Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №686/8813/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/8813/25

Провадження № 22-ц/820/1581/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2025 року (суддя Продан Б.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування вимог, позивач вказував, що 03 квітня 2024 року між ТОВ «Маніфою» та відповідачем укладено договір позики №7200207, відповідно до умов якого ТОВ «Маніфою» надало позичальнику кредит у розмірі 16400 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом.

Договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п.9 договору позики, реквізити та підпис сторін.

11 січня 2024 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11-01/2024 у відповідності до умов якого, ТОВ «Маніфою» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Маніфою» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.

Відповідно до реєстру боржників 7 до договору факторингу №11-01/2024 - ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 47150 грн., з яких: 16400 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 22550 грн. – сума заборгованості за процентами за користування позикою, 8200 грн. - сума заборгованості за процентами на прострочену позику.

Із урахуванням викладеного, оскільки відповідач в добровільному порядку не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором №7200207 в розмірі 47150 грн., з яких 16400 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 22550 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою та 8200 грн. заборгованість за процентами на прострочену позику, а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2025 року позовну заяву задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором №7200207 в розмірі 47150 грн. з яких 16400 грн. заборгованість за кредитом; 22550,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами за користування позикою та 8200,00 грн. заборгованість за процентами на прострочену позику, а також 3028 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, обґрунтованістю позовних вимог позивачем.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2025 року у справі №686/8813/25 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2025 року у справі № 686/8813/25 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалив заочне рішення за відсутності належного повідомлення відповідача про розгляд справи. ОСОБА_1 не отримував ухвалу про відкриття провадження, копію позовної заяви та судові повістки, а з 09 вересня 2024 року проживає за кордоном і не в`їжджав в Україну. Про існування заочного рішення ОСОБА_1 дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на банківські рахунки.

Крім того, ОСОБА_1 заперечує факт укладення Договору позики №7200207 від 03 квітня 2024 року, оскільки ще до оформлення кредиту його мобільний телефон із SIM-карткою був втрачений у Польщі, після чого невстановлені особи незаконно оформили кредит на його ім`я. Одразу після виявлення цього факту ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Маніфою», Українського бюро кредитних історій, Кіберполіції України та правоохоронних органів Республіки Польща із повідомленнями про шахрайські дії.

Позивач не надав належних доказів того, що саме ОСОБА_1 уклав договір або отримав кредитні кошти. Єдиним підтвердженням перерахування коштів є інформація про зарахування на банківську картку, однак доказів належності цієї картки ОСОБА_1 матеріали справи не містять, а сам відповідач заперечує, що був власником зазначеної картки, та зазначає, що рахунків у АТ «ПУМБ» не відкривав. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення договору саме з ОСОБА_1 та фактичного отримання ним кредитних коштів, що виключає підстави для стягнення заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та такими що не відповідають дійсним обставинами справи, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В силу ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України у такому випадку судове засідання не проводиться, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 03 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою» було укладено договір позики №7200207, за яким ОСОБА_1 отримав позику у розмірі 16400 грн. Позика надається на умовах повернення, платності та строковості в національній валюті України гривні.

Згідно п.п.2.3.3 - 2.5 Договору: сума позики 16400 грн.; строк позики загальний до 17 червня 2024 року (75 днів), дата надання позики 03 квітня 2024 року, дата повернення позики 17 червня 2024 року; акційна процента ставка, фіксована 2,50000% на день; базова процентна ставка, фіксована 2,5000% на день; основна процентна ставка, фіксована: 2,50000% на день; позика надається позичальнику в день підписання сторонами договору позики шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок позичальника за номером електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 , зареєстрованого позичальником для цієї мети в особистому кабінеті.

Договір позики укладається в інформаційно-телекомунікаційній системі позикодавця в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом попереднього розміщення позикодавцем в особистому кабінеті позичальника договору позики для вивчення та прийняття його умов позикодавцем шляхом введення одноразового ідентифікатора з метою підписання запропонованого позикодавцем договору у відповідне поле (п.9.1.)

Договір позики № 7200207 від 03 квітня 2024 року та графік обов`язкових платежів за договором позики підписано шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором (z11912).

Згідно з наданим розрахунком, заборгованість за договором позики №7200207 складає 47150 грн., з яких 16400 грн. - заборгованість за тілом позики; 22550 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою та 8200 грн. заборгованість за процентами на прострочену позику.

11 січня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) і ТОВ «Маніфою» (клієнт) укладено договір факторингу №11-01/2024, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком 1 та є невід`ємною частиною цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його укладення сторонами (п. 9.2.).

Додатковою угодою № 8 від 18 вересня 2024 року до договору факторингу №11-01/2024 від 11 січня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Маніфою» погодили загальну суму прав вимоги, що відступаються фактору згідно з реєстром боржників №7 від 18 вересня 2024 року.

Згідно із актом прийому-передачі реєстру боржників № 7 за договором факторингу №11-01/2024 від 11 січня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників №7 від 18 вересня 2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників № 7 до договору факторингу №11-01/2024 від 11 січня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за договором позики №7200207 складає 47150 грн., із яких 16400 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22550 грн. - сума заборгованості за процентами за користування позикою, 8200 грн. заборгованість за процентами на прострочену позику.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2026 року за клопотанням ОСОБА_1 , із врахуванням поважності причин не надання таких доказів суду першої інстанції, витребувано у АТ «Перший Український Міжнародний Банк» докази отримання ОСОБА_1 банківської картки НОМЕР_1 та інформацію щодо власника банківської картки НОМЕР_1 , на яку 03.04.2024 року було перераховано кошти в розмірі 16400 грн.

За листом АТ «Перший Український Міжнародний Банк»» від 16.07.2026 № №КНО-07.8.5/ НОМЕР_2 , АТ КБ «Перший Український Міжнародний Банк» повідомив, що банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не випускалась на ім`я ОСОБА_1 , а належить іншій особі.

В банку на ім`я ОСОБА_2 була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_3 до рахунку № НОМЕР_4 у гривні, по якій 03.04.2024 року була виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 16400 грн. через сервіс іншого банку.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 03 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою» було укладено договір позики №7200207, підписаний відповідачем електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора z11912 за яким ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 16400 грн. Позика надається на умовах повернення, платності та строковості в національній валюті України гривні.

Обставини укладення договору встановлені судом та не спростовані матеріалами справи.

Разом із тим, укладений між сторонами договір має консенсуальний характер, набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає його сторонам право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), у якій зазначено, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти електронний договір (оферту), протягом строку для відповіді не здійснила оплату відповідно до зазначених у пропозиції умов, така пропозиція вважається неприйнятою.

Оцінюючи докази, надані ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» на підтвердження надання ОСОБА_1 кредитних коштів, а саме листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 22.01.2025 року в якому зазначено, що відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-20/05-05 від 2020-07-08 успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 03.04.2024, 23:04:42, на суму 16400 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 367673306, призначення платежу: зарахування 16400 грн. на картку НОМЕР_1 , тобто в цьому документі номер кредитної картки, на яку здійснено переказ кредитних коштів, вказано лише частково, за яким неможливо встановити повний номер картки, як і неможливо встановити власника цієї картки. Теж не зазначено ПІБ особи, на рахунок якої здійснено переказ, також відсутній РНОКПП цієї особи, тобто зі змісту наданого доказу неможливо ідентифікувати отримувача.

Листом №КНО-56.3.2/40374 від 22.05.2026 АТ «ПУМБ» повідомило, що АТ «ПУМБ» є емітентом банківської карти НОМЕР_1 .

В листі від 16.07.2026 № №КНО-07.8.5/ НОМЕР_2 , АТ КБ «Перший Український Міжнародний Банк» зазначило, що банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не випускалась на ім`я ОСОБА_1 , а належить іншій особі.

В банку на ім`я ОСОБА_3 була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_3 до рахунку № НОМЕР_4 у гривні, по якій 03.04.2024 року була виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 16400 грн. через сервіс іншого банку.

Зважаючи на зазначене, позивачем не доведено надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, у зв`язку з чим підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 03.04.2024 року відсутні.

Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з положеннями ст.141 ЦПК України, з позивача на користь апелянта підлягає відшкодуванню судовий збір за подану апеляційну скаргу в розмірі 3633,60 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2025 року скасувати.

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Судді: Т.О.Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк