Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №344/17930/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/17930/25

Провадження № 2/344/1328/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Бабій О.М.

секретарів Волощук Є.Ю., Семенюка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради, про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В:

08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського міського суду із позовом до ОСОБА_2 про майна придбаного під час шлюбу особистою приватною власністю. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем вони перебували у зареєстрованому шлюб з 29.02.1992 року по 19.08.2025 року. У 1996 році чоловік поїхав до Москви на сезонні роботи, з того часу з ним втратився будь-який зв`язок, він не телефонував, не писав листи та більше не повертався до свого постійного місця проживання у м. Калуш.

28 травня 2002 року рішенням Калуського районного суду Івано-Франківської області у справі № 2/276 за заявою позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано безвісно відсутнім. Рішення суду набрало законної сили 01.07.2002 року.

Внаслідок власної необізнаності позивачка не знала, що після визнання чоловіка в судовому порядку безвісно відсутнім дружина повинна звертатись до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про розірвання шлюбу згідно п. 1 ч. 1 ст. 107 СК України, після чого внаслідок розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану такий шлюб припиняється (ч. 2 ст. .104 СК України).

За час перебування у шлюбі з відповідачем позивачкою набуто у власність наступне нерухоме майно:

гараж площею 34,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , гаражний кооператив, масив № НОМЕР_1 , гараж Т-31 - на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 01.12.2025 року;

гараж площею 45,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 - на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 89175037 від 09.06.2017 року.

двокімнатну квартиру загальною площею 67,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , витяг з Державного реєстру речових прав № 388237222 від 25.07.2024 року.

Обидва гаражі побудовані позивачкою за власні кошти до реєстрації шлюбу, а під час шлюбу з відповідачем тільки оформлено право власності у визначеному законодавством порядку. Гаражі фактично належать до майна набутого дружиною до шлюбу, тому у відповідності до ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю дружини.

Квартира набута позивачкою за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, оскільки відповідач з 1996 року виїхав з постійного місця проживання за кордон та припинив фактично шлюбні відносини, а судовим рішенням, яке набрало законної сили 01.07.2002р., визнаний безвісно відсутнім.

Визнання особи безвісно відсутньою не обмежує обсяг цивільної правоздатності та цивільної дієздатності фізичної особи. Правовими наслідками визнання особи безвісно відсутньою є встановлення опіки над її майном; призначення пенсії по втраті годувальника дітям, непрацездатним батькам та непрацездатній дружині; надання права іншому з подружжя розірвати шлюб у спрощеному порядку через державні органи реєстрації актів цивільного стану; припиняються зобов`язання, тісно пов`язані з особою безвісно відсутнього.

Тому відповідачем у справі заявлено саме колишнього чоловіка, з яким позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з 29.02.1992 по 19.08.2025, через що все придбане нею нерухоме майно належить формально до об`єктів спільної сумісної власності подружжя і для його відчуження потрібна письмова згода чоловіка, що є неможливим з огляду на те, що він визнаний судом безвісно відсутнім.

Ухвалою суду від 26 березня 2026 року до участі в справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , тобто маму та дітей відповідача ОСОБА_2 , оскільки вирішення вказаного спору може вплинути на їх права та обов`язки, як потенційних спадкоємців першої черги за законом.

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав, оскільки місцезнаходження його невідоме, судом його визнано безвісно відсутнім.

Відповідачка ОСОБА_3 відзив на позовну заяву не подала.

Відповідачка ОСОБА_4 надіслала до суду заяву в якій зазначила, що позов визнає.

Відповідач ОСОБА_5 надіслала до суду заяву в якій зазначив, що позов визнає.

Представник третьої особи письмові пояснення на позов не надав.

Ухвалою суду від 24.04.2026 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву в якій зазначила, що просить розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади, місцезнаходження його невідоме, судом його визнано безвісно відсутнім.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади та повістками, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву в якій зазначила, що просить розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги визнає.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву в якій зазначив, що просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги визнає.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З 29 лютого 1992 року по 19 серпня 2025 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.12-14).

До розірвання шлюбу, 28 травня 2002 року рішенням Калуського районного суду за заявою ОСОБА_1 її чоловіка, відповідача у справі, ОСОБА_2 , визнано безвісно відсутнім (а.с11).

Судом було встановлено, що в жовтні 1996 року ОСОБА_2 поїхав до Москви, з того часу місцезнаходження його невідоме, також згідно довідки Калуського МРВ УМВС ОСОБА_2 перебуває у розшуку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 107 СК України шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім.

Але, позивачка із такою заявою до органів РАЦСУ звернулась аж в 2025 році.

Отже, хоча шлюбні відносини між сторонам і були припинені, але вони продовжували перебувати в «юридичному» шлюбі.

Протягом перебування у шлюбі позивачка набула у власність майно:

гараж площею 34,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_4 - на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 01.12.2025 року;

гараж площею 45,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 - право власності зареєстровано 02.06.2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 89175037 від 09.06.2017 року.

двокімнатну квартиру загальною площею 67,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , право власності зареєстровано 23.07.2024 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 388237222 від 25.07.2024 року (а.с.26).

Згідно заяви виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області рішенням Калуського районного суду від 28.05.2002 року не містить інформації про те, що судом вживались заходи щодо опіки над майном ОСОБА_2 . У виконавчому комітеті відсутня інформація щодо встановлення опіки на майном ОСОБА_2 (а.с.57-58).

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Випадки, коли набуте за час шлюбу майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, встановлені статтею 57 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 зазначеної норми особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Зазначене вище майно набуто позивачкою під час перебування у зареєстрованому шлюбі, але вже після визнання відповідача безвісно відсутнім, за особисті кошти позивачки, що підтверджується копією договору купівлі-продажу майна, що буде створено в майбутньому від 21.08.2021 року, акту приймання передачі від 14.06.2024 року, квитанцій (а.с.22-25).

Доказів того, що майно було придбана за спільні кошти позивачки та відповідача суду не надано.

Щодо особи відповідача та правомірності залучення його до участі у справі як відповідача.

Верховний Суд у своїй постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 317/3139/15-ц зазначив таке: «За змістом частини першої статті 28, частини першої статті 29 ЦПК України цивільна процесуальна правоздатність фізичної особи це здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, суть цивільної процесуальної дієздатності полягає у здатності здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді особисто.

Системний аналіз положень частини першої статті 26, частини першої статті 29, статті 30 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність є взаємопов`язаними, обов`язковими та невід`ємними складовими елементами правового статусу фізичної особи, яка досягла повноліття, як сторони у цивільному процесі (зокрема відповідача у справі).

В аспекті положень статті 25 ЦК України основою цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності фізичної особи є її цивільна правоздатність, як така, що виникає у момент народження фізичної особи та припиняється у момент її смерті, здатність мати цивільні права та обов`язки.

Смерть фізичної особи є безумовною підставою для припинення її цивільної правоздатності, цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності.

Визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином як не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті.

Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла).

До того ж, завідоме залучення, як сторони-відповідача у справі, фактично відсутньої фізичної особи щодо якої є не скасоване судове рішення про визнання її безвісно відсутньою, всупереч вимогам закону унеможливлює здійснення такою особою її процесуальних прав і виконання нею її процесуальних обов`язків, передбачених цивільним процесуальним законодавством.

З огляду на положення пункту першого статті 6 Європейської Конвенції з Прав Людини, частини першої та третьої статті 213 ЦПК України (у редакції станом на час подання позову), частини першої, п`ятої статті 263 ЦПК України, фізична відсутність у сторони зазначеної вище можливості принципово позбавляє суд змоги ухвалити обґрунтоване судове рішення, що не відповідає завданню цивільного судочинства в аспекті справедливого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, а також суперечить одній з основних засад цивільного судочинства – принципу змагальності сторін».

Оскільки опіку над майном відповідача не було призначено, то судом до участі у справі залучено його матір та дітей, як майбутніх потенційних спадкоємців ОСОБА_2 .

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Таким чином, перевіривши та з`ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи всі наявні докази по справі, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 57, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст. 368 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради, про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю – задоволити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , право особистої приватної власності на:

гараж площею 34,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;

гараж площею 45,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

квартиру загальною площею 67,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 05 жовтня 2026 року.