відповідно до яких розмір витрат на правничу допомогу складає 9000,00 грн.

Отже, ОСОБА_1 , у зв`язку з розглядом даної справи, понесла судові витрати на правничу допомогу на загальну суму 9000,00 грн.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Так, від позивача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, позивач зазначає, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу у сумі 9000,00 грн є явно завищеним та неспівмірним зі складністю справи, адже дана справа розглядається у спрощеному позовному провадженні. На відміну від позову, відзив формується вже на підставі отриманого позову, у зв`язку з чим не може бути співмірним чи вищої вартості по витратах, ніж позовна заява.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в яких зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи (власним розсудом), керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, суд враховує, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача та відповідача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що ця справа в силу частини шостої статті 19 ЦПК України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши надані сторонами докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення позивача, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн та відповідача - 9000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з огляду на наступне.

Так, така послуга, усна консультація та правовий аналіз обставин спірних правовідносин, включає в себе послуга зі складання позовної заяви. Тому зазначення цих послуг окремо і встановлення вартості за кожну з них є безпідставним та не відповідає критерію реальності адвокатських послуг, враховуючи, що справа не є складною (стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 48000,00 грн).

Також, така послуга як усна консультація охоплюється послугою написання відзиву на позовну заяву.

З огляду на обставини справи та на фактичний об`єм необхідних послуг, наданих адвокатами, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, а відповідача у розмірі 3000,00 грн є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 48000,00 грн, водночас позовні вимоги задоволено частково на суму 40080,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які повинен сплатити відповідач позивачу становить 2505,00 грн, а розмір витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру відмовлених позовних вимог, які повинен сплатити позивач відповідачу становить 495,00 грн.

Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, оскільки розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є більшим, ніж розмір витрат відповідача, суд дійшов висновку, що у відповідності до вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України відповідач зобов`язаний сплатити ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» різницю таких витрат у розмірі 2010,00 грн (2505,00 - 495,00).

Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, а тому, враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягується судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2223,10 грн.

Керуючись ст. 11, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 48965-02/2024 від 29.02.2024 у розмірі 40080,00 грн (сорок тисяч вісімдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2223,10 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2010,00 грн, всього 4233,10 грн (чотири тисячі двісті тридцять три гривні 10 копійок).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», ЄДРОПУ: 42649746, місцезнаходження: вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, місто Київ, 04112.

Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання ВПО: АДРЕСА_1 .

Рішення складено 08.10.2026.

Суддя:О. В. Бондаренко