Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №338/1825/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/1825/26

Провадження №1-кп/338/141/26

07 жовтня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого – судді ОСОБА_1 ,

з участю : секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани кримінальне провадження № 12026091120000120 від 27 червня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , з базовою середньою освітою, не працюючої, розлученої, яка має двох неповнолітніх дітей, відповідно до ст.89 КК України раніше не судимої, за ч.1 ст.127 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_6 вчинила катування, тобто умисне діяння, спрямоване на заподіяння особі сильного фізичного болю та морального страждання, вчинене з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, та з метою його залякування.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

ОСОБА_6 проживала разом зі своїми трьома дітьми, двоє з яких неповнолітні. Її син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю І групи, має діагноз «дитячий церебральний параліч» та внаслідок особливостей свого фізичного розвитку перебуває у безпорадному стані: не може самостійно сидіти, ходити, їсти та розмовляти, потребує постійного стороннього догляду.

Близько 01 години 00 хвилин 26 червня 2026 року ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, з метою примусити свого неповнолітнього сина ОСОБА_7 вживати їжу всупереч його волі та залякати його, застосувала до нього фізичне насильство, спрямоване на заподіяння сильного фізичного болю та морального страждання.

Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, користуючись своєю фізичною перевагою та достовірно знаючи про безпорадний стан сина, взяла його на руки, посадила собі на коліна та почала насильно примушувати вживати їжу і пити з пляшечки.

Після того як потерпілий відмовився приймати їжу, ОСОБА_6 притиснула його голову до себе, кулаками обох рук завдала йому декількох ударів у ділянку колін, а долонею правої руки – декількох ударів у ділянку обличчя.

Не зупиняючись та продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_6 підняла ОСОБА_7 зі своїх колін та двічі умисно вдарила його головою об поверхню стіни поблизу ліжка.

Унаслідок зазначених насильницьких дій потерпілому заподіяно сильний фізичний біль та моральне страждання. Через свій фізичний стан він був позбавлений можливості чинити опір, самостійно припинити насильство, захистити себе чи покликати на допомогу.

Крім того, ОСОБА_7 спричинено легкі тілесні ушкодження у вигляді садна в ділянці голови, у зв`язку з чим його госпіталізовано до КНП «Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради».

У судовому засіданні ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнала повністю, підтвердила викладені в обвинувальному акті обставини та дала показання про те, що проживала з трьома дітьми, двоє з яких неповнолітні, а одна дитина є повнолітньою. Дітей виховувала самостійно, їхні батьки участі у вихованні не брали. Вона здійснювала догляд за сином, який через стан здоров`я потребував постійної сторонньої допомоги.

Пояснила, що тривалий час вживала спиртні напої, що негативно впливало на її поведінку. 25 червня 2026 року вживала алкоголь протягом дня, унаслідок чого ввечері перебувала у стані сильного алкогольного сп`яніння.

Близько 01 год 00 хв 26 червня 2026 року почала годувати сина з пляшечки. Оскільки він не хотів їсти, розгнівалася та декілька разів ударила його по обличчю і в ділянку колін, після чого кинула його в стіну, внаслідок чого він вдарився головою.

Повідомила, що раніше також траплялися випадки, коли вона через злість била дитину. Таку поведінку пов`язувала з перебуванням у стані алкогольного сп`яніння, зазначивши, що у тверезому стані її не допускала. Двічі зверталася для лікування від зловживання алкоголем, після чого протягом двох років спиртного не вживала, однак надалі відновила його вживання.

ОСОБА_6 заявила, що щиро розкаюється у вчиненому, просила суворо її не карати. Висловила бажання стати на шлях виправлення, змінити свою поведінку та бути корисною для суспільства, зокрема призватися до лав Збройних Сил України. Фактичних обставин інкримінованого діяння не оспорювала та погодилася з тим, щоб не досліджувати докази щодо обставин, які вона визнає.

Учасники судового провадження не заперечували проти розгляду справи в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин, які ніким не оспорюються, переконався у добровільності їхньої позиції та відсутності сумнівів щодо її істинності. Учасникам роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати зазначені обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються. Обвинувачену допитано, обставини, необхідні для призначення покарання та вирішення інших питань при ухваленні вироку, з`ясовано.

Суд вважає вину ОСОБА_6 доведеною, а її дії кваліфікує за ч.1 ст.127 КК України як катування, тобто умисне діяння, спрямоване на заподіяння особі сильного фізичного болю та морального страждання, вчинене з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, та з метою його залякування.

Установлена послідовність дій обвинуваченої свідчить, що застосоване нею насильство було пов`язане з відмовою сина від їжі та спрямоване на примушування його до її вживання. ОСОБА_6 завдала потерпілому декількох ударів у різні ділянки тіла, після чого продовжила насильство, двічі вдаривши його головою об стіну. При цьому вона знала про його безпорадний стан і нездатність захиститися.

Спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень не спростовує встановлених ознак катування. Характер насильства, кількість та локалізація ударів, їх послідовність, стан потерпілого і мета дій обвинуваченої свідчать про умисне заподіяння сильного фізичного болю та морального страждання.

При призначенні покарання ОСОБА_6 суд відповідно до ст.65 КК України враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставинами, що обтяжують покарання, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи з інвалідністю, яка перебуває у безпорадному стані; щодо особи, з якою обвинувачена перебуває у сімейних відносинах; щодо особи, яка перебуває в іншій залежності від винної; а також учинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Суд ураховує, що ОСОБА_6 не має судимості, має неповнолітніх дітей, самостійно займалася їх вихованням, офіційно не працевлаштована. Також бере до уваги повідомлені нею відомості про попереднє лікування від зловживання алкоголем та висловлене бажання виправитися.

Водночас вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення належить до тяжких злочинів. Його конкретні обставини свідчать про значний ступінь суспільної небезпечності: обвинувачена застосувала насильство до неповнолітнього сина з інвалідністю, який потребував постійного догляду, не міг чинити опору, уникнути її дій або покликати на допомогу.

ОСОБА_6 як мати достовірно знала про стан здоров`я сина та його особливі потреби. Попри це, у відповідь на відмову від їжі завдала йому ударів руками, після чого двічі вдарила його головою об стіну. Насильство вчинене особою, від якої потерпілий мав отримувати допомогу, догляд і захист.

Самостійне виховання дітей та труднощі здійснення догляду за дитиною з інвалідністю суд ураховує як життєві обставини обвинуваченої. Проте вони не виправдовують застосування насильства та не зменшують потреби у захисті потерпілого.

Стан алкогольного сп`яніння не усуває відповідальності за вчинене. За власними показаннями обвинуваченої, вона усвідомлювала негативний вплив алкоголю на свою поведінку та раніше зверталася для лікування, однак відновила його вживання. Підстав не визнавати цю обставину такою, що обтяжує покарання, суд не встановив.

У судових дебатах прокурор просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді 6 років позбавлення волі. Законний представник потерпілого вважав вину доведеною та просив призначити справедливе покарання. Обвинувачена просила суворо її не карати, а захисник – застосувати положення ст.69 КК України.

Суд не знаходить підстав для задоволення прохання захисника.

За змістом ч.1 ст.69 КК України призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, можливе за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного. Отже, наявність кількох пом`якшуючих обставин сама по собі не є достатньою підставою для застосування цієї норми. Необхідно встановити, що вони у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості конкретного діяння.

Такий підхід відповідає висновкам Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 червня 2020 року у справі №724/1535/19, щодо необхідності оцінки підстав для застосування ст.69 КК України з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, даних про особу винного та мети покарання.

Суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 . Водночас вони не змінюють характеру вчиненого: обвинувачена умисно застосувала послідовне та систематичне насильство до завідомо безпорадної дитини, яка перебувала в залежності від неї.

Визнання вини та каяття характеризують ставлення обвинуваченої до вчиненого після кримінального правопорушення і враховуються при визначенні строку покарання. Однак за встановлених обставин вони не знижують істотно небезпечності способу насильства, його спрямованості та заподіяних потерпілому болю і страждання.

Відсутність судимостей і наявність дітей також ураховуються судом на користь ОСОБА_6 . Проте сам факт материнства не може бути достатньою підставою для виняткового пом`якшення покарання за катування власної дитини. У цьому провадженні сімейний зв`язок поєднувався з повною залежністю потерпілого від допомоги обвинуваченої.

Повідомлені труднощі самостійного виховання дітей не знижують істотно тяжкості діяння, оскільки насильство застосовано у відповідь на відмову від їжі до дитини, стан здоров`я якої потребував особливої турботи. Обвинувачена мала усвідомлювати, що син не може самостійно захиститися або припинити її дії.

Попереднє лікування від зловживання алкоголем та висловлене бажання виправитися суд бере до уваги, однак ці відомості не дають підстав для призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції. Висловлені наміри щодо суспільно корисної діяльності не змінюють установленого ступеня тяжкості вчиненого катування.

Згода обвинуваченої на розгляд відповідно до ч.3 ст.349 КПК України визначає обсяг дослідження доказів і не створює самостійної підстави для застосування ст.69 КК України.

Таким чином, установлені пом`якшуючі обставини та дані про особу ОСОБА_6 , оцінені в сукупності з обставинами вчиненого кримінального правопорушення, не дають підстав для висновку про істотне зниження ступеня його тяжкості. Тому суд відхиляє прохання захисника про застосування ст.69 КК України.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами. Покарання повинно відповідати характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної.

З огляду на конкретні обставини катування, особливу вразливість потерпілого та наявність обтяжуючих обставин суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.

Разом із тим відсутність судимостей, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення дають підстави призначити покарання нижче від максимальної межі санкції ч.1 ст.127 КК України. Покарання у виді 4 років позбавлення волі суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням суд не встановив. Послідовне застосування насильства до безпорадної дитини, залежність потерпілого від обвинуваченої та вчинення діяння у стані алкогольного сп`яніння не дають достатніх підстав для висновку про можливість її виправлення без реального відбування покарання.

Щодо обвинуваченої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. З урахуванням призначення реального покарання у виді позбавлення волі, установлених раніше ризиків та необхідності забезпечення виконання вироку суд вважає, що до набрання вироком законної сили цей запобіжний захід слід залишити без змін.

ОСОБА_6 затримано 27 червня 2026 року, після чого вона перебуває під вартою. Відповідно до ч.5 ст.72 КК України строк попереднього ув`язнення підлягає зарахуванню у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати на залучення експертів відповідно до обвинувального акта відсутні. Питання про речові докази слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 349, 368, 370, 373-376 КПК України, суд

з а с у д и в :

ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.127 КК України, та призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити без змін – тримання під вартою.

Тримання під вартою здійснювати у Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)».

Строк відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з 27 червня 2026 року – дня її фактичного затримання, зарахувавши у строк покарання час попереднього ув`язнення в цьому кримінальному провадженні відповідно до ч.5 ст.72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази : DVD-RW диск з відеозаписом з мобільного телефону – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду через Богородчанський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення, а обвинуваченою, яка перебуває під вартою, – протягом того самого строку з дня вручення їй копії вироку.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження яких суд визнав недоцільним відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Головуючий ОСОБА_1