Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №473/6349/25 — Миколаївський апеляційний суд

06.10.26

22-ц/812/1721/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 473/6349/25

Номер провадження 22-ц/812/1721/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: представника відповідача - адвоката Іноземцева О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройнавігатор», подану в його інтересах адвокатом Іноземцевим Олексієм Володимировичем

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Ротар М.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройнавігатор» (надалі - ТОВ «Стройнавігатор»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдбудлогістік» (наділі - ТОВ «Трейбудлогістік») за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

в с т а н о в и л а:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якого діяв адвокат Лукіянчин І.П. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Стройнавігатор», ТОВ «Трейбудлогістік» про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював газоелектрозварювальником в ТОВ «Стройнавігатор». 21 червня 2023 року під час виконання ремонтних робіт автомобільної дороги Н-Благовіщенське-Миколаїв (через місто Вознесенськ) міст через річку Мертововд на ділянці 141-743 - 142+048 внаслідок неправомірних дій виконробу ТОВ «Стройнавігатор» ОСОБА_2 та машиніста екскаватора ТОВ «Сепоставка», яке змінило назву на ТОВ «Тредбудлогістік» ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді розривів м`язів нижньої третини лівого стегна з пошкодженням підколінної артерії зліва, яке ускладнилося синдромом тривалого здавлення лівого стегна, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 271 КК України і призначено йому основне покарання в виді позбавлення волі строком на один рік, без позбавлення права обіймати керівні посади в сфері будівництва та займатися діяльністю, пов`язаною з дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно - правових актів про охорону праці, також ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 272 КК України, та із застосуванням ч.2 ст. 69 КК України призначено основне покарання в виді позбавлення волі строком на 3 роки, без позбавлення права обіймати посади та займатися діяльністю, котрі пов`язані з дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно - правових актів про охорону праці.

Посилаючись на те, що скоєним кримінальним правопорушенням ОСОБА_1 завдано моральних страждань, які виразилися у сильному тілесному та душевному болі. Була втрачена душевна рівновага, що визвало нервові потрясіння. Фактично він став інвалідом на все життя, у зв`язку з цим йому призначено 3 групу інвалідності, яку вже неодноразово було продовжено, просив суд стягнути моральну шкоду, яку він оцінює у 500 000 грн стягнувши з відповідачів на свою користь по 250 000 грн.

11 березня 2026 року представник відповідача ТОВ «Стройнавігатор» - адвокат Іноземцев О.В. подав до суду відзив, в якому просив відмовити з задоволенні позову, оскільки вважав, що вироком було встановлено, що дії самого позивача також мали наслідком спричинення тілесних ушкоджень та його травмування. Позивачу були відшкодовані всі витрати на його лікування. Крім того, представник відповідача вважає, що позивачем не обґрунтовано в чому саме полягали його моральні страждання та розмір моральної шкоди.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2026 року до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог залучено - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Стройнавігатор» та ТОВ «Трейдбулогістік» на користь ОСОБА_1 з кожного по 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням та по 1 200 грн судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що вина відповідачів в заподіяні факту моральної шкоди позивачу повністю підтверджується матеріалами справи, що виразилася в душевних та фізичних стражданнях, яких він зазнав і враховує ступінь їх глибини. Разом з тим, аналізуючи поведінку відповідача ТОВ «Стройнавігатор», який оплачував лікування ОСОБА_1 , чим сприяв зменшенню як майнових, так і немайнових втрат позивача, виходячи зі справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, суд вважав, що позивач має право на розумне, виважене та справедливе відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ «Стрйнавігатор», в інтересах якого діє адвокат Іноземцев О.В. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що дії самого позивача також мали наслідком спричинення йому тілесних ушкоджень та травмування. Крім того, сума, яку було сплачено позивачу на лікування є достатньою компенсацією за дії осуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . До того ж позивач взагалі ніяким чином не обґрунтував в чому саме полягали моральної страждання та чим саме обґрунтовується сума спричиненої моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Лукіянчин І.П. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на її безпідставність.

У судове засідання позивач та його представник - адвокат Лукіянчин І.П., представник ТОВ «Трейбудлогістік» та треті особи не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та його представника, а відтак колегія вважає за можливе розглянути справу відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ТОВ «Стройнавігатор» - адвоката Іноземцева О.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_1 працював газоелектрозварювальником в ТОВ «Стройнавігатор».

21 червня 2023 року під час виконання ремонтних робіт автомобільної дороги Н-Благовіщенське-Миколаїв (через місто Вознесенськ) міст через річку Мертвовод на ділянці 141-743 - 142+048 внаслідок неправомірних дій виконробу ТОВ «Стройнавігатор» ОСОБА_2 та машиніста екскаватора ТОВ «Сепоставка», яке змінило назву на ТОВ «Тредбудлогістік» ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді розривів м`язів нижньої третини лівого стегна з пошкодженням підколінної артерії зліва, яке ускладнилося синдромом тривалого здавлення лівого стегна, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 271 КК України і призначено йому основне покарання в виді позбавлення волі строком на один рік, без позбавлення права обіймати керівні посади в сфері будівництва та займатися діяльністю, пов`язаною з дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно - правових актів про охорону праці, також ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 272 КК України, та із застосуванням ч.2 ст. 69 КК України призначено основне покарання в виді позбавлення волі строком на 3 роки, без позбавлення права обіймати посади та займатися діяльністю, котрі пов`язані з дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно - правових актів про охорону праці.

Потерпілим у даному кримінальному провадженні визнано ОСОБА_1 .

Внаслідок нещасного випадку на виробництві, ОСОБА_1 втратив 35% професійної працездатності, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21 травня 2025 року №51/25/790/Р.

Згідно пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримує пенсію з інвалідності 3 групи у зв`язку з трудовим каліцтвом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності вини відповідачів в заподіяні факту моральної шкоди позивачу, що виразилася в душевних та фізичних стражданнях, яких він зазнав та враховував ступінь їх глибини. Разом з тим, аналізуючи поведінку відповідача ТОВ «Стройнавігатор», який оплачував лікування ОСОБА_1 , чим сприяв зменшенню як майнових так і немайнових втрат позивача, виходячи зі справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, позивач має право на розумне, виважене та справедливе відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частиною 1 статті 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдано фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно статті 1166 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної чи юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлені загальні підстави відповідальності за заподіяну моральну шкоду. Згідно з цією нормою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Статтею 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За статтею 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. Не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом. Це правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку.

У заподіянні шкоди спільними діями має місце єдність дій заподіювачів, яка полягає у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу діянь співзаподіювачів не призводить до виникнення спільного шкідливого результату. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Солідарну відповідальність з відшкодування шкоди несуть особи, діяння яких були об`єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій.

За вчинення злочину кількома особами вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду за епізодами злочину, в яких встановлено їх спільну участь. Є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов`язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних із них засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а інших - за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об`єктивно сприяли першим у вчиненні злочину.

Під час розгляду в порядку цивільного судочинства позову, що випливає з кримінальної справи, суд визначає суми, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, з урахуванням доказів, як наявних у кримінальній справі, так і додатково представлених сторонами і зібраних із ініціативи суду.

Такі висновки сформульовано в постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року в справі№ 295/2859/13-ц (провадження № 61-11022св23).

Згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справим, ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій виконробу ТОВ «Стройнавігатор» ОСОБА_2 та машиніста екскаватора ТОВ «Сепоставка», яке змінило назву на ТОВ «Трейбудлогістік» отримав тілесні ушкодження у вигляді розривів м`язів нижньої третини лівого стегна з пошкодженням підколінної артерії зліва, яке ускладнилося синдромом тривалого здавлення лівого стегна, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Сам факт спричинення позивачу фізичного болю та душевних страждань унаслідок вчинення кримінального правопорушення є очевидним та не потребує додаткового доказування.

У частині першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, зробила висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 квітня 2025 року в справі № 761/553/21 розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого і не повинен призводити до його збагачення.

З урахуванням обставин даної справи, які встановлені судом першої інстанції, колегія вважає, що розмір грошового відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 300 000 грн визначений судом згідно з наведеними критеріями, є розумним і справедливим.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано, що дії самого позивача також мали наслідком спричинення йому тілесних ушкоджень та травмування не заслуговують на увагу, оскільки вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року не встановлено що дії позивача становили грубу необережність відповідно до ст. 1193 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на сплату позивачу витрат на лікування як достатню компенсацію за дії осуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є безпідставні, оскільки моральна шкода відшкодується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов`язана з розміром такого відшкодування відповідно до вимог ч.4 ст. 23 ЦК України та само по собі не свідчить про неправильність висновків суду першої інстанції щодо визначеного розміру компенсації.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройнавігатор», подану в його інтересах адвокатом Іноземцевим Олексієм Володимировичем залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.В. Муругов

О.О. Ямкова

Повний текст складено 09 жовтня 2026 року.