Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №522/18502/24-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7472/26

Справа № 522/18502/24-Е

Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач – ОСОБА_3

представник відповідача – ОСОБА_4

третя особа, третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Цвігуна Віталія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_3

на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2026 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності,-

установив:

Короткий зміст обставин справи

До Приморського районного суду міста Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 23.10.2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Землякова О.А. про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності - задоволено. Накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1318238651101.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності відмовлено.

07.05.2026 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову. В мотивування якого зазначав, що вищевказаним рішенням у задоволенні позову відмовлено, а тому слід заходи забезпечення позову мають бути скасовані.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду від 29 травня 2026 року у задоволені клопотання ОСОБА_4 , який представляє інтереси ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Приймаючи до уваги той факт, що розгляд справи, в рамках якої вживалися заходи забезпечення позову було закінчено, але судове рішення на даний час не набрало законної сили, а тому суд вважає заявлені вимоги передчасними, у зв`язку з чим заява не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Цвігун В.В., звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного суду, в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2026 у справі № 522/18502/24-Е про відмову у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, та постановити нову ухвалу, якою клопотання про скасування заходів забезпечення позову задовольнити - скасувати арешт квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1318238651101, накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/18502/24 Е.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, положення ст.158 ЦПК України є загальною та не встановлює жодних часових обмежень щодо можливості подання відповідного клопотання. Законодавець не визначає моментом набрання законної сили рішенням суду як єдиного процесуального строку, з якого учасник справи набуває право на звернення з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову. Отже, поняття «передчасності» такого клопотання не має правового підґрунтя в жодній нормі ЦПК України і не може слугувати підставою для відмови.

Вважали, що тривале збереження арешту майна відповідача за відсутності законних підстав порушує гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на мирне володіння майном.

Позиція інших сторін

Не погоджуючись з вимогами та доводами апеляційної скарги, адвокат Земляков О.А., який діє в інтересах ОСОБА_5 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу відповідно до якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначав, що положення ч. 10 ст. 158 ЦПК України передбачає імперативну норму, згідно якої не передбачено можливості для суду скасовувати заходи забезпечення позову до набрання законної сили відповідним рішенням.

Посилались на принцип верховенства права, передбачений ст. 10 ЦПК України, який не дає суду можливості ухвалювати судові рішення інакше ніж у відповідності до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вважали, що адвокат Цвігун В.В. не мав права на звернення від себе з заявою про скасування заходів забезпечення позову, не будучи стороною у справі, а мав право лише звертатись в інтересах довірителя.

Щодо явки сторін.

Сторони були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання, прибули та надали свої пояснення.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2026 у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності відмовлено. Рішення не набрало законної сили.

Згідно із ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Приймаючи до уваги той факт, що розгляд справи, в рамках якої вживалися заходи забезпечення позову було закінчено, але судове рішення на даний час не набрало законної сили, а тому суд вважає заявлені вимоги передчасними, у зв`язку з чим заява не підлягає задоволенню.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що адвокатом Цвігуном В.В. не доведено тих обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, що суперечить встановленим обставинам в частині того, що підставою для прийняття приватним нотаріусом Токарською Тетяною Валентинівною рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є Повідомлення (вимога про усунення порушень) від 31.05.2023 р. направлене позивачу у порушення строків передбачених п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судова колегія вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

На виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» відповідач двічі звертався до позивача з письмовою вимогою про усунення порушень основного зобов`язання: 01.06.2023 р. (вимога датована 31.05.2023 р.) та 27.09.2023 р. (вимога датована 07.09.2023 р.). Обидва відправлення позивачем отримані не були та повернулися відповідачу з відміткою про закінчення строку зберігання.

Відповідно до абзацу п`ятого підпункту 2 пункту 61 Порядку № 1127 вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, незалежно від обраного іпотекодержателем способу її направлення, повинна бути надіслана не раніше шести місяців до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Водночас підпункт 2 пункту 61 Порядку № 1127 прямо передбачає як належний доказ копії поштових відправлень, якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога і які повернулися відправнику у зв`язку з відсутністю адресата або закінченням строку зберігання, тобто законодавець прямо регулює саме ситуацію повторного (дворазового) направлення вимоги у разі її неотримання адресатом.

Вимога іпотекодержателя про усунення порушень направлялася відповідачу двічі- 01.06.2023 та 27.09.2023 р. Отже, оскільки вимога, визначена п.п.1 п. 61 Порядку , надіслана 27.09.2023 р., то вона перебуває в межах шестимісячного строку до дня звернення відповідача до нотаріуса (05.12.2023 р.) — це визнає й сам скаржник у тексті апеляційної скарги. Відтак жодних порушень порядку судом першої інстанції судова колегія не вбачає

Крім того, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що метою встановленого законодавцем шестимісячного строку та самої процедури повідомлення іпотекодавця є доведення до його відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки та надання можливості усунути порушення. Вказана мета була досягнута: з моменту повторного направлення вимоги до дня звернення відповідача до державного реєстратора минуло лише два місяці, тобто позивач мав реальну можливість дізнатися про намір відповідача та вжити заходів до усунення порушення.

Вищедосліджене у повному обсязі узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61 6548св20) Верховний Суд, застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), зазначив, що «належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору», а «належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання». Верховний Суд також вказав, що «метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

Судовою колегією перевірено та установлено, що у даній справі двічі була направлена вимога на адресу позивача, зазначену в договорі, засобами поштового зв`язку з описом вкладення, тобто належним чином, натомість факт неотримання зумовлений виключно поведінкою самого позивача. Враховуючи такі обставини суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати процедуру, передбачену статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та пунктом 61 Порядку № 1127, порушеною, а тому такі доводи задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, поняття «передчасності» такого клопотання не має правового підґрунтя в жодній нормі ЦПК України і не може слугувати підставою для відмови, судова колегія вважає не слушними з урахуванням наступного.

Відповідно до вимог частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

За правилом частин сьомої, восьмої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частина дев`ята, десята статті 158 ЦПК України).

Аналіз правових норм глави 10 розділу І ЦПК України, якими врегульовано скасування заходів забезпечення позову дає можливість зробити висновок про те, що підставою для скасування заходів забезпечення позову, на розсуд суду, можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо, а також за наявності обставин, зазначених в частині тринадцятій статті 158 ЦПК України.

Згідно із роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Зважаючи на це, суд не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Саме вказане є визначальним для правильного вирішення виниклого процесуального питання, що цілком вірно враховано судом.

Як вбачається з матеріалів справи, а також з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень станом на час розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову потреба в забезпеченні позову не відпала, оскільки розгляд справи, по якій було вжито заходи забезпечення позову, тривав, рішення у справі судом не ухвалено, спір існував, тому критерії тимчасовості заходу забезпечення позову не порушені.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Стосовно доводів апеляційною скарги, що тривале збереження арешту майна відповідача за відсутності законних підстав порушує гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на мирне володіння майном, судова колегія вважає безпідставними, так як положення ч.10 ст.158 ЦПК України є імперативною нормою, незастосування якої є грубим порушенням вимог закону, тому суд першої інстанції діяв в межах законності, а таке посилання скаржника є помилковим, так як застосування таких положень є поспішним, так як судове рішення на даний час не набрало законної сили, а тому суд вважає заявлені вимоги передчасними, у зв`язку з чим заява про скасування заходів забезпечення позову на час ухвалення судом першої інстанції не підлягала задоволенню.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції на момент ухвалення рішення були обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. 263 ЦПК України вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги адвоката Цвігуна В.В..

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Цвігуна Віталія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко