Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №345/3591/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3591/26

Провадження № 2-о/345/129/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.10.2026 р. м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Сухарник І.І.

з участю секретаря судового засідання Рибчук Ю.М.

заявниці ОСОБА_1

представника заявниці ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Калуський відділ ДРАЦС в Калуському районі Івано-Франківської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

заявниця 17.06.2026 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті особи, що має юридичне значення. 15.09.2026 було подано уточнюючу заяву про встановлення факту смерті. В заяві зазначено, що заявниця ОСОБА_1 , є дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла на території Воронезької області, Фрунзенського району Російської Федерації. Факт смерті матері підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08 липня 2025 року, виданим Лискинським районним управлінням РАГС Воронезької області Російської Федерації.

Таким чином, факт смерті ОСОБА_3 є достовірним та підтверджується документом, виданим органом державної реєстрації актів цивільного стану держави, на території якої настала смерть.

Разом з тим, зазначене свідоцтво про смерть видане органом державної реєстрації актів цивільного стану Російської Федерації, у зв`язку з чим його використання для проведення державної реєстрації смерті в Україні потребує дотримання відповідних вимог щодо документів, виданих компетентними органами іноземної держави. На сьогодні заявниця об`єктивно позбавлена можливості отримати від компетентних органів Російської Федерації інший документ про смерть матері, його дублікат або належним чином оформити документ у порядку, який забезпечував би можливість його безперешкодного використання органами державної реєстрації актів цивільного стану України. Така неможливість зумовлена, зокрема, триваючою збройною агресією Російської Федерації проти України, припиненням дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією, відсутністю належного механізму безпосередньої взаємодії між компетентними органами двох держав та фактичною неможливістю заявниці звернутися до відповідного органу Російської Федерації для отримання, витребування або належного оформлення необхідних документів. Крім того, правові підстави для використання механізму міжнародної правової допомоги між Україною та Російською Федерацією були істотно змінені. Так, відповідно до Закону України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX Україна зупинила у відносинах з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до неї, а також прийняла рішення про вихід із зазначеної Конвенції. Конвенція та Протокол втратили чинність для України 29 грудня 2023 року. Отже, передбачений зазначеною Конвенцією механізм взаємодії компетентних органів України та Російської Федерації більше не застосовується. При цьому заявниця не має можливості особисто звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану Федерації для отримання дубліката свідоцтва про смерть або вчинення інших необхідних дій щодо його оформлення. Таким чином, заявниця фактично опинилася в ситуації, коли наявний у неї документ підтверджує факт смерті її матері, однак вона позбавлена реальної можливості забезпечити отримання іншого документа або виконання необхідних формальностей через органи держави, на території якої настала смерть.

Заявниця звертається до суду не з метою повторного встановлення факту, який їй невідомий, а у зв`язку з тим, що існує об`єктивна неможливість провести державну реєстрацію смерті ОСОБА_3 органом ДРАЦС України в адміністративному порядку. Зазначена обставина має для заявниці юридичне значення, оскільки встановлення факту смерті матері необхідне для проведення державної реєстрації смерті в Україні, отримання українського свідоцтва про смерть та подальшої реалізації спадкових та інших цивільних прав.

У зв`язку з цим, сторона заявниці просить суд встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Воронезької області Російської Федерації; встановити зазначений факт з метою проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_3 в органах державної реєстрації актів цивільного стану України та отримання українського свідоцтва про смерть.

Заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Коваленко О.В. в судовому засіданні підтримали заяву про встановлення факту смерті та просили її задовольнити. Також зазначили, що у заявниці наявний оригінал свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08 липня 2025 року, виданий Територіальним відділом ЗАГС Лискинського району управління ЗАГС Воронежської області.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши заявницю та її представника - адвоката Коваленко О.В., дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява про встановлення факту смерті не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6, 7, 9).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла на території Воронезької області, Фрунзенського району Російської Федерації. Факт смерті матері підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08 липня 2025 року, виданим Територіальним відділом ЗАГС Лискинського району управління ЗАГС Воронежської області (а.с.10).

Положенням ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Положенням п. 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦС у можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Разом з тим з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів». Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Так, Верховний Суд у постанові від 15.08.2024 у справі № 643/8133/23 «погодився з рішенням судів про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту смерті на території іноземної держави, виснувавши, що станом на день розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій свідоцтво про смерть, видане на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації. Установивши, що свідоцтво про смерть видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявника, підстав для встановлення факту смерті немає».

Відповідно до письмових матеріалів справи, факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на території в м. Лиски, Лискинського району, Воронежської області, російської федерації зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Орган Територіальний відділ ЗАГС Лискинського району управління ЗАГС Воронежської області російської федерації склав актовий запис про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та видав відповідне свідоцтво. Оригінал свідоцтва знаходиться у заявниці ОСОБА_1 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що свідоцтво про смерть видане на території Лискинського району, Воронежської області, російської федерації є таким, що видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявниці, а відтак відсутні підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Воронезької області Російської Федерації, з метою проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_3 в органах державної реєстрації актів цивільного стану України та отримання українського свідоцтва про смерть.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 18, 247,263, 265, 315-319, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Калуський відділ ДРАЦС в Калуському районі Івано-Франківської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Воронезької області Російської Федерації, з метою проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_3 в органах державної реєстрації актів цивільного стану України та отримання українського свідоцтва про смерть – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Головуючий