Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №743/1388/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/1388/25

Головуючий у першій інстанції – Макаревич Я. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2045/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 28 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. В обгрунтування позову посилалась на те, що сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і на підставі судового наказу, виданого 29.07.2022 Ріпкинським районним судом Чернігівської області, з відповідача стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини заробітку платника аліментів.

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 досягла повноліття та на даний час навчається у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» на денній формі навчання.

За доводами позову, відповідно до договору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та участь батьків у вихованні дитини, укладеного між сторонами 20.07.2024, місце проживання дітей визначено з позивачем, а відповідач є здоровим та працездатним, відповідно має можливість брати участь в утриманні спільної повнолітньої дитини, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Посилаючись на положення ст. 183, 191, 198-200 СК України у позові ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, посинаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до припинення ОСОБА_3 навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Рішенням Ріпкнського районного суду Чернігівської області від 28.07.2026 позов ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 3 328,00грн, щомісяця, починаючи стягнення з 20.10.2025 і до припинення ОСОБА_3 навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, покладається на обох батьків відповідно до їх матеріальних можливостей, тому визначаючи розмір аліментів, суд виходив із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами повнолітньої дитини, яка потребує матеріальної підтримки, та фінансовими можливостями відповідача, який має стабільний дохід, але одночасно несе витрати на утримання інших членів сім`ї.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 28.07.2026 частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 664,00грн щомісяця, починаючи стягнення з 20.10.2025 і до припинення ОСОБА_3 навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

За доводами апеляційної скарги, рішення суду є частково необгрунтованим через неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, а також внаслідок порушення норм процесуального та матеріального права.

Вказує, що позивач не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі ст. 199 СК України, що є їх процесуальним обов`язком, не надала будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо)» і жодним чином не обгрунтовуючи заявлений розмір аліментів крім посилання, на довідку Національного університету «Києво - Могилянська академія» №204 від 02.10.2025, яка містить в собі лише інформацію про навчання ОСОБА_3 на денній формі за державним замовленням, що передбачає отримання нею стипендії у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України “Про розміри стипендій у державних та комунальних закладах освіти, наукових установах” № 1047 від 28.12.2016 зі змінами.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.05.2020 у справі № 631139/17.

Як зазначає заявник, поза увагою суду залишилось те, що витрати на харчування, одяг, участь у платних навчальних заходах (відвідування гуртків, виставок), медичне обслуговування при визначенні розміру аліментів не враховуються, а докази витрат на медичне обслуговування позивач не надала ні з позовною заявою, ні окремим клопотанням.

За твердженням заявника, всупереч ч.4 ст. 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення судом не зазначені мотиви відхилення доказу, а саме лист Національного університету «Києво - Могилянська академія» №10/627 від 22.05.2026.

На переконання заявника, судом невірно враховано матеріальний стан сторін та те, що він має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає з ним та відвідує ДНЗ №10 Чернігівської міської ради, що потребує додаткових матеріальних затрат, зокрема на його харчування та дружина ОСОБА_6 , яка не працює, а також те, що він відповідно до контракту №646 від 30.09.2025, укладеного з Пенітенціарною академією України, проходить навчання на кафедрі військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу протягом 2-х навчальних загальна, вартість якої складає 31 098,00грн, не враховано, що позивач сама є працездатною особою та має офіційне працевлаштування і, як вона зазначала, отримує дохід близько 19 тисяч грн на місяць.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду ОСОБА_1 подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 16.10.2007 та серії НОМЕР_2 від 11.03.2010 (а.с. 16, 17).

Відповідно до Договору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та участь батьків у вихованні дитини, укладеного між сторонами 20.07.2024, місцем проживання дітей визначено місце проживання матері (а.с. 19).

Згідно довідки Ріпкинської селищної ради № 776 від 10.10.2025 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

На підставі судового наказу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 29.07.2022 у справі №743/251/22, з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини заробітку платника аліментів (а.с. 23).

Відповідно до довідки Національного університету «Києво-Могилянська академія» від 02.10.2025 № 204 ОСОБА_3 є студенткою 1-го року навчання (денна форма, за державним замовленням) освітній ступень: бакалавр; спеціальність : «Філологія (українська мова та література»), освітня програма: «Мова, література, компаративістика» факультету гуманітарних наук. Термін навчання з 01.09.2025 по 28.06.2029 (а.с. 20).

Згідно довідки про доходи від 28.05.2026 № 369 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 за період з вересня 2025 по квітень 2026 року складає 29 892,27грн (а.с. 93).

Також судом встановлено, що позивач здійснює регулярні витрати на медичне обслуговування ОСОБА_3 , яка має декілька встановлених діагнозів та рекомендованих призначень щодо лікування дитини.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, покладається на обох батьків відповідно до їх матеріальних можливостей, тому визначаючи розмір аліментів, суд виходив із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами повнолітньої дитини, яка потребує матеріальної підтримки, та фінансовими можливостями відповідача, який має стабільний дохід, але одночасно несе витрати на утримання інших членів сім`ї.

За висновком суду, обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, покладається на обох батьків відповідно до їх матеріальних можливостей, тому визначаючи розмір аліментів, суд виходив із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами повнолітньої дитини, яка потребує матеріальної підтримки, та фінансовими можливостями відповідача, який має стабільний дохід, але одночасно несе витрати на утримання інших членів сім`ї.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів та способом їх стягнення, які слід стягувати з відповідача на утримання повнолітньої доньки, який продовжує навчання, враховуючи наступне.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються СК України та передбачають обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, проте дійшов помилкового висновку, визначаючи розмір аліментів у твердій грошовій сумі, враховуючи наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_2 та яка на день звернення до суду не досягнула 23 років, навчається у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» на денній формі навчання, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги.

Відповідач не заперечує свій обов`язок щодо утримання доньки, яка продовжує навчання та погоджується із стягненням з нього аліментів у розмірі 1 664,00грн.

Разом з тим, звертаючись з позовом ОСОБА_1 просила стягнути аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, у розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, проте судом стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 3 328,00грн.

Проте, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом удосконалення порядку стягнення аліментів" від 17 травня 2017 року №2037- ІІІ було внесено зміни у Сімейний кодекс України.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначаються судом.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Отже, саме стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.

У свою чергу, платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, але може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Апеляційний суд враховує, що позивачка не зверталась під час розгляду справи із заявою про визначення розміру аліментів у тверді грошовій сумі і в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд у постанові 18 вересня 2019 року у справі №755/14073/16-ц підтвердив, що положеннями Сімейного кодексу України передбачена лише можливість зміни розміру аліментів, а не встановленого способу їх стягнення, тобто зменшення або збільшення розміру аліментів, однак позивачем цих вимог заявлено не було, а суд розглядає справи лише у межах заявлених вимог, тому зменшити розмір аліментів у спосіб інший, ніж просить позивач, неможливо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, у твердій грошовій сумі, у зв`язку з чим рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 28.07.2026 підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При визначенні розміру аліментів, апеляційний суд враховує, що сам по собі факт навчання не є безумовною підставою для стягнення аліментів у заявленому позивачкою розмірі, оскільки для вирішення спору підлягають встановленню також потреба у матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням та можливість відповідача таку допомогу надавати.

Встановивши необхідність у додатковій матеріальній допомозі, зумовленій навчанням та супутніми витратами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний надавати таку допомогу сину, який продовжує навчатися.

Проте, при визначенні розміру аліментів, суд не в повній мірі взяв до уваги рівність обох батьків щодо надання такого утримання. Обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання не може покладатися повністю на одного з батьків.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить врахувати, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дружина ОСОБА_6 , яка не працює, а також те, що він зарахований на навчання на підставі контракту до Пенетенціарної академії України та те, що він має статус учасника бойових дій.

Апеляційний суд враховує, що отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що на утриманні ОСОБА_2 перебуває неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 74), дружина ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 75), а також те, що ОСОБА_2 зарахований на навчання до Пенетенціарної академії України на кафедру військової підготовки офіцерів запасу на платній основі, що підтверджується відповідним контрактом від 30.09.2025 (а.с. 71-72).

Проте, посилаючись на те, що на утриманні перебуває дружина, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів на підтвердження.

Апеляційний суд враховує, що оскільки ОСОБА_3 навчається на денній (очній) формі навчання, тому позбавлена можливості офіційно працювати та отримувати доходи і утримувати себе самостійно, а отже об`єктивно потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання.

Перебування на утриманні відповідачав неповнолітньої дитини не виключає обов`язку надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній дитині, яка її потребує у зв`язку із продовженням навчання.

В той же час, встановлені у справі обставини щодо перебування на утриманні неповнолітньої дитини, навчання за контрактом відповідача беззаперечно свідчать про наявні підстави для зменшення розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Згідно отриманої апеляційним судом інформації з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, за період з січня 2025 року по грудень 2025 року ОСОБА_2 отримав дохід у розмірі 351 652,90грн. з січня 2026 року по червень 2026 року загальний розмір доходу відповідача склав 231 456,78грн (а.с. 157-159), тобто середньомісячний дохід відповідача за 2025 рік склав 29 304,40грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/9 частини заробітку відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на для дітей відповідного віку будуть достатніми для належного утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання та відповідатимуть реаліям сьогодення.

Твердження заявника у скарзі про те, що позивачкою не наведено жодної обставини, пояснення та не подано доказів того, що вона потребує такої допомоги у зв`язку з навчанням, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки право на отримання аліментів повнолітньою дитиною, яка продовжує навчання, прямо передбачено положеннями СК України і додаткового встановлення обставин не потребує.

Законодавець передбачив обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до закінчення такого навчання або до досягнення дитиною двадцяти трьох років під умовою можливості надання такої допомоги, а відповідачем не надано суду доказів неможливості надання такої допомоги.

Крім того, батьки мають рівні права і обов`язки та у матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно підтверджували, що відповідач не може надавати повнолітньому сину матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням останнього.

Обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання не може покладатися повністю на одного з батьків.

Крім того, апеляційний суд враховує, що в силу положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.95.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатись після досягнення повноліття виникає незалежно від форми навчання.

Колегія суддів звертає увагу, що аліменти на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за своєю правовою природою не є цільовою грошовою допомогою виключно на оплату витрат, безпосередньо пов`язаних лише з навчальним процесом. Такий вид утримання має комплексний характер і спрямований на забезпечення належних умов життя повнолітньої дитини на період навчання, оскільки період здобуття освіти об`єктивно обмежує її можливість повною мірою самостійно забезпечувати власні потреби.

У справі встановлено та не спростовано матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 є працездатною особою, у зв`язку з чим має можливість сплачувати аліменти на утримання повнолітнього синаю який продовжує навчання.

Судова практика містить висновки про те, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18 та від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на те, що донька навчається за рахунк коштів державного бюджету, оскільки відповідачем не надано доказів відсутності потреби у матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням доньки.

Необгрунтованими є вимоги в апеляційній скарзі про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, оскільки відповідачем не надано жодних доказів стосовно місця його роботи, посади та розміру доходу, а також відповідної інформації про наявність у нього на праві власності рухомого чи нерухомого майна, які, відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, мали б ураховуватися при визначенні розміру аліментів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, оскільки у випадку вирішення питання про присудження аліментів, суд може лише змінити розмір, заявлених позивачем вимог з урахуванням матеріального становища, сімейного стану чи стану здоров`я платника аліментів, але не змінити спосіб іх стягнення, оскільки спосіб стягнення аліментів може бути змінений судом лише у випадку вже раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав при поданні відповідного позову отримувачем аліментів. Звертаючись до суду з позовом позивачка просила стягнути аліменти не у твердій сумі, а у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/9 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, саме такий розмір аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості, буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Відповідно до статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не є сталим і може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить висновку, що донька відповідача є повнолітньою, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги, що відповідач може надавати таку матеріальну допомогу, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до ст. 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини.

Беручи до уваги неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції пдлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у розмірі 1/9 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

За подання позовної заяви до сплати належав судовий збір у розмірі 1 211,20грн. ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інтенціях.

Оскільки апеляційний суд задовольняє позовні вимоги частково, зменшуючи їх, то з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60грн на користь держави за розгляд справи у суді першої інстанції.

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_2 сплачено 1 816,80грн судового збору (а.с. 164). У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_2 належить компенсувати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 908,40грн судового збору за апеляційний розгляд справи пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ріпкінського районного суду Чернігівстької області від 28 липня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/9 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця на період її навчання у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», починаючи з 20 жовтня 2025 року, але не більше, як до досягнення нею 23 років.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60грн за розгляд справи у суді першої інстанції.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 908,40грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах