Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №2-966/2010 — Львівський апеляційний суд

Справа № 2-966/2010 Головуючий у 1 інстанції: Боброва Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/811/3225/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.,

суддів: Савуляка Р.В., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: представника боржника - адвоката Оприск Лілії Євгенівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2026 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа до виконання зобов`язань за виконавчим документом.

Обґрунтовуючи подання, приватний виконавець зазначав, що у його провадженні перебуває виконавче провадження ВП № 74243585 з примусового виконання дубліката виконавчого листа № 2-3966, виданого 19 квітня 2021 року Личаківським районним судом м. Львова, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» (надалі - АТ «Універсал Банк») заборгованості за кредитним договором № 11-1/727к-07 від 11 жовтня 2007 року в розмірі 1 483 155,02 грн, судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 250,00 грн.

Приватний виконавець вказував, що 21 лютого 2024 року ним винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74243585. За твердженням виконавця, боржник ОСОБА_1 рішення суду тривалий час не виконує, декларацію про доходи та майно на вимогу виконавця не подала. Крім того, згідно з інформацією Державної прикордонної служби України боржник у період з 21 лютого 2024 року по 03 лютого 2026 року неодноразово та регулярно перетинала державний кордон України. На думку приватного виконавця, наведені обставини свідчать про умисне ухилення боржника від виконання судового рішення та приховування статків, що є підставою для застосування заходу тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2026 року подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. задоволено.

Тимчасово обмежено громадянку України ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2010 року у справі № 2-3966 (виконавчий лист № 2-3966 видано 19 квітня 2021 року).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 , адвокат Оприск Лілія Євгенівна, подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні подання приватного виконавця Маковецького З. В. відмовити повністю, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та постановленою з порушенням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції безпідставно ототожнив сам факт наявності невиконаного зобов`язання з умисним та свідомим ухиленням боржника від його виконання. Приватний виконавець не надав суду жодних належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 грошових коштів чи майна, за рахунок яких рішення суду могло бути виконане, а також доказів приховування таких активів. Крім того, матеріали справи не містять доказів викликів боржника виконавцем, які б вона проігнорувала. Обставина неодноразового перетину ОСОБА_1 державного кордону України із систематичним добровільним поверненням в Україну є беззаперечним доказом наявності у неї міцних соціальних зв`язків за місцем постійного проживання у м. Львові та повністю спростовує припущення про намір ухилитися від виконання рішення чи переховуватися від виконавця за кордоном.

Представник стягувача АТ «Універсал Банк» Приходько Л.А. подала до апеляційного суду письмові пояснення, у яких просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Пояснення мотивовані тим, що боржник ОСОБА_1 рішення суду про стягнення заборгованості не виконує протягом тривалого часу, ухиляється від виконання обов`язків, передбачених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», не подала декларацію про майно та доходи, а також не з`являлася на виклики приватного виконавця від 09.12.2025 та 07.01.2026. Крім того, стягувач вказував, що здійснення ОСОБА_1 закордонних поїздок у період з 21.02.2024 по 03.02.2026 за відсутності офіційних доходів свідчить про наявність у неї прихованих статків, які вона свідомо витрачає на поїздки замість погашення боргу. Також стягувач посилався на вирок Франківського районного суду м. Львова від 20.08.2012 у справі №1326/5525/2012 щодо відчуження предмета іпотеки іншим боржником, ОСОБА_2 , що, на думку стягувача, додатково підтверджує намір боржників ухилятися від виконання рішення суду.

У судове засідання 28 вересня 2026 року належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович не з`явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення судового засідання не подавав.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича і на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника боржника адвоката Оприск Лілії Євгенівни на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Постановляючи ухвалу про обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що боржник обізнана про наявність невиконаного судового рішення на значну суму, проте ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо погашення заборгованості та регулярно здійснює виїзди за кордон, що, на думку суду, є достатньою підставою для обмеження свободи пересування боржника відповідно до вимог ст. 441 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2010 року у справі № 2-3966 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 11-1/727к-07 від 11 жовтня 2007 року в розмірі 1 483 155,02 грн, судовий збір у сумі 1 700,00 грн та витрати на ІТЗ у сумі 250,00 грн.

19 квітня 2021 року Личаківським районним судом м. Львова видано дублікат виконавчого листа № 2-3966.

21 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №74243585 з примусового виконання вказаного дубліката виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 .

Як убачається з матеріалів виконавчого провадження, приватним виконавцем у лютому 2024 року винесено постанови про арешт коштів та майна боржника.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 , боржник ОСОБА_1 у період з 21 лютого 2024 року по 03 лютого 2026 року неодноразово перетинала державний кордон України.

05 лютого 2026 року Личаківський районний суд м. Львова без виклику сторін розглянув подання приватного виконавця та постановив ухвалу про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 копії ухвали суду від 05 лютого 2026 року у день її постановлення чи надалі поштовим зв`язком.

08 серпня 2026 року під час спроби перетину державного кордону України у пункті пропуску «Нижанковичі» уповноваженою службовою особою прикордонної служби боржнику ОСОБА_1 було вручено Рішення про відмову в перетині державного кордону України у зв`язку з наявністю у базах даних інформації про обмеження на підставі ухвали суду від 05.02.2026 у справі № 2-966/2010.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно з ч.3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно з п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Аналіз зазначених норм вказує на те, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон може бути застосоване лише у тому випадку коли особа ухиляється від виконання зобов`язань покладених на неї відповідним рішенням.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування таким чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.

Відповідно до частини 1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції не врахував , що приватним виконавцем не надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та її наміру ухилятися від виконання покладеного на неї зобов`язання, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.

Саме державний (приватний) виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

У матеріалах справи відсутні належні докази, які б стверджували факт вчинення боржником саме свідомих діянь, спрямованих на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні. Також сам факт невиконання боржником самостійно зобов`язання не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків.

Судом першої інстанції не враховано, що належних та допустимих доказів про ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду матеріали справи не містять.

Сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду (протягом 16 років) за відсутності встановлених приватним виконавцем конкретних фактів наявності у ОСОБА_1 майнових активів чи грошових коштів, за рахунок яких заборгованість могла бути погашена, свідчить лише про її складний матеріальний стан та відсутність фінансової спроможності сплатити таку суму, а не про протиправне та свідоме ухилення.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів зазначає про відсутність належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження факту особистого вручення ОСОБА_1 викликів приватного виконавця від 09 грудня 2025 року та від 07 січня 2026 року чи її свідомої відмови від їх отримання.

Колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що факт регулярного перетину ОСОБА_1 державного кордону України свідчить про ухилення від виконання рішення суду.

Суд оцінює критично твердження ПАТ «Універсал Банк» про те, що здійснення ОСОБА_1 закордонних поїздок за відсутності офіційних доходів свідчить про наявність у неї прихованих статків. Такі міркування стягувача ґрунтуються на здогадах та припущеннях. Стягувачем не надано жодного доказу (банківських виписок, джерел доходів), які б підтверджували самостійну оплату поїздок ОСОБА_1 за рахунок власних коштів.

Той факт, що боржник ОСОБА_1 перетинала державний кордон України та поверталася до свого постійного місця проживання в Україну (м. Львів), спростовує припущення виконавця про її намір переховуватися за кордоном від примусового виконання судового рішення або виїхати на постійне місце проживання до іншої держави.

Крім того, застосовуючи таке обмеження, суд першої інстанції повинен дотримуватися принципу пропорційності та справедливого балансу між приватними інтересами особи і публічними інтересами забезпечення виконання судового рішення (ст. 11 ЦПК України).

Щодо посилання стягувача на вирок Франківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2012 року у справі № 1326/5525/2012 стосовно ОСОБА_2 суд зазначає таке.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2012 року у справі №1326/5525/2012 (провадження № 1/1326/538/2012) винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, визнано ОСОБА_2 .

Боржниця ОСОБА_1 учасником зазначеного кримінального провадження не була, статусу підозрюваної, обвинуваченої чи підсудної не мала, а вказаний вирок не містить встановлених ним обставин щодо протиправної поведінки, недобросовісності чи вини ОСОБА_1 .

За таких обставин, з огляду на закріплений статтею 61 Конституції України принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності, дії солідарного боржника ОСОБА_2 не є доказом вчинення ОСОБА_1 умисних дій або свідомого ухилення від виконання зобов`язань у межах виконавчого провадження ВП № 74243585.

Щодо тверджень стягувача про неподання боржником декларації про доходи та майно як на доказ ухилення від виконання судового рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», боржник зобов`язаний: за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;

Відповідно до ст. 188-13. КУпАП невиконання законних вимог державного виконавця, приватного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання недостовірних відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання на вимогу державного виконавця, приватного виконавця декларації про доходи та майно, що подається відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", чи зазначення у такій декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну відомостей, які зазначаються у декларації, неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також неявка без поважних причин за викликом державного виконавця, приватного виконавця - тягнуть за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, неподання декларації є процесуальним правопорушенням у межах виконавчого провадження, проте воно не є тотожним поняттю умисного свідомого ухилення від виконання судового рішення у розумінні статті 441 ЦПК України та статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Для кваліфікації неподання декларації як ухилення від виконання рішення чи приховування статків приватний виконавець відповідно до вимог частин 1, 6 статті 81 ЦПК України зобов`язаний надати суду докази наявності у боржника конкретного майна чи коштів, які підлягали декларуванню і за рахунок яких заборгованість могла б бути погашена.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що сам по собі факт невиконання рішення суду та регулярного перетину кордону боржником не свідчить про умисне ухилення від виконання зобов`язань і не є підставою для обмеження виїзду.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця та обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України є помилковим, викладеним без належного дослідження фактичних обставин справи та доказів.

Приватним виконавцем не надано належних доказів, які б давали суду підстави вважати, що заборона виїзду за кордон сприятиме виконанню рішення суду та погашенню заборгованості, подання не містить належних доказів того, що боржник, маючи реальну можливість для сплати заборгованості, свідомо ухиляється від належного виконання зобов`язання та від виконання своїх обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Наведене свідчить про відсутність ознак злісного чи свідомого ухилення від виконання зобов`язань з боку ОСОБА_1 ..

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати.

Відповідно до п.п.в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд проводить розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга задовольняється з стягувача в користь боржника слід стягнути оплачений за подання апеляційної скарги судовий збір.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оприск Лілії Євгенівни - задовольнити.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2026 року у справі № 2-966/2010 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 відмовити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ: 21133352, адреса: 04082, м. Київ, вул. Оленівська, буд. 23) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн.(чотириста вісімдесят чотири грн.48 коп.)

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий Ванівський О.М.

Судді: Савуляк Р.В.

Цяцяк Р.П.