Окрема думка від 15 вересня 2026 р. у справі №922/2484/24 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Гімона М. М., Мартинюк Н. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2026 року у справі № 922/2484/24 (провадження № 12-58гс25) за позовом Чугуївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства «Укртелеком» про усунення перешкод у користуванні, розпорядження захисною спорудою

Історія справи

1. Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, позивач) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - АТ «Укртелеком», відповідач, скаржник) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою. Прокурор зазначив, що відповідач неправомірно набув у приватну власність захисну споруду цивільного захисту. Водночас прокурор вважав, що належним та ефективним способом захисту у цьому спорі є негаторний позов, а позовна вимога про визнання права державної власності забезпечить реальне відновлення порушеного права держави.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

2. Захисна споруда цивільного захисту прийнята в експлуатацію у 1978 році.

3. Наказом Міністерства зв`язку України від 23 червня 1993 року № 87 «Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв`язку» створено Об`єднання електрозв`язку «Укрелектрозв`язок». Указане об`єднання зареєстровано 15 грудня 1993 року.

4. Наказом Міністерства зв`язку України від 29 листопада 1994 року № 168 «Про зміну скороченої назви Українського об`єднання електрозв`язку «Укрелектрозв`язок» Українському об`єднанню електрозв`язку присвоєно скорочене найменування об`єднання «Укртелеком».

5. 30 травня 1995 року Міністром зв`язку України затверджено статут Українського об`єднання електрозв`язку «Укртелеком», відповідно до якого це об`єднання засноване на державній власності.

6. Пунктом 2 наказу Державного комітету зв`язку України від 11 лютого 1998 року № 30 вирішено реорганізувати Українське об`єднання електрозв`язку «Укртелеком» шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв`язку «Укртелеком» (далі - УДПЕЗ «Укртелеком»).

7. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09 вересня 1999 року № 948-р УДПЕЗ «Укртелеком» передане до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України.

8. На підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ від 27 грудня 1999 року № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ «Укртелеком» створено Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - ВАТ «Укртелеком») та затверджено його статут.

9. Відповідно до наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227 «Про передачу нерухомого майна ВАТ «Укртелеком» (Харківська дирекція)» (далі - наказ № 227) передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції станом на 01 липня 1999 року у власність ВАТ «Укртелеком».

10. На підставі цього наказу 02 лютого 2004 року здійснено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ВАТ «Укртелеком».

11. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2010 року № 1948-р погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком». ФДМУ визначено провести в установленому порядку конкурс із продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком».

12. 11 березня 2011 року між ФДМУ (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСУ» (покупець) укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом № КПП-582 (далі - договір купівлі-продажу № КПП-582).

13. Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» та на підставі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртелеком», що відбулися 14 червня 2011 року, ВАТ «Укртелеком» із 17 червня 2011 року змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком»).

14. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 22 квітня 2021 року відповідач змінив назву на Акціонерне товариство «Укртелеком» та скорочене найменування українською мовою з ПАТ «Укртелеком» на АТ «Укртелеком».

15. Згідно з паспортом протирадіаційного укриття № 77511 сховище (протирадіаційне укриття) знаходиться в підвальному приміщенні триповерхової будівлі, яка належить АТ «Укртелеком».

16. Суди також зазначили, що відповідно до отриманої на запит прокуратури відповіді ФДМУ від 13 травня 2024 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 року № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надало перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30 вересня 2011 року. У вказаному переліку не було інформації про захисну споруду цивільного захисту № 77511.

17. У зв`язку із зазначеним територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу ФДМУ та Адміністрації Держспецзв`язку від 18 жовтня 2011 року № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (зі змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до ФДМУ відомості про захисну споруду цивільного захисту № 77511.

18. З огляду на викладене суди дійшли висновку, що до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включена захисна споруда цивільного захисту № 77511, яка приватизації не підлягала та перебуває у державній власності.

19. Чугуївська окружна прокуратура Харківської області здійснила перевірку дотримання законодавства при проведенні приватизації (корпоратизації) захисних споруд цивільного захисту, установлені під час якої обставини стали підставою для звернення прокурора з позовом у цій справі.

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

20. У липні 2024 року Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі ФДМУ звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до АТ «Укртелеком», у якому просила суд:

1) усунути перешкоди власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, шляхом:

- визнання недійсним наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» по Харківській дирекції, у власність ВАТ «Укртелеком», у частині передачі захисної споруди цивільного захисту;

- зобов`язання АТ «Укртелеком» повернути на користь держави в особі ФДМУ захисну споруду цивільного захисту;

2) визнати право власності держави Україна в особі ФДМУ на частину підвальних приміщень загальною площею, яка є захисною спорудою цивільного захисту.

21. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на час проведення приватизації спірного майна відповідні захисні споруди цивільного захисту були віднесені до об`єктів, які перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення. У зв`язку із цим такі об`єкти не могли бути предметом відчуження з державної власності у приватну, оскільки це суперечило обмеженням, встановленим законодавством. На думку прокурора, у спірних правовідносинах відбулося неправомірне відчуження захисної споруди цивільного захисту державної власності шляхом її приватизації.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

22. Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 вересня 2026 року касаційну скаргу АТ «Укртелеком» задовольнила частково. Судові рішення скасувала в частині задоволення позовних вимог про:

- усунення перешкод власнику - державі в особі ФДМУ у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5 (далі - захисна споруда цивільного захисту), шляхом визнання недійсним наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» по Харківській дирекції, у власність Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», в частині передачі захисної споруди цивільного захисту;

- визнання права власності держави Україна в особі ФДМУ на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту,

ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині судові рішення (про задоволення позову в частині зобов`язання АТ «Укртелеком» повернути на користь держави в особі ФДМУ захисну споруду цивільного захисту) залишила без змін.

23. Одним із ключових питань у цій справі було визначення належного та ефективного способу захисту у спорах про усунення порушення прав власника захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), в тому числі протирадіаційних укриттів / споруд.

24. Варто зауважити, що суди попередніх інстанцій задовольнили позов в тому числі шляхом визнання недійсним наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту. Суди дійшли висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним рішення уповноваженого органу (наказу № 227 у вказаній частині), яке продовжує діяти як підстава внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, підлягає задоволенню, оскільки це призведе до усунення порушення прав держави на захисну споруду цивільного захисту.

25. Велика Палата Верховного Суду зокрема виснувала, що порушене право держави зумовлене чиненням їй перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту внаслідок набуття права власності АТ «Укртелеком» на цю споруду всупереч вимогам законодавства. Це право можна поновити за рахунок усунення державі зазначених перешкод шляхом повернення на користь держави в особі ФДМУ цієї захисної споруди. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення суду про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом її повернення є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно. Задоволення ж вимоги про визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 АТ «Укртелеком», за висновком Великої Палати Верховного Суду, не призведе до поновлення прав держави.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

26. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

27. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду, який стосується позовних вимог про визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту АТ «Укртелеком», є помилковим з таких міркувань.

28. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

29. Згідно з частинами першою, другою статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

30. Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 18 серпня 2023 року у справі № 910/21280/21 зробила такі висновки.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

У цьому висновку об`єднана палата звернулася до сталої правової позиції Верховного Суду, неодноразово викладеної в постановах від 24 квітня 2023 року у cправі № 916/1522/22, від 04 квітня 2023 року у cправі № 911/1757/21, від 30 березня 2023 року у справі № 910/4501/22, від 19 грудня 2022 року у справі № 921/318/22 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 911/414/18.

31. У постанові від 15 червня 2022 року у справі №910/6685/21, мотивувальна частина якої містить окремий підрозділ «Щодо порушення права позивача», Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов таких висновків.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (п.5.6 постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №910/18962/20).

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (пункт 119 постанови Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 904/3368/18).

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (пункт 120 постанови Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №904/3368/18).

32. Позивач в цій справі окремою вимогою просив визнати недійсним наказ Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227, посилаючись на те, що саме цей наказ став першопричиною незаконного вибуття захисної споруди цивільного захисту з власності держави.

33. Варто зауважити, що суди попередніх інстанцій задовольнили зазначену вимогу, посилаючись на те, що цей наказ продовжує діяти як підстава внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, а визнання його недійсним призведе до усунення порушення прав держави на захисну споруду цивільного захисту.

34. У контексті задоволеної судами попередніх інстанцій зазначеної вище позовної вимоги щодо визнання недійсним наказу № 227, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування такого способу захисту права власності, як усунення перешкод у користуванні захисною спорудою цивільного захисту шляхом її повернення (негаторний позов), не вимагає скасування (визнання недійсними) усіх проміжних рішень та правочинів, оскільки порушене право позивача захищається (відновлюється) внаслідок усунення йому перешкод у користуванні майном.

35. Висновків про законність / незаконність наказу № 227 або ж його ролі в спірних правовідносинах мотивувальна частина постанови Великої Палати Верховного Суду не містить, хоча суди попередніх інстанцій зазначили про його незаконність саме з тих причин, що захисна споруда цивільного захисту не могла передаватися у власність іншим особам.

36. На наше переконання, наказ № 227 не може вважатися проміжним рішенням. Він є першою і основною підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Саме з цієї підстави виходили суди, визнаючи такий наказ недійсним. Не зробивши жодних висновків щодо правового значення цього наказу № 227, Велика Палата Верховного Суду зумовила правову невизначеність у цьому спорі. Висновок про те, що задоволення вимоги про визнання недійсним наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511 АТ «Укртелеком» не призведе до поновлення прав держави, не може бути підставою для виведення такого рішення з-під судового контролю.

37. Більш того, вважаємо, що оскарження рішення, яке є первісним джерелом подальшого ланцюга юридичних наслідків, може визнаватися неналежним способом захисту лише у випадку, якщо на розгляд суду поставлено єдину вимогу - лише і виключно про його скасування (визнання недійсним). Водночас у випадках, коли така вимога пов`язана із обранням способу захисту, направленого на відновлення порушеного права, така вимога має розглядатися як основна, оскільки саме прийняття такого рішення порушило майнові права особи, яка звернулася до суду за захистом.

38. Вимога про скасування (визнання недійсним) відповідного рішення у поєднанні з вимогами про витребування майна з незаконного володіння або усунення перешкод у користуванні правом власності виконує першочергову роль констатованого судом порушення прав позивача, в той час як друга вимога направлена вже на відновлення порушеного права. Неможливо відновлювати права без скасування (визнання недійсною) першопричини його порушення. Резолютивна частина судового рішення має відображати в повному обсязі результати розгляду справи. Тобто, якщо в мотивувальній частині судового рішення є висновки про незаконність першопричини вибуття майна з власності, то резолютивна частина судового рішення має містити цей результат із застосуванням наслідку незаконності такого рішення (скасування, визнання недійсним). Інакше, в правовому сенсі таке рішення залишається чинним з огляду на не визнання незаконним.

39. На користь викладеного свідчить те, що за змістом частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

40. За змістом цивільного законодавства щодо особливостей визнання недійсними правочинів, резолютивна частина судового рішення може не містити висновків про визнання правочину нікчемним, але мотивувальна частина судового рішення в обов`язковому порядку має містити саме таку правову оцінку.

41. Натомість, як вже зазначалося, мотивувальна частина судового рішення не містить жодних висновків щодо наказу № 227, тобто в цій справі цей наказ № 227 не визнаний ані недійсним, ані нікчемним, ані незаконним. Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін судові рішення в частині зобов`язання АТ «Укртелеком» повернути на користь держави в особі ФДМУ захисну споруду цивільного захисту, мала щонайменше в мотивувальній частині судового рішення погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність наказу № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту.

Щодо допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд

42. Також вважаємо, що в цій справі була обов`язкова підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, яка визначена пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України (суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі).

43. Так, зміст положень частини четвертої статті 300 ГПК України дає підстави для висновку, що під час касаційного перегляду справ першочерговим є з`ясування (незалежно від доводів і вимог касаційної скарги) дотримання судами фундаментальних норм процесуального права під час розгляду справ. Відсутність порушення норм процесуального права, що передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, є підставою для перегляду судових рішень в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Натомість, їх виявлення - обов`язковою підставою для скасування судових рішень (судового рішення) і направлення справи на новий розгляд до суду відповідної інстанції.

44. Як вже зазначалося, прокурор заявив окрему вимогу про визнання недійсним наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2003 року № 227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту. Наголошуємо на тому, що суди попередніх інстанцій цю вимогу задовольнили з тих підстав, що наказ в оскарженій частині не відповідає вимогам статей 178, 328 Цивільного кодексу України, частині другій статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

45. Отже, суди оцінювали правомірність акта Державного комітету зв`язку та інформатизації України в окремій його частині і дійшли висновку про його протиправність з обранням такого способу захисту прав як визнання його недійсним (у відповідній частині).

46. Водночас Державний комітет зв`язку та інформатизації України не був учасником справи. Позивач, заявивши вимогу про визнання недійсним акта цього органу в окремій частині, не визначив його співвідповідачем у справі. Не було залучено його для участі в цій справі і як третю особу.

47. Вважаємо, що у випадку, якщо в судовому порядку оскаржується рішення (дії, бездіяльність, акт) певного органу і ставиться питання про його скасування (недійсність, протиправність дій чи бездіяльності), то неможливим є розгляд справи без з`ясування правової позиції цього органу. На цей висновок не впливає перевірка належності обраного позивачем способу захисту у справі в цілому, питання про що вирішується вже на стадії ухвалення судового рішення.

48. У постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до обраного позивачем способу захисту [визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради] належним відповідачем, крім Уманської міської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді залежно від статусу такої особи (фізична особа або фізична особа - підприємець) спір буде належати до юрисдикції цивільного або господарського суду.

49. У постанові від 03 вересня 2025 року у справі №910/2546/22 Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про те, що оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно, зазначила, що Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки.

50. У справі № 922/2484/24, яка була предметом цього касаційного перегляду, на розгляд суду передано вимогу щодо визнання недійсним наказу в окремій його частині до єдиного відповідача - Акціонерного товариства «Укртелеком», який цей наказ не видавав.

51. Отже, видавник оскарженого наказу в окремій його частині під час судового розгляду був позбавлений можливості заперечити проти відповідних вимог позивача як на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, так і на стадії апеляційного перегляду справи.

52. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 розглядала питання правового значення наявності в резолютивній частині висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи. Так, в цій постанові зазначено, що закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить [в резолютивній частині рішення] присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо). Законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г. Ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі становить такий дефект правосуддя, виправлення якого суд вищої інстанції не може поставити в залежність від того, чи скаржиться на нього особа. Недопущення таких порушень становить публічну складову справедливого судового розгляду, від яких особа не може відмовитись на засадах диспозитивності.

53. Отже, ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі становить такий дефект правосуддя, виправлення якого суд вищої інстанції не може поставити і в залежність від результатів касаційного перегляду справи по суті спору.

54. З урахуванням викладеного, оскільки під час розгляду цього спору суди обґрунтовано вважали необхідним здійснення судового контролю за правомірністю наказу № 227, то вони зобов`язані були залучити видавника цього наказу до участі у справі. Наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним цього наказу в контексті ефективності такого способу захисту не може вплинути на визначення кола учасників справи.

55. Тому, на наше переконання, незалучення до участі у справі Державного комітету зв`язку та інформатизації України, який видав наказ від 25 листопада 2003 року № 227, що у підсумку визнаний судами недійсним в окремій його частині, об`єктивно свідчить про те, що судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи.

Судді М. М. Гімон

Н. М. Мартинюк