Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №638/4785/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 638/4785/26

Головуючий у першій інстанції – Карпинська Н. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1970/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 13 серпня 2020 року № 9628775 у розмірі 16 442 грн, з яких 6 000 грн – заборгованість за основною сумою боргу та 10 442 грн – заборгованість за процентами.

Позов обґрунтовано тим, що 13 серпня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір позики № 9628775, за умовами якого позичальниці надано 6 000 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів.

Право вимоги за договором позики 30 квітня 2021 року перейшло до ТОВ «Сіроко Фінанс» на підставі договору факторингу від 01 квітня 2021 року № 016-010421, а 05 грудня 2025 року – до ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» на підставі договору факторингу № 05/12/25-01.

Відповідачка у відзиві на позов не заперечувала факту отримання 6 000 грн та просила задовольнити позов частково – у розмірі 6 048 грн. Заперечувала проти стягнення процентів, нарахованих після 12 вересня 2020 року, посилаючись на закінчення погодженого сторонами строку позики та відсутність доказів його продовження. Також вважала завищеними заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач у відповіді на відзив зазначав, що пунктом 4.2 договору підтверджено ознайомлення позичальника з Правилами надання грошових коштів у позику, які регулюють порядок нарахування процентів у разі невиконання зобов`язання. Вважав нараховані проценти такими, що відповідають погодженим сторонами умовам договору та Правил.

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість за договором позики від 13 серпня 2020 року № 9628775 у розмірі 16 442 грн, з яких 6 000 грн – основна сума боргу та 10 442 грн – проценти.

Також стягнуто 2 662 грн 40 коп. судового збору та 4 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір позики належним чином укладений в електронній формі, кошти в сумі 6 000 грн були надані відповідачці, право вимоги перейшло до позивача, а відповідачка своїх зобов`язань належним чином не виконала.

Суд першої інстанції також виходив із того, що підписанням договору позичальниця погодилася з Правилами надання грошових коштів у позику, якими передбачено нарахування процентів у разі неповернення позики, а тому заявлені позивачем 10 442 грн процентів підлягають стягненню.

Не погодившись із рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення змінити та задовольнити позов частково, стягнувши з неї 6 048 грн заборгованості, а в іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договором визначено строк позики 30 днів та дату її повернення – 12 вересня 2020 року. Доказів належного продовження цього строку позивач не надав. На думку апелянта, після закінчення строку кредитування право позикодавця нараховувати проценти як плату за користування позикою припинилося, а права кредитора в охоронних правовідносинах могли бути забезпечені відповідно до статті 625 ЦК України. Апелянт також посилається на неправильний розподіл судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом установлено, що 13 серпня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики № 9628775.

За пунктом 2 договору сума позики становить 6 000 грн, строк позики – 30 днів, дата її надання – 13 серпня 2020 року, дата повернення – 12 вересня 2020 року.

Договором установлено базову процентну ставку 1,6 % на день, акційну процентну ставку 0,8 % на день та окремо визначено ставку процентів на прострочену позику – 2,7 % на день. Вартість процентів за погоджений строк користування позикою визначена у розмірі 1 440 грн, а загальна вартість позики та процентів – 7 440 грн.

Такі ж істотні параметри кредитування відображені у паспорті позики: сума кредиту – 6 000 грн, строк кредитування – 30 днів, загальні витрати за кредитом – 1 440 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту – 7 440 грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що позичальник до його підписання вивчив договір та Правила надання грошових коштів у позику, а пунктом 10 договору Правила визначено його невід`ємною частиною.

Факт перерахування 13 серпня 2020 року на платіжний інструмент відповідачки 6 000 грн підтверджується платіжними документами та сторонами не заперечується.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що кредитодавцем здійснювалося нарахування процентів і після закінчення визначеного договором 30-денного строку кредитування.

Загальний розмір нарахованих кредитодавцем процентів визначено у сумі 12 864 грн. У рахунок заборгованості кредитодавцем зараховано платежі на загальну суму 2 422 грн, а саме: 244 грн – 09 вересня 2020 року, 1 392 грн – 17 вересня 2020 року, 336 грн – 16 жовтня 2020 року та 450 грн – 24 жовтня 2020 року.

Після цього кредитодавець визначив залишок процентів у сумі 10 442 грн. При цьому в розрахунку в графі процентів за понадстрокове користування позикою відповідні нарахування відсутні.

Отже, заявлені до стягнення 10 442 грн за своїм змістом і способом обчислення є залишком процентів, нарахованих кредитодавцем як плата за користування позикою, у тому числі після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, а не процентами, нарахованими як наслідок прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформульовано висновок про те, що припис частини першої статті 1048 ЦК України щодо сплати процентів за користування кредитом може застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу цього строку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється, а права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 цей висновок підтверджено. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що користування кредитом означає можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг протягом погодженого сторонами строку. Після настання строку повернення кредиту боржник уже не може правомірно не повертати кошти, тому регулятивні правовідносини сторін переходять в охоронні.

Застосовуючи наведені висновки до спірних правовідносин, колегія суддів виходить із того, що погоджений сторонами строк позики закінчився 12 вересня 2020 року.

Отже, передбачені статтею 1048 ЦК України проценти за правомірне користування позикою могли бути нараховані лише за погоджений сторонами 30-денний строк кредитування.

Договір та паспорт позики визначають вартість процентів за цей строк у сумі 1 440 грн.

Тому нарахування кредитодавцем процентів за користування позикою після 12 вересня 2020 року не відповідає статтям 1048–1050 ЦК України та наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Посилання позивача на положення Правил такого висновку не спростовує.

Пунктом 6.4 Правил дійсно передбачено нарахування процентів на суму позики до повного виконання позичальником зобов`язання, але не більше 90 календарних днів наявності заборгованості. Разом із тим пункт 6.5 Правил окремо розмежовує проценти на позику, акційні проценти та проценти на прострочену позику.

Крім того, безпосередньо договором для простроченої позики встановлено окрему процентну ставку – 2,7 % на день.

Отже, сам зміст договору та Правил свідчить про розмежування плати за правомірне користування позикою та правових наслідків порушення строку її повернення.

Водночас позивач вимог про стягнення процентів, передбачених договором для простроченої позики, не заявляв. У наданому ним розрахунку такі проценти не нараховані. У відповіді на відзив позивач також зазначав, що передбачену договором процентну ставку 2,7 % за понадстрокове користування позикою ним не нараховано.

За таких обставин суд не має правових підстав перекваліфіковувати заявлені позивачем проценти за користування позикою в проценти, передбачені як наслідок прострочення грошового зобов`язання, та здійснювати замість позивача інший розрахунок вимог за статтею 625 ЦК України.

Твердження позивача про те, що невиконане грошове зобов`язання продовжує існувати після закінчення строку договору, є правильним, однак не означає збереження права кредитора нараховувати після 12 вересня 2020 року проценти за статтею 1048 ЦК України як плату за правомірне користування коштами.

Таким чином, максимальною сумою зобов`язання відповідачки в межах заявлених позивачем вимог, до врахування здійснених платежів, є 7 440 грн, з яких 6 000 грн – сума позики та 1 440 грн – проценти за погоджений 30-денний строк користування нею.

Разом із тим із розрахунку самого кредитодавця встановлено, що в рахунок виконання зобов`язань за договором було зараховано 2 422 грн.

Оскільки позивач не нараховував і не заявляв до стягнення процентів на прострочену позику, зазначені платежі мають бути враховані при визначенні залишку заявленої до стягнення заборгованості.

Отже, розмір непогашеної заборгованості становить:

6 000 грн + 1 440 грн – 2 422 грн = 5 018 грн.

Таким чином, після врахування усіх платежів заборгованість відповідачки за договором позики становить 5 018 грн.

Запропонований відповідачкою у відзиві на позов та в апеляційній скарзі розрахунок у сумі 6 048 грн не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки при його визначенні не враховані всі платежі, які сам кредитодавець відобразив у своєму розрахунку та зарахував у рахунок виконання зобов`язань за договором.

Прохання відповідачки задовольнити позов у сумі 6 048 грн також не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність законних підстав для стягнення саме такої суми. Судове рішення не може ґрунтуватися на арифметичному розрахунку сторони, який суперечить встановленим за матеріалами справи обставинам щодо здійснених платежів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом із тим згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі суд першої інстанції неправильно застосував статті 625, 1048–1050 ЦК України, оскільки визнав правомірним нарахування процентів за користування позикою після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.

Наслідком правильного застосування цих норм є необхідність не лише виключити неправомірно нараховані після 12 вересня 2020 року проценти, а й врахувати всі платежі, відображені в розрахунку самого позивача.

Тому визначення апеляційним судом заборгованості в сумі 5 018 грн, тобто в меншому розмірі, ніж зазначено у вимогах апеляційної скарги, не є довільним виходом за межі апеляційного перегляду, а є наслідком застосування частини четвертої статті 367 ЦПК України у зв`язку з установленим неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.

Отже, висновок місцевого суду про наявність у відповідачки заборгованості у розмірі 16 442 грн є помилковим, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні зі зменшенням суми стягнення до 5 018 грн.

У задоволенні позовних вимог у частині 11 424 грн належить відмовити.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати в разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позов заявлено на суму 16 442 грн та підлягає задоволенню на суму 5 018 грн, тобто на 30,52 % заявлених вимог.

За подання позовної заяви ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» сплатило 2 662 грн 40 коп. судового збору.

З урахуванням пропорції задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 812 грн 55 коп. судового збору: 2 662,40 грн х 5 018 грн / 16 442 грн = 812,55 грн.

Позивач також документально підтвердив витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 4 500 грн.

З урахуванням пропорції задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1 373 грн 37 коп. таких витрат: 4 500 грн х 5 018 грн / 16 442 грн = 1 373,37 грн.

Отже, судові витрати позивача, які підлягають відшкодуванню відповідачкою за результатами розгляду справи, становлять 2 185 грн 92 коп.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 3 993 грн 60 коп. судового збору.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів після закінчення строку кредитування знайшли своє підтвердження в повному обсязі. Зменшення апеляційним судом заборгованості до 5 018 грн замість 6 048 грн, про які просила апелянт, є наслідком застосування частини четвертої статті 367 ЦПК України та не зменшує ступеня успішності апеляційного оскарження.

Тому з ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги у повному розмірі – 3 993 грн 60 коп.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.

Після взаємного зарахування судових витрат: 3 993 грн 60 коп. – 2 185 грн 92 коп. = 1 807 грн 68 коп.

Отже, з ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 807 грн 68 коп. судових витрат.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За змістом статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни судового рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду – зміні.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість за договором позики від 13 серпня 2020 року № 9628775 у розмірі 5 018 (п`ять тисяч вісімнадцять) грн.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в іншій частині відмовити.

Змінити розподіл судових витрат.

За результатами взаємного зарахування судових витрат, понесених сторонами у судах першої та апеляційної інстанцій, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 1 807 (одну тисячу вісімсот сім) грн 68 коп.

В іншій частині рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: