Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №346/4023/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4023/26

Провадження № 2/347/1454/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області, в складі:

головуючої судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Лазорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що 24.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 24.08.2025-100002267.

Відповідно до умов договору позичальниці було надано кредитні кошти. Згідно з квитанцією про видачу коштів від 24.08.2025 року ОСОБА_1 отримала 5075,00 грн. Водночас у заявці та умовах кредитного договору зазначено суму кредиту в розмірі 9000,00 грн.

Заявка на отримання кредиту є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з умовами якої позичальниця ознайомилася під час укладення договору.

Згідно з умовами кредитного договору № 24.08.2025-100002267 від 24.08.2025 року кредит було надано на таких умовах: дата надання кредиту — 24.08.2025; сума кредиту — 9000,00 грн; строк кредитування — 98 днів з дати надання кредиту; дата повернення кредиту — 29.11.2025.

Договором передбачено можливість продовження строку кредитування та строку повернення кредиту. За умовами договору позичальниця мала право ініціювати укладення додаткового договору про продовження строку кредитування шляхом звернення до кредитодавця у паперовій або електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Кредитодавець також мав право інформувати позичальницю про зміну строку повернення кредиту шляхом направлення відповідного повідомлення до особистого кабінету на вебсайті кредитодавця.

Процентна ставка за договором є фіксованою та становить 1 % за кожен день користування кредитом протягом усього строку кредитування. Розмір процентної ставки не може бути збільшений кредитодавцем в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 20 % від суми кредиту та дорівнює 1800,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту на встановлений розмір комісії та нараховується кредитодавцем у день видачі кредиту.

Договором не передбачено зміни умов надання фінансової послуги, крім продовження строку кредитування та строку повернення кредиту у порядку, передбаченому договором. Протягом строку дії договору тарифи та комісії за фінансовою послугою залишаються незмінними.

Денна процентна ставка визначена у розмірі 0,93 % та розрахована за формулою: 0,93 % = (8161,52 / 9000) / 98 ? 100 %.

Проценти за користування кредитом розраховуються шляхом множення суми кредиту або її залишку на кількість днів користування кредитом та відповідну процентну ставку.

18.11.2025 кредитний договір № 24.08.2025-100002267 було продовжено шляхом укладення додаткового договору № 18.11.2025-100002683.

Відповідно до додаткового договору, укладеного за ініціативою та на підставі звернення позичальниці, сторони домовилися продовжити строк кредитування та строк дії договору, а також внести відповідні зміни до заявки та акцепту.

Зокрема, строк кредитування було визначено у 115 днів з дати надання кредиту, а датою повернення кредиту визначено 16.12.2025. Також було встановлено денну процентну ставку у розмірі 0,77 %, розраховану за формулою: 0,77 % = (1089 / 5075,06) / 28 ? 100 %.

Під час укладення кредитного договору № 24.08.2025-100002267 ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію за допомогою системи BankID Національного банку України. У процесі ідентифікації було забезпечено однозначне встановлення особи позичальниці на підставі документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних.

24.08.2025 року ОСОБА_1 , використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором, підписала пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку на отримання кредиту, чим підтвердила укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 5075,00 грн.

За твердженням позивача, кожна сторінка договору була підписана вказаним одноразовим ідентифікатором. Використання такого електронного підпису було можливим після попередньої реєстрації, отримання одноразового ідентифікатора та здійснення входу на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету.

Кредитні кошти були надані шляхом перерахування на рахунок споживача, у тому числі з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-8183, факт перерахування коштів підтверджується квитанцією від 24.08.2025 року.

Відповідно до кредитного договору від 24.08.2025 року та квитанції про перерахування коштів ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 5075,00 грн, які остання отримала 24.08.2025 року.

Таким чином, позивач вважає, що ТОВ «Споживчий центр» належним чином та у повному обсязі виконало свої зобов`язання за кредитним договором.

Водночас, ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за договором не виконувала, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилася заборгованість у розмірі 11571,14 грн, яка складається з: тіла кредиту — 5075,06 грн; процентів — 1421,02 грн; процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, — 5075,06 грн.

На підставі викладеного представник ТОВ «Споживчий центр» просить суд позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 24.08.2025-100002267 від 24.08.2025 року у розмірі 11571,14 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

11.09.2026 року представник відповідача Тисячник Р.Р. подала відзив, у якому заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні. Зазначила, що позивач не довів належного укладення кредитного договору в електронній формі, зокрема генерації, направлення та використання одноразового ідентифікатора саме відповідачем, а також її реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача. На думку представниці, надані докази використання системи BankID НБУ не підтверджують проходження ідентифікації саме відповідачкою під час укладення спірного договору.

Представник відповідача просила розглянути справу без її участі та участі відповідача.

Суд, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог та надавши оцінку кожному доказу відповідно до вимог чинного законодавства, доходить висновку про те, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, однак підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з письмових доказів, долучених позивачем до матеріалів справи, 24.08.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 24.08.2025-100002267, що підтверджується копією пропозиції про укладення кредитного договору, заявкою на отримання кредиту та відповідними підтвердженнями (а.с.14-17).

Згідно з умовами договору сума кредиту визначена у розмірі 9000,00 грн, строк кредитування — 98 днів, а датою повернення кредиту визначено 29.11.2025. Водночас відповідачці фактично перераховано 5075,06 грн.

Умовами кредитного договору передбачено сплату процентів за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом, а також комісії у розмірі 20 % від суми кредиту. Денна процентна ставка визначена у розмірі 0,93 % відповідно до умов договору (Додаток № 1).

Також із матеріалів справи вбачається, що 18.11.2025 строк кредитування було продовжено шляхом укладення додаткового договору № 18.11.2025-100002683, яким строк кредитування визначено у 115 днів, а датою повернення кредиту — 16.12.2025. Денною процентною ставкою визначено 0,77 % (а.с.21,22).

Факт перерахування відповідачці кредитних коштів підтверджується квитанцією від 24.08.2025 року (а.с.23). Відповідно до наданих позивачем документів, кредитні кошти були перераховані на платіжний засіб відповідачки, реквізити якого зазначені в кредитній документації. Здійснення відповідної платіжної операції також підтверджується документами щодо еквайрингу (Додаток № 5).

Із наданих матеріалів щодо ідентифікації в системі BankID НБУ вбачається, що під час укладення кредитного договору здійснювалася ідентифікація позичальниці (а.с.31). Позивач також зазначає, що договір та заявка були підписані відповідачкою із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено умовами договору (Додаток № 1).

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором станом на дату подання позову утворилася заборгованість у загальному розмірі 11571,14 грн, яка складається з 5075,06 грн основного боргу, 1421,02 грн процентів та 5075,06 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (Додаток № 3).

Таким чином, з урахуванням наведених письмових доказів суд встановлює факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявності заборгованості за договором, яка підлягає стягненню в частині, що є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація здійснюється з метою встановлення особи в електронному середовищі, а засіб електронної ідентифікації використовується для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах.

Статтею 14 цього Закону передбачено, що електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів електронної ідентифікації та процедури автентифікації відповідно до схем електронної ідентифікації.

Зазначені положення законодавства у сукупності з нормами Закону України «Про електронну комерцію» дають підстави для висновку про можливість укладення цивільно-правових договорів в електронній формі за умови належного волевиявлення сторін та можливості ідентифікації особи, яка вчиняє відповідні дії.

Зокрема, законодавством у сфері електронної комерції передбачено укладення електронного договору шляхом направлення однією стороною пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту) іншою стороною. При цьому акцепт може бути здійснений шляхом вчинення особою дій, які відповідно до змісту оферти вважаються прийняттям її умов. Одноразовий ідентифікатор при цьому є алфавітно-цифровою послідовністю, яку особа отримує для підтвердження прийняття пропозиції укласти електронний договір.

Отже, сама по собі електронна форма кредитного договору не свідчить про відсутність договору або неналежність його форми. Визначальним є встановлення факту здійснення позичальником дій, спрямованих на укладення договору, можливості ідентифікації особи та підтвердження її волевиявлення щодо прийняття умов кредитування.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Споживчий центр» долучило до позовної заяви копію пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 24.08.2025 року, заявку на отримання кредиту, підтвердження та додаток до анкети позичальника. Зі змісту зазначених документів убачається, що 24.08.2025 року ОСОБА_1 вчинила дії, спрямовані на укладення кредитного договору № 24.08.2025-100002267, погодившись із його умовами.

Матеріалами справи також підтверджується проведення ідентифікації позичальниці із застосуванням системи BankID Національного банку України. Відповідні відомості щодо BankID НБУ та ідентифікації позичальниці долучені позивачем до матеріалів справи.

При цьому застосування BankID у цій справі не є самостійною підставою для виникнення кредитного зобов`язання, а є одним із елементів процедури встановлення особи, у поєднанні з іншими доказами — заявкою, текстом оферти, даними про підписання документів одноразовим ідентифікатором та документами, що підтверджують перерахування кредитних коштів.

Суд бере до уваги, що електронна ідентифікація та подальше підписання документів одноразовим ідентифікатором являють собою взаємопов`язані елементи процедури укладення електронного правочину. При цьому електронний підпис, у тому числі створений із використанням одноразового ідентифікатора, дозволяє пов`язати відповідне волевиявлення з особою, яка здійснила передбачені інформаційною системою дії щодо прийняття умов договору.

Із наданих позивачем документів убачається, що ОСОБА_1 після проходження процедури ідентифікації вчинила дії щодо прийняття умов кредитного договору та підписання заявки і пропозиції про його укладення. При цьому позивачем зазначено, що використання одноразового ідентифікатора здійснювалося після реєстрації в інформаційній системі кредитодавця та входу до особистого кабінету.

Таким чином, у сукупності з іншими письмовими доказами наявні в матеріалах справи документи підтверджують не лише факт існування електронного документа, а й послідовність дій, спрямованих на укладення договору: ідентифікацію особи, формування заявки, ознайомлення з умовами кредитування, прийняття оферти та підтвердження такого волевиявлення електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Суд також враховує, що відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач на підтвердження укладення договору подав не один окремий доказ, а сукупність взаємопов`язаних доказів, які у своїй сукупності підтверджують виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Відповідно до умов кредитного договору № 24.08.2025-100002267 від 24.08.2025 року передбачалося надання кредиту у розмірі 9000,00 грн строком на 98 днів із кінцевою датою повернення 29.11.2025 року.

Разом із тим, питання щодо фактично наданої відповідачці суми кредиту підлягає оцінці з урахуванням не лише умов договору, а й доказів фактичного перерахування коштів.

Так, відповідно до квитанції про перерахування коштів від 24.08.2025 року, на користь ОСОБА_1 було перераховано 5075,06 грн.

Таким чином, за відсутності доказів фактичного отримання відповідачкою іншої суми кредиту суд при визначенні основної заборгованості виходить саме з розміру коштів, фактично наданих позичальниці, а не лише з номінального розміру кредиту, зазначеного в заявці чи умовах договору.

Зазначений висновок узгоджується і з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, у якому основна сума заборгованості визначена у розмірі 5075,06 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт фактичного надання відповідачці кредитних коштів у розмірі 5075,00 грн, а також виникнення у неї обов`язку повернути отримані кошти та сплатити передбачені договором проценти за користування ними.

18.11.2025 року строк кредитування було продовжено шляхом укладення додаткового договору № 18.11.2025-100002683. Згідно з його умовами строк кредитування визначено у 115 днів із дати надання кредиту, а кінцевою датою повернення кредиту — 16.12.2025 року.

Зміст додаткового договору свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання та процентних умов кредитування, при цьому інші умови основного договору, які не були змінені, залишилися чинними. Відомості про укладення зазначеного додаткового договору також наведені позивачем у позовній заяві та підтверджуються долученими до матеріалів справи документами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а стаття 611 цього Кодексу передбачає правові наслідки такого порушення, встановлені договором або законом.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, встановлених договором.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник — повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, після фактичного отримання кредитних коштів у відповідачки виник обов`язок щодо їх повернення та сплати передбачених договором процентів.

Що стосується вимоги про стягнення з ОСОБА_1 5 075,06 грн, зазначених позивачем у довідці-розрахунку як «неустойка», суд виходить із такого.

Як убачається з наданої позивачем довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 24.08.2025-100002267 від 24.08.2025 року, загальна сума заборгованості визначена у розмірі 11 571,14 грн та складається, зокрема, з 5 075,06 грн основного боргу, 1 421,02 грн процентів та 5 075,06 грн неустойки. При цьому у примітці до довідки-розрахунку позивач посилається на положення Цивільного кодексу України, які регулюють наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану.

Отже, з наданого самим позивачем розрахунку вбачається, що сума 5 075,06 грн не є основною сумою кредитної заборгованості та не є процентами за правомірне користування кредитними коштами, а заявлена саме як неустойка, тобто платіж, пов`язаний із простроченням виконання відповідачкою грошового зобов`язання.

За змістом частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Таким чином, за своєю правовою природою неустойка є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання, а не платою за користування кредитними коштами.

Разом із тим законодавцем встановлено спеціальне правове регулювання наслідків прострочення виконання саме кредитних та позикових зобов`язань на період дії воєнного стану.

Так, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, зазначеним пунктом прямо встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами та які нараховані, починаючи з 24 лютого 2022 року, за прострочення виконання, невиконання або часткове виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Таким чином, наведене правове регулювання не передбачає лише відстрочення сплати відповідних сум, а встановлює звільнення позичальника від їх сплати та обов`язок кредитодавця списати такі нарахування.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, відповідно до яких дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюється на кредитні договори та охоплює як відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, так і неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, нараховані у зв`язку з простроченням виконання кредитного зобов`язання. Такий підхід, зокрема, наведений у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 та від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23.

При цьому Верховний Суд наголошував, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює спеціальні наслідки прострочення кредитних зобов`язань та передбачає списання неустойки та інших платежів, нарахованих за прострочення починаючи з 24 лютого 2022 року.

У цій справі кредитний договір № 24.08.2025-100002267 укладено 24 серпня 2025 року, тобто вже після введення в Україні воєнного стану. Відповідно, на момент виникнення та виконання спірного кредитного зобов`язання дія спеціального правового регулювання, встановленого пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тривала.

Більше того, відповідно до наданої позивачем довідки-розрахунку проценти за кредитом нараховані за період з 24 серпня 2025 року по 16 грудня 2025 року, тобто весь період, за який позивач визначив заборгованість, припадає на період дії воєнного стану та встановленого законодавством спеціального режиму відповідальності за прострочення кредитних зобов`язань.

За таких обставин сама по собі наявність у відповідачки прострочення виконання грошового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для стягнення неустойки, оскільки закон прямо звільняє позичальника від її сплати за прострочення кредитного зобов`язання у відповідний період.

При цьому суд враховує, що позивач у своїй довідці-розрахунку самостійно визначив спірну суму 5 075,06 грн саме як «неустойку». Тому зміна позивачем правової природи цього платежу або його найменування не може сама по собі бути підставою для його стягнення, якщо за змістом та підставами нарахування він пов`язаний саме з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Водночас суд не ототожнює зазначену суму з процентами за користування кредитом, передбаченими статтею 1048 ЦК України та умовами кредитного договору. Проценти за користування кредитом є платою за користування наданими коштами та мають іншу правову природу, тоді як неустойка є наслідком порушення зобов`язання.

Такий підхід відповідає і практиці Верховного Суду, який розмежовує проценти як плату за користування кредитними коштами та проценти/інші платежі, що мають характер відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, враховуючи характер спірного платежу, визначений самим позивачем у довідці-розрахунку, період його нарахування та спеціальне правове регулювання, встановлене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 5 075,06 грн неустойки.

При цьому відмова у стягненні зазначеної суми не означає звільнення відповідачки від виконання основного грошового зобов`язання чи від сплати належних процентів за користування кредитом. Спеціальне регулювання стосується саме відповідальності за прострочення та інших платежів, нарахованих у зв`язку з таким простроченням, а не основної суми боргу чи плати за фактичне користування кредитними коштами.

При цьому суд бере до уваги, що позивач просить стягнути 11 571,14 грн, однак відповідно до принципів змагальності, диспозитивності та обов`язку суду оцінювати належність, допустимість і достатність доказів, задоволенню можуть підлягати лише ті вимоги, щодо яких встановлено правові та фактичні підстави.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню — у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 24.08.2025-100002267 від 24.08.2025 року в загальному розмірі 6 496,08 грн, з яких 5 075,06 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 1 421,02 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 11 571,14 грн, а задоволенню підлягають позовні вимоги на суму 6 496,08 грн, частка задоволених позовних вимог становить 56,14 %.

Відповідно, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 494,67 грн.

На підставі викладеного ст.ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 1048–1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», керуючись статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 263–265, 268, ЦПК Українисуд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 24.08.2025-100002267 від 24.08.2025 року у розмірі 6496 (шість тисяч чотириста дев`яносто шість) грн 08 коп., з яких: 5075 (п`ять тисяч сімдесят п`ять) грн 06 коп. — заборгованість за основною сумою кредиту; 1421 (одна тисяча чотириста двадцять одна) грн 02 коп. — заборгованість за процентами за користування кредитом, а також судовий збір у розмірі 1494,67 (одна тисяча чотириста дев`яносто чотири гривні 67 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: М.І. Крилюк