Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №577/7245/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/7245/25

Номер провадження 22-ц/816/2810/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Черних О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності:

представника позивача Демарчук Н.О. (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Рідзевської І.О., у м. Конотоп Сумської області,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

ТОВ «Коллект Центр» звернулося до Конотопського міськрайонного суду Сумської області із позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача 104 044,30 грн заборгованості за кредитними договорами № 100084847, № 75157295, 2 422,40 грн судового збору та 25000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що 20.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит № 100084847, за умовами якого відповідач отримав 15 000,00 грн строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 5,0 % за кожен день. Крім того, 19.08.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено договір позики № 75157295 та додаткову угоду до договору позики, за умовами якого відповідач отримав загальну суму позики 4 000,00 грн строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 2,70 % за кожен день.

17.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 17/12-2021-62, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі і до відповідача за договором про споживчий кредит № 100084847 від 20.07.2021. 10.03.2023 було укладено договір № 10-038/2023/01, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 100084847. 27.01.2022 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 27/01/2022, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі і до відповідача за договором про споживчий кредит № 75157295 від 19.08.2021. 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальника ТОВ «Коллект Центр» відповідно договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023. Заборгованість за кредитним договором № 100084847 від 20.07.2021 становить 90 419,10 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 14 375,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 74 544,00 грн; заборгованість за комісією 1 500,00 грн; заборгованість за кредитним договором № 75157295 від 19.08.2021 року становить 13 625,20 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 4 000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 9 552,00 грн; заборгованість за комісією 64,00 грн; нараховані 3% річних 9,20 грн. Всього загальний розмір заборгованості за договорами складає 104044,30 грн. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задовольнити.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07 липня 2026 позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитними договорами у розмірі 52 950,55 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 232,81 грн та 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не заперечував укладення договорів про споживчий кредит та договору позики, отримання грошових коштів за вказаними договорами, доказів повернення отриманих коштів матеріали справи не містять, а тому сума основного боргу підлягає стягненню. Судом встановлено, що право вимоги за договором № 100084847 перейшло до ТОВ «Коллект Центр» на підставі договорів факторингу, а право вимоги за договором № 75157295 – на підставі договорів факторингу та відступлення права вимоги. Суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється після закінчення строку кредитування, а тому за договором № 100084847 правомірним є нарахування процентів за період з 20.07.2021 по 02.11.2021 в сумі 24 950,35 грн, а за договором № 75157295 – 9 552,00 грн.

При цьому суд не визнав обґрунтованим нарахування комісії за договором № 100084847 у сумі 1 500,00 грн, оскільки умови договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а фактичне надання послуг за таку комісію матеріалами справи не підтверджено. Також суд зазначив, що позивач нараховував проценти лише до 23.02.2022, доказів нарахування процентів у період проходження відповідачем військової служби матеріали справи не містять. За таких обставин суд визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню, за договором № 100084847 – 39 325,35 грн, за договором № 75157295 – 13 625,20 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням 12.08.2026 відповідач ( ОСОБА_1 ) подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить:

-змінити рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.07.2026 року у справі № 577/7245/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів та судових витрат;

-ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити ТОВ «Коллект Центр» у стягненні процентів за договором про споживчий кредит № 100084847 та договором позики № 75157295;

-обмежити розмір стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» сумою чистого тіла кредитів, що сукупно становить 18 375,00 грн;

-здійснити відповідний перерозподіл судових витрат пропорційно до нових задоволених позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у межах цієї справи на підставі раніше скасованого заочного рішення від 27.01.2026 у виконавчому провадженні № 80752388 з рахунків відповідача вже було примусово стягнуто грошові кошти в загальній сумі 7 447,50 грн. Вказана сума вже фактично стягнута на користь кредитора, що підтверджує відсутність злісного ухилення від виконання зобов`язань та має бути враховано при остаточному врегулюванні спору між сторонами для уникнення подвійного стягнення коштів у майбутньому. Крім того, спірні кредитні договори були укладені у липні та серпні 2021 року, тобто в період дії загальнонаціонального карантину, а нарахування щоденних кабальних відсотків (5% та 2,7% на добу) під виглядом «автоматичних пролонгацій» поза межами початкових 30 днів строку є прихованою формою відповідальності, що прямо порушувало чинні на момент 2021 року карантинні обмеження споживчого кредитування.

Апеляційна скарга також мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 в період з 16.01.2020 по 05.10.2021 безперервно проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, а оскільки кредитні договори були підписані у липні та серпні 2021 року, відповідач у цей момент вже був військовослужбовцем. Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», під час дії особливого періоду військовослужбовцям проценти за користування кредитами не нараховуються, що свідчить про наявність законних підстав для повного звільнення відповідача від сплати відсотків за весь цей період.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

17.09.2026 представник ТОВ «Коллект Центр» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу аргументовано тим, що вимога про поворот виконання рішення суду є передчасною та необґрунтованою, оскільки відповідно до ч. 1, 2, 5, 6 ст. 444 ЦПК України поворот виконання вирішується судом за наявності відповідної заяви сторони, до якої додається документ, який підтверджує списання суми, стягнутої за раніше прийнятим рішенням. При цьому позовні вимоги задоволено в більшому розмірі, ніж стягнуто із відповідача за скасованим первісним рішенням суду. Щодо проходження військової служби зазначено, що відповідач перебуває на військовій службі за мобілізацією, а з 01.06.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку з чим саме із цієї дати нарахування відсотків неможливе. Водночас нарахування відсотків за двома кредитними договорами здійснено до 23.02.2022, тобто до дати, з якої було оголошено воєнний стан, та до моменту мобілізації відповідача і початку перебування на військовій службі; порушення щодо нарахувань відсотків у період проходження військової служби відсутні.

Щодо нарахування відсотків за договором № 100084847 у відзиві зазначено, що відповідач сам ініціював пролонгацію договору, після закінчення пролонгацій відсотки було нараховано на підставі п. 4.2 Договору, а домовленість про пролонгацію договору є узгодженою сторонами та не потребує будь-якого іншого оформлення. Після пролонгації договору на 60 календарних днів відсотки нараховувались до 23.02.2022 на підставі п. 4.2 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору.

Щодо договору № 75157295 зазначено, що відсотки із 19.09.2021 по 17.12.2021 нараховувались на підставі п. 6.5 правил протягом 90 днів. Доводи відповідача щодо карантину спростовуються тим, що жодних штрафів, пені, збільшення відсоткової ставки чи інших платежів не нараховано, а відсоткова ставка застосовувалась виключно в межах погоджених ставок договорами.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

20.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит № 100084847, за умовами якого відповідач отримав 15 000,00 грн. Строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 1.25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартна (базова) процентна ставка 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.1, 1.2, 1.5.2, 1.6 договору).

Відповідно до пункту 2.3.1.2. договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 договору.

У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах. (а.с. 11, 12, 13, 15, 29).

Крім того, 19.08.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено договір позики № 75157295 та додаткову угоду до договору позика, за умовами якого відповідач отримав 1 050,00 грн строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів: знижена процентна ставка/день 1.99% та 2,70 % процентна ставка за понадстрокове користування позикою за кожен день (п. 2.1., 2.2 ,2.3 договору).

Відповідно до пункту 17 договору якщо сума позики, зазначена в п.п. 2.1. п. 2 договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховується процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) в розмірі, визначеному п. 2 договору за кожен день такого користування.

Відповідно до договору позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

Відповідно до положень договору цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Додатковою угодою № 75157295 Договір позики № 75157295 від 19.08.2021 позичальнику збільшено суму наданої позики на 2 950,00 грн., таким чином загальний розмір позики становить 4 000,00 грн. (а.с. 9-10).

17.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 17/12-2021-62 відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі і до відповідача за договором про споживчий кредит № 100084847 від 20.07.2021 року (а.с. 18-21).

10.03.2023 було укладено договір № 10-038/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 100084847 (а.с. 28,30-30зв.).

27.01.2022 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 27/01/2022 відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі і до відповідача за договором про споживчий кредит № 75157295 від 19.08.2021 (а.с. 22-24).

10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальника ТОВ «Коллект Центр» відповідно договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023, в тому числі за договором про споживчий кредит № 75157295 від 19.08.2021 (а.с. 25-27)

З розрахунку заборгованості, яка міститься у матеріалах справи, вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 100084847 від 20.07.2021 року становить 90 419,10 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 14 375,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 74 544,00 грн; заборгованість за комісією 1 500,00 грн (а.с. 16 зв.)

З розрахунку заборгованості, яка міститься у матеріалах справи, вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 75157295 від 19.08.2021 становить 13 625,20 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 4 000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 9 552,00 грн.; заборгованість за комісією 64,00 грн.; нараховані 3% річних 9,20 грн. Всього загальний розмір за договорами складає 10 4044,30 грн. (а.с.16)

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України)

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у ній, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заперечення, викладені у відзиві на неї, а також надавши оцінку встановленим судом першої інстанції обставинам і правильності застосування ним норм матеріального та процесуального права, дійшла таких висновків.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду щодо правомірності нарахування процентів за кредитними договорами № 100084847 та № 75157295, а також до посилань на проходження ним військової служби, дію карантинних обмежень та необхідність врахування коштів, стягнутих у межах виконання скасованого заочного рішення.

Щодо договору про споживчий кредит № 100084847

Судом установлено, що 20 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит № 100084847, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 15 000,00 грн строком на 30 календарних днів.

Пунктами 1.5.2, 1.6 договору визначено процентну ставку за користування кредитом, а також стандартну (базову) процентну ставку у розмірі 5,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитними коштами.

Разом із тим пунктом 2.3 договору сторони погодили можливість продовження строку кредитування як на пільгових, так і на стандартних (базових) умовах. Отже, передбачений договором строк кредитування не був безумовно обмежений первісно визначеними 30 календарними днями, оскільки за настання передбачених договором умов строк користування кредитними коштами міг бути продовжений.

Як убачається з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення, після укладення договору відповідач здійснював платежі на його виконання. Зокрема, 15 вересня 2021 року відповідач сплатив 625,00 грн у рахунок погашення тіла кредиту та 890,00 грн процентів за користування кредитом.

Зазначений платіж має значення для визначення обсягу невиконаного грошового зобов`язання, оскільки внаслідок часткового погашення тіла кредиту його неповернутий залишок становив 14 375,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості та відомістю про щоденні нарахування і погашення позивач нарахував проценти за договором № 100084847 за період з 20 липня 2021 року до 2 листопада 2021 року в загальному розмірі 24 950,35 грн.

Перевіряючи зазначений розрахунок, суд бере до уваги встановлений договором порядок нарахування процентів, фактичний залишок основної суми кредиту після здійсненого відповідачем часткового погашення, а також відображені у відомості операції з нарахування та погашення заборгованості. Доказів того, що наведений позивачем розрахунок процентів не відповідає умовам договору або даним щодо фактичного руху заборгованості, відповідачем не надано.

За таких обставин суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проценти за користування кредитом у розмірі 24 950,35 грн, нараховані за період з 20 липня 2021 року до 2 листопада 2021 року, підлягають стягненню з відповідача.

При цьому заборгованість за основною сумою кредиту після часткового погашення відповідачем становить 14 375,00 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості за договором про споживчий кредит № 100084847, підтверджений наданими до суду доказами, становить 39 325,35 грн, з яких 14 375,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 24 950,35 грн – заборгованість за процентами.

Щодо кредитного договору № 75157295 від 19.08.2021 року

Судом першої інстанції установлено, що 19 серпня 2021 року між сторонами укладено кредитний договір № 75157295, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти строком на 30 днів. Отже, сторони погодили конкретний строк користування кредитними коштами, протягом якого нараховується плата за їх користування відповідно до умов укладеного договору.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором вартість користування кредитними коштами становить 79,60 грн за один день. Таким чином, за погоджений сторонами 30-денний строк користування кредитом розмір процентів становить 2 388 грн (79,60 грн ? 30 днів).

Водночас із розрахунку заборгованості вбачається, що кредитодавець нараховував проценти за користування кредитними коштами з 19 серпня 2021 року по 17 грудня 2021 року включно, тобто після закінчення погодженого сторонами 30-денного строку кредитування.

Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (надалі Правила), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами кредитного договору № 75157295 від 19 серпня 2021 року не передбачено права кредитодавця на пролонгацію строку кредитування та нарахування процентів за користування кредитними коштами після спливу встановленого договором строку.

Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», зокрема їх пункти 6.5, 6.9, якими передбачено можливість нарахування процентів за понадстрокове користування позикою, не є складовою частиною кредитного договору № 75157295 від 19 серпня 2021 року, оскільки належних доказів погодження позичальником саме цих умов кредитодавцем не надано.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), відповідно до якої умови та правила кредитування, розміщені кредитодавцем на його вебсайті, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору та погодженими позичальником, якщо кредитодавцем не доведено, що саме з цими умовами позичальник був ознайомлений, погодився з ними та приєднався до них, зокрема якщо такі умови не підписані позичальником і не містять підтвердження їх прийняття.

Отже, оскільки сторонами погоджено строк користування кредитними коштами тривалістю 30 днів, а доказів його продовження на підставі умов саме кредитного договору суду не надано, кредитодавець мав право нарахувати проценти лише за погоджений сторонами строк користування кредитом.

Нарахування процентів за період після закінчення 30-денного строку кредитування не ґрунтується на умовах кредитного договору, а тому відповідні суми не можуть бути включені до складу заборгованості, що підлягає стягненню з позичальника.

Таким чином, за кредитним договором № 75157295 від 19 серпня 2021 року до стягнення підлягає сума основного боргу у розмірі 4 000 грн та проценти за користування кредитом у межах погодженого 30-денного строку у розмірі 2 388 грн, а всього – 6 388 грн (4 000 грн + 79,60 грн ? 30 днів).

Щодо проходження відповідачем військової служби

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в період з 16 січня 2020 року до 05 жовтня 2021 року проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України (а. с. 64), у зв`язку з чим на час укладення кредитних договорів у липні та серпні 2021 року нарахування процентів за користування кредитом було заборонено пунктом 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII).

Колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачена законом гарантія щодо ненарахування процентів за користування кредитом не поширювалася на всіх військовослужбовців виключно з огляду на факт проходження ними військової служби за контрактом.

Законом України від 30 березня 2021 року № 1357-IX пункт 15 статті 14 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, яка, зокрема, передбачала відповідну гарантію для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації на особливий період, а також інших військовослужбовців, які брали або беруть участь у визначених законом заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення та які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення таких заходів. Закон України № 1357-IX набрав чинності 23 квітня 2021 року.

Отже, проходження військової служби за контрактом саме по собі не є достатньою підставою для застосування передбаченої пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII гарантії. Для її застосування необхідним є встановлення сукупності визначених законом юридичних фактів, зокрема участі військовослужбовця у відповідних заходах у передбачений законом період.

Надані відповідачем докази таких обставин не підтверджують. Зокрема, довідка про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, стосується іншого, значно пізнішого періоду та не підтверджує участі відповідача у визначених законом заходах саме на час укладення спірних кредитних договорів у липні та серпні 2021 року.

Сам факт проходження відповідачем військової служби за контрактом у Державній прикордонній службі України до 05 жовтня 2021 року не свідчить про наявність установлених законом умов для звільнення його від сплати процентів за користування кредитом.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що проходження відповідачем військової служби за контрактом на час укладення кредитних договорів є безумовною підставою для ненарахування процентів, ґрунтуються на неправильному застосуванні та тлумаченні пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Щодо правомірності нарахування процентів у період дії карантину

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що нарахування процентів у період дії карантину суперечило пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Дійсно, у період дії карантину законодавством було встановлено спеціальні гарантії для споживачів, зокрема звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а також заборону збільшення процентної ставки за користування кредитом у зв`язку з таким простроченням.

Водночас наведені положення закону не можуть тлумачитися як безумовна заборона нарахування будь-яких процентів після спливу первісно визначеного строку кредитування. Визначальним у цьому випадку є встановлення правової природи нарахованих процентів, а саме чи є вони платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до умов договору, чи мають характер відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на ототожненні будь-якого нарахування процентів після спливу первісного 30-денного строку кредитування з відповідальністю за прострочення виконання зобов`язання. Проте таке ототожнення не відповідає умовам укладених сторонами договорів та встановленим у справі обставинам.

Так, за договором про споживчий кредит № 100084847 сторони погодили можливість продовження строку кредитування на пільгових та стандартних (базових) умовах. Умовами договору прямо передбачено, що протягом продовженого строку кредитування проценти за користування кредитними коштами нараховуються за погодженими сторонами процентними ставками.

Отже, за наявності передбаченого договором продовження строку кредитування саме по собі нарахування процентів за відповідний період не свідчить про застосування до споживача відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Такі проценти є платою за користування кредитними коштами на умовах, погоджених сторонами договору.

Щодо кредитного договору № 75157295 від 19 серпня 2021 року, то проценти за перші 30 днів користування кредитними коштами нараховувалися за погодженою договором процентною ставкою. Водночас нарахування процентів за період після закінчення 30-денного строку кредитування суд апеляційної інстанції визнав незаконним.

Таким чином, у цій справі судами не встановлено збільшення процентної ставки саме у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання всупереч установленій законом забороні.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо незаконності нарахування процентів у період дії карантину з посиланням на пункт 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги про фактичне часткове погашення заборгованості та необхідність врахування коштів, стягнутих у виконавчому провадженні

Доводи апеляційної скарги про те, що на виконання скасованого заочного рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 січня 2026 року у виконавчому провадженні № 80752388 з відповідача було стягнуто 7 447,50 грн, а тому зазначена сума має бути врахована при вирішенні спору, колегія суддів вважає такими, що не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Як установлено судом першої інстанції, заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 січня 2026 року було скасовано ухвалою цього ж суду від 13 травня 2026 року. Відтак правові наслідки його виконання підлягають оцінці з урахуванням положень статті 444 ЦПК України, яка визначає спеціальний процесуальний порядок повороту виконання судового рішення.

За змістом частини другої статті 444 ЦПК України у разі, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення за результатами нового розгляду, вирішує питання про поворот виконання лише у випадках, коли за результатами такого розгляду провадження у справі закрито, позов залишено без розгляду, у позові відмовлено повністю або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі.

Отже, визначальним для вирішення питання про поворот виконання у цій справі є не сам по собі факт стягнення коштів за скасованим судовим рішенням, а результат нового розгляду справи та співвідношення розміру первісно виконаного рішення із розміром вимог, задоволених за результатами нового розгляду.

У цій справі за результатами нового розгляду суд першої інстанції не відмовив у задоволенні позову та не залишив його без розгляду, а позовні вимоги задовольнив частково. За результатами нового розгляду суд задовольнив позовні вимоги у розмірі, який перевищує суму 7 447,50 грн, фактично стягнуту в межах виконання скасованого рішення. Саме тому передбачена пунктом 4 частини другої статті 444 ЦПК України підстава для повороту виконання – задоволення позовних вимог у меншому розмірі, ніж було виконано за попереднім рішенням, – відсутня.

Посилання апелянта на те, що стягнення 7 447,50 грн свідчить про фактичне часткове погашення заборгованості та має бути враховане з метою недопущення подвійного стягнення, зазначеного висновку не спростовує.

Сам по собі факт виконання скасованого судового рішення не означає припинення грошового зобов`язання відповідача та не є доказом відсутності заборгованості, встановленої судом за результатами нового розгляду справи. Натомість питання про правові наслідки виконання скасованого рішення, у тому числі про повернення стягнутих коштів, законодавець врегулював спеціальними положеннями статті 444 ЦПК України.

При цьому частиною п`ятою статті 444 ЦПК України передбачено, що питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони, а частиною шостою цієї статті встановлено вимоги до доказів, які мають бути додані до такої заяви.

Отже, довід апелянта фактично зводиться до необхідності застосування інституту повороту виконання, однак передбачених законом підстав для його застосування за результатами розгляду цієї справи не встановлено. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що вимога про повернення 7 447,50 грн не підлягає вирішенню в межах заявлених відповідачем заперечень, оскільки не відповідає процесуальному порядку, встановленому статтею 444 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції загалом правильно встановив обставини виникнення між сторонами кредитних правовідносин, укладення кредитних договорів в електронній формі, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність обов`язку щодо їх повернення.

Доводи апеляційної скарги щодо недійсності укладення кредитних договорів в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора свого підтвердження не знайшли. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належність такого способу підписання договорів та виникнення у відповідача відповідних кредитних зобов`язань.

Разом із тим суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості за кредитним договором № 75157295 від 19 серпня 2021 року. Умовами цього договору строк користування кредитними коштами визначено 30 днями, а належних доказів погодження сторонами пролонгації договору або права кредитодавця нараховувати проценти після спливу цього строку не надано. Посилання на правила, розміщені на вебсайті кредитодавця, саме по собі не підтверджує погодження позичальником відповідних умов.

Отже, за кредитним договором № 75157295 проценти підлягають нарахуванню лише за погоджений сторонами 30-денний строк кредитування. До стягнення за цим договором підлягає 4 000,00 грн основного боргу та 2 388,00 грн процентів, а всього 6 388,00 грн.

Водночас за договором про споживчий кредит № 100084847 від 20 липня 2021 року сторони погодили можливість продовження строку кредитування. Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідає умовам договору та враховує здійснене відповідачем часткове погашення кредиту. Тому за цим договором підлягає стягненню 14 375,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 24 950,35 грн процентів, а всього 39 325,35 грн.

Не підтвердилися також доводи апеляційної скарги про звільнення відповідача від сплати процентів у зв`язку з проходженням військової служби та про незаконність їх нарахування в період дії карантину.

Не є підставою для зменшення розміру заборгованості і посилання відповідача на стягнення 7 447,50 грн у межах виконання скасованого заочного рішення, оскільки правові наслідки виконання скасованого рішення врегульовані статтею 444 ЦПК України. За результатами нового розгляду позов задоволено в розмірі, що перевищує фактично стягнуту суму, а тому передбачених законом підстав для повороту виконання не встановлено. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за кредитним договором № 75157295.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Як убачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви ТОВ «Коллект Центр» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Крім того, позивач заявляв до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. Суд першої інстанції, оцінивши характер спору, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та їх співмірність, зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, до 2 000,00 грн. Відповідач в апеляційній скарзі не оспорює співмірність, обґрунтованість та розумність визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, а тому підстав для перегляду цього розміру суд апеляційної інстанції не вбачає.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено на 43,93 %, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 1 064,16 грн судового збору (2 422,40 грн ? 43,93 %) та 878,60 грн витрат на професійну правничу допомогу (2 000,00 грн ? 43,93 %), а всього 1 942,76 грн.

Водночас відповідачем ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено в частині 56,07 %, з позивача ТОВ «Коллект Центр» на користь відповідача підлягає стягненню 2 037,36 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги (3 633,60 грн ? 56,07 %).

Отже, з урахуванням частки задоволених та відхилених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 942,76 грн судових витрат, з яких 1 064,16 грн судового збору та 878,60 грн витрат на професійну правничу допомогу, а з позивача на користь відповідача – 2 037,36 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає відповідній зміні з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

За ч. 1 ст. 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно ч 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків встановлених цією статтею.

Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов про стягнення заборгованості, ціна позову якого не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, постанова апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07 липня 2026 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 100084847 у розмірі 39 325,35 грн, за кредитним договором № 75157295 від 19.08.2021 у розмірі 6 388,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064,16 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 878,60 грн.».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 037,36 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: А.О. Замченко

О.М. Черних