Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №522/15428/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3116/26

Справа № 522/15428/25

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2025 року у складі судді Домусчі Л.В.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

Одночасно ОСОБА_1 також звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив суд:

- накласти арешт на автомобіль Volvo ХС60 2.0 D4 AWD R-Design T6 320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 ;

- заборонити вчиняти дії, пов`язані із відчуженням, вивезення за межі України та передачу іншим особам за довіреністю для експлуатації автомобіль Volvo XC60 2.0 D4 AWD R-Design Т6 320 к.с. державний реєстраційний НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 ;

- заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно транспортного засобу марки Volvo XC60 2.0 D4 AWD R-Design T6 320 к.с. державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви зазначено, що 22.12.2012 було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстровано Донецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, про що в Книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис за №1357. 29.02.2024 Малиновським районним судом м.Одеси (справа № 521/1101/24) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. За час спільного проживання, подружжям був придбаний транспортний засіб - автомобіль маркиVOLVOXC60, дата реєстрації 16.08.2023 року, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . На теперішній час вищевказаним автомобілем користується ОСОБА_2 , будь-які варіанти поділу автомобіля неможливо обговорити у зв`язку з тим, що на контакт ОСОБА_2 не виходить. Зазначений автомобіль є спільним майном подружжя. Але, враховуючи той факт, що перереєстрація транспортних засобів на третіх осіб у Головних сервісах МВС можлива по заяві власника транспортного засобу, а саме ОСОБА_2 та факт придбання зазначеного автомобіля у шлюбі не перевіряється працівниками сервісних центрів, а також наявність судових спорів стосовно поділу майна подружжя, ОСОБА_1 бажає накласти арешт на автомобіль марки VOLVO XC60 з метою запобігання перереєстрації транспортного засобу та подальшої купівлі-продажу автомобіля.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування її висновків

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково: забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно – автомобіль Volvo ХС 602.0 D4 AWD R-Design T 6320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 до розгляду справи по суті. В іншій частині заяви відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя, предметом якого є, зокрема, автомобіль марки Volvo ХС 602.0 D4 AWD R-Design T 6320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції виходив із наявності об`єктивного спору між сторонами та необхідності запобігання можливому відчуженню спірного майна, що могло б утруднити виконання рішення суду. При цьому суд зазначив, що накладення арешту на транспортний засіб є співмірним заявленим позовним вимогам, має тимчасовий характер, спрямоване на охорону матеріально-правових інтересів позивача та не призводить до повного обмеження права власності відповідача. Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в іншій частині, вважаючи достатнім застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2025 року та ухвалити постанову, якою скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2015 року та відмовити позивачу у задоволенні клопотання про забезпечення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка намагалась скасувати оскаржувану ухвалу про застосування заходів забезпечення позову у встановленому ЦПК порядку, а саме шляхом звернення з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у порядку ст. 158 ЦПК України, проте ухвалою цього ж суду 09 вересня 2025 року клопотання ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Скаржниця зазначає, що вона мала можливість відчужити спірний транспортний засіб на протязі понад три місяці, але будучи фаховим юристом (правником), розуміючи наслідки, що спірний транспортний засіб може в майбутньому стати об?єктом спору, не вчиняла ніяких протиправних дій щодо перереєстрації або відчуження спірного транспортного засобу. Зазначає, що в Україні наразі діє військовий стан з 24.02.2022 з подальшим продовженням. На її утриманні перебуває спільна з позивачем донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті чого ОСОБА_2 позбавлена можливості при наявності заборони на відчуження, перетинати Державний кордон України на спірному транспортному засобі, що в свою чергу, з врахуванням систематичних обстрілів з боку агресора ставить під загрозу життя та здоров?я малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки до накладення заборони на відчуження транспортного засобу, вона перетинала державний кордон України, задля безпеки малолітньої доньки. В поданій заяві про забезпечення позову, позивачем наведені припущення, які нічим не підтверджуються, а в діях відповідача ОСОБА_2 вбачається систематичність та відсутність підстав для відчуження спірного транспортного засобу, що взагалі не було предметом дослідження суду при постановленні ухвали про накладення арешту. В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не навів жодної підстави для застосування саме такого накладеного заходу забезпечення, вказавши лише про припущення, що в майбутньому є сумніви щодо відчуження спірного транспортного засобу.

Доводи скарги також мотивовані тим, що позивач не просить визнати за ним право власності на спірний транспортний засіб, а в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути частини вартості транспортного засобу, що само по собі виключає підставу для застосування такого заходу забезпечення як накладення арешту на весь транспортний засіб, оскільки це є втручанням в право власності відповідача, оскільки предметом спору не є увесь транспортний засіб.

Позиція позивача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2025 року залишити без змін та зобов`язати відповідачку компенсувати позивачу ОСОБА_1 всі судові витрати, що пов`язані з розглядом цієї справи в Одеському апеляційному суді, а саме витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Зазначає, що питання законності застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль Volvo XC60 (VIN НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 ) вже було предметом апеляційного перегляду в Одеському апеляційному суді по справі №522/15428/25, за наслідками розгляду якої постановою суду апеляційної інстанції від 11.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Подання адвокатом Крайнюковим М.М. повторної апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2025 є проявом зловживання процесуальними правами та спрямоване на штучне затягування розгляду справи. Позивач вважає, що суд першої інстанції діяв у межах закону, ухвалив рішення у відповідності до норм ст. 149-152 ЦПК України, врахувавши як предмет спору, так і ризики його відчуження.

Явка сторін в суді апеляційної інстанції

01.10.2026 суд завершив розгляд справи по суті та перейшов до стадії ухвалення рішення, проголошення якого призначено на 08.10.2026.

У судове засідання, призначене на 08.10.2026 для проголошення рішення, сторони не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 128–130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.

3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а саме предметом позовних вимог позивача є визнання автомобіля Volvo ХС60 2.0 D4 AWD R-Design T6 320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , що зареєстрований за відповідачкою, спільним майном подружжя, стягнення з відповідачки коштів за частину автомобіля, припинення спільної власності.

З поданого до заяви копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 вбачається, що власником транспортного засобу Volvo ХС60 2.0 D4 AWD R-Design T6 320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 є ОСОБА_2 з 16.08.2023.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне.

Так, згідно ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 1 ст. 151 ЦПК України визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Так, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову у цій справі, позивач просив накласти арешт на автомобіль Volvo ХС60 2.0 D4 AWD R-Design T6 320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 ; заборонити вчиняти дії, пов`язані із відчуженням, вивезення за межі України та передачу іншим особам за довіреністю для експлуатації автомобіль Volvo XC60 2.0 D4 AWD R-Design Т6 320 к.с. державний реєстраційний НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 ; заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно транспортного засобу марки Volvo XC60 2.0 D4 AWD R-Design T6 320 к.с. державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 .

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, є обмеженням, яке включає заборону в тому числі на користування майном.

Заборона на відчуження об`єкта майна це перешкода у вільному розпорядженні майном, проте не є перешкодою для користування ним.

Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач просить визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірний автомобіль - Volvo ХС60 2.0 D4 AWD R-Design T6 320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказаний автомобіль та виділити його ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за одну другу частку ринкової вартості спірного автомобіля в сумі 828610 грн.

Позивачем ОСОБА_1 здійснена оцінка майна про що наявний висновок.

Предметом спору у цій справі є придбане сторонами у шлюбі рухоме майно, проте позивач не порушує питання про визнання за ним права власності, а просить стягнути з відповідачки на свою користь компенсаційну виплату частини вартості автомобіля, проте оцінка цим обставинам судом першої інстанції з точки зору співмірності та доцільності вжиття заходів саме у вигляді арешту майна не надана.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. До таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 391/7/21.

Задовольняючи заяву про накладення арешту та відмовляючи в частині заборони вчиняти дії, по`вязані з відчуженням майна, суд не навів обґрунтувань та мотивів рішення, обмежившись узагальнюючими висновками про доцільність способу забезпечення позову, проте така ухвала не відповідає вимогам ст.260 ЦПК України.

Згідно з пунктом 53 Постанови КМУ №1388 від 07.09.1998, транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.

Не заперечується, що транспортний засіб використовується саме відповідачкою і обмеження відповідачки у використання такого, з очевидністю впливає на можливість користування ним як на території країни, так і можливості перетину державного кордону, враховуючи обстріли в м. Одесі та Одеському районі, введення в Україні воєнного стану, що значно погіршує права та інтереси відповідачки та дитини сторін.

Крім того, позивач порушив питання лише щодо права на частину транспортного засобу, в той час як застосовуючи такий захід забезпечення позову як арешт майна в цілому, суд не надав оцінку тому, що обмеження прав в іншій його частині є неспівмірним із заявленими вимогами. За відсутності вимог про визнання права на весь транспортний засіб, накладення арешту на нього в повному обсязі є надмірним, невиправданим та таким, що порушує баланс інтересів сторін, обмежуючи право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

При цьому не можуть бути прийняті до уваги твердження ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу про зловживання відповідачкою процесуальними правами, оскільки реалізація особою передбаченого законом права на апеляційне оскарження судового рішення сама по собі не свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку та не може розцінюватися як затягування розгляду справи без встановлення відповідних обставин та наявності належних доказів такого зловживання. Предметом розгляду в іншій справі була ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, в якій висновки по доводам скарги щодо правомірності арешту майна не надавалися.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасних і необґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Зважаючи на підстави та предмет позову, ОСОБА_1 вправі звернутися з вимогами про забезпечення позову в спосіб заборони вчиняти дії, пов`язані з відчуженням майна, визначення його юридичної долі, що є співмірним заходом при виниклих відносинах. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості задовольнити заяву з такими вимогами, оскільки ухвала суду в цій частині не оскаржена сторонами, проте таке клопотання може бути предметом вирішення судом першої інстанції повторно.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо недоцільності забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно, а саме автомобіль Volvo ХС 602.0 D4 AWD R-Design T 6320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , є слушними, а оскаржувана в цій частині ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2025 року в оскаржуваній частині про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль Volvo ХС 602.0 D4 AWD R-Design T 6320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , скасуванню із ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на автомобіль Volvo ХС 602.0 D4 AWD R-Design T 6320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищевказаного доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є доведеними, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Порядок та строк касаційного оскарження

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 14 липня 2025 року в оскаржуваній частині про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно – автомобіль Volvo ХС 602.0 D4 AWD R-Design T 6320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 до розгляду справи по суті - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на автомобіль Volvo ХС 602.0 D4 AWD R-Design T 6320 к.с., державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 .

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе