Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №505/4335/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5687/26

Справа № 505/4335/24

Головуючий у першій інстанції Дзюбинський А. О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він фінанс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2026 року у складі судді Дзюбинського А.О.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, нарахованої в порядку ст. 625 ЦК України: інфляційних втрат та 3 % річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007. Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20.10.2010 у справі № 2-1873/2010, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007 в розмірі 1 526 803,15 грн. Внаслідок укладення договорів про відступлення права вимоги між первісним кредитором та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» від 27.07.2017 № 114/7-4626, а також між «ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та позивачем у цій справі – ТОВ «Він фінанс» (до перейменування 25.07.2024 - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Він фінанс». Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість розраховану відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 22.02.2019 до 22.02.2021 в сумі 246 216,67 грн, в томі числі 3 % річних - 154 482,99 грн та інфляційні втрати - 91 733,68 грн.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості, переданої за договором відступлення права вимоги. Зазначає, що первісний кредитор (АТ «Райффайзен Банк Аваль») втратив право на примусове стягнення боргу ще у 2014 році у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а новий кредитор цей строк у встановленому законом порядку не поновив. Крім того, відповідач вказав на недобросовісність дій первісного кредитора, який у 2010 році повторно звернувся до суду з позовом про стягнення тієї ж заборгованості, яку вже було стягнуто на підставі судового наказу від 10.04.2009 у справі № 2-н-40/08. Оскільки вимога у натуральному зобов`язанні не може бути захищена в примусовому порядку, відповідач дійшов висновку, що положення ст. 625 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються, а нарахування інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним. Також було наголошено на відсутності доказів повідомлення відповідача про зміну кредитора та реквізитів для оплати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2026 року задоволено повністю позов ТОВ "Він фінанс" до ОСОБА_1 : стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Він фінанс" 246 216 гривень 67 копійок інфляційних втрат та трьох проценти річних, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007 укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 : стягнуто ОСОБА_1 на користь ТОВ "Він фінанс" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 693 гривні 25 копійок.

Рішення суду мотивоване тим, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2010 у справі № 2-1873/2010 з відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007, яке є чинним та обов`язковим до виконання. Оскільки відповідачем не доведено виконання зазначеного зобов`язання, а позивач набув права первісного кредитора, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування ч.2 ст.625 ЦК України та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд постановити рішення, яким скасувати рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2026 року та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Він фінанс".

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розглядаючи дану справу, суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, які мають безпосередню значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, зокрема, що у стягувача сплинув строк для примусового стягнення, відсутні докази відкритого виконавчого провадження, що основна вимога позивача, стягнута рішенням суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можна застосувати положення статті 625 ЦК України. У відповідача перед позивачем відсутній обов`язок, який міг би бути виконаний примусово, таким чином у стягувача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України за невиконання цього судового рішення за період з 22.02.2019 до 22.02.2021 року в розмірі 246 216,67 грн, в тому числі 3% річних - 154 482,99 грн та інфляційні втрати - 91 733,68 грн, у зв?язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення до виконання виконавчого листа з виконання рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2010 по справі №2-1873/2010 про стягнення з боржника основної суми кредитної заборгованості.

Зазначає, що позивач не надав документів, що він як правонаступник звертався до суду щодо поновлення пропущеного строку на пред`явлення до виконання дубліката виконавчого листа №2-1873/10 за рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2010 у справі № 2-1873/2010, відтак в матеріалах справи відсутні докази: отримання виконавчого листа по цивільній справі 2-1873/10 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа у вказаній цивільній справі та наявності виконавчого провадження щодо примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

Позиція позивача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ "Він фінанс", посилаючись на її необґрунтованість просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2026 року без змін, оскільки оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, так як судом першої інстанції в ході розгляду справи повно та всебічно з`ясовані обставини, які мають значення для вирішення справи. Доводи ОСОБА_1 є хибними, помилковими та необґрунтованими. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не припиняє самого грошового зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за його виконання. Грошове зобов`язання відповідача підтверджене судовим рішенням, яке не скасоване і є чинним, відтак не може вважатися «натуральним», а положення ст. 625 ЦПК України підлягають застосуванню.

Явка сторін в суді апеляційної інстанції

В судове засідання, призначене на 01.10.2026 та проведеному в режимі відеоконференції з`явилися представник ОСОБА_1 – Дрогобецька Т.Ю.

Представник ТОВ «Він фінанс» до суду не з`явився, хоча був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

01.10.2026 суд завершив розгляд справи по суті та перейшов до стадії ухвалення рішення, яке було проголошено 08.10.2026.

3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2010 у справі № 2-1873/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0029/85/86508 від 03.12.2007 в сумі 1 524 983,15 грн, а також 1700 грн. сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в суді, всього – 1 526 803,15 грн.

Згідно відомостей № 317-186/21.19-31 від 13.08.2025 наданих Подільським ВДВС у Подільському району Одеської області виконавчий лист за справою № 2-1873/2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на виконанні у відділі не перебував.

Також встановлено, що 10.04.2009 Котовським міськрайонним судом Одеської області видано судовий наказ у справі № 2-Н-40/08 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен банк аваль» заборгованості за кредитом в сумі 1 045 222,40 грн.

Відповідно до договору відступлення права вимоги № 114/7-4629 від 27.07.2017, який укладено між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк», первісний кредитор відступив ПАТ «Комерційний індустріальний банк» права вимоги, зокрема, за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007, що укладений ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 . Відповідно до реєстру боржників, який є додатком № 2 до договору відступлення права вимоги, первісним кредитором новому кредитору відступлено право вимоги за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007 до ОСОБА_1 на загальну суму 6 570 725,99 грн.

Обставина відступлення права вимоги також підтверджується відповіддю первісного кредитора на запит представника відповідача адвоката Дрогобецької Т.Ю. № 97-14-5/2592 від 30.07.2025, згідно якої про факт відступлення права вимоги відповідача ОСОБА_1 повідомлено за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судом встановлено, що відповідно до договору відступлення права вимоги № 114/7-4629-ДГ від 27.07.2017, який укладено між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ПАТ «Комерційний індустріальний банк» відступив ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зокрема, за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007, що укладений ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 . Відповідно до попереднього реєстру боржників, який є додатком № 1 до договору відступлення права вимоги, новому кредитору відступлено право вимоги за кредитним договором № 014/0029/85/86508 від 03.12.2007 до ОСОБА_1 на загальну суму 6 570 725,99 грн.

ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на виконання договору відступлення права вимоги сплачено відповідно до платіжних інструкцій від 28.07.2017 № 2371034, банк ПАТ Альфа-банк», та № 2371078 від 29.08.2017, банк ПАТ «Альфа-банк», на рахунок ПАТ «Комерційний індустріальний банк» кошти в сумі 515 548 грн та 1 204 908 грн, відповідно.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21.12.2017 у справі

№ 2-1873/2010 замінено стягувача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

Відповідно до наказу № 55-к від 25.07.2024 директора ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» назву юридичної особи ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейменовано на ТОВ «Він фінанс».

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ «Він Фінанс».

Так, згідно з частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Положеннями ч. 1 ст. 513 передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ж до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На виконання ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «Він фінанс», з огляду на наступне.

Так, судовим розглядом справи становлено, що 03 грудня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0029/85/86508.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2010 року у справі № 2-1873/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 524 983,15 грн, а також судові витрати у розмірі 1 700 грн та 120 грн, всього 1 526 803,15 грн.

27 липня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило права вимоги, зокрема за вказаним кредитним договором, ПАТ «Комерційний індустріальний банк» за договором № 114/7-4629, яке цього ж дня відступило відповідні права вимоги ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за договором № 114/7-4629-ДГ.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 грудня 2017 року у справі № 2-1873/2010 замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» його правонаступником — ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

25 липня 2024 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» змінило найменування на ТОВ «Він фінанс».

Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «Він фінанс» просило стягнути з ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2021 року на суму заборгованості, визначену рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2010 року, у загальному розмірі 246 216,67 грн, з яких 154 482,99 грн - три проценти річних та 91 733,68 грн - інфляційні втрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду від 25 жовтня 2010 року є чинним та обов`язковим до виконання, відповідач не довів його виконання, а тому у позивача як правонаступника первісного кредитора виникло право на нарахування передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум.

Разом із тим суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи відповідача щодо втрати можливості примусового виконання рішення суду від 25 жовтня 2010 року, що має визначальне значення для правильного вирішення цього спору.

Так, заперечуючи проти задоволення позову відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві на позовну (а.с. 111-116) посилався на те, що ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2014 року у справі № 2-1873/2010 було видано дублікат виконавчого листа та поновлено строк для його пред`явлення до виконання на два місяці з дня набрання цією ухвалою законної сили, однак доказів пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання у межах поновленого строку, як і доказів подальшого поновлення такого строку, позивачем не надано.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що копія вищезазначеної ухвали суду від 30 вересня 2014 року в матеріалах цієї справи відсутня, а в Єдиному державному реєстрі судових рішень її текст відсутній.

Разом із тим факт постановлення зазначеної ухвали підтверджується ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 грудня 2017 року про заміну стягувача у справі № 2-1873/2010, у мотивувальній частині якої міститься посилання на ухвалу від 30 вересня 2014 року (а.с. 10-12).

Отже, наведені відповідачем обставини не могли бути залишені судом першої інстанції поза увагою лише з тієї підстави, що копія ухвали від 30 вересня 2014 року безпосередньо у матеріалах справи відсутня. Навпаки, з урахуванням наявного в матеріалах справи посилання на цю ухвалу в судовому рішенні від 21 грудня 2017 року суду належало перевірити обставини, пов`язані зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання та можливістю його поновлення.

Водночас відповідно до інформації Подільського відділу державної виконавчої служби в Одеській області № 317-186/21.19-31 від 13 серпня 2025 року виконавчий лист у справі № 2-1873/2010 на виконанні у зазначеному органі державної виконавчої служби не перебував (а.с. 134).

Інших доказів, які б підтверджували пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання у межах строку, поновленого ухвалою від 30 вересня 2014 року, або подальше поновлення цього строку судом, матеріали справи не містять.

Колегія суддів зауважує, що саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошової заборгованості не означає безстрокового збереження можливості його примусового виконання. Можливість примусового виконання такого рішення пов`язана, зокрема, зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання та його поновленням у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 дійшла висновку, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено судове рішення, вичерпується після закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, якщо такий строк не було поновлено судом у встановленому законом порядку. У разі остаточної втрати можливості примусового виконання судового рішення відповідне зобов`язання не припиняється у матеріально-правовому розумінні, однак вимога за ним позбавляється примусового захисту та набуває характеру натурального зобов`язання. У такому випадку положення ч.2 ст. 625 ЦК України до відповідної грошової вимоги не застосовуються.

Таким чином, для вирішення питання про можливість стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2021 року необхідно встановити, чи зберігалася на цей період можливість примусового виконання рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 жовтня 2010 року у справі №2-1873/10.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення дубліката виконавчого листа до виконання у межах поновленого судом строку, а також доказів подальшого поновлення цього строку, при цьому наявні матеріали підтверджують факт постановлення ухвали від 30 вересня 2014 року про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання на обмежений строк, колегія суддів доходить висновку, що можливість примусового виконання рішення суду від 25 жовтня 2010 року була втрачена до початку періоду, за який позивач нарахував передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України суми.

При цьому зміна стягувача у 2017 році сама по собі не поновлює пропущений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання та не створює нового строку для його примусового виконання. Заміна стягувача у виконавчому провадженні або у справі, за якою видано виконавчий документ, не звільняє правонаступника від необхідності дотримання встановлених законом процесуальних строків.

За таких обставин посилання позивача на чинність рішення суду від 25 жовтня 2010 року у справі №2-1873/10 та відсутність доказів його виконання не спростовує висновку про втрату можливості його примусового виконання. Наявність невиконаного судового рішення сама по собі не є достатньою правовою підставою для безстрокового нарахування сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, якщо основна вимога вже позбавлена можливості примусового захисту.

Відтак після втрати можливості примусового виконання рішення суду від 25 жовтня 2010 року грошове зобов`язання відповідача, хоча й не припинилося у матеріально-правовому розумінні, однак стало таким, за яким вимога не підлягає примусовому захисту. За таких умов правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача ОСОБА_1 інфляційних втрат і трьох процентів річних за заявлений позивачем період відсутні.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ґрунтується на неповному встановленні обставин, що мають значення для справи, та неправильному застосуванні норм матеріального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що позов ТОВ «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних задоволенню не підлягає, у зв`язку із чим рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Він фінанс» у повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є доведеною, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2026 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене та у зв`язку із розглядом справи апеляційним судом, а саме задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову ТОВ «Він фінанс», відповідно з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір в розмірі 5539,50 грн. за апеляційний розгляд справи.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України)

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Він фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі ст. 625 ЦК України відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Він фінанс" (код ЄДРПОУ: 38750239) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5539,50 гривень за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе