Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №522/18502/24-Е — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: щодо реєстрації або обліку прав на майно

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №522/18502/24-Е

Суддя: Кострицький В. В.

Номер провадження: 22-ц/813/7246/26

Справа № 522/18502/24-Е

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач – ОСОБА_3

представник відповідача – ОСОБА_4

третя особа, третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2026 року

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності,-

установив:

Короткий зміст обставин справи

До Приморського районного суду міста Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.04.2021 між громадянином США ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., зареєстровано в реєстрі за № 481, 482, на підставі якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 4 209 630,00 грн. (далі за текстом Договір позики). В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним Договором позики 23 квітня 2021 року між громадянином США ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., зареєстровано в реєстрі за № 483, 484, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом Договір іпотеки).

В липні 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Позивач дізнався, що право власності на належну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70618042 від 08.12.2023, прийнятим приватним нотаріусом Токарською Т. В., зареєстроване за ОСОБА_3 .

Позивач вважає незаконним відчуження його майна на користь відповідача з тих підстав, що письмова вимога про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержателем (відповідно до ст. 35 Закону України «Про Іпотеку») йому відповідачем не надсилалась та він таку вимогу не отримував.

Також позивач вважає, що відповідачем на момент звернення стягнення на предмет іпотеки не була здійснена оцінка предмету іпотеки, що є порушенням умов Іпотечного договору та ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Нотаріусом під час реєстрації права власності на іпотечну квартиру за відповідачем в графі «документи, подані для державної реєстрації» зазначено – «інший тип договору, Іпотечний договір, серія та номер 483,484 виданий 23.04.2021 р., видавник: ПН ОМНО САВЧЕНКО С.В.», що на думку позивача підтверджує факт порушення нотаріусом п. 61 Постанови КМУ №1127 від 25.12.2015 р.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що в ході розгляду справи вимоги про усунення порушень, що направлялись на вказану позивачем адресу – не були вручені та повернулись відповідачу з відміткою про закінчення терміну зберігання. Зазначену обставину відповідач трактує тим, що позивач не проживає за зазначеною ним адресою. Тобто будь-яка вимога, направлена на адресу позивача і на даний час не може бути йому вручена. Тим не менш, відповідач при поданні першої заяви по суті запропонував позивачу повернути у його власність спірну квартиру за умови виконання ним своїх зобов`язань за договором позики, про що було поставлено відповідні питання у відзиві. Позивач в свою чергу – відмовився від надання відповідей на поставлені йому питання, зокрема щодо перебування його на території України та щодо бажання повернути у свою власність квартиру за умови повернення отриманої позики. Таким чином, суд першої інстанції зазначав, що не може вважати поведінку позивача, який у своїй позовній заяві самостійно посилався на те, що норми ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо направлення письмової вимоги іпотекодавцю – «направлені на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника», - відмовляється від пропозиції відповідача щодо повернення у його власність іпотечного майна за умови повернення позики (усунення порушення договору позики), при тому, що факт отримання цієї позики та розмір заборгованості не оспорюються позивачем, на підставі чого суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Земляков О.А., звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного суду, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2026 у справі № 522/18502/24-Е, та ухвалити нове, яким визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70618042 від 08.12.2023, прийняте приватним нотаріусом Токарською Тетяною Валентинівною, Одеський міський нотаріальний округ та запис про проведену державну реєстрацію права власності: номер відомостей про речове право: 52873751, Дата, час державної реєстрації: 05.12.2023, державний реєстратор: приватний нотаріус Токарська Тетяна Валентинівна, Одеський міський нотаріальний округ, Власники: ОСОБА_6 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття приватним нотаріусом Токарською Тетяною Валентинівною рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є Повідомлення (вимога про усунення порушень) від 31.05.2023 р. направлене позивачу у порушення строків передбачених п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однак при цьому суд безпідставно та необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Вважали, що для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, у порушення п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріусу Токарській Т. В. не було надано вичерпного переліку необхідних документів, що є підставою для визнання незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70618042 від 08.12.2023 та запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Зазначали, що договір позики, в забезпечення якого укладався іпотечний договір від 23.04.2021 р., має всі ознаки строковості, платності та повернення, характерні для кредитного зобов`язання, тому відповідно до п. 5-2 Розділу VI Закону України «Про іпотеку», приватний нотаріус Токарська Т. В. не мала права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70618042 від 08.12.2023.

Позиція інших сторін

Не погоджуючись з вимогами та доводами апеляційної скарги, адвокат Цвігун В.В., який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу відповідно до якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначав, що судом першої інстанції ухвалено на підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального права — статей 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 5-2 розділу VI цього ж Закону, пункту 61 Порядку № 1127, статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» — та з дотриманням норм процесуального права, а тому відповідає вимогам статті 263 Цивільного процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Зазначали, що суд першої інстанції вірно надав оцінку поведінці сторін в аспекті дотримання принципу добросовісностію так як відповідач при поданні першої заяви по суті запропонував позивачу повернути у його власність спірну квартиру за умови виконання ним своїх зобов`язань за договором позики, про що було поставлено відповідні питання у відзиві. Позивач в свою чергу – відмовився від надання відповідей на поставлені йому питання, зокрема щодо перебування його на території України та щодо бажання повернути у свою власність квартиру за умови повернення отриманої позики.

Таким чином, суд першої інстанції не може вважати поведінку позивача, який у своїй позовній заяві самостійно посилався на те, що норми ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо направлення письмової вимоги іпотекодавцю – «направлені на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника», - відмовляється від пропозиції відповідача щодо повернення у його власність іпотечного майна за умови повернення позики (усунення порушення договору позики), при тому, що факт отримання цієї позики та розмір заборгованості не оспорюються позивачем».

Вважали, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, здійсненою судом першої інстанції в межах наданих йому повноважень, та до довільного тлумачення норм права, і не спростовують правильних по суті висновків суду.

Щодо явки сторін.

Сторони були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання , прибули в судове засідання та надали свої пояснення.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено наступне.

23.04.2021 року між громадянином США ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареестровано в реестрі за № 481, 482, на підставі якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 4 209 630,00 грн., що еквівалентно 150 000 дол. США.

В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним Договором позики 23 квітня 2021 року між громадянином США ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстровано в реєстрі за № 483, 484, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини, визнаються сторонами, копії відповідних договорів наявні в матеріалах справи, а відтак суд вважає ці обставини встановленими.

01.06.2023 р. ОСОБА_7 , який діяв на підставі довіреності, виданої гр. ОСОБА_3 в державі Ізраїль та посвідченої нотаріусом Рамі Крупнік 07.05.2023 р. надіслав на адресу ОСОБА_1 письмову повідомлення вимогу від 31.05.2023р. в порядку ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», в якому вимагав повернення суми позики в повному обсязі та суми прострочених відсотків. Зазначена вимога не була вручена та повернулася відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Згідно з даним повідомленням за весь період користування позикою позичальник жодного разу не сплатив відсотки. На дату вимоги заборгованість за відсотками склала 1 276 920,97 грн., розрахунок додається до повідомлення.

Повторну вимогу від 07.09.2023 р. про усунення порушень було направлено на адресу позивача 27.09.2023 р., номер поштового відправлення – 67805001143263. Відповідно до вказаної вимоги розмір заборгованості позивача станом на 07.09.2023 року складав 7 022 753, 21 грн., з яких 5 485 290,00 грн. – за основним боргом, 1 487 402,45 грн за відсотками, 50 060,76 – 3% річних. Вказана вимога повернулася відправнику 27.10.2023 р., причина невручення – закінчення встановленого терміну зберігання.

05.12.2023 р. ОСОБА_7 , який діяв на підставі довіреності, виданої гр. ОСОБА_3 в державі Ізраїль та посвідченої нотаріусом Рамі Крупнік 07.05.2023 р. – звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Токарської Т.В., яка діяла в якості державного реєстратора - з заявою про державну реєстрацію прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом набуття права власності на неї за ціною 6 999 000 грн. на підставі договору іпотеки (іпотечного застереження).

Відповідно до поданої заяви від 05.12.2023 р. заявником було подано державному реєстратору:

-Документи заявника;

-Повідомлення (вимога про усунення порушень) б/н, дата документа 31.05.2023 р., видавник ОСОБА_7 від імені ОСОБА_3 ;

-Копії повідомлень та поштових відправлень б/н, дата документа 01.06.2023 р., видавник ОСОБА_7 ;

-Повідомлення (Вимога про усунення порушення), б/н, дата документа 07.09.2023 р., видавник ОСОБА_7 від імені ОСОБА_3 ;

-Копії повідомлень та поштових відправлень, б/н дата документа 29.09.2023 р., видавник ОСОБА_7 ;

-Довідка іпотекодержателя, дата документа 05.12.2023 р., ОСОБА_7 від імені ОСОБА_3 ;

- Звіт про вартість, Серія та номер документа ОД-01, дата документа 05.12.2023 р., видавник ПП «Ріелт Класік»;

-Договір позики номер документа 481,482, дата 23.04.2021 р.;

-Іпотечний договір, номер документа 483, 484, дата 23.04.2021 р.;

-Інформація з єдиного реєстра боржників, дата 05.12.2023 р. видавник Реєстр Боржників;

08.12.2023 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Токарською Тетяною Валентинівною прийнято рішення (індексний номер рішення 70618042) про державну реєстрацію прав за поданою заявою, на підставі якого право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 – зареєстровано за ОСОБА_3 .

У судовому засіданні суд дослідив перелічені вище копії документів, які подавались відповідачем разом з відзивом та додатково надані юридичним управлінням Одеської міської ради на ухвалу про витребування доказів, та вбачає що ці копії документів є ідентичними.

Підставами для скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, позивачем зазначено порушення вимог ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо відсутності факту направлення на його адресу вимоги про усунення порушення про що зазначено у позові та п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно щодо неподання державному реєстратору висновку про оцінку майна, про що зазначено у додаткових поясненнях.

Позовна заява ОСОБА_8 не підлягає задоволенню.

За ст. 1046 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно матеріалів справи сторони уклали нотаріально посвідчений договір позики, на підставі якого позивач отримав від відповідача позику в розмірі 150 000 дол. США з умовою сплати 1,25% щомісяця та строком повернення до 23.04.2024 р. Виплата відсотків має здійснюватися щомісячно до 6 числа кожного місяця.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно з п. 1.2 укладеного між Сторонами Договору іпотеки «За цим Договором забезпечуються виконання зобов`язань Позичальника що випливають з Договору позики, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем/Позичальником 23.04.2021 року, посвідченого Савченко С.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу зареєстровано в реєстрі за № 481,482 та всіх додаткових угод до нього, згідно з яким Позичальник зобов`язується повернути Іпотекодержателю суму в розмірі 4 209 630 (чотири мільйона двісті дев`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, що еквівалентно 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США по курсу НБУ на день підписання договору, терміном повернення не пізніше 23 квітня 2024 року, на умовах та у строки, визначені в договорі іпотеки.

Згідно із ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 3.2 Договору іпотеки «Іпотекодержатель має право задоволення своїх вимог за Договором позики і за цим договором, яке виникає у Іпотекодержателя у випадку невиконання (часткового невиконання) Іпотекодавцем своїх зобов`язань перед Іпотекодержателем за Договором позики, у випадку невиконання (часткового невиконання) Іподекодавцем своїх зобов`язань за даним договором та в інших випадках, передбачених цим договором.

Іпотекодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом 30-ти календарних днів не буде виконана вимога про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору. Спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки визначається Іпотекодержателем у цій вимозі.

Статтею 35 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

На виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та умов Договору іпотеки Іпотекодержателем двічі направлялися на адресу Іподекодавця (позивача) Повідомлення про застереження вимог іпотекодержателя.

Під час розгляду справи позивачем не спростовано доводи відповідача про порушення Позивачем умов договору позики, зокрема умов щодо розміру простроченої заборгованості, сплати відсотків в розмірі 1,25% щомісячно до 6 числа кожного місяця та щодо загального терміну повернення позики, який на час розгляду справи завершився. Доказів зворотного до матеріалів справи не надано.

Пунктом 4.1 договору іпотеки встановлено, що «Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

-Переходу до іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» це застереження вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя та є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки».

Пунктом 4.1.1. визначено що передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється за вартістю, яка визначається на підставі незалежної експертної оцінки.

Отже договір іпотеки містить іпотечне застереження, яке надає іпотекодавцю право задовольнити свої вимоги в позасудовому порядку.

Відповідно до п. 61 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 р., (далі за текстом Порядок державної реєстрації речових прав) :

61. Для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються:

- оригінал або засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

- оригінал або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення;

- довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше 10 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

Згідно з абз. п`ятим підпункту 2 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, незалежно від обраного іпотекодержателем способу її направлення, передбаченого цим підпунктом, повинна бути надіслана не раніше шести місяців до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.

Відповідач звернувся до нотаріуса 05.12.2023 р., отже вимога про усунення порушень, повинна була бути направлена на адресу позивача не раніше 05.06.2023 року.

Судом встановлено, що відповідач надсилав на адресу позивача першу вимогу від 31.05.2023 р. – 01.06.2023 року, другу вимогу від 07.09.2023 р. було направлено 27.09.2023 р.

Отже перша вимога була направлена поза шестимісячним терміном до дня подання документів для державної реєстрації, оскільки з дня її направлення пройшло 6 місяців і 4 дні. Другий раз вимога була направлена 27.09.2023 р., тобто в межах шестимісячного строку.

Обидва листи не були отримані позивачем та повернулись відповідачу з відміткою про «закінчення терміну зберігання».

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) суд звертав увагу, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

У пунктах 54-60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також необхідно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Аналізуючи положення п.61 Порядку державної реєстрації речових прав, із застосуванням принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами Іпотекодержателя щодо забезпечення задоволення його вимог за рахунок іпотечного майна та інтересами іпотекодавця бути завчасно повідомленим про наміри іпотекодержателя та мати можливість усунути порушення щоб запобігти зверненню стягнення на іпотечне майно, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 35 Закону України про Іпотеку та п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав вбачається що передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є звернення іпотекодержателя до іпотекодавця з вимогою про усунення порушень. В даній вимозі іпотекодержатель має дати строк іпотекодавцю на усунення порушень – не менше 30 днів з дня ознайомлення з нею. У разі якщо така вимога не була вручена та повернулася з відміткою «за закінченням терміну зберігання», іпотекодержатель повинен направити вимогу повторно, не раніше одного місяця від попередньої вимоги і надати боржнику знову 30-ти денний термін на усунення порушень. Тобто законодавець встановлює додаткові вимоги для іпотекодержателя щодо повторного направлення вимоги з наданням додаткового часу для усунення порушень, у разі, якщо іпотекодавець не отримав першу вимогу.

В той же час, згідно з абз. п`ятим підпункту 2 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав вимога про усунення порушень має бути направлена іпотекодавцю не раніше 6 місяців до дня звернення іпотекодержателя до державного реєстратора. Закон не встановлює чіткого визначення чи має бути вимога про усунення порушень направлена до завершення 6 місячного строку з дня її першого направлення іпотекодавцю чи з дня повторного направлення (у випадку її невручення).

Однак, враховуючи, баланс інтересів сторін та мету направлення зазначеної вимоги, яка полягає у повідомленні іпотекодавця про намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції приходив до висновку, що інтереси позивача бути обізнаним про відповідний намір відповідача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не є порушеними, адже з часу повторного направлення вимоги до дня звернення до нотаріуса пройшло лише 2 місяці.

Отже, в ході судового розгляду було спростовано доводи позивача про те, що перехід права власності на спірну квартиру до відповідача у справі відбувся в порушення вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо не направлення письмової вимоги боржнику та п. 61 Порядку державної реєстрації прав щодо подання відповідних документів державному реєстратору, в тому числі незалежної оцінки майна.

Доводи позивача, висловлені в додаткових поясненнях щодо незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення п. 5-2 Розділу VI Закону України «Про іпотеку», згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 - суд не приймає до уваги, адже укладений між сторонами договір іпотеки забезпечував виконання договору позики, що укладений між фізичними особами та не є споживчим кредитом.

Суд першої інстанції погоджувався з доводами відповідача про те, що згідно з п. 1 ч.1. ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

При цьому згідно з п.7 ч.1 ст.1 вказаного закону кредитодавцем може бути лише - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити.

Доводи позивача про те, що в описі вкладення до цінного листа, що направлений 01.06.2023 р. вказана вимога від 30.05.2023 р., а державному реєстратору подана вимога від 31.05.2023 р., суд першої інстанції відхилив, оскільки згідно з поясненням сторони відповідача це була технічна помилка. Зазначений лист разом з вимогою повернувся відправнику, у ньому знаходиться вимога від 31.05.2023 р.

При оцінці наявних у справі доказів суд першої інстанції оцінював поведінку сторін у справі на предмет добросовісності та зловживання правом.

Суд першої інстанції зазначав, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки лежить принцип добросовісності.

Як встановлено в ході розгляду справи вимоги про усунення порушень, що направлялись на вказану позивачем адресу – не були вручені та повернулись відповідачу з відміткою про закінчення терміну зберігання.

Зазначену обставину відповідач трактував тим, що позивач не проживає за зазначеною ним адресою. Тобто будь-яка вимога, направлена на адресу позивача і на даний час не може бути йому вручена.

Крім цього суд першої інстанції зазначав, що відповідач при поданні першої заяви по суті запропонував позивачу повернути у його власність спірну квартиру за умови виконання ним своїх зобов`язань за договором позики, про що було поставлено відповідні питання у відзиві.

Позивач в свою чергу – відмовився від надання відповідей на поставлені йому питання, зокрема щодо перебування його на території України та щодо бажання повернути у свою власність квартиру за умови повернення отриманої позики.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов висновків, що не може вважати поведінку позивача, який у своїй позовній заяві самостійно посилався на те, що норми ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо направлення письмової вимоги іпотекодавцю – «направлені на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника», - відмовляється від пропозиції відповідача щодо повернення у його власність іпотечного майна за умови повернення позики (усунення порушення договору позики), при тому, що факт отримання цієї позики та розмір заборгованості не оспорюються позивачем.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що адвокатом Земляковим О.А. не доведено тих обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, що суперечить встановленим обставинам в частині того, що підставою для прийняття приватним нотаріусом Токарською Тетяною Валентинівною рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є Повідомлення (вимога про усунення порушень) від 31.05.2023 р. направлене позивачу у порушення строків передбачених п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судова колегія вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

На виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» відповідач двічі звертався до позивача з письмовою вимогою про усунення порушень основного зобов`язання: 01.06.2023 р. (вимога датована 31.05.2023 р.) та 27.09.2023 р. (вимога датована 07.09.2023 р.). Обидва відправлення позивачем отримані не були та повернулися відповідачу з відміткою про закінчення строку зберігання.

Відповідно до абзацу п`ятого підпункту 2 пункту 61 Порядку № 1127 вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, незалежно від обраного іпотекодержателем способу її направлення, повинна бути надіслана не раніше шести місяців до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Водночас підпункт 2 пункту 61 Порядку № 1127 прямо передбачає як належний доказ копії поштових відправлень, якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога і які повернулися відправнику у зв`язку з відсутністю адресата або закінченням строку зберігання, тобто законодавець прямо регулює саме ситуацію повторного (дворазового) направлення вимоги у разі її неотримання адресатом.

Вимога іпотекодержателя про усунення порушень направлялася відповідачу двічі- 01.06.2023 та 27.09.2023 р. Отже, оскільки вимога, визначена п.п.1 п. 61 Порядку , надіслана 27.09.2023 р., то вона перебуває в межах шестимісячного строку до дня звернення відповідача до нотаріуса (05.12.2023 р.) — це визнає й сам скаржник у тексті апеляційної скарги. Відтак жодних порушень порядку судом першої інстанції судова колегія не вбачає

Крім того, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що метою встановленого законодавцем шестимісячного строку та самої процедури повідомлення іпотекодавця є доведення до його відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки та надання можливості усунути порушення. Вказана мета була досягнута: з моменту повторного направлення вимоги до дня звернення відповідача до державного реєстратора минуло лише два місяці, тобто позивач мав реальну можливість дізнатися про намір відповідача та вжити заходів до усунення порушення.

Вищедосліджене у повному обсязі узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61 6548св20) Верховний Суд, застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), зазначив, що «належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору», а «належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання». Верховний Суд також вказав, що «метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

Судовою колегією перевірено та установлено, що у даній справі двічі була направлена вимога на адресу позивача, зазначену в договорі, засобами поштового зв`язку з описом вкладення, тобто належним чином, натомість факт неотримання зумовлений виключно поведінкою самого позивача. Враховуючи такі обставини суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати процедуру, передбачену статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та пунктом 61 Порядку № 1127, порушеною, а тому такі доводи задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, у порушення п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015, № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріусу Токарській Т. В. не було надано вичерпного переліку необхідних документів, що є підставою для визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70618042 від 08.12.2023 та запису про проведену державну реєстрацію права власності, судова колегія вважає безпідставними з урахуванням наступного.

Судова колегія вважає, що скаржник дублює пояснення, які уже були предметом дослідження суду першої інстанції, яким надано належної оцінки.

Поштове відправлення від 01.06.2023 р. повернулося відправнику, а фактичним вкладенням цього відправлення є саме вимога від 31.05.2023 р., що є встановленим судом першої інстнації фактом на підставі безпосередньо дослідженого письмового доказу — поверненого поштового відправлення, — а не припущенням, як зазначав скаржник. Розбіжність в одну цифру дати в описі вкладення, складеному відправником, має технічний характер і не спростовує змісту фактично надісланого та поверненого документа. При цьому скаржник, стверджуючи про порушення, не надавав не під час розгляду справи судом першої інстанції і не надає під час апеляційного перегляду жодного доказу на підтвердження того, що документ, датований 30.05.2023 р., взагалі коли небудь існував окремо від вимоги від 31.05.2023 р. чи мав інший зміст.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судова колегія на підставі вищевикладеного вважає, що скаржником цей обов`язок не виконано, а тому такі доводи слід залишити без задоволення.

Доводи апеляційної скарги, що договір позики, в забезпечення якого укладався іпотечний договір від 23.04.2021 р., має всі ознаки строковості, платності та повернення, характерні для кредитного зобов`язання, тому відповідно до п. 5-2 Розділу VI Закону України «Про іпотеку», приватний нотаріус Токарська Т. В. не мала права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70618042 від 08.12.2023, судова колегія вважає неслушними з огляду на наступне.

Однак, враховуючи, баланс інтересів сторін та мету направлення зазначеної вимоги, яка полягає у повідомленні іпотекодавця про намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, судова колегія вважає, що інтереси позивача бути обізнаним про відповідний намір відповідача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не є порушеними, адже з часу повторного направлення вимоги до дня звернення до нотаріуса пройшло лише 2 місяці.

Отже, в ході апеляційного перегляду справи було спростовано доводи позивича про те, що перехід права власності на спірну квартиру до відповідача у справі відбувся в порушення вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо ненаправлення письмової вимоги боржнику та п. 61 Порядку державної реєстрації прав щодо подання відповідних документів державному реєстратору, в тому числі незалежної оцінки майна.

Доводи скаржника, щодо незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення п. 5-2 Розділу VI Закону України «Про іпотеку», згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 – судова колегія не приймає до уваги, адже укладений між сторонами договір іпотеки забезпечував виконання договору позики, що укладений між фізичними особами та не є споживчим кредитом.

Крім того, згідно з п. 1 ч.1. ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Доводи скаржника про те, що в описі вкладення до цінного листа, що направлений 01.06.2023 р. вказана вимога від 30.05.2023 р., а державному реєстратору подана вимога від 31.05.2023 р., судова колегія не приймає, так як згідно з позицією відповідача це була технічна помилка. Зазначений лист разом з вимогою повернувся відправнику, у ньому знаходиться вимога від 31.05.2023 р.

Судовою колегією також оцінено поведінку сторін у справі на предмет добросовісності та зловживання правом.

Судова колегія вважає, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки лежить принцип добросовісності.

Як встановлено в ході апеляційного перегляду справи вимоги про усунення порушень, що направлялись на вказану позивачем адресу – не були вручені та повернулись відповідачу з відміткою про закінчення терміну зберігання.

Зазначену обставину відповідач трактував тим, що скаржник не проживає за зазначеною ним адресою. Тобто будь-яка вимога, направлена на адресу позивача і на даний час не може бути йому вручена.

Крім цього, відповідач при поданні першої заяви по суті запропонував позивачу повернути у його власність спірну квартиру за умови виконання ним своїх зобов`язань за договором позики.

Скаржник в свою чергу відмовився від надання відповідей на поставлені йому питання, зокрема щодо перебування його на території України та щодо бажання повернути у свою власність квартиру за умови повернення отриманої позики.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено вірні висновки з якими у повному обсязі погоджується судова колегія, що не можно вважати поведінку позивача добросовісною, який у своїй позовній заяві самостійно посилався на те, що норми ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо направлення письмової вимоги іпотекодавцю – «направлені на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника», та відмовляється від пропозиції відповідача щодо повернення у його власність іпотечного майна за умови повернення позики (усунення порушення договору позики), при тому, що факт отримання цієї позики та розмір заборгованості не оспорюються скаржником.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. 263 ЦПК України вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Однак колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, повинен виконати вимоги частини дев`ятої статті 158 ЦПК України та вирішити питання щодо скасування вжитих у справі заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 9 статті 158 ЦПК України У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в повному обсязі за результатами апеляційного перегляду залишено без змін, правові підстави для подальшого збереження вжитих у справі заходів забезпечення позову відсутні.

Ураховуючи наведене, з метою дотримання вимог статті 158 ЦПК України та недопущення необґрунтованого обмеження прав та інтересів відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити у цій постанові про скасування заходів забезпечення позову, вжитих у межах цієї справи.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 158 ч.9, 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Землякова Олексія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2026 року - залишити без змін.

Клопотання адвоката Цвігуна Віталія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову – задовольнити.

Скасувати заходи забезпечення позову, що були вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2024 року по справі № 522/18502/24-Е, зокрема скасувати арешт на квартиру за адресою : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обєкта неруховмого майна: 1318238651101.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua