Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №357/7576/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7576/25

Провадження № 2/357/355/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А.Ю., при секретарі Козубенко Я.С.,

за участю:

представник позивача - Корнієнко І.М.;

представник відповідача - адвокат Кузьменко С.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Білоцерківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

21.05.2025 Білоцерківська міська рада через свого представника - Швеця С.С., звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182, площею 0,0228 га, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати (знести) самовільно встановлену тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності за власний рахунок, стягнути з відповідача сплачений судовий збір за подання позову.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182, площею 0,0228 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває в комунальній власності Білоцерківської міської територіальної громади, встановлена (розміщена) тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності під назвою «Сирний світ» та « ІНФОРМАЦІЯ_1 » орієнтовною площею 60 кв.м., яка використовується ОСОБА_1 . Вказана тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності впритул прилягає до нежитлового приміщення, яке знаходиться в приватній власності відповідача. Тимчасова споруда розміщена на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного рішення щодо передачі спірної земельної ділянки, а тому є самовільно зайнятою, що є порушенням ст. 212 Земельного кодексу України, а зведена на ній споруда підлягає демонтажу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.

26.05.2025 ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено підготовче провадження (засідання) в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні 23.06.2025.

18.06.2025 на адресу суду від представника відповідача - адвоката Кузьменко С.В. надійшов відзив із запереченнями на позов. В обґрунтування відзиву вказано, що 30.11.2024 відповідач став власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 26,7 кв.м. Поряд з цим, користувався вказаним приміщенням з 2017 року на підставі договорів оренди нежитлового приміщення. Вказані договори оренди нежитлового приміщення містять відомості про використання нежитлового приміщення площею 100 кв.м., яке має вивіску «Сирний світ» та «PROSTO SMACHNO». Відповідачу на той час не було відомо, що нежитлове приміщення складається із нежитлового приміщення, яке має площу 26,7 кв.м. та тимчасової споруди (бетонного ганку) площею приблизно 60 кв.м. У січні 2025 року відповідач він звернувся до Білоцерківської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у його користування. Згідно з технічним паспортом на нежитлове приміщення № 260 (магазин), воно має бетонний ганок площею 13,70 кв.м. Отже, ця тимчасова споруда існувала станом на 14.02.2011, а позивачу було відомо про тимчасову споруду. 27.02.2025 рішенням Білоцерківської міської ради відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності. Відповідач не погоджується з таким рішенням, оскільки його сусідам погоджено встановлення сервітутів. Вказує, що бетонний ганок є єдиним входом до нежитлового приміщення, яке перебуває у приватній власності відповідача. Вважає, що його права порушено та просить відмовити в позові.

23.06.2025 в судовому засіданні суд на місці ухвалив прийняти до розгляду відзив на позовну заяву та приєднати його до матеріалів справи.

04.09.2025 в судовому засіданні суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача та залучив до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , доручено представникам сторін надіслати третім особам подані заяви по суті справи, а докази надіслання надати до суду.

18.09.2025 на адресу суду від представника позивача надійшли докази направлення позову з додатками третім особам.

06.10.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшли докази направлення відзиву з додатками третім особам.

07.10.2025 ухвалою суду задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: 1. Чи розташована вхідна група (що зазначена в Інвентаризаційній справі Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації від 14.02.2011) до нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 26,7 кв.м., матеріали стін - пінобетон, опис: павільйон (магазин) (право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових 30.11.2024 року, Витяг №406089772), - на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182, площею 0,0228 га? 2. Чи можливо визначити інший варіант підходу/проїзду/іншого обслуговування до нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 26,7 кв.м., без використання земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182, площею 0,0228 га? 3. Чи є вхідна група (ганок площею 13,7 кв.м.) складовою частиною неподільної речі - об`єкта нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 - нежитлового приміщення № 260, загальною площею 26,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , і чи можливо його демонтувати із земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182, площею 0,0228 га, без втрати цілісності об`єкта нерухомого майна, належного ОСОБА_1 ? Проведення судової експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено до отримання висновку будівельно-технічної експертизи.

Постановою Київського апеляційного суду від 22.12.2025 скасовано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.10.2025 про призначення експертизи, справу направлено для продовження розгляду до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Після повернення справи з Київського апеляційного суду, призначено підготовче судове засідання 23.04.2026.

26.05.2026 в судовому засіданні суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача в частині виклику свідків, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили задовольнити. Також вказано, що підставою позову стало розміщення відповідачем тимчасової споруди, яка впритул прилягає до будівлі відповідача, що встановлено актом обстеження. На підставі акта пред`явлено позов. «Сирний світ» та «PROSTO SMACHNO» це одна споруда. Про її наявність дізнались після складання акту. На останньому засіданні Білоцерківської міської ради рішенням припинено сервітут третій особі ОСОБА_2 за його заявою, при цьому відповідач оскаржує цей сервітут в Господарському суді Київської області. Якщо б рішенням БМР від 27.02.2025 відповідачу був наданий дозвіл, то логічно, що Білоцерківська міська рада не зверталася б до суду з цим позовом.

Представник відповідача - адвокат Кузьменко С.В., в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні. Вказує, що позивачем не доведено порушення його прав та не доведено факт розміщення споруди. Свідки та особи, що склали акт, проігнорували явку в судове засідання. Зауважила, що згідно зі складеним актом за спірною адресою розміщено дві споруди. Реєстрацію права власності відповідача здійснено 06.03.2024, при цьому зареєстровано сервітут. Дана земельна ділянка нічим не обтяжена та передана в користування двом особам. Відповідач просив лише дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на праві користування, а рішенням БМР відмовлено з інших підстав. На схемі розміщення приміщення, що належить відповідачу на праві власності значні сходи - вхідна група. При цьому іншого входу до приміщення немає, оскільки з усіх боків капітальні бетонні споруди. Особи, які складали акт та допит яких заявлено, не з`явились, вони мали б побачити наявність вхідної групи. На момент укладення договору дарування вже була вхідна група, як допоміжна частина приміщення. Новий технічний паспорт складався у зв`язку зі змінами в законодавстві та для реєстрації в державному реєстрі, з нього вбачається наявність ганку площею 13,7 кв.м., будівництво якого здійснено у 2010 році. Про все міській раді було відомо. З 2010 року перебудов та перепланувань не було. Як був ганок у 2010 році, так і на сьогоднішній день. У сервітуті вказана земельна ділянка надана ОСОБА_2 з ганком до приміщення відповідача. Ще у 2017 році відповідач користувався цим приміщенням на підставі договору оренди. ОСОБА_2 не надавав та не оформлював паспорт прив`язки тимчасової споруди, отже і його права не є порушеними. Відповідач повторно звертався для надання йому сервітуту, однак була відмова вже з інших підстав. Саме міська рада мала діяти в інтересах відповідача як землекористувача, а не постійно йому перешкоджати. Ці всі звернення свідчать про намір відповідача врегулювати спірне питання законним шляхом. Представник підтвердила звернення відповідача з позовом до господарського суду щодо скасування сервітуту ОСОБА_2 , де відповідачем є міська рада. В липні судом відкрито провадження. З відповіді ОСОБА_4 вбачається, що саме вона облаштувала вхідну групу. Гугл фото 2015 року підтверджують наявність ганку на той час, це приміщення наразі виглядає так само. Представником відповідача також подано письмовий виступ в судових дебатах.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд перейшов до стадії ухвалення рішення, повідомивши представників сторін про дату проголошення рішення суду.

Судом встановлено наступне.

01.01.2017 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , площею 100 кв.м., з метою оренди магазину непродовольчих товарів на строк 36 місяців (а.с. 73-74 т. 1).

01.01.2024 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець зобов`язався передати орендарю під магазин нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 100 кв.м. (а.с. 75 т. 1).

30.11.2024 між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник передав у власність обдаровуваному нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 26,7 кв.м., реєстровий № 7129 (а.с. 34-38 т. 1).

Рішення про державну реєстрацію права власності відповідача щодо вказаного об`єкта нерухомого майна з індексним номером 76369839 прийнято приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Цвинтарною Іриною Олександрівною 30.11.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 406089772 від 30.11.2024 (а.с. 40 т. 1).

В матеріалах справи міститься технічний паспорт на нежитлове приміщення № 260, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений 17.01.2025 ФОП ОСОБА_6 , відповідно до якого приміщення побудоване у 2010 році та містить бетонний ганок площею 13,7 кв.м., 2010 року побудови (а.с. 58-59 т. 1).

Згідно з витягом з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № 4/01-2025 від 17.01.2025 (реєстраційний номер документа: ТІ01:9080-0665-6455-6584), ганок площею 13,7 кв.м. за типом є конструктивною частиною існуючої забудови, рік закінчення будівництва: 2010, примітка: бетонний зі сходами (а.с. 60-61 т. 1).

В матеріалах справи міститься оціночний акт КП КОР «Білоцерківське МБТІ» від 14.02.2011 з технічним описом конструктивних елементів нежитлового приміщення № 260, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , також містить відомості про ганок площею 13,7 кв.м., 2010 року побудови (а.с. 64 т. 1).

Згідно з відповіддю від 14.08.2025 на адвокатський запит ОСОБА_7 , ОСОБА_5 повідомила, що вона була власником нежитлового приміщення № 260 за адресою: АДРЕСА_5 . Наприкінці 2014 року вона звернулась до управління архітектури в м. Біла Церква і повідомляла про те, що вона має намір облаштувати вхідну групу до власного приміщення, направила лист з технічним паспортом на приміщення та ескізним проектом. Відповіді не було, тому вона самостійно облаштувала вхідну групу і з 2015 року по листопад 2024 року жодних претензій з боку управління архітектури чи міської ради не надходило. Облаштування вхідної групи не заважає нікому, адже це є вхід до приміщення і ніяких інших будівель, конструкцій, споруд там немає. Зазначене облаштування знаходиться між входом до нежитлового приміщення № 260 та будівлею, в якій розташовано банк та готель. Від власника цієї будівлі також не надходили претензії за весь цей час (а.с. 188 т. 1).

В матеріалах справи міститься заява-повідомлення ОСОБА_5 від 04.12.2014 щодо наміру облаштувати вхідну групу до власного приміщення, яка направлено рекомендованим листом управлінню архітектури разом з технічним паспортом на приміщення та ескізним проектом (а.с. 189-191 т. 1).

Відповідачем також надано фотографію спірного об`єкта з датою зйомки: черв. 2015 (а.с. 192 т. 1).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 419775727 від 26.03.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182, площею 0,0228 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2894741432103, перебуває у власності Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 71993479 прийнято 11.03.2024 державним реєстратором Білоцерківської міської ради Лепетинською Н.А. на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», серія та номер: 5245-VI, виданий 06.09.2012, видавник: Верховна Рада України; рішення органу місцевого самоврядування щодо об`єкта речового права, серія та номер: 5125-50-VIII, виданий 08.02.2024, видавник: Білоцерківська міська рада Київської області; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину; лист, серія та номер: 10-13-197, виданий 29.02.2024, видавник: Управління регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради; відомості з ДЗК, серія та номер: 71099133, виданий 06.03.2024, видавник: Державний земельний кадастр (а.с. 10-11 т. 1).

З вказаної інформаційної довідки також вбачається, що на частині вказаної земельної ділянки зареєстровано два інших речових права:

1) право користування (сервітут) ОСОБА_2 , підстава: договір про встановлення сервітуту, серія та номер: 10-08/166, виданий 21.10.2024, видавник: укладений в письмовій формі без нотаріального посвідчення, скріплений підписами та печаткою сторін, відомості з ДЗК, серія та номер: 78176001, виданий 31.10.2024, видавник: Державний земельний кадастр, рішення про державну реєстрацію з індексним номером 75884094 прийняте 04.11.2024 09:21:33 державним реєстратором Фурсівської сільської ради Бондаренко Л.М. (номер запису про речове право: 57391656);

2) право користування (сервітут) ОСОБА_3 , підстава: договір про встановлення сервітуту, серія та номер: 10-08/150, виданий 25.09.2024, видавник: Білоцерківська міська рда, відомості з ДЗК, серія та номер: 77411301, виданий 09.10.2024, видавник: Державний земельний кадастр, рішення про державну реєстрацію з індексним номером 75542276 прийняте 14.10.2024 16:45:31 державним реєстратором Фурсівської сільської ради Бондаренко Л.М. (номер запису про інше речове право: 57099833).

В матеріалах справи міститься копія договору № 10-08/166 від 21.10.2024 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, укладеного між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_2 (а.с. 65-67 т. 1), копія договору № 10-08/150 від 25.09.2024 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, укладеного між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_3 (а.с. 69-70), а також кадастровий план земельної ділянки (а.с. 68, 71, 72 т. 1).

23.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківської міської ради із заявою № 15.1-07/503, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,0200 га з цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с. 21 т. 1).

До заяви був долучений відповідний пакет документів (а.с. 22-40 т. 1).

23.01.2025 працівниками комунальної установи Білоцерківської міської ради «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква», в складі заступника начальника комунальної установи Білоцерківської міської ради «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква» Майбороди Василя Володимировича, інспектора з благоустрою Прокопчука Миколи Антоновича, в присутності Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 , на підставі Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Біла Церква, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 20.08.2015 № 1552-78-VI, враховуючи Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068, та листа Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради від 23.11.2023 № 1706/01-07 - проведено обстеження тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, розміщеної (встановленої) в АДРЕСА_1 (кад.ном: 3210300000:03:015:0182) під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в результаті чого складено Акт (а.с. 9 т. 1).

Вказаним Актом встановлено наступне: 1) тимчасові споруди орієнтовною площею близько 60 кв.м. використовується Фізичною особою-підприємцем - ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності; 2) відсутній документ, що надає (посвідчує) право користування земельною ділянкою (договір оренди, сервітуту тощо), яка знаходиться у комунальній власності та на якій розміщені тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; 3) станом на 23.01.2025 ФОП ОСОБА_1 подано в Центр надання адміністративних послуг Білоцерківської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування; 4) на тимчасові споруди під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відсутній діючий паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, чим порушено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 № 1330/20068 та Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Біла Церква, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 20.08.2015 № 1552-78-VI; 5) тимчасові споруди під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та « ІНФОРМАЦІЯ_1 » прилягають впритул до капітальної споруди яка знаходиться в приватній власності.

Вказаний Акт містить примітку, що він складений на вимогу пункту 5.3. Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Біла Церква, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 20.08.2015 № 1552-78-VI для подальшої передачі Управлінню містобудування та архітектури для підготовки проєкта рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на розгляд та прийняття відповідного рішення.

Листом Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради від 23.11.2023 № 1706/01-07, посилання на який містить акт перевірки від 23.01.2025, повідомлено КУ БМР «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква» про наявність тимчасових спору, які розміщені по АДРЕСА_6 , висловлено прохання здійснити перевірку та скласти акти обстеження тимчасових споруд згідно додатку (а.с. 79 т. 2).

У вказаному додатку (таблиці) перелічені об`єкти, що знаходяться по АДРЕСА_6 (а.с. 80-84 т. 2).

З листа Управління регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради № 2065 від 15.05.2025 вбачається, що: 1) Білоцерківською міською радою не приймалися рішення щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182 площею 0,0228 га в користування (оренду, сервітут, тощо) громадянину ОСОБА_1 ; 2) Білоцерківською міською радою не приймалися рішення щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в користування (оренду, сервітут, тощо) громадянину ОСОБА_1 ; 3) Білоцерківською міською радою не укладалися з ОСОБА_1 договори на користування (оренда, сервітут, тощо) земельною ділянкою з кадастровим номером: 3210300000:03:015:0182 площею 0,0228 га; 4) Білоцерківською міською радою не укладалися з ОСОБА_1 договори на користування (оренда, сервітут, тощо) земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13 т. 1).

Крім цього, згідно з листом Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 2120 від 16.05.2025, паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182, площею 0,0228 га, ОСОБА_1 не видавався (а.с. 15 т. 1).

27.02.2025 рішенням Білоцерківської міської ради № 7051-70-VIII відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення) за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,0200 га за рахунок земель населеного пункту міста Біла Церква, відповідно до вимог: частини шостої статті 79 Земельного кодексу України «Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок», у зв`язку з тим, що ділянка утворюється за рахунок частин трьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 3210300000:03:015:0181, 3210300000:03:015:0182, 3210300000:03:015:0183; частини першої статті 134 Земельного кодексу України «Земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті», враховуючи протокол постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 07.02.2025 № 122 (а.с. 20 т. 1).

В матеріалах справи також містяться копії рішень Білоцерківської міської ради № 6143-59-VIII від 28.08.2024 та № 6337-61-VIII від 26.09.2024, якими погоджено технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182 громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також технічна документація разом із зауваженнями Управління містобудування та архітектури щодо певних порушень (а.с. 100-169 т. 1).

16.06.2025 відповідач звернувся до Білоцерківської міської ради із заявою № 15.1-07/3785 про встановлення земельного сервітуту спірної земельної ділянки (а.с. 172 т. 1).

03.07.2025 рішенням Білоцерківської міської ради № 7642-74-VIII відмовлено в укладенні договору про встановлення особистого строкового сервітуту з Фізичною собою-підприємцем ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням 13.01 Для розміщення та експлуатації об`єктів і споруд електронних комунікацій (вид права земельного сервітуту - для обслуговування власного нежитлового приміщення з вхідною групою, код обмеження 07.10 Інші земельні сервітути) за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0228 га строком на 10 (десять) років за рахунок земель населеного пункту міста Біла Церква, кадастровий номер: 3210300000:03:015:0182, у зв`язку з прийнятими Білоцерківською міською радою рішеннями від 28.08.2024 № 6143-59-VIII «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та встановлення земельного сервітуту з громадянином ОСОБА_3 площею 0,0138 га» та від 26.09.2024 № 6337- III «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту та встановлення земельного сервітуту з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 », та укладеними на підставі них договорами про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, враховуючи протокол постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 19.06.2025 № 134.

16.06.2025 відповідач також звернувся до Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради із заявою про надання повідомлення про відповідність намірів щодо місця розташування тимчасової споруди містобудівній документації будівельним нормам (а.с. 174 т. 1).

Листом Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 395/05-09 від 30.06.2025 відповідача повідомлено про те, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб на підставі відповідних рішень БМР (а.с. 175 т. 1).

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які складали акт обстеження від 23.01.2025, в судові засідання не з`явились, викликались судом неодноразово шляхом надіслання судових повісток засобами поштового зв`язку та електронним шляхом на адресу КУ БМР «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква».

При вирішенні справи суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер. Це, зокрема, проявляється в тому, що вони по своїй суті є нормами прямої дії й суд має надавати оцінку спірним правовідносинам у контексті відповідності поведінки сторін та вчинених ними дій змісту загальних засад. Також загальні засади (принципи) повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Частиною 5 статті 12 ЦК України передбачено, що у випадку коли законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно із частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За правилом статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 91 Земельного кодексу України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно зі статтями 116, 141 Земельного кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Судом в межах розгляду справи встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:03:015:0182 площею 0,0228 га є комунальною власністю та зареєстрована за Білоцерківською міською територіальною громадою в особі Білоцерківської міської ради у 2024 році.

За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 122 Земельного Кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

При цьому статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Стаття 152 Земельного кодексу України регламентує, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Підпунктом 7 пункту "а" частини 1 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону № 2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Частина 3 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація повноважень суб`єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об`єкта, що підлягає демонтажу.

Орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI, за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а та від 13.03.2020 № 161/14543/16-а.

Відповідно до частини 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Разом з тим, відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено три можливих наслідки самочинного будівництва, а саме: визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва за особою, яка їх збудувала; визнання права власності на ці об`єкти за власником земельної ділянки, на якій вони розташовані; знесення цих об`єктів самочинного будівництва.

Сам факт виявлення позивачем об`єкту нерухомості або його частини на земельній ділянці ще не означає, що ця будівля підлягає обов`язковому знесенню. Сторони можуть прийняти й інші рішення щодо подальших правових наслідків у відповідності до встановлених обставин щодо такого об`єкту (його частини).

Згідно з підпунктом «а» пункту 3 частини третьої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов`язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

Однак, жодних приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення відповідачем порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил, не видавалось.

Суд зауважує, що за наявними матеріалами справи неможливо визначити тип споруди під назвою «Сирний Світ» та « ІНФОРМАЦІЯ_1 », адже будівля з бетонним перекриттям, збудована в 2010 році (технічний паспорт).

Саме від означення типу будівлі залежить алгоритм дій, при цьому у випадку, якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, спочатку має бути припис про її знесення, або ж її може бути примусово знесено за судовим рішенням, ухваленим саме за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Крім того, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З Актом обстеження тимчасової споруди від 23.01.2025 сторона відповідача не погоджується вказує, зокрема на неналежне, проведене з порушенням процедури обстеження об`єкту, наявність вхідної групи (ганок) до належного відповідачу на праві власності об`єкту нерухомості. Також посилається на лист Управління містобудування та архітектури від 23.11.2023 № 1706/01-07, на підставі якого проводилась перевірка, який стосується зовсім інших об`єктів (за іншими адресами), при цьому свідки - посадові особи, що складали акт, як основний доказ у справі, не з`явились до суду для надання показів, а ухвала про проведення земельно-технічної експертизи у справі скасована.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Даючи оцінку зібраним доказам у справі, поясненням представникам сторін, а також встановленим судом обставинам у відповідності до тих доказів, що містяться у справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - «Конвенція») кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Суд бере до уваги, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, Європейський суд з прав людини (далі - «ЄСПЛ»), від 06.12.2007).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28.10.1999).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що викладена в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23.01.2014).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надано обґрунтованої компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (зокрема: Rysovskyy v. Ukraine, № 29979/04, ЄСПЛ, 20.10.2011, Kryvenkyy v. Ukraine, № 43768/07, ЄСПЛ, від 16.02.2017).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність, та поведінка такої особи - добросовісного власника.

Ураховуючи наведені вище норми права та встановлені фактичні обставини, суд вважає, що вимога позивача про демонтаж розташованої на земельній ділянці нерухомості, як крайній захід, могла б відповідати критерію «пропорційності» за умови беззаперечного доведення позивачем своїх вимог на підставі належних та допустимих доказів, за відсутності сумнівів у таких доказах, дотримання встановленої Законом процедури щодо демонтажу об`єкту нерухомості (або його частини), вичерпання усіх заходів щодо спірної земельної ділянки, а також дотримання порядку пред`явлення такого позову. Суд також зауважує про на наявність іншого судового спору щодо земельного сервітут та його добровільне скасування позивачем відносно третьої особи, що визнано сторонами в цій справі.

За відповідних обставин справи суди також мають враховувати, що за відсутності встановлення порушень набуття права власності на нежитлову будівлю (її частину), яка належить добросовісному набувачу, без забезпечення відшкодування її вартості й відповідних додаткових витрат демонтаж (знесення) покладатиме на таку особу надмірний індивідуальний тягар.

Суд відхиляє посилання позивача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 920/447/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 та постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, оскільки наведені справи не є релевантними до даної справи.

За обставин цієї справи, на переконання суду, демонтаж спірної будівлі призведе до недотримання справедливої рівноваги інтересів сторін.

Слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини у справі «Мамедов проти України» (заява № 43548/18) зазначив: Національні суди визнали, що у разі купівлі нерухомого майна новий власник також отримував права на земельну ділянку, на якій була розташована ця нерухомість і яка була необхідною для обслуговування нерухомості. Водночас вони встановили, що ані заявник, ані попередні власники не мали належно оформлених прав власності на відповідну земельну ділянку, як того вимагав Земельний кодекс України. Вони дійшли висновку, що докази, на які посилався заявник у зв`язку з цим, були «неналежними та неприйнятними». Крім того, виділення земельної ділянки сусіду заявника та реєстрація ним права власності на неї у 2003 році не могли порушити права заявника, оскільки на той момент він ще не був власником будинку. Суди не розглянули питання, що межі земельної ділянки сусіда заходили на межі нерухомості заявника.

У цій справі заявник скаржився за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що національні суди не взяли до уваги його аргументи та надані докази; за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що застосований національними судами підхід по суті позбавив його можливості вільно користуватися своїм майном.

Європейський суд нагадав, що не має права давати власну відповідь щодо цього питання та наголосив, що щойно національним судам стало відомо про можливе втручання у права заявника на будинок, вони повинні були встановити, з належним урахуванням усіх відповідних доказів, у тому числі висновків експертів, висновків будь-яких відповідних попередніх проваджень та будь-яких інших доказів, які могли існувати, чи це дійсно було так. Зокрема, саме вони повинні були встановити, про яку частину будинку йшлося - про початкову будівлю чи подальшу прибудову. За відсутності будь-якого аналізу у зв`язку з цим, будь-які сумніви, які могли виникнути стосовно власних дій заявника щодо самочинної прибудови, залишаються спекуляціями. Загалом, питання про можливий вплив, який оскаржувана ситуація могла мати на права власності заявника на будинок, залишилося без відповіді. З цього випливає, що рішення національних судів не можна вважати належним чином обґрунтованими.

Європейський суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог повністю, витрати по сплаті судового збору необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Білоцерківської міської ради – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяА. Ю. Цуранов