Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №344/5201/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5201/26

Провадження № 2/344/4266/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю:секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.

та учасників розгляду : прокурора Романів Г.В.,

позивача ОСОБА_1 , її представника- адвоката Головатюка І.М.

представника третьої особи –Стефанець Г.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи : Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача — адвокат Головатюк І.М. звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідача, в якій просить : позбавити такого батьківських прав стосовно дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягувати з відповідача аліменти на синів в розмірі по 8 000 грн. з індексацією щомісячно на кожну дитину.

В обґрунтування позову, зокрема зазначено, що 18.04.2016 шлюб, який було зареєстровано 06.11.2013, між сторонами розірвано. За період шлюбних відносин у колишнього подружжя народилось двоє синів – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач не проживає з відповідачем з 2016 року, сини проживають разом з матір`ю, про місце проживання синів також зазначено в рішенні Івано-Франківського міського суду та підтверджується довідкою про реєстрацію.

Відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток своїх синів; не проявляє батьківської турботи та виховання, не виявляє ані цікавості, ані піклування про навчання дітей, підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечує їх матеріально, не надає необхідного харчування, медичного догляду та лікування. Відповідач не вітає синів з днем народження, не бачиться з ними та не телефонує, жодного разу не звертався до позивачки з наміром про зустріч з дітьми, не проявляв такого бажання.

Вихованням та забезпечення синів, займається виключно позивачка, саме вона дбає про їх матеріальне становище, виховує їх, відвідує заклад шкільної освіти, медичні установи, приділяє синам належну батьківську увагу, проявляє турботу та піклується про їх особисте життя.

Відтак, позивач вважає, що відповідач злісно ухиляється від обов`язку утримувати та виховувати дітей, який законодавчо розприділяється на обох батьків.

28.04.2023 між позивачкою та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. І саме ОСОБА_5 виконував роль справжнього батька для дітей. Його участь у житті дітей формувала позитивну модель сімейних відносин. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 загинув.

Систематичне ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 його винна поведінка та небажання змінюватись по відношенню до своїх синів, брати участь у їх вихованні та виконанні ролі батька та образ справжнього батька, яким для дітей став вітчим ОСОБА_5 , підтверджується психологічною характеристикою стану дітей. Юридичний батько у сприйнятті ОСОБА_3 відсутній, а у ОСОБА_4 біологічний батько у всіх діагностичних завданнях послідовно виключається з образу сім`ї.

Відповідач веде себе так ніби немає жодного відношення до дітей, зазначена поведінка тільки шкодить їхнім інтересам та в подальшому буде негативно впливати на формування особистості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.03.2026 справу передано судді Кіндратишин Л.Р.

20.03.2026 - відкрито провадження, справу призначено до розгляду у загальному позовному провадженні.

27.05.2026- ухвалою суду закрито підготовче провадження.

У вступному слові позивач та її представник позовні вимоги підтримали. З підстав та мотивів, що викладено письмово. Зокрема, позивач додала, що жодного разу не чинила перешкоди у спілкуванні дітей з ОСОБА_2 , а такий - жодного разу не намагався встановити зв`язок з дітьми. Діти, вважали своїм ОСОБА_5 .

Представник третьої особи не заперечила відносно задоволення позову.

Прокурор не заперечила проти задоволення позову.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи був повідомлена відповідно до вимог закону, в тому числі через сайт «Судова влада». Правом на подання відзиву не скористалася. Заяви про розгляд справи за відсутності чи будь-які інші клопотання відповідач не подавала.

За таких обставин, з урахуванням положень ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Вислухавши вступне слово учасників розгляду справи, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши думку дитини, суд дійшов наступного висновку :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі №344/3431/16-ц, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 06.11.2013 -розірвано. Малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживання з матір`ю ОСОБА_1 ( а.с. 16-17).

Згідно із свідоцтвом про шлюб, виданим 28.04.2023 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 28.04.2023 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб ( а.с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 загинув ( а.с. 36-37).

Так, відповідно до свідоцтва про народження, виданого 24.09.2014 повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції серія НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_7 , і його батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а.с. 18).

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 29.07.2014 відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції. Серія НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 і його батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а.с. 19).

Згідно із довідками №4684, №4683 за відомостями Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради ( а.с. 20,21), витягом з реєстру територіальної громади ( а.с. 15), діти та матір мають одне спільне зареєстроване місце проживання – кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації КНП «Центр первинної медичної і консультативної діагностичної допомоги» від 18.02.2026 за №69/69, що надана адвокату І. Головатюку, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебувають під спостереженням в СП « МДП» КНП «ЦПМКДД». Декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладено з лікарем – педіатром педіатричного відділення №2 СП « МДП від 28.09.2023. Діти планово щороку проходять медичний профілактичний огляд. Батько, ОСОБА_2 синів на прийом лікаря не приводив, станом здоров`я синів не цікавився. На медичних оглядах, щепленнях та інших маніпуляціях дітей була присутня матір (а.с. 22-23).

Згідно із інформаційними довідками Ліцею №17 Івано-Франківської міської ради від 02.02.2026 за №33, №32, №17-18 ( а.с. 24-27), ОСОБА_7 є учнем 8-Б класу, а ОСОБА_6 6-Б класу. У 2025-2026 р.р. діти перебувають на сімейній формі навчання. Усі завдання діти виконають вчасно, старанно. Мають достатній рівень навчальних досягнень. ОСОБА_3 з однокласниками має дружні стосунки, ОСОБА_4 дещо замкнутий, але з однокласниками також має дружні стосунки. Діти відвідують спортивну секцію з боротьби. Їх зовнішній вигляд охайний. ОСОБА_8 всім необхідним. Мати дітей цікавиться їхнім навчанням, постійно приходить на батьківські збори, контактує з класним керівником. Забезпечує дитину всіх необхідним для занять, дбає про їх здоров`я. Батько, ОСОБА_2 , зі слів матері на даний час проживає за кордоном ( Франція). Синами не цікавиться, матеріально не забезпечує. За час навчання ОСОБА_3 ліцеї жодного разу на батьківські збори не приходив не телефонував.

Відповідно до характеристики на вихованців Громадської спілки школи боротьби ОСОБА_9 , що надана 26.02.2026 тренером ОСОБА_10 , з моменту вступу до секції ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , вони регулярно відвідують тренування, проявляють стриманість, дисциплінованість та наполегливість у навчально-тренувальному процесі. Діти демонструють позитивні результати у фізичному розвитку. Активно беруть участь у спортивних заходах та змаганнях. Вихованням, забезпеченням та розвитком дітей займається мати – ОСОБА_1 ( а.с. 28).

Згідно із письмовими поясненнями ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які є сусідами позивача, а також подруги позивача ОСОБА_16 від 30.01.2026, з моменту розірвання стосунків, 2015 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останній самоусунувся від своїх обов`язків. За останні роки жодного разу не бачили батька дітей ( а.с. 29-34).

Відповідно до психологічної характеристики психоемоційного стану та сімейних відносин ОСОБА_7 , що надана 14.02.2026 Центром психологічної допомоги дітям «Серденько», щодо юридичного батька ОСОБА_3 повідомив, що не підтримує з ним зв`язку. Ні він, ні юридичний батько не ініціюють зустрічей чи спілкування. ОСОБА_17 не виявляє бажання встановлювати контакт, не сприймає його як батька та називає на ім`я – ОСОБА_18 . Стосунки з матір`ю характеризує як позитивні та близькі. Загалом результати медотики «Сімейна соціограма» вказують на сформовану згуртовану сімейну систему з домінуючою роллю матері та братів як основного кола підтримки, збережений позитивний образ покійного вітчима як батьківської фігури та повна відсутність інтеграції юридичного батька у внутрішній сімейний простій дитини. Загалом рівень тривожності ОСОБА_3 перебуває у межах вікової норми, емоційний стан є відносно стабільним, без виражених проявів підвищеної тривожності, що свідчить про достатні адаптаційні ресурси. У межах методики «Нескінченні речення», зазначено – його спогади обмежуються формальними фактами « був якось в магазині 4-5 років тому», « був одружений з мамою». При цьому, чітко сформульована позиція : « ОСОБА_19 би, щоб ОСОБА_18 … не був мені батьком». Такі відповіді свідчать про відсутність емоційного зв`язку, значущості та ідентифікації з юридичним батьком. Юридичний батько у сприйнятті дитини психологічно відсутній ( а.с. 39-43).

Разом з тим, в судовому засіданні ОСОБА_7 , в присутністю представника у служби у справах дітей, підтвердив, що немає жодного в`язку з юридичним батьком. Такий не цікавиться ні ним, ні братом. Востаннє його бачив 4-5 роки тому.

Відповідно до психологічної характеристики психоемоційного стану та сімейних відносин ОСОБА_6 , що надана 14.02.2026 Центром психологічної допомоги дітям «Серденько», щодо біологічного батька хлопчик повідомляє, що не знає його та ніколи не бачив. Відмовляється встановлювати будь-який контакт з ним. Називає його на ім`я – ОСОБА_18 , підкреслюючи, що єдиним для нього батьком є той, хто загинув на війні. Загалом результати свідчать про стабільний емоційний стан у поточній ситуації при наявності тривожності як особистісної ризи, що може бути пов`язано з пережитою травмою значущої особи. Біологічний батько у всіх діагностичних завданнях послідовно виключається з образу сім`ї, не наділяється емоційною значущістю та авторитетністю чи особистісним змістом. Хлопчик немає досвіду взаємодії з ним, не виявляє бажання встановлювати контакт не формує емоційного образу та символічно розміщує біологічного батька поза межами власної сімейної системи. Таке свідчить про фактичну психологічну відсутність біологічного батька у житті дитини ( а.с.45- 51).

Згідно із висновком, що затверджений рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 31.07.2026 за №920, вирішено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З такого висновку, зокрема вбачається, що 26.05.2026 до Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської області надійшов телефонний дзвінок від абонента «Невідомий», чоловік відрекомендувався ОСОБА_2 . З таким проведено бесіду з приводу доцільності ( недоцільності) позбавлення його батьківських прав відносно дітей. В ході розгляду він повідомив, що не заперечує щодо позбавлення батьківських прав. Вказав, що не є біологічним батьком ОСОБА_3 . Щодо ОСОБА_4 , то також сумнівається, що є його біологічним батьком. Зі слів відповідача, він не спілкується з дітьми і раніше не мав такої можливості, так як колишня дружина вимагала гроші за спілкування з дітьми. Неповнолітній ОСОБА_7 , надав Службі у справах дітей письмові пояснення, в яких зазначив, що ОСОБА_20 ними не цікавиться, не допомагає. Зі слів хлопця, він не хоче щоб ця людина була його батьком, він вважає, той батько, хто виховав та цікавився ним. ОСОБА_3 зазначив, що « у мене є тато і він загинув за нас». У ході бесіди ОСОБА_6 повідомив, що не знає хто такий ОСОБА_20 , ніколи не бачив та не спілкувався з ним, чув про такого чоловіка від мами. Про біологічного батька хлопець нічого не може сказати.

Разом з тим, в судовому засіданні ОСОБА_7 , в присутності представника у служби у справах дітей, підтвердив, що немає жодного зв`язку з юридичним батьком. Такий не цікавиться ні ним, ні братом. Востаннє його бачив 4-5 роки тому.

Так, спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Сімейним кодексом України.

Відповідно до статті 165 СК України, з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, в тому числі за ст. 164 Сімейного Кодексу України - підставою позбавлення батьківських прав.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Способи та методи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

За змістом роз`яснень, п.п. 15, 17 постанови вказаної постанови - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з вимогами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні.

Суд вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2 , і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.

Як зауважив Європейський Суд з прав людини у ряді рішень з цього приводу, визначаючи, чи був такий захід, як позбавлення батьківських прав, «необхідним у демократичному суспільстві», слід проаналізувати, чи може він найкраще задовольняти інтереси дитини. Водночас ЄСПЛ нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (п.79 рішення ЄСПЛ від 10 січня 2008 у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France) (заява № 35991/04).

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд має встановити усі фактичні обставини для правильного вирішення справи і визначити, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 465/3694/14-ц (провадження № 61-36265св18) Аналогічна позиція сформульована у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 року у справі № 713/63/17 (провадження № 61-27680св18).

З урахуванням принципу забезпечення «якнайкращих інтересів дитини» суд може застосувати до батька дитини крайній захід впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав у разі непідтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність у батька інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків. (Постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року, справа № 202/7712/18).

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Так, відмова батька від дітей, яку він висловив Службі у справах дітей в усному порядку, не є правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Однак, ОСОБА_2 протягом тривалого часу, фактично з часу народження, не приймає участі у вихованні синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не цікавиться ними, контакту не підтримує; вказує на сумніви щодо спорідненості з сином ОСОБА_4 .

При цьому визначальною, на переконання суду, є та обставина, що дитина ОСОБА_4 не знає батька, його не пам`ятає, з ним не спілкується, будь-які контакти між ними відсутні. Дитина ОСОБА_3 , юридичного батька пам`ятає, однак з ним не спілкується, будь-які контакти між ними відсутні, не бажає про нього говорити; востаннє бачив його випадково близько 4-5 років тому, а останнє спілкування було коли йому було 4-5 років.

Ці обставини свідчать про те, що відповідач не тільки ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а свідомо не бажає їх виконувати.

З урахуванням вищевикладеного, за відсутності будь - якого зв`язку між відповідачем та дитиною чи прояву інтересу як зі сторони дітей, так і зі сторони батька в даному випадку свідчить про те, що змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо.

Тому суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у його долі.

У той же час, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15, провадження № 61-4879св20.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а лише вважає за доцільне, роз`яснити останньому положення ст. 169 СК України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позову, а саме позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо синів : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо вимоги про стягнення аліментів з відповідача на дітей.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно із ч.3ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. 1ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років : з 1 січня - 3196 гривні.

Однак, цей розмір є мінімальною межею. Максимальна межа, навпаки, не встановлена, а розмір утримання залежить від доходів та матеріального становища батьків.

Відповідно до змістуст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).

Також, частинами 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1ст. 81 ЦПК України).

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.

Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.

Також, перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов`язок батьків утримувати дитину, адже аліменти на дитину є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише їх отримують та використовують їх від імені дітей.

Водночас особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч.2 ст.166 СК України).

Суд враховує обов`язок та відповідальність обох батьків неповнолітніх дітей за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дітей, а отже, й обов`язок батька дітей, який з ним не проживає, дбати про виховання, здоров`я і матеріальний добробут дітей, виходячи тільки з найкращих інтересів дітей.

Також суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Враховуючи, що обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, інтереси дітей при визначенні розміру аліментів, виходячи з принципів розумності та справедливості, витрат, які позивач несе на утримання дітей, особу відповідача, який є особою працездатного віку, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 4 000 (чотири тисячі) гривень щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, що в свою чергу відповідає конкретним обставинам справи.

Під час розгляду справи, за результатами досліджених по справі доказів, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач може сплачувати аліменти на дітей в розмірі по 8 000 грн. на кожну дитину.

Усі інші доводи і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні та не надали можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до вимог ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Тому стягнення аліментів слід розпочати з дня, коли позивач звернувся із позовом до суду, з 17.03.2026.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі» від 17.05.2016 року було внесено зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 2 т. 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.

Законом України «Про внесення змін до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов`язку виконавця проводити індексацію розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі» від 01.09.2020 року встановлено, що індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.

Таким чином, індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, повинна проводитись відповідно до вищевказаного законодавства органом виконавчої служби або підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які провадять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.

У разі зміни матеріального або сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них, сторони не позбавлені можливості звернутися до суду із позовом про зменшення або збільшення розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (ч.1ст.196 СК України).

Статтею 185 СК України також визначено обов`язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн. ( щодо вимоги про позбавлення батьківських прав) та 1 331,20 грн. в дохід держави ( щодо вимоги про стягнення аліментів).

На підставі ст. 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, ст. 51 Конституції України, ст. 141, 153, 155, 157, 164 СК України, ст. 12, 14 Закону України "Про охорону дитинства", керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273, 282-288 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо синів : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягувати із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 4 000 ( чотири тисячі) гривень щомісячно на кожну дитину, але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з індексацією відповідно до закону, до досягнення дітьми повноліття.

Стягнення аліментів розпочати з 17 березня 2026 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 331, 20 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на в дохід держави судовий збір у сумі 1 331, 20 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлений цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами розгляду апеляційної справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса : АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце реєстрації : АДРЕСА_3 ;

Третя особа : служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ЄДРПОУ 04054346, адреса : вул. Грушевського,21, м. Івано-Франківськ.

Повне рішення 07.10.2026.

Суддя Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.