Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №577/2765/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/2765/26

Номер провадження 22-ц/816/2751/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Петен Я.Л. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності:

представника відповідача Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Набоки Андрія Ігоровича

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Галяна С.В. у м. Конотопі Сумської області, повне судове рішення складено 06 липня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що він 17 років працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування апаратури та пристроїв зв`язку 5 розряду виробничого підрозділу Конотопська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом від 13 березня 2026 року №61/ос з 18 березня 2026 року його звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України.

Проте, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України та умов колективного договору, з ним не проведено остаточний розрахунок в день звільнення, зокрема не були виплачені одноразова матеріальна допомога та матеріальна допомога на оздоровлення. У зв`язку з цим у відповідача виник обов`язок сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 90980,40 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2024 роки в сумі 49158 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на день подання позову становить 35550,90 грн, який просив стягнути станом на день ухвалення рішення у справі, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 липня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 90980,40 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 49158 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35550,90 грн та сплачений судовий збір в розмірі 1756,90 грн, всього 177446,20 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову матеріальну допомогу та допомогу на оздоровлення, що зазначені в наказі відповідача від 13 березня 2026 року №61/ос, а тому з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 90980,40 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2022- 2024 роки в сумі 49158 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19 березня 2026 року по 15 травня 2026 року включно у сумі 35550,90 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду, 02 серпня 2026 року засобами поштового зв`язку АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, а також стягнути судові витрати за подання апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не застосував статті 1, 11 та пункт 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» та не врахував, що на період воєнного стану роботодавець має право зупиняти дію окремих положень колективного договору. Зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, є тимчасовим заходом, оскільки у працівників зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму воєнного стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця». Це тимчасові дії для забезпечення сталої роботи товариства і при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені в першочерговому порядку.

Вказує, що пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, який визнано незаконним та скасовано судом у справі № 211/7338/23, не діє, оскільки втратив чинність на підставі пункту 9 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (протокол Ц-82/39 ком. Т) і з 01 липня 2024 року товариством не застосовувався. Одночасно цим рішенням було зупинено дію положень колективних договорів щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, тому підстави для її стягнення за 2022-2024 роки відсутні.

Зауважує, що матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога при виході на пенсію не належать до обов`язкових виплат, які підлягають виплаті в день звільнення, оскільки не входять до структури заробітної плати.

Оскільки до заробітної плати не відноситься матеріальна допомога, то до позовних вимог застосовується строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Зазначає, що призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та при виході на пенсію було зумовлене обставинами непереборної сили, а не виною відповідача, тому відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У судовому засіданні апеляційного суду представник АТ «Укрзалізниця», Набока А.І., доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у судове засідання апеляційного суду не прибув, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Між адміністрацією Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2010 роки та на 2011-2015 роки.

Пунктом 3.10 Колективного договору передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

Згідно з пунктом 8.12 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків.

Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022.

29 грудня 2022 року, 02 січня 2023 року та 08 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявами до начальника Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з Колективним договором.

Згідно з витягом із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, підпунктами 13.1, 13.2 пункту 13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення.

Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року.

Згідно з витягом із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року.

Наказом (розпорядженням) від 13 березня 2026 року № 61/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 18 березня 2026 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України.

Окрім іншого, у наказі зазначено: компенсувати невикористані 24 дні відпустки; виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбачених змінами та доповненнями до колективного договору п. 8.12 (стаж роботи в галузі 17 років 07 місяців 08 днів); 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 рік, 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2024 рік, передбачених п. 3.10 зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2026 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до довідки регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Служби сигналізації та зв`язку заробітна плата ОСОБА_1 за період з січня по лютий 2026 року становить 19468,27 грн, середньоденна заробітна плата – 846,45 грн.

Згідно із розрахунком оплати середньої зарплати, наданого регіональною філією «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Служби сигналізації та зв`язку середня зарплата ОСОБА_1 за період з березня 2025 року по лютий 2026 року становить 18196,08 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, спір виник з приводу невиплати роботодавцем у день звільнення позивача всіх належних йому сум матеріальної допомоги, які передбачені пунктами 3.10 та 8.12 Колективного договору і зазначені у наказі про звільнення як такі, що будуть виплачені після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Встановлено, що пунктом 3.10 колективного договору передбачено надавати працівникам філії АТ «Укрзалізниця», один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.

29 грудня 2022 року, 02 січня 2023 року та 08 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявами до начальника Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з Колективним договором.

Також згідно з пунктом 8.12 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію визначено виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків.

Однак станом на день звільнення ОСОБА_1 відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року, а також одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5-ти середньомісячних заробітків.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача невиплаченої одноразової матеріальної допомоги в сумі 90980,40 грн та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 49158 грн.

Позиція апеляційного суду щодо доводів про незастосування судом першої інстанції статті 11 та пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» щодо зупинення на період воєнного стану дії окремих положень колективного договору.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач у відзиві на позов посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Судом першої інстанції правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому, відповідно до вимог статті 58 Конституції України, його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених галузевими угодами та колективними договорами.

Також, при оцінці доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та галузевою угодою, в односторонньому порядку, а також, у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди», не ініціювало питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Заявник апеляційної скарги також посилався на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог на оздоровлення відбулось виключно на підставі рішення правління від 14 березня 2022 року, але відповідач в суді першої інстанції посилався і на інші рішення, яким місцевий суд, за твердженням апелянта, не надав правової оцінки.

До відзиву на позов відповідач до суду першої інстанції, крім копії протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану», яким передбачено: на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1); підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01 липня 2024 року (пункт 9).

Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення починаючи з 01 липня 2024 року, проте заяви про виплату матеріальної допомоги подані позивачем 29 грудня 2022 року, 02 січня 2023 року та 08 січня 2024 року.

Крім того, вказане рішення не регулює порядок проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП України, а стосується організації поточних виплат у період дії трудових відносин. Зазначене рішення не може бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.

Також відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни чи доповнення до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова ВС у справі № 211/7338/23).

Отже, посилання апелянта на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як на підставу для правомірності призупинення виплат, є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

За матеріалами справи, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки.

Позиція апеляційного суду щодо доводів апеляційної скарги, що матеріальна допомога не є заробітною платою та не входить до структури обов`язкових виплат.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Викладений висновок відповідає правовому висновку, формованому Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Отже помилковими є доводи апеляційної скарги, що матеріальна допомога не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник, станом на дату звільнення, право на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Позиція апеляційного суду щодо доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення (наказу, розпорядженя) про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Тому доводи апеляційної скарги про обчислення строку звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки з моменту подання ним заяв на виплату, є помилковими.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 18 березня 2026 року, при ознайомленні з наказом (розпорядженням), був повідомлений про нараховані до виплати суми при звільненні, а до суду він звернувся 18 травня 2026 року. Отже, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 пропустив строк, визначений приписами частини 2 статті 233 КЗпП України.

Щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Заперечуючи порушення вимог статей 47, 116 КЗпП України, відповідач посилається на відсутність вини та наявність форс-мажорних обставин, підтверджених листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 дійшла висновку, що належним доказом форс-мажорних обставин є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, на який посилається відповідач, не є таким сертифікатом і не підтверджує неможливість виконання обов`язку саме у спірних правовідносинах, а відтак не є належним доказом відсутності вини.

Вказаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи, як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повне судове рішення складене 09 жовтня 2026 року

Головуючий - Я.Л. Петен

Судді: А.О. Замченко

А.М. Худик