Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №398/2055/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2055/26

провадження №: 2/398/2742/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"08" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал", представник позивача — адвокат Столітній Михайло Миколайович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 37 381,84 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2025 первісний кредитор ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі уклали договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5363567 на суму 8 000 грн строком на 360 днів. Відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Первісний кредитор перерахував кошти на банківську картку відповідача. Відповідач зобов`язань за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 37 381,84 грн, яка складається з тіла кредиту — 7 999,97 грн, процентів, нарахованих первісним кредитором, — 16 185,87 грн, процентів, нарахованих позивачем за 121 день, — 9 196,00 грн, та штрафних санкцій — 4 000,00 грн. 30.10.2025 право вимоги за цим договором перейшло до позивача на підставі договору факторингу. На обґрунтування вимоги про стягнення штрафу позивач посилається на те, що звільнення споживача від відповідальності, передбачене п. 6 розд. IV "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про споживче кредитування", не поширюється на договори, укладені після 24.01.2024.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування від АТ «АКЦЕНТ-БАНК» доказів щодо належності відповідачу платіжної картки та факту зарахування на неї коштів. Витребувані докази надійшли до суду 31.08.2026.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у позовній заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності та зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою про причину невручення — «адресат відсутній». Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Іншої адреси відповідач суду не повідомляв, електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» не має. Відзиву на позов чи заяв про поважність причин неявки від відповідача не надходило.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив не подав, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд цієї справи (ст. 280 ЦПК України).

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору та видача коштів

05.03.2025 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 уклали в електронній формі Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5363567. Перед укладенням договору відповідач ознайомився з паспортом споживчого кредиту і підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором 93380 (05.03.2025 21:36:46), а договір та додатки до нього — електронним підписом одноразовим ідентифікатором 82457 (05.03.2025 21:38:05).

Договором встановлені такі істотні умови кредитування:

сума кредиту — 8 000,00 гривень;

строк кредитування — 360 днів, періодичність платежів — кожні 10 днів; за Графіком платежів (Додаток № 1 до договору) останній платіж і повернення кредиту — 27.02.2026;

стандартна процентна ставка — 0,95 % за кожен день користування кредитом у межах строку кредитування, тип ставки — фіксована;

комісія за надання кредиту — 800,00 грн;

денна процентна ставка — 0,9778 %;

штраф у розмірі 75 % від суми невиконаного грошового зобов`язання на 2-й день кожного факту прострочення (п. 6.3); за умовами п. 6.4 договору у випадку встановлених законодавством мораторіїв (заборон/обмежень) на нарахування штрафних санкцій протягом періоду дії такого мораторію штраф не нараховується та не сплачується.

Згідно з п. 3.1, 3.2 договору проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування, причому до періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту.

На виконання умов договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 05.03.2025 перерахувало відповідачу через платіжну установу ТОВ «ПЕЙТЕК» на вказану ним у договорі платіжну картку № НОМЕР_1 суму 8 000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК» вих. № 20251103-1713 від 03.11.2025. Належність вказаної картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та зарахування на неї 05.03.2025 о 21:39:24 коштів у сумі 8 000,00 грн підтверджені листом АТ «АКЦЕНТ-БАНК» від 31.08.2026 № 59880/47-260828/141-БТ з додатком (рух коштів за рахунком), наданим на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Згідно з розрахунком заборгованості первісного кредитора станом на 30.10.2025 відповідач 13.03.2025, 22.03.2025 та 31.03.2025 здійснив платежі, які зараховані в погашення комісії за надання кредиту (800,00 грн), процентів (2 051,82 грн) та тіла кредиту (0,03 грн), після чого платежів не здійснював. Станом на 30.10.2025 заборгованість становила: за тілом кредиту — 7 999,97 грн, за процентами, нарахованими за період з 05.03.2025 по 30.10.2025, — 16 185,87 грн, за штрафом, нарахованим з 12.04.2025 по 12.05.2025, — 4 000,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості позивача ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" нарахувало проценти за період з 31.10.2025 по 28.02.2026 (121 день) за ставкою 0,95 % на день від залишку тіла кредиту 7 999,97 грн — по 76,00 грн за день, усього 9 196,00 грн.

Перехід права вимоги.

30 жовтня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (клієнт) та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (фактор) укладено Договір факторингу № 30/10/2025. Відповідно до п. 1.1 цього договору клієнт відступив факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі.

Перехід права вимоги підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників від 30.10.2025, витягом із Реєстру боржників, відповідно до якого до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5363567 від 05.03.2025 у розмірі 28 185,84 грн (тіло кредиту — 7 999,97 грн, проценти — 16 185,87 грн, штрафні санкції — 4 000,00 грн), та платіжною інструкцією № 6433 від 31.10.2025 про сплату ціни продажу за договором факторингу. Первісний кредитор повідомив відповідача про відступлення права вимоги 31.10.2025 у його особистому кабінеті та SMS-повідомленням на номер телефону, зазначений у договорі.

Норми права, які застосував суд

На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

Відповідно до ч. 12 ст. 11 ЗУ "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Згідно з ч. 1 ст. 12 цього Закону моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 18 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ч. 4 ст. 3 ЗУ "Про споживче кредитування" до кредитів за договорами, загальний розмір кредиту за якими не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору, застосовуються вимоги цього Закону, крім частин другої — сьомої, абзацу другого частини десятої та частини дванадцятої статті 9, статті 19 та частини другої статті 21 цього Закону, а також положення щодо врегулювання простроченої заборгованості.

За ч. 5 ст. 8 ЗУ "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що між первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 5363567 від 05.03.2025, укладеного в електронній формі та підписаного відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Надання первісним кредитором відповідачу кредитних коштів у розмірі 8 000,00 грн підтверджується інформацією платіжної установи ТОВ «ПЕЙТЕК» та листом АТ «АКЦЕНТ-БАНК», який підтвердив належність картки відповідачу та зарахування на неї вказаної суми. Крім того, відповідач частково виконував зобов`язання за договором, здійснивши три платежі у березні 2025 року, після чого зобов`язань не виконував. Доказів погашення заборгованості чи заперечень щодо розрахунку відповідач суду не надав.

На підставі договору факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025, Акта прийому-передачі Реєстру боржників та оплати ціни продажу до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, у тому числі і вимоги, які виникнуть у майбутньому (п. 1.1 договору факторингу, ст. 1078 ЦК України). Оскільки на дату відступлення строк кредитування не закінчився, позивач як новий кредитор набув право вимагати сплати процентів за користування кредитом за решту строку кредитування на умовах договору (ст. 514 ЦК України).

Щодо тіла кредиту та процентів за користування кредитом

Заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 999,97 грн підтверджена матеріалами справи і підлягає стягненню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (п. 54) дійшла висновку, що "право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України".

Строк кредитування за договором становить 360 днів (п. 1.3). До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту (п. 3.2 договору; так само п. 5.5 Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передбачає нарахування процентів протягом строку кредиту, починаючи з дня надання кредиту), який збігся з днем укладення договору, а Графіком платежів сторони погодили 36 розрахункових періодів по 10 днів з останнім платежем 27.02.2026 та загальною сумою процентів 27 360,00 грн, що відповідає нарахуванню саме за 360 днів. Отже, останнім днем строку кредитування є 27.02.2026. Доказів зміни цього строку, зокрема його продовження додатковим договором (п. 1.3.1), або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту (п. 4.4), матеріали справи не містять.

Проценти в розмірі 16 185,87 грн нараховані первісним кредитором за період з 05.03.2025 по 30.10.2025 у межах строку кредитування за погодженою фіксованою ставкою на непогашений залишок кредиту з урахуванням сплачених відповідачем коштів і підлягають стягненню.

Позивач нарахував проценти за період з 31.10.2025 по 28.02.2026, тобто включивши до нього день 28.02.2026, який виходить за межі строку кредитування. Зазначення у позовній заяві про строк кредиту "з 05.03.2025 по 28.02.2026" не відповідає умовам договору та Графіку платежів: у такому разі проценти були б нараховані за 361 день. Тому правомірними є нарахування позивача за період з 31.10.2025 по 27.02.2026 (120 днів) у розмірі 9 120,00 грн (76,00 грн ? 120 днів), а у стягненні процентів за 28.02.2026 у сумі 76,00 грн слід відмовити.

Сукупні витрати за кредитом в межах строку кредитування (проценти та комісія за надання кредиту) не перевищують погоджених у договорі загальних витрат за кредитом (28 160,00 грн), а денна процентна ставка за договором (0,9778 %) не перевищує граничного розміру, встановленого ч. 5 ст. 8 ЗУ "Про споживче кредитування".

Таким чином, заборгованість за процентами становить 25 305,87 грн (16 185,87 + 9 120,00).

Заявлені до стягнення проценти більш ніж утричі перевищують суму одержаного відповідачем кредиту. Попри це, підстав для зменшення розміру процентів з власної ініціативи суд не вбачає з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) виснував, що нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд "зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure". Також "суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень". Натомість "оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом".

Підстав для застосування нікчемності умови про процентну ставку у цій справі немає: денна процентна ставка за договором, укладеним 05.03.2025, становить 0,9778 % і не перевищує максимального розміру 1 %, встановленого ч. 5 ст. 8 ЗУ "Про споживче кредитування"; проценти нараховані в межах строку кредитування, не перевищують погоджених сторонами загальних витрат за кредитом, а ставка протягом дії договору не змінювалася в бік погіршення для споживача.

Умови договору про процентну ставку (0,95 % за кожен день користування кредитом), денну процентну ставку, загальні витрати за кредитом та орієнтовну загальну вартість кредиту викладені чітко та однозначно і повторені в підписаних відповідачем паспорті споживчого кредиту та Графіку платежів, тому нечітких чи двозначних положень, які підлягали б тлумаченню на користь споживача, договір не містить. Вимог про визнання недійсними умов договору чи про їх зміну відповідач не заявляв, відзиву на позов не подав, а відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог. За таких обставин суд не має правових підстав для самостійного зменшення розміру процентів.

Щодо штрафу

Вимога про стягнення штрафу в розмірі 4 000,00 грн задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Штраф нараховано первісним кредитором на підставі п. 6.3 договору за прострочення сплати чергових платежів, передбачених Графіком платежів, і за своєю правовою природою є неустойкою у розумінні ст. 549 ЦК України, тобто мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з п. 18 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а нараховані включно з 24 лютого 2022 року платежі за прострочення підлягають списанню кредитодавцем.

Зазначена норма додана до ЦК України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, є чинною і не змінювалася. Вона не містить жодного обмеження за датою укладення договору: єдиною умовою її застосування є те, що прострочення виконання грошового зобов`язання допущене в період дії воєнного стану.

Воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, він неодноразово продовжувався і діє на час ухвалення цього рішення. Прострочення виконання грошового зобов`язання відповідач допустив у квітні 2025 року, а спірний штраф нарахований 12.04.2025, 22.04.2025, 02.05.2025 та 12.05.2025, тобто в період дії воєнного стану. Отже умови застосування п. 18 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України дотримані.

Суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023, п. 6 розд. IV "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про споживче кредитування" викладено в новій редакції, унаслідок чого передбачене цим Законом звільнення споживача від відповідальності поширюється лише на договори про споживчий кредит, укладені до тридцятого дня включно з дня набрання чинності зазначеним Законом, і на спірний договір від 05.03.2025 не поширюється. Проте п. 18 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України цим Законом не змінювався і не виключався. З тих самих підстав не спростовує цього висновку і посилання позивача на лист Національного банку України від 19.02.2024 № 14-0004/12907, який не є нормативно-правовим актом і стосується саме п. 6 розд. IV ЗУ "Про споживче кредитування".

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 Верховний Суд дійшов висновку про те, що "на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України".

Такий підхід відповідає також усталеній практиці Кропивницького апеляційного суду. У постанові від 17 жовтня 2025 року у справі № 389/1131/25 цей суд зазначив, що положення Закону України «Про споживче кредитування» з 23 січня 2024 року взагалі не мають предметом правового регулювання питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні, а тому такі правовідносини з 24 січня 2024 року регулюються виключно ЦК України із застосуванням п. 18 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постановах цього суду від 10 вересня 2025 року у справі № 398/1956/25, від 26 січня 2026 року у справі № 398/2172/25 та від 03 серпня 2026 року у справі № 405/590/26, тобто у спорах за договорами, укладеними після 23 січня 2024 року.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а за ч. 2 ст. 4 ЦК України суб`єкт права законодавчої ініціативи, який подає законопроєкт, що регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів підтримано Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012) та Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Крім того, самі сторони у п. 6.4 договору погодили, що у випадку встановлених законодавством мораторіїв (заборон/обмежень) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду дії такого мораторію не нараховується та клієнтом не сплачується.

За таких обставин позовна вимога про стягнення штрафу в розмірі 4 000,00 грн задоволенню не підлягає.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 33 305,84 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту — 7 999,97 грн та заборгованості за процентами — 25 305,87 грн. У решті позовних вимог (4 076,00 грн) слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; за п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено на 33 305,84 грн з заявлених 37 381,84 грн, тобто на 89,10 %. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 372,10 грн (2 662,40 грн ? 89,10 %).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, укладений з адвокатом Столітнім М.М., заявку № 17352 від 23.02.2026 на виконання доручення, рахунок на оплату № 17352-23/03-2026 від 23.03.2026 та акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 17352 від 23.03.2026 на загальну суму 10 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. За ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Водночас за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України в разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок довести їх неспівмірність. Відповідач такого клопотання не заявляв. Однак ці норми не вичерпують повноважень суду щодо розподілу судових витрат. Незалежно від заперечень сторони суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат за ч. 3 ст. 141 ЦПК України враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, а за ч. 8 ст. 141 ЦПК України встановлює розмір витрат на підставі поданих сторонами доказів. Тобто в цій справі йдеться не про зменшення витрат за клопотанням сторони, а про визначення судом тієї частини витрат, яка є обґрунтованою та пропорційною і тому підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони.

Розмежування цих повноважень суду здійснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) щодо аналогічних положень ст. 126, 129 ГПК України. Вона зазначила, що суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на правничу допомогу з власної ініціативи (п. 106). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони або з власної ініціативи, керуючись визначеними законом критеріями, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу; розмір відшкодування таких витрат не повинен бути непропорційним до предмета спору (п. 119, 120). Такий самий підхід викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та в постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, у яких також зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на складність справи, витрачений адвокатом час і ринкові ціни адвокатських послуг.

Щодо цивільного судочинства Верховний Суд в ухвалі від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 (провадження № 61-425ск23) зазначив, що суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, визначеними ч. 3–5, 9 ст. 141 ЦПК України. Часткова відмова у відшкодуванні таких витрат з підстав їх непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства навіть тоді, коли відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат. Застосовуючи такий підхід, Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 873/212/21 погодився з частковою відмовою у відшкодуванні витрат за відсутності клопотання іншої сторони, оскільки інформація про характер і обсяг виконаної адвокатом роботи не відповідала критерію розумності та була неспівмірною з обсягом послуг і витраченим часом, а в додатковій постанові від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18 за відсутності заперечень іншої сторони обмежив розмір цих витрат з огляду на їх непропорційність до предмета спору та розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності) і критерію розумності їх розміру. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини: заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо доведено, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Іст/Вест Альянс Лімітед» проти України», заява № 19336/04, п. 268); відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії»).

Керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, беручи до уваги, що справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою, а актом від 23.03.2026 серед наданих послуг зафіксовані підготовка відповіді на відзив та участь у судових засіданнях, які фактично не здійснювалися, суд визнає обґрунтованим розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 454,82 грн (5 000,00 грн ? 89,10 %).

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263–265, 280–282, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5363567 від 05.03.2025 у розмірі 33 305 (тридцять три тисячі триста п`ять) гривень 84 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 372 (дві тисячі триста сімдесят дві) гривні 10 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 454 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят чотири) гривні 82 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ", ЄДРПОУ 44559822, адреса місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський