Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №751/4848/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/4848/26

Головуючий у першій інстанції – Овсієнко Ю. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2030/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Разгуляєвої О.В., Стельмаха А.П.,

з участю секретаря Шкарупи Ю.В.,

учасники справи:

заявник (боржник) ОСОБА_1 ,

суб`єкт, дії якого оскаржуються приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Коваль Віталій Олександрович,

заінтересована особа (стягувач) Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 08 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Коваля Віталія Олександровича,

В С Т А Н О В И В:

09 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просив визнати дії приватного виконавця Коваля Віталія Олександровича незаконними в частині звернення стягнення на кошти, що мають цільове призначення та пов`язані з утриманням дитини; зобов`язати приватного виконавця вжити заходів щодо повернення незаконно списаних коштів; зобов`язати не допускати подальшого звернення стягнення на кошти, що мають цільове призначення (аліменти).

Скарга обґрунтована тим, що у межах виконавчого провадження №80902495, відкритого на підставі виконавчого листа №751/3182/15-ц, виданого 25.01.2016 Новозаводським районним судом міста Чернігова, приватним виконавцем 01.05.2026 накладено арешт на рахунки скаржника. 02.05.2026 скаржником подано заяву про зняття арешту з рахунку, на який надходять кошти на утримання дитини, та про визначення рахунку для здійснення видаткових операцій. 05.05.2026 приватним виконавцем здійснено списання коштів з рахунків скаржника, у тому числі з рахунку, який використовується для забезпечення потреб дитини, а також депозитного рахунку, на якому розміщувались кошти, пов`язані з утриманням дитини. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, аліменти є власністю дитини та не можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів. Відповідно до довідки банку від 07.05.2026, рахунок НОМЕР_1 використовується із застосуванням дитячої платіжної картки, тримачем якої є дитина. Отже, списання коштів з цього рахунку є незаконним.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 08 липня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича 2 000 грн 00 коп витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою скаргу на дії приватного виконавця Коваля В.О. задовольнити.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, такою, що постановлена з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, неналежною оцінкою поданих доказів та неправильним застосуванням положень законодавства.

Зазначає, що предметом скарги є незаконне звернення стягнення на кошти, які використовувались для матеріального забезпечення дитини та яка постійно проживає на території Федеративної Республіки Німеччина. На банківську картку регулярно перераховувалися кошти на утримання дитини. Суд мав оцінити не лише формальне зазначення власника рахунку, а сукупність доказів, які підтверджують фактичне цільове призначення коштів та їх зв`язок із забезпеченням дитини.

Вказує, що на момент вчинення спірних виконавчих дій приватний виконавець уже був обізнаний про те, що один із арештованих рахунків використовується для забезпечення потреб дитини, а також отримав пряме повідомлення про необхідність зняття арешту з цього рахунку. Попри це, кошти були списані.

Посилання на те, що виконавець не може самостійно визначати правову природу кожного надходження, не може виправдовувати його дії після того, як він отримав конкретне повідомлення про цільове призначення коштів та мав можливість перевірити відповідні обставини до їх списання.

Зазначає, що неправильним є висновок про те, що формальний статус власника рахунку автоматично дозволяє стягувати всі кошти, що на ньому знаходяться. Саме по собі відкриття рахунку на ім`я одного з батьків не доводить, що кошти, які на ньому знаходяться, можуть бути безумовно використані для погашення особистої заборгованості батьків.

Також зазначає, що представник приватного виконавця посилається на висновки Верховного Суду про те, що після зарахування коштів на рахунок вони втрачають свій цільовий статус та стають власністю отримувача. Проте така позиція не може бути застосована механічно, без урахування фактичних обставин цієї справи. Мова йде про кошти, які систематично призначені для матеріального забезпечення дитини, що підтверджено банківськими документами та характером операцій. Вказаний підхід суперечить самій меті правового захисту коштів, призначених для утримання дитини.

Посилається на помилковість висновків суду, оскільки внаслідок накладення арешту та списання коштів дитяча картка залишилася заблокованою і використання коштів, призначених для забезпечення дитини, є неможливим.

Судом неправильно застосовано положення статті 73 Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено обмеження щодо звернення стягнення на кошти яки пов`язані з утриманням дитини.

Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Коваль В.О. у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази знаходження на рахунку НОМЕР_1 коштів, що належать дитині апелянта. Дитяча картка MONOBANK є лише спеціальним платіжним засобом, який прив`язується до основного рахунку клієнта – повнолітньої особи, а усі видаткові операції за нею здійснюються за рахунок власних коштів клієнта банку. Дитяча картка сама по собі не є рахунком із спеціальним режимом використання, а її емітування не зумовлює виникнення такого статусу для рахунку клієнта банку. Неважливо, скільки платіжних засобів емітовано до одного рахунку – кошти на ньому належать боржнику, що ним і не спростовано. Рахунок боржника спеціального статусу не має, а кошти на ньому належать йому. Не надано боржником, що його рахунок має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. У разі відмови у задоволенні апеляційної скарги, просив стягнути з ОСОБА_1 2 000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про її безпідставність з огляду на те, що накладення арешту та примусове списання коштів з рахунку у межах виконавчого провадження №80902495 здійснено приватним виконавцем у суворій відповідності до закону, оскільки вказаний рахунок є звичайним поточним рахунком фізичної особи-боржника ОСОБА_1 і не належить до рахунків зі спеціальним режимом використання. Кошти, що перебувають на поточному рахунку ОСОБА_1 , є його особистою власністю, за рахунок якої він зобов`язаний виконувати судові рішення та заборгованість перед кредитором. Скаржник безпідставно ототожнює добровільні перекази власних коштів на користь дитини із виплатами, що мають спеціальний законодавчий захист від стягнення. До матеріалів справи не надано жодного доказу того, що на рахунок здійснювалося зарахування аліментів, призначених за рішенням суду, або державних соціальних виплат на дитину, які підпадають під захист ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження». Добровільне перерахування боржником належних йому коштів на утримання дитини з власних джерел доходів не надає таким коштам та рахунку статусу імунітету від звернення стягнення за виконавчими документами. Заява ОСОБА_1 від 02.05.2026 року містила лише його власні твердження та виписки про рух коштів, які свідчать про приватні перекази між власними рахунками/картками, проте не містила доказу відкриття рахунку зі спеціальним режимом використання. Примусове стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 не позбавляє його батьківського обов`язку щодо утримання дитини та не становить порушення прав дитини у цивільно-правовому аспекті.

У судовому засіданні представник приватного виконавця Коверзнев Д.В. та представник стягувача АТ КБ «Приватбанк» заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, а ухвалу суду залишити без змін.

Заявник ОСОБА_1 у заяві від 02.10.2026 розгляд апеляційної скарги просив проводити без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля В.О. перебуває виконавче провадження №80902495, відкрите 01.05.2026 з примусового виконання виконавчого листа № 751/3182/15-ц, виданого 25.01.2016 Новозаводським районним судом міста Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №CNCNAU00151385 від 07.08.2007 у сумі 8 852 доларів США 90 центів, з яких: проценти – 8 319 доларів США 14 центів, комісія – 533 доларів США 76 центів, а також пеня у розмірі 100 грн 00 коп та стягнення 636 грн 80 коп судового збору (а.с.48, 49).

01.05.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем В.О. винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (а.с.50).

02.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця з заявою про зняття арешту з коштів та визначення меж видаткових операцій, відповідно до якої він просить зняти арешт з рахунку НОМЕР_2 як такого, на який надходять кошти на користь дитини (аліменти), що не підлягають стягненню, та визначити рахунок НОМЕР_3 як поточний рахунок для здійснення видаткових операцій (а.с.8,9).

Згідно копій квитанцій АТ «Універсал Банк», з картки НОМЕР_4 за ВП №80902495 відбулось стягнення з ОСОБА_1 коштів відповідно до виконавчого провадження на суму 736 грн 75 коп. та 830 грн 00 коп. (05.05.2026) (а.с.11,12).

З копії довідки АТ «Універсал Банк» від 07.05.2026 убачається, що рахунок НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 для користування яким Банком емітовано електронний платіжний засіб № НОМЕР_4 (дитяча картка), тримачем якого є ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ), статус картки – обмежено (а.с.16).

02.06.2026 Міністерство юстиції України листом повідомило ОСОБА_1 про те, що з відомостей Системи встановлено, що повідомлення від банків або інших осіб щодо наявності у боржника рахунків із спеціальним режимом використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом не надходили. Окремо проінформовано, що порядок розподілу стягнутих з боржника сум встановлено статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.19-20).

До матеріалів скарги також додано виписку про рух коштів по картці від 18.06.2026 АТ «Універсал Банк» НОМЕР_5 , клієнт – ОСОБА_1 , з якої убачається періодичне зарахування грошових коштів скаржником та іншими особами (а.с.25-26).

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що виконавчі дії приватним виконавцем здійснені в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, спрямовані на виконання виконавчого листа Новозаводського районного суду міста Чернігова № 751/3182/15-ц від 25.01.2016. Крім того, суд виснував, що законодавець не покладає обов`язок на приватного виконавця виокремлювати рахунки зі спеціальним режимом. Банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника повинен визначати статус коштів та рахунку боржника. Після зарахування коштів на рахунок отримувача, вони є його власністю та втрачають свій цільовий статус (пенсія, соціальні виплати тощо) та набувають статусу вкладу. Постанова про арешт коштів винесена приватним виконавцем у відповідності до вимог закону, а за відсутності повідомлень від банку виконавцю про заборону звернення стягнення на кошти їх списання на погашення заборгованості відбулось правомірно.

Колегія апеляційного суду погоджується із висновками та мотивами, наведеними в ухвалі суду першої інстанції з огляду на таке.

Однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей закріплених в Конституції України визначено обов`язковість судових рішень (пункт 9 статті 129 Конституції України).

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (частина перша статті 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (частина четверта статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

За змістом частини другої статті 48 цього Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що:

«7.13. З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

7.14. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

7.15. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтею 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на такі виплати: вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; допомогу при усиновленні дитини; допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомогу на дітей одиноким матерям; допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; допомогу на лікування; допомогу на поховання; щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

У відповідності до частини другої цієї статті, стягнення не здійснюється також із сум: неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом; одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві; грошової допомоги, пов`язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.

Розроблена законодавцем правова концепція запобіганню порушення прав боржника стосовно володіння, користування та розпоряджання грошовими коштами, на які розповсюджується встановлене законодавством обмеження щодо накладення арешту в межах виконавчого провадження, визначає, що на момент вжиття такого заходу з метою ефективного виконання судового рішення державний виконавець не володіє інформацією про стан рахунку боржника, на який накладається арешт.

Таким чином, саме банк повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас у разі, якщо банк не повідомив приватного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії приватного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними.

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Отже, з метою недопущення безповоротного втручання у право боржника на володіння, користування та розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на банківських рахунках зі спеціальним режимом, які в силу вимог закону підпадають під обмеження щодо можливості накладення арешту на них, законодавець не обмежив боржника у праві надати приватному виконавцю докази на підтвердження спеціального режиму банківського рахунку, на який накладено арешт, або коштів, які на ньому знаходяться.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Звернувшись до приватного виконавця із заявою про скасування арешту з рахунку НОМЕР_2 , на який надходять кошти на користь дитини (аліменти), на які не можуть бути звернено стягнення, ОСОБА_1 не надав документів, які підтверджують вказане, як і не надав документів, що цей рахунок має спеціальний режим використання.

Таких доказів і не надано до суду разом із скаргою на дії приватного виконавця.

Колегія суддів зауважує, що приватний виконавець не зобов`язаний відшукувати докази для з`ясування правового режиму арештованого банківського рахунку або коштів на ньому, водночас зобов`язаний зняти арешт з рахунку/коштів боржника саме за умови надання такої інформації про рахунок/кошти банком або боржником.

Доводи скаржника, щодо підтвердження цільового призначення коштів, саме для утримання дитини (перерахування аліментів), довідками АТ «Універсалбанк» та довідкою про рух коштів від 18.06.2026, довідкою про рух коштів від 09.09.2026 не є слушними, оскільки з них убачається, що рахунок відкрито на ОСОБА_1 і для користування яким банком емітовано електронний платіжний засіб дитяча картка, тримачем якого є ОСОБА_2 .

Отже, саме скаржнику належить рахунок та кошти, що надходять на нього, а неповнолітній ОСОБА_2 є лише користувачем цього рахунку.

Із аналізу зарахованих на рахунок коштів не убачається, що вони є аліментами на дитину або відповідною державною допомогою, а також власними коштами дитини.

Сам по собі факт емісії банківського продукту виду «дитяча картка» як додаткового платіжного інструменту (суб-картки) до основного поточного рахунку батька не змінює цивільно-правового статусу належності коштів на рахунку самому боржнику.

Слід зазначити також, що Умовами і правилами обслуговування в АТ «Універсалбанк» при наданні банківських послуг щодо продуктів чинні з 05.06.2026, визначено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок, випускає та надає клієнту для користування дитиною платіжну дитячу картку Monobank. Операції за дитячою карткою здійснюються за рахунок коштів клієнта. Операції здійснені дитиною за допомогою дитячої картки вважаються здійсненими за дорученням та згодою клієнта та із додержанням вимог ст. 31 ЦК України (а.с. 39-45).

Отже матеріали справи та матеріали виконавчого провадження не містять доказів того, що арештований рахунок скаржника, до якого додатково випущена дитяча картка, є рахунком із спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, які надходять на нього, заборонено законом.

Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.

У разі накладення арешту на кошти, розміщені на декількох поточних рахунках фізичної особи - боржника в одному банку або на поточних рахунках у різних банках, для здійснення видаткових операцій має бути визначений лише один поточний рахунок фізичної особи - боржника в одному банку.

Звернувшись 02.05.2026 із заявою до приватного виконавця Ольховик Ю.М. визначив інший рахунок для здійснення видаткових операцій.

Отже, наклавши арешт на рахунок скаржника та звернувши стягнення на грошові кошти з цього рахунку, приватний виконавець діяв правомірно у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог законодавства. Підстави для скасування арешту із спірного рахунку у приватного виконавця відсутні.

Доводи заявника, викладені у скарзі, такого висновку не спростовують та зводяться до суб`єктивного тлумачення норм права, відмінного від дійсного значення приписів закону та їх чинної правозастосовної практики. Заявник помилково вважає, що саме на приватного виконавця покладений обов`язок здобувати докази для з`ясування правового режиму арештованого банківського рахунку, водночас обов`язок державного виконавця полягає у знятті арешту з рахунку боржника саме за умови надання такої інформації про рахунок банком або боржником.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог скарги та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Коваль В.О. у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути ОСОБА_1 2 000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження чого надав: рахунок від 03.09.2026 за надану правову (професійну правничу) допомогу на суму 2 000,00 грн (а.с.112), платіжну інструкцію №36232 від 03.09.2026 (а.с.112 зворот), акт приймання-передачі наданих послуг від 04.09.2026 (а.с.113), копію Договору №1069625 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 01.07.2024 (а.с.51), додаткову угоду № 751/4848/26 від 19 червня 2026 року (а.с.52).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Заперечуючи проти стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 не наводить відповідного обґрунтування.

Враховуючи вищевикладене з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля В.О. слід стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 08 липня 2026 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 07.10.2026.

Головуючий: Судді: