Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №728/1296/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/1296/26

Головуючий у першій інстанції - Глушко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1979/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Ковалюхом Василем Миколайовичем, на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 37 315 грн заборгованості за кредитним договором № 1743583-А від 13 грудня 2021 року, з яких 17 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 20 315 грн - проценти за користування кредитом.

Позов мотивовано тим, що 13 грудня 2021 року між ТОВ «СС Лоун» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 1743583-А, за яким позичальникові надано 17 000 грн. Позичальник зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконала. 23 лютого 2022 року ТОВ «СС Лоун» відступило ТОВ «Фінфорс» право грошової вимоги до відповідачки за договором факторингу № 40071779-143 та відповідним реєстром прав грошових вимог.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 липня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» 37 315 грн заборгованості, у тому числі 17 000 грн основного боргу та 20 315 грн процентів, а також 2 662 грн 40 коп. судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що електронний кредитний договір містить особисті дані відповідачки та відомості про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а надання кредитних коштів підтверджено інформацією АТ КБ «ПриватБанк» та іншими матеріалами справи. Суд також визнав доведеним перехід права вимоги до ТОВ «Фінфорс» на підставі договору факторингу та реєстру прав грошових вимог.

Заперечення відповідачки щодо неподання оригіналів електронних доказів суд першої інстанції відхилив, виходячи з того, що подані позивачем докази у сукупності підтверджують укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Перехід права вимоги до ТОВ «Фінфорс» суд визнав доведеним договором факторингу № 40071779-143 та Реєстром прав грошових вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач не надав оригіналів електронного кредитного договору, договору факторингу з додатками та первинних бухгалтерських документів первісного кредитора, які б підтверджували видачу кредиту; надана візуальна форма кредитного договору, на думку апелянта, не дає можливості перевірити електронний підпис та цілісність електронного документа.

Апелянт також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази сплати ТОВ «Фінфорс» ціни відступленого права вимоги за договором факторингу, а тому, на його переконання, позивач не довів набуття статусу нового кредитора. На обґрунтування цього доводу посилається, зокрема, на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

ТОВ «Фінфорс» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення без змін. Позивач посилається на те, що кредитний договір, паспорт кредиту та угода про автопролонгацію підписані відповідачкою одноразовим ідентифікатором «f41362», а картка, на яку перераховано кредит, та номер мобільного телефону, використаний у кредитній анкеті, належать ОСОБА_1 і підтверджені банком.

Щодо правонаступництва позивач зазначає, що пункти 1.2 та 3.1 договору факторингу № 40071779-143 визначають момент переходу права вимоги підписанням сторонами реєстру прав грошових вимог, а оплата ціни договору є окремим обов`язком фактора та не визначена як відкладальна умова переходу права вимоги.

До відзиву ТОВ «Фінфорс» долучило платіжні інструкції на підтвердження здійснення розрахунків за договором факторингу № 40071779-143. Представник відповідачки у відповіді на відзив заперечував проти прийняття цих документів, посилаючись на частину третю статті 367 ЦПК України та зазначаючи, що вони не подавалися до суду першої інстанції.

07 вересня 2026 року ТОВ «Фінфорс» подало клопотання щодо строку подання відзиву та долучення матеріалів до справи, посилаючись на те, що відзив був сформований і направлений через підсистему «Електронний суд» 27 серпня 2026 року, однак з технічних причин не надійшов безпосередньо до апеляційного суду.

Колегія суддів прийняла відзив та долучені до нього платіжні інструкції до розгляду як додаткові докази. Вирішуючи питання про їх прийняття, колегія суддів враховує, що довід про відсутність доказів оплати ціни договору факторингу як обставину, яка, на думку відповідачки, свідчить про недоведеність переходу права вимоги до ТОВ «Фінфорс», самостійно сформульований саме в апеляційній скарзі. Під час розгляду справи судом першої інстанції питання оплати ціни договору факторингу як умови переходу права вимоги самостійною підставою заперечень відповідачки не було.

Отже, необхідність подання платіжних документів саме для спростування наведеного доводу виникла у зв`язку з його заявленням на стадії апеляційного перегляду. При цьому платіжні інструкції були надані іншій стороні, а представник відповідачки реалізував право висловити щодо них заперечення у відповіді на відзив. За таких конкретних обставин колегія суддів вважає наявним винятковий випадок, передбачений частиною третьою статті 367 ЦПК України, та приймає зазначені документи як додаткові докази.Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом установлено, що в кредитному договорі № 1743583-А від 13 грудня 2021 року зазначені анкетні та паспортні дані ОСОБА_1 , її РНОКПП, адреса, електронна пошта та номер мобільного телефону НОМЕР_1 . У розділі з реквізитами позичальника зазначено електронний підпис одноразовим ідентифікатором «f41362».

За умовами кредитного договору сума кредиту становить 17 000 грн, строк користування кредитом - з 13 грудня 2021 року до 11 січня 2022 року включно, стандартна процентна ставка - 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування. Угода про автопролонгацію, яка також містить одноразовий ідентифікатор «f41362», передбачає продовження строку користування кредитом з 12 січня 2022 року до 31 січня 2022 року включно та підвищену процентну ставку 2,99 % на день.

Анкета позичальника містить той самий номер мобільного телефону НОМЕР_1 і РНОКПП ОСОБА_1 . У витягу з реєстру наданих кредитів через сервіс LiqPay зазначено кредит № 1743583-А від 13 грудня 2021 року на суму 17 000 грн, РНОКПП відповідачки та маскований номер картки НОМЕР_2 …4266.

На запит суду АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що картка № НОМЕР_3 (рахунок IBAN, наведений банком) емітована на ім`я ОСОБА_1 , а номер телефону НОМЕР_1 міститься в її анкетних даних у банку. Банк також підтвердив зарахування 13 грудня 2021 року на цей рахунок 17 000 грн. У банківській виписці за 13 грудня 2021 року відображена операція «Viplata zaima CCloan» на 17 000 грн; з урахуванням комісії на картковий рахунок відображено 16 915 грн, при цьому банк у відповіді прямо підтвердив суму зарахування кредитних коштів 17 000 грн.

Таким чином, відомості кредитного договору про особу позичальника, номер телефону та платіжний засіб узгоджуються з інформацією, одержаною судом безпосередньо від банку. Ці відомості мають взаємний зв`язок і в сукупності підтверджують не лише використання персональних даних відповідачки, а й фактичне надходження кредитних коштів на її рахунок.

Розрахунок заборгованості містить підсумкову суму 37 315 грн: 17 000 грн основного боргу та 20 315 грн процентів. Такий підсумок відповідає погодженим ставкам і строкам: 338 грн 30 коп. на день (17 000 грн х 1,99 %) за 30 днів становить 10 149 грн, а 508 грн 30 коп. на день (17 000 грн х 2,99 %) за 20 днів автопролонгації - 10 166 грн; загальна сума процентів становить 20 315 грн.

23 лютого 2022 року ТОВ «СС Лоун» та ТОВ «Фінфорс» уклали договір факторингу № 40071779-143. Пунктом 1.2 договору передбачено, що право грошової вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав грошових вимог, а підписаний реєстр є підтвердженням передачі права вимоги. Аналогічне правило міститься у пункті 3.1 договору.

У реєстрі прав грошових вимог щодо ОСОБА_1 зазначено кредитний договір № 1743583-А від 13 грудня 2021 року та загальну суму фінансового активу 37 315 грн, у тому числі 17 000 грн основного зобов`язання, 16 915 грн процентів і 3 400 грн додаткових процентів. Сторонами договору факторингу також оформлено акти приймання-передачі розширеного реєстру та документів, що підтверджують права грошової вимоги.

Листом від 23 лютого 2022 року ТОВ «СС Лоун» повідомило ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 1743583-А на користь ТОВ «Фінфорс» та про суму заборгованості 37 315 грн. Доказів виконання відповідачкою зобов`язання первісному кредиторові після відступлення права вимоги матеріали, надані апеляційному суду, не містять.

Відповідно до статей 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81 та 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи. Частина третя цієї статті дозволяє подавати електронні докази у паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини п`ятої статті 100 ЦПК України, якщо подано копію електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал; якщо оригінал не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, така копія не береться судом до уваги.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі. Статті 205 і 207 ЦК України допускають письмову форму правочину шляхом фіксації його змісту в електронних документах, а використання аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом або письмовою домовленістю сторін.

Статтями 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, передбачено можливість укладення електронного договору шляхом акцепту оферти та його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Електронний договір, підписаний у визначеному законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За статтями 526, 530, 610, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином; позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у розмірі і порядку, встановлених договором, а кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статей 512, 514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги; до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу. Заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов`язання і не робить відступлення недійсним, але покладає на нового кредитора ризик належності виконання, здійсненого первісному кредиторові.

Стаття 18 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент відступлення права вимоги у лютому 2022 року, передбачала відступлення права вимоги відповідно до цивільного законодавства з урахуванням установлених цим Законом особливостей та обов`язок кредитодавця повідомити споживача про таке відступлення. Закон України «Про факторинг» № 4466-IX, введений у дію 30 липня 2026 року, до договору факторингу від 23 лютого 2022 року не застосовується, оскільки його перехідними положеннями відносини за договорами факторингу, укладеними до дня введення Закону в дію, залишено під регулюванням законодавства, що діяло раніше.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Колегія суддів погоджується з основним висновком суду першої інстанції про доведеність виникнення кредитного зобов`язання та його невиконання.

Правова позиція про допустимість укладення кредитного договору в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора є усталеною. Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 зазначено, що електронний договір, підписаний у порядку статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Разом із тим сама наявність у візуальній формі документа позначки про одноразовий ідентифікатор не звільняє суд від перевірки того, чи пов`язані цей ідентифікатор та підписані ним дані з конкретним позичальником. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 наголошено, що подання паперової копії електронного доказу не робить її автоматично недопустимою, однак за наявності сумніву щодо відповідності копії оригіналу суд повинен забезпечити можливість перевірки оригіналу; у тій справі відповідачка в обох інстанціях заявляла клопотання про витребування оригіналів, яке суди не розглянули, а висновки судів ґрунтувалися на оспорюваних копіях.

Обставини цієї справи відрізняються. Заперечення ОСОБА_1 зводяться до загального посилання на неподання оригіналу та заперечення факту укладення договору, однак апелянт не навів конкретної розбіжності між поданою візуальною формою договору і даними, які вона вважає справжніми, не навів відомостей про інший належний їй номер телефону або іншу картку на момент укладення договору та не подав доказів використання її телефону, банківського рахунку чи персональних даних сторонньою особою.

Натомість судом першої інстанції безпосередньо у банку витребувано незалежні від кредитодавця відомості, які підтверджують, що номер телефону, зазначений у кредитній анкеті та договорі, був внесений до банківських даних саме ОСОБА_1 , картка НОМЕР_2 …4266 належала їй, а 13 грудня 2021 року на цю картку надійшли 17 000 грн від CCloan. Сукупність цих обставин узгоджується з індивідуальними даними у договорі, анкетою та реєстром LiqPay, а тому загальне заперечення відповідачки не породжує такого обґрунтованого сумніву у відповідності візуальної форми електронного доказу оригінальним даним, який за частиною п`ятою статті 100 ЦПК України сам по собі зумовлював би неврахування доказу.

Подібний підхід до необхідності перевіряти не формальну наявність позначки про одноразовий ідентифікатор, а зв`язок електронного правочину з конкретною особою відображено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2026 року у справі № 286/3618/24. У цій справі такий зв`язок підтверджений не лише документами кредитодавця, а й відповіддю банку щодо належності відповідачці і номера телефону, і карткового рахунку, на який перераховано кредит.

Посилання апелянта на неподання первинних бухгалтерських проводок ТОВ «СС Лоун» не спростовує факту надання кредиту. Предметом доказування є реальне передання кредитних коштів позичальникові, а цей факт підтверджено відповіддю обслуговуючого банку та випискою по рахунку відповідачки. Відсутність внутрішніх бухгалтерських регістрів кредитодавця за наявності банківського підтвердження фактичного зарахування коштів не є підставою для висновку про ненадання кредиту.

Необґрунтованим є і довід апеляційної скарги про те, що право вимоги не перейшло до ТОВ «Фінфорс» через ненадання у суді першої інстанції доказів повної оплати за договором факторингу.

Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, на яку посилається апелянт, не встановлює універсального правила про те, що право вимоги за будь-яким договором відступлення або факторингу виникає виключно після повної оплати. Верховний Суд у пунктах 58-62 цієї постанови розмежував договори, в яких сторони прямо пов`язали перехід права вимоги з повною оплатою, та договір, у якому право переходило з моменту його укладення, і визнав помилковим висновок про обов`язковість повної оплати там, де такої відкладальної умови договір не містив.

У договорі факторингу № 40071779-143 сторони прямо визначили інший момент переходу права - підписання реєстру прав грошових вимог. Обов`язок фактора сплатити ціну продажу та строки такої сплати врегульовані окремо і не сформульовані як відкладальна умова переходу конкретних прав. Реєстр містить індивідуалізовані дані про ОСОБА_1 , номер і дату кредитного договору та суму вимоги. Тому надані договір факторингу та реєстр є достатніми для підтвердження матеріального правонаступництва позивача у спірному зобов`язанні.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 стосується розмежування правової природи факторингу та відступлення права вимоги залежно від змісту конкретного правочину. Вона не містить висновку, за яким оплата ціни договору в усіх випадках є обов`язковою умовою переходу права вимоги незалежно від погодженого сторонами моменту такого переходу, а тому не спростовує наведеного висновку.

Платіжні інструкції, долучені ТОВ «Фінфорс» до відзиву та прийняті апеляційним судом як додаткові докази, колегія суддів дослідила у сукупності з іншими матеріалами справи. За своїм змістом вони підтверджують здійснення ТОВ «Фінфорс» платежів на виконання договору факторингу № 40071779-143. Заперечення представника відповідачки щодо неприйняття цих документів відхиляються з наведених вище процесуальних мотивів.

Разом із тим ці докази не мають вирішального значення для визначення моменту переходу права грошової вимоги. Пунктами 1.2 та 3.1 договору факторингу № 40071779-143 сторони прямо пов`язали перехід права грошової вимоги від Клієнта до Фактора з моментом підписання відповідного Реєстру прав грошових вимог. Обов`язок Фактора сплатити Ціну Продажу та строки проведення таких розрахунків урегульовані договором окремо і не визначені як відкладальна умова переходу права вимоги. Тому прийняті платіжні інструкції додатково підтверджують виконання розрахунків за договором факторингу, однак висновок про набуття ТОВ «Фінфорс» права вимоги до ОСОБА_1 ґрунтується передусім на договорі факторингу та підписаному сторонами Реєстрі прав грошових вимог.

Обов`язок первісного кредитора повідомити споживача про відступлення права вимоги не є умовою дійсності самого договору факторингу. У матеріалах є повідомлення ТОВ «СС Лоун» від 23 лютого 2022 року про відступлення вимоги. Навіть за відсутності доказу його вручення наслідком неповідомлення за статтею 516 ЦК України є ризик нового кредитора щодо можливого належного виконання боржником первісному кредиторові. Відповідачка не посилається на виконання зобов`язання ТОВ «СС Лоун» після відступлення права вимоги та такого виконання не довела.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин укладення електронного кредитного договору, фактичного отримання відповідачкою 17 000 грн, невиконання нею зобов`язання та переходу права вимоги до ТОВ «Фінфорс». Підстав для скасування рішення за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Відповідно до статті 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Арифметичний розмір процентів та застосування конкретних ставок як окрема самостійна підстава апеляційного оскарження не наведені; водночас колегія суддів перевірила підсумковий розрахунок і встановила його відповідність умовам договору та угоди про автопролонгацію.

За пунктом 1 частини першої статті 374 та статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 993 грн 60 коп. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення суду першої інстанції не змінюється, підстав для перерозподілу судових витрат відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України немає. Судові витрати, понесені відповідачкою у зв`язку з апеляційним переглядом, покладаються на неї.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Ковалюхом Василем Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 липня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 993 грн 60 коп. покласти на неї.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: