Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №947/19997/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1294/26

Справа № 947/19997/24

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач – Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Калініченко Л.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності відповідача протиправною,

в с т а н о в и в :

25.06.2024 позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтував тим, що він є споживачем-пільговиком, оскільки йому на пенсійний рахунок, відкритий ним у АТ «Ощадбанк», щомісячно зараховується Пенсійним Фондом України гроші (пенсія), якими він має право розпоряджатися на власний розсуд.

25.04.2024 позивач ОСОБА_1 намагався розрахуватися в магазині за купівлю продуктів своєю пенсійною банківською карткою, проте картка виявилася заблокованою.

У відділенні Ощадбанку, де відкритий пенсійний по інвалідності розрахунковий рахунок, проінформували усно ОСОБА_1 , що на його пенсійну картку накладено арешт нібито державною виконавчою службою з 24.04.2024 та лише відповідний відділ державної виконавчої служби може зняти арешт з відповідного рахунку.

Позивач вказує, що 26.04.2024 він в усному порядку звернувся до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі ПМУ МЮ (м. Одеса), де заступник начальника відділу Фішер В.В. пояснила, що ДВС не накладала арешт на пенсійний рахунок ОСОБА_1 , а відповідні дії здійснені банком.

29.04.2024 позивач звернувся письмово зі скаргою до начальника вищезазначеного відділу ДВС, на який він отримав відповідь лише 02.06.2024 року, однак пенсійний рахунок не було розблоковано.

Також позивач 15.04.2024 року звернувся письмово зі електронною скаргою до Національного банку України, на яку ним 27.05.2024 року отримано лист-відповідь за № 14-0004/40816 у електронній формі, згідно з яким повідомлено, що відповідний арешт накладено на підставі постанови державної виконавчої служби про накладення арешту, а відтак позивачу необхідно звертатися до відповідного органу ДВС для зняття арешту з пенсії.

За наслідком чого, пенсійна картка ОСОБА_1 продовжує бути, на думку позивача, під незаконним арештом з боку АТ «Ощадбанк».

Тому на підставі викладеного та із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ч. 10 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», абз. 6, 19, 20 Закону України від 11.04.2023 № 4048-1Х «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організаціїх примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» щодо внесення змін у п. 10-2 розділу ХШ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», ст. 19, 60, 68 Конституції України позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо арешту з 24.04.2024 поточного рахунку № НОМЕР_1 для зарахування пенсійних виплат та іншої соціальної допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зняти арешт з поточного рахунку № НОМЕР_1 для зарахування пенсійних виплат та іншої соціальної допомоги ОСОБА_1 .

24.04.2025 від відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі свого представника надійшов відзив на позовну заяву про невизнання позову, просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та безпідставності.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву представник відповідача вказує, що постановою начальника відділу Київського ВДВС у м. Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ про результати перевірки законності виконавчого провадження від 21.06.2024 № 75128703 та на підставі постанови про скасування процесуального документу від 11.07.2024 за ВП № 72434359, від 24.06.2024 за ВП № 68320782, від 24.06.2024 за ВП № 68317248 скасовано: постанову про арешт коштів боржника від 07.08.2023 за ВП № 72434359; постанову про арешт коштів боржника від 28.09.2023 за ВП № 68320782; постанову про арешт коштів боржника від 21.05.2024 за ВП № 68317248. Арешти, накладені на грошові кошти позивача державним виконавцем Київського ВДВС у м. Одеса Південного міжрегіонального управління МЮ, скасовано, виконавчі провадження, в межах яких накладався арешт на кошти боржника (Позивача) - закриті.

Отже, як вказує представник відповідача, позивач, починаючи з 12.07.2024 по даний час, має доступ до грошових коштів, що знаходяться на його рахунку № НОМЕР_1 та користується ними, що підтверджується копією виписки по картковому рахунку, за наслідком чого представник вважає, що заявлені вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Додатково представник відповідача вказує, що арешт на відповідний належний позивачеві рахунок було здійснено на виконання постанов старшого державного виконавця про арешт коштів боржника. Згідно Договору, укладеного від 25.03.2013 між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , останньому відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , який не відноситься до рахунків зі спеціальним режимом використання. Перелік рахунків, які можуть відкриватись банками своїм клієнтам, визначений ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», не містив такого виду рахунку як соціальний. Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою правління НБУ від 11.09.2017 № 89 (зі змінами та доповненнями) визначено, що з 26.10.2018 номери поточних рахунків для здійснення операцій з використанням платіжних карток, які обліковувались на балансових рахунках 2625 «Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток», змінюються на балансові рахунки 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб». Відповідно, рахунок 2620 (ознака АП) належить до групи 262: кошти на вимогу фізичних осіб з призначенням рахунку: облік вкладів (депозитів) на вимогу фізичних осіб, у тому числі, поточні рахунки фізичних осіб та розрахунки за ними; надані кредити овердрафт. За наслідком чого, представник відповідача вказував, що до вищенаведених рахунків зі спеціальним режимом використання поточний рахунок № НОМЕР_1 , який відкрито ОСОБА_1 для зарахування, в т.ч. й пенсії, - не відноситься. Відповідно до правової позиції, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 24.06.2015 по справі № 6-535цс15, кошти після зарахування на рахунок отримувача стають його власністю, втрачають свій цільовий статус (заробітна плата, пенсія, соціальна виплата) та набувають статусу вкладу. При цьому, перерахування (видача) вкладу можливе лише в порядок та спосіб, визначений законодавством. З урахуванням втрати коштами, що надійшли на рахунок, свого цільового статусу - соціальних виплат, можливого надходження на рахунок інших коштів, які неможливо віднести виключно до коштів соціальних зарахувань, представник відповідача посилався, що у Банку об`єктивно відсутні підстави визначити статус коштів, які залишились/надходять та будуть надходити на рахунок саме як соціальні зарахування.

За наслідком чого, представник відповідача вважає, що рахунок ОСОБА_1 , відкритий останнім в AT «Ощадбанк», є поточним рахунком, не віднесений до рахунків зі спеціальним режимом використання або рахунків, призначених виключно для соціальних зарахувань, а тому не може бути віднесеним до рахунків для зарахування виключно тих коштів, стягнення на які заборонено Законом.

З посиланням на вищевказані обставини представник відповідача вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

24.04.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору, з посиланням на те, що підставами позову є спір за наслідком накладення арешту на поточний рахунок позивача з підстав винесення державним виконавцем постанов: про арешт коштів боржника від 07.08.2023 за ВП № 72434359; про арешт коштів боржника від 28.09.2023 за ВП № 68320782; про арешт коштів боржника від 21.05.2024 за ВП № 68317248.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21.08.2025 клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Земляного Дмитра Васильовича про закриття провадження – задоволено частково. Провадження по цивільній справі № 947/19997/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в частині вимоги про зобов`язання вчинити певні дії шляхом зняття арешту з поточного рахунку - закрито. Розгляд цивільної справи № 947/19997/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в частині вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною, продовжено в порядку цивільного судочинства у відповідності до вимог ЦПК України.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ( місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Євгенія Танцюри, 1) про визнання бездіяльності відповідача протиправною – відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2024.

Доводами апеляційної скарги є те, що після постановлення судом першої інстанції ухвали від 21.08.2025 про закриття провадження у справі на підставі припинення існування предмета спору і відсутності у позові неврегульованих питань, цей суд не може далі розглядати будь-які інші другорядні позовні вимоги позивача. Щодо таких доводів посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, від 08.06.2021 у справі № 2-1207/2011, від 25.03.2020 у справі № 1327/4552/17, від 13.02.2020 у справі № 1711/712/12, від 11.09.2019 у справі № 461/159/16-ц, від 13.05.2019 у справі № 253/1133/13-ц, від 10.05.2023 у справі № 461/6347/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04.

Скаржник звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції він наголошував суду на висновках, викладених у постанові Одеського апеляційного суду від 06.03.2025 у справі № 947/18601/24 (в якій всі учасники судового процесу, а також суть спору, предмет позову, підстави позову такі ж, як і в даній справі), в якій колегія суддів зазначила, що: « ОСОБА_1 , як споживач послуг Банку, міг розраховувати на те, що Банк буде добросовісно виконувати свої функції, у відповідності до вимог Закону, та не накладати арешт на соціальний рахунок, належний позивачу, накладення арешту на який заборонено законом». Однак, суд першої інстанції не врахував преюдиційність таких висновків.

Наголошує на тому, що заборона накладати арешт на пенсійні рахунки у воєнний час в Україні базується на законах, які захищають соціальні виплати, а не на окремих судових рішеннях, що їх забороняють, оскільки законодавство прямо забороняє арешт рахунків, куди надходять пенсії та інші соціальні виплати.

Вважає, що накладення арешту на грошові кошти позивача відповідно до постанови державного виконавця унеможливлює отримання позивачем залишкових пенсійних коштів після стягнення пенсії в порядку виконання виконавчого провадження, чим перешкоджають позивачу в повному обсязі реалізувати свої права щодо користування та розпорядження майном. Але, при цьому, зазначає, що в даному випадку (арешт всього пенсійного рахунку майже на 3 місяці) вина більше має бути покладена, з урахуванням вимог статтей 19 та 68 Конституції України, саме на Ощадбанк, з ким укладено ОСОБА_1 . Договір на відкриття рахунку тільки для зарахування та зберігання пенсійних та соціальних виплат.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» в особі свого представника Земляного Дмитра Васильовича просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, зазначаючи, що судом встановлено статус рахунку ОСОБА_2 та коштів на ньому і такий не відноситься до рахунків зі спеціальним режимом використання.

Щодо заборони арештовувати рахунки зі спеціальним режимом зазначає, що йдеться про рахунки, відкриті згідно зі ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», 19-1 Закону України «Про теплопостачання», ст. 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» та відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки». Такі рахунки зі спеціальним режимом використання є рахунками підприємств, що займаються виробництвом або постачанням енергії, води, опалення приміщень. Проте, до таких рахунків зі спеціальним режимом використання поточний рахунок позивача не відноситься.

Судом першої інстанції встановлено відсутність факту протиправної бездіяльності АТ «Ощадбанк» з накладення арешту на кошти, що містилися на рахунку ОСОБА_1 .

А також наголошує на тому, що у Банку відсутній обов`язок щодо встановлення змісту виконавчих документів, на підставі яких здійснюється виконавче провадження, а також відсутні будь-які повноваження щодо відмови у накладені арешту згідно постанови державного виконавця з підстав змісту виконавчого документа.

Щодо посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Одеського апеляційного суду від 06.03.2025, зазначає, що суд апеляційної інстанції тільки констатував факт можливості пред`явлення позовів про захист прав споживачів за місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору і ніяким чином не вирішувалося питання по суті заявлених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 19.05.2026 та 06.10.2026 представник відповідача апеляційну скаргу не визнав.

У судове засіданні 06.10.2026 інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, не з`явилися, зокрема, позивач ОСОБА_1 – у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося з відміткою Укрпошти 01.09.2026 про відсутність адресата за повідомленою ним суду адресою, третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) району Одеської області, повідомлений як користувач підсистеми «Електронний суд» та судова повістка-повідомлення на 06.10.2026 отримана в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 12.08.2026 (т. 2, а.с. 113зв.).

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

Згідно зі статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Відповідно до статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.

При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (пункти 7.14, 7.15), а також підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року в справі № 756/8815/20.

Крім того, у пунктах 74-77 постанови від 20 квітня 2022 року в справі № 756/8815/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку з накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи - підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розмір коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.

У випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника - фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно Довідки про відкриття рахунку від 25.04.2024 фізичною особою ОСОБА_1 в філії Одеського РУ АТ «Ощадбанк» 20 березня 2013 року було відкрито поточний рахунок для зарахування пенсійних виплат: № НОМЕР_1 (а.с. 20 т. 1).

Відповідачем на підставі чинних постанов державного виконавця накладено арешт на грошові кошти позивача, які містились на відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 , та як визнано сторонами по справі, за наслідком їх подальшого скасування, банком одразу знято арешт з відповідних коштів, тобто в межах вище встановленого законодавством порядку.

З вище встановлених обставин вбачається, що рахунок позивача № НОМЕР_1 , на кошти на якому було накладено арешт на підставі чинних постанов державного виконавця, є поточним рахунком боржника та згідно з довідкою АТ «Державний ощадний банк України» від 25.04.2024 року використовувався у тому числі для зарахування пенсійних виплат.

Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою НБУ від 11.09.2017 № 89 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) номери поточних рахунків для здійснення операцій з використанням платіжних карток, які обліковувалися на балансових рахунках 2625 «Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток», змінюються на балансовій рахунку 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб».

Отже, наведений рахунок на ім`я позивача має призначення: облік вкладів (депозитів) на вимогу фізичних осіб, у тому числі поточні рахунки фізичних осіб та розрахунки за ними: надані кредити овердрафт.

Є незмістовними та спростованими матеріалами справи доводи заявника на протиправність дій відповідача по арешту коштів на його рахунку на виконання постанови державного виконавця, оскільки з наданої відповідачем Виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 вбачається як зарахування на такий рахунок пенсії позивача, так і нарахування процентів на залишок коштів, з яких Банком як податковим агентом позивача утримувався та сплачувався військовий збір, що є самостійним доходом та виключає спеціальний режим такого рахунку (а.с. 174-192 т. 1).

Тому не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги законодавчо встановлену заборону накладати арешт на пенсійні рахунки у воєнний час в Україні, куди надходять соціальні виплати, а накладення арешту на грошові кошти позивача відповідно до постанови державного виконавця унеможливлює отримання позивачем залишкових пенсійних коштів після стягнення пенсії в порядку виконання виконавчого провадження, чим перешкоджають позивачу в повному обсязі реалізувати свої права щодо користування та розпорядження майном.

Режим використання рахунку встановлений Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджених Постановою НБУ від 11.09.2017 року N 89 "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України" (із змінами та доповненнями). Планом рахунків взагалі не передбачено для фізичних осіб відкриття Банками спеціальних рахунків. Рахунки зі спеціальним режимом використання це рахунки підприємств критичної інфраструктури, що займаються виробництвом або постачанням енергії, води, опаленням приміщень тощо.

Отже, відкритий ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк» рахунок, не входить до переліку рахунків, визначених ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження», на які не можна накладати арешт. Тому Банк, отримавши постанову про арешт коштів позивача, абсолютно правомірно виконав постанову та не порушив жодної вимоги чинного законодавства.

Наведений рух коштів по рахунку позивача відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» був перевірений відповідачем на предмет визначення статусу коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та правомірно не встановлено перешкод для арешту такого.

Передбачені законом підстави для неможливості накладення арешту на рахунок як на такий, що заборонено накладати арешт, не було встановлено, отже у відповідача не виникло обов`язку повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Тому дії відповідача з виконання постанови державного виконавця та накладення арешту на рахунок позивача є правомірними.

Помилкові доводи апеляційної скарги, які фактично є підставами позову і яким судом дана належна оцінка, не спростовують вказаного.

Посилання заявника на те, що після постановлення судом першої інстанції ухвали від 21.08.2025 про закриття провадження у справі на підставі припинення існування предмета спору і відсутності у позові неврегульованих питань, цей суд не може далі розглядати будь-які інші другорядні позовні вимоги позивача, то таке не заслуговує на увагу, адже саме на суд покладено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, а позивач звернувся до суду із позовом і не відмовлявся від нього та не просив залишити його без розгляду, так само були відсутні підстави для закриття провадження у справі в частині визнання дій відповідача протиправними.

Нерелевантними є посилання заявника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, від 08.06.2021 у справі № 2-1207/2011, від 25.03.2020 у справі № 1327/4552/17, від 13.02.2020 у справі № 1711/712/12, від 11.09.2019 у справі № 461/159/16-ц, від 13.05.2019 у справі № 253/1133/13-ц, від 10.05.2023 у справі № 461/6347/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, оскільки у вказаних справах йшлося про неможливість подальшого судового провадження саме у разі, якщо не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Натомість, навіть за наявності ухвали про закриття провадження у справі через відсутність предмету спору в частині вимог про зобов`язання відповідача зняти арешт з рахунку позивача, суд мав надати оцінку бездіяльності відповідача.

Так само незмістовним є посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених у постанові Одеського апеляційного суду від 06.03.2025 у справі № 947/18601/24 щодо того, що « ОСОБА_1 , як споживач послуг Банку, міг розраховувати на те, що Банк буде добросовісно виконувати свої функції, у відповідності до вимог Закону, та не накладати арешт на соціальний рахунок, належний позивачу, накладення арешту на який заборонено законом», оскільки таке було мотивуванням ухваленого судового рішення. Натомість, висновком вказаної справи була неправомірність ухвали Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2024 року про передачу справи за підсудністю.

Суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 07 жовтня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький