Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №336/9710/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 336/9710/23

провадження № 61-8243св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідачка - ОСОБА_4 ;

третя особа- районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Попова Віталія Гавриловича на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2026 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Гончар М. С., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що вони є власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, площею 0,0368 га, кадастровий номер 2310100000:07:080:0118.

Для розробки технічної документації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вони звернулися до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , якою було встановлено межі земельної ділянки за вищевказаною адресою, а також виготовлено всю технічну документацію на неї.

У грудні 2021 року вони звернулися до Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради із заявою та доданими до неї документами для приватизації земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:080:0118 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради від 31 серпня 2022 року рішення щодо приватизації вказаної земельної ділянки до теперішнього часу не прийнято у зв`язку із введенням воєнного стану на всій території України, а відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» та перехідних положень ЗК України безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі розроблення такої документації забороняється.

Отже, вони вчинили всі необхідні дії для набуття права власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:080:0118, проте в подальшому виникли обставини, які не залежали від їхньої волі.

Зазначали, що житловий будинок та земельна ділянка, які перебувають у їх власності, знаходиться поряд із суміжною земельною ділянкою ОСОБА_4 та її сина - ОСОБА_6 , які розмістили частину свого паркану на належній їм земельній ділянці. На їх неодноразові прохання прибрати частину паркану з належної їм земельної ділянки відповідачі не реагують. Більше того, зберігають у цій частині земельної ділянки будівельне сміття, чим порушують правила добросусідства.

Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 порушують їх право власності, добросусідство та своїми діями щодо розміщення частини паркану на належній їм земельній ділянці перешкоджають у користуванні нею.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд усунути порушення їх права, як власників житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 і ОСОБА_6 за власний рахунок знести самовільно збудований паркан на відстань не менше 1 метра до межі належної їм земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2023 року прийнято до розгляду зазначену позовну заяву, відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2024 року за заявою представника позивачів - адвоката Стариченка М. П. позовні вимоги до ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2026 року у складі судді Звєздової Н. С. клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката Шубіна О. П. задоволено. Закрито провадження у справі № 336/9710/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Закриваючи провадження у вказаній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене 18 вересня 2017 року у справі № 336/4617/16, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2026 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу районного суду та передаючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що справа, яка переглядається, та справа № 336/4617/16 не є з тотожними позовами, оскільки зазначені позови різняться за суб`єктним складом (різне коло відповідачів, наявність третьої особи), вимогами (знесення паркану/перенесення паркану) та обґрунтуванням (позивачі у цій справі вже набули право власності на земельну ділянку).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвоката Попов В. Г., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі з підстав, передбачених пунктам 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Попова В. Г. на постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2026 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Попова В. Г. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що у справі, яка переглядається, та у справі № 336/4617/16, в якій рішення суду першої інстанції від 18 вересня 2017 року набрало законної сили, сторони, підстави та предмет спору є тотожними. Як у справі № 336/4617/16, так і в цій справі позивачі на час звернення до суду не були власниками земельної ділянки, на якій розміщений належний їм на праві власності житловий будинок. Апеляційний суд на зазначене належної уваги не звернув, не спростував наявність одночасно трьох елементів тотожності обох позовів, а тому дійшов помилкового висновку про скасування ухвали районного суду і направлення цієї справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім того, ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив лише один із трьох позивачів, а тому суд апеляційної інстанції не мав права скасовувати ухвалу суду першої інстанції у тій частині, в якій вона не оскаржувалася, оскільки порушуються права осіб, які не подавали апеляційну скаргу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Стариченка М. П. на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Попова В. Г., в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність тотожності позовів, оскільки врахував, що у справі № 336/4617/16 було пред`явлено позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Тобто спірні правовідносини розглядалися за участю кількох осіб на стороні відповідача, права та обов`язки яких були взаємопов`язані. У справі, яка переглядається, відповідачем є лише ОСОБА_4 , що свідчить про зміну кола осіб, щодо яких заявлено вимоги. Крім того, до участі у цій справі було залучено третю особу - районну адміністрацію Запорізької міської ради по Шевченківському району. Також є різним предмет спору, оскільки у цій справі позивачі просили усунути не лише факт наявності перешкоди, а й ліквідувати самочинно збудований відповідачкою об`єкт - паркан, який розміщений на належній позивачам земельній ділянці.

Крім того, апеляційний суд правильно врахував, що позивачам у справі № 336/4617/16 було відмовлено, оскільки, як встановлено судом, будь-яке речове право на земельну ділянку позивачами не сформоване і не зареєстроване, відомості про земельну ділянку відповідно до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у земельній кадастровій документації відсутні. У справі, яка переглядається, рішенням Запорізької міської ради від 30 квітня 2025 року № 57/78 передано у спільну часткову власність позивачам земельну ділянку, площею 0,0368 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ні суб`єктний склад, ні предмет позову, ні його підстави у цій справі та у справі № 336/4617/16 не є тотожними.

Зазначається, що апеляційна скарга на ухвалу районного суду була подана адвокатом Стириченком М. П. від імені трьох позивачів, додавши ордери, про що й зазначається в тексті постанови апеляційного суду, проте в резолютивній частині судового рішення зазначено лише про одного позивача. Наразі до апеляційного суду подана заява про виправлення описки в судовому рішенні, вона не розглянута.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року у справі № 336/4617/16 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позову як способу захисту права користування земельною ділянкою не дають підстав для ухвалення рішення на користь позивачів, оскільки, як встановлено судом, будь-яке речове право на земельну ділянку ними не оформлене і не зареєстроване, відомості про земельну ділянку відповідно до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у земельній кадастровій документації відсутні. А щодо житлового будинку, то позивачі ні у позові, ні в судовому засіданні не зазначили у чому саме полягає посягання відповідачів на вказане нерухоме майно.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому зазначили, що вони вчинили всі необхідні дії для набуття права власності на зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:080:0118, проте в подальшому виникли обставини, які не залежали від їх волі, а саме у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та законодавчої заборони передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність.

У матеріалах справи міститься рішення Запорізької міської ради від 30 квітня 2025 року № 57/78 про передачу позивачам у спільну часткову власність земельної ділянки, площею 0,0368 га, кадастровий номер 2310100000:07:080:0118, за адресою: АДРЕСА_1 , а також витяги з Державного реєстру речових прав про право власності позивачів на зазначену земельну ділянку (т. 2, а. с. 69, 70, 71, 72).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Попова В. Г. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17, провадження № 14-225цс19, зазначено, що за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15, провадження № 14-58цс18, вказано, що необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18, провадження № 61-11734св19, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19, провадження № 61-16272св21, від 16 листопада 2022 року у справі № 520/97/18, провадження № 61-7737св21, від 23 листопада 2022 року у справі № 759/2532/22, провадження № 61-10225св22, від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22, провадження № 61-5564св23, від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22, провадження № 61-8140св23, від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18, провадження № 61-5565св23, від 08 жовтня 2025 року у справі № 278/2024/23, провадження № 61-3252св25.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом установлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2017 року у справі № 336/4617/16, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном залишено без задоволення.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції у справі, яка Верховним Судом переглядається, вважав, що є підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки набрало законної сили рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Проте такі висновки суду першої інстанції, як вірно зазначив апеляційний суд, є помилковими з огляду на таке.

Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном, суд першої інстанції у справі № 336/4617/16 виходив із того, що вимоги цього позову як способу захисту права користування земельною ділянкою не дають підстав для ухвалення рішення на користь позивачів, оскільки, як встановлено судом, будь-яке речове право на земельну ділянку ними не оформлене і не зареєстроване, відомості про земельну ділянку відповідно до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у земельній кадастровій документації відсутні. А щодо житлового будинку, то позивачі ні у позові, ні в судовому засіданні не зазначили у чому саме полягає посягання відповідачів на вказане нерухоме майно.

Тобто позивачі на час звернення до суду у справі № 336/4617/16 не мали оформленого та зареєстрованого речового права на земельну ділянку, щодо якої вони заявляли вимогу про усунення перешкод у користуванні нею. Тоді як у справі, яка переглядається, позивачі, пред`являючи позов, зазначили, що вони вчинили всі необхідні дії для набуття права власності на зазначену земельну ділянку, виготовили всю необхідну технічну документацію на неї, на підставі якої земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 2310100000:07:080:0118, проте у подальшому виникли обставини, які не залежали від їх волі, а саме введенням на території України воєнного стану та законодавчої заборони у зв`язку з цим передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність.

Крім того, як встановив апеляційний суд, позивачі у подальшому набули право спільної часткової власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення Запорізької міської ради від 30 квітня 2025 року № 57/78, згідно з яким їм було передано у спільну часткову власність земельну ділянку, площею 0,0368 га, з кадастровим номером 2310100000:07:080:0118, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 69, 70, 71, 72). Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивачі не є власниками земельної ділянки, відповідний правовстановлюючий документ знаходиться у матеріалах справи.

Отже, правовий та фактичний статус земельної ділянки, а також обставини, на які позивачі посилалися як на підставу своїх позовних вимог у цій справі, відрізняються від тих, які були покладені в основу позову у справі № 336/4617/16.

Зміна фактичних обставин, які обґрунтовують вимогу, зокрема, набуття позивачами речового права на земельної ділянки після розгляду попередньої справи № 336/4617/16, має істотне значення для визначення тотожності позовів.

Таким чином, суд першої інстанції, закриваючи провадження у цій справі, фактично ототожнив спір, не встановивши належним чином, чи збігаються підстави позову у цій справі та у справі № 336/4617/16.

Такий підхід є помилковим, оскільки преюдиційному значенню рішення суду та забороні повторного розгляду тотожного спору підлягає саме тотожний спір, а не будь-який наступний спір між тими самими сторонами щодо того самого майна.

У справі, яка переглядається, після розгляду справи № 336/4617/16 відбулися юридично значимі зміни, позивачі набули речового права на земельну ділянку, щодо користування якої вони просили суд усунути перешкоди. Відтак, обставини, на які вони посилаються, обґрунтовуючи заявлені вимоги у цій справі, не були предметом розгляду у справі № 336/4617/16 в їхній теперішній сукупності.

Отже, підстава позову у справі, яка переглядається, є іншою, ніж у справі № 336/4617/16, а тому тотожності позовів немає. Необхідності досліджувати інші елементи тотожності позовів немає.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у цій справі ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Отже, апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та передаючи справу до цього самого суду для продовження розгляду, правильно виходив із того, що справа, яка переглядається, та справа № 336/4617/16 не є тотожними, оскільки відрізняється саме за підставами позову.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Посилання касаційної скарги про те, що апеляційну скаргу подала лише один з трьох позивачів, а тому апеляційний суд не мав права скасовувати судове рішення першої інстанції щодо всіх позивачів є помилковими.

По-перше, спір стосується вирішення суто процесуального питання щодо співвласників однієї земельної ділянки, а не вирішення спору по суту. По-друге, зі змісту апеляційної скарги адвоката Стариченка М. П. та доданих до скарги трьох ордерів чітко вбачається, що скарга подана від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 3, а. с. 33-44). Зі змісту апеляційної скарги убачається, що скаргу подано від імені трьох позивачів.

Надалі, у тексті постанови апеляційного суду від 10 червня 2026 року зазначаються фрази про подання адвокатом скарги від імені всіх позивачів у множині, хоча в резолютивній частині судового рішення зазначено лише про апеляційну скаргу ОСОБА_1 , хоча скаргу подавала не вона, а її адвокат від імені трьох позивачів.

А отже, зазначену описку може бути виправлено самим апеляційним судом, до якого, як зазначається у відзиві на касаційну скаргу, подана заява про виправлення описки в судовому рішенні, вона не розглянута.

Більше того, указані неточності розгляду справи апеляційним судом не повинні перешкоджати позивачам у доступі до суду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Попова Віталія Гавриловича залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк