Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №760/29659/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 760/29659/24

провадження № 61-10584св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Укрсервіс Мінтрансу» на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Верланова С. М., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Укрсервіс Мінтрансу» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- скасувати наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 18 жовтня 2024 року № 51-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державного підприємства «Укрсервіс Мінтрансу» (далі - ДП «Укрсервіс Мінтрансу»);

- поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Укрсервіс Мінтрансу»;

- стягнути з ДП «Укрсервіс Мінтрансу» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

2. В обґрунтування вимог вказувала, що вона та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, що змінило назву на Міністерство розвитку громад та територій України, 12 грудня 2023 року уклали контракт № V-20/0/023, за умовами якого вона призначена на посаду генерального директора ДП «Укрсервіс Мінтрансу» на термін з 14 грудня 2023 року до 13 грудня 2026 року включно. Проте наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 18 жовтня 2024 року № 51-ОС її звільнено з посади генерального директора ДП «Укрсервіс Мінтрансу». Вказаний наказ та своє звільнення позивач вважала незаконним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 05 березня 2025 року провадження у цій справі закрив. Роз`яснив сторонам, що зазначена справа підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства.

4. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що вимоги позивачки пов`язані з прийняттям, проходженням та звільненням з публічної служби. Відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками, такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами, а отже не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. За таких обставин суд вважав за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір підлягав розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

5. Київський апеляційний суд постановою від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року скасував і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. Апеляційний суд вважав, що позивачка звернулась до суду за захистом порушених трудових прав. Вона займала посаду генерального директора державного підприємства. З наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на державній службі. Також, виходячи з визначення наведеного у статті 4 КАС України, займана позивачкою посада не відноситься до публічної служби.

7. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції послався на Закон України «Про запобігання корупції». Проте у Законі вказано, що посадові особи у юридичних особах приватного права прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави. А отже визначений обов`язок щодо подання декларацій про майновий стан не свідчить про проходження публічної служби.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг

8. У серпні 2025 року ДП «Укрсервіс Мінтрансу» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

9. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги факт проходження позивачкою спеціальної перевірки при прийнятті на роботу та отримання в подальшому довідки про результати спеціальної перевірки щодо позивачки, яка претендувала на зайняття посади, що передбачала відповідального або особливо відповідального становища та посад з підвищеним корупційним ризиком.

10. ДП «Укрсервіс Мінтрансу» посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/5553/17, від 22 травня 2024 року у справі № 366/3222/21, постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 160/9467/23.

11. З огляду на характер правовідносин та можливі правові наслідки, пов`язані з публічно-правовими відносинами, відповідно до статей 4, 19 КАС України справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

12. Разом з тим, у порушення норм статті 268 ЦПК України оскаржена постанова апеляційного суду підписана електронним підписом лише головуючою суддею Соколовою В. В., а не всім складом суду.

13. У серпні 2025 року Міністерство розвитку громад та територій України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

14. Заявник вказує, що спірні правовідносини відповідають критерію публічно-правового спору, оскільки такі відносини між посадовою особою публічного права, уповноваженою на виконання делегованих державою повноважень з управління підприємством державного сектору економіки, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займала відповідальне становище, та органом державної влади Мінрозвитку як уповноваженим органом управління такої юридичної особи щодо індивідуального акта Міністерства виданий при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства про управління об`єктами державної власності.

15. Міністерство розвитку громад та територій України посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18 та постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 460/280/19.

16. Крім того, у порушення положень статті 268 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підписана суддями Верлановим С. М., Поліщук Н. В.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

17. У листопаді 2025 року від представниці ОСОБА_1 - адвокатки Трушківської Л. В., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги, в якому просить касаційні скарги залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

18. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо наділення позивачці владних повноважень та ОСОБА_1 виконувала виключно господарські функції, ніякого відношення у своїх діяльності до видання публічних актів вона не мала. Рішення власника про розірвання контракту з позивачкою не є адміністративним актом.

19. Апеляційний суд правильно кваліфікував, що ДП «Укрсервіс Мінтрансу» належить до юридичних осіб приватного права, є державним комерційним підприємством, здійснює комерційну підприємницьку діяльність, а оскаржений наказ Міністерства є не реалізацією його владних повноважень, а рішенням засновника ДП «Укрсервіс Мінтрансу» і сам спір є трудовим, а не публічно-правовим.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20. Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Солом`янського районного суду міста Києва.

21. 30 жовтня 2025 року цивільна справа № 760/29659/24 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

22. Відповідно до статуту ДП «Укрсервіс Мінтрансу» воно є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності, та входить до сфери управління Міністерства розвитку громад та територій України (далі - Уповноважений орган управління).

23. Відповідно до пункту 1 контракту № V-20/0/023 за цим контрактом керівник зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію ДП «Укрсервіс Мінтрансу», здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна та фінансових ресурсів, а уповноважений орган управління зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівника. На підставі контракту виникають трудові відносини між керівником та уповноваженим органом управління.

24. Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 13 грудня 2023 року № 77-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ДП «Укрсервіс Мінтрансу» на термін з 14 грудня 2023 року.

25. В трудовій книжці позивача містяться записи ДП «Укрсервіс Мінтрансу» від 14 грудня 2023 року про прийняття на посаду генерального директора за контрактом, від 21 жовтня 2024 року про звільнення з посади у зв`язку з достроковим розірванням контракту (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України).

26. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 18 жовтня 2024 року № 51-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ДП «Укрсервіс Мінтрансу».

Позиція Верховного Суду

27. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

29. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

31. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

32. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

33. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

34. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

35. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

36. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

37. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

38. Можна зробити висновок, що суди загальної юрисдикції не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

39. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

40. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

41. Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову.

42. У цьому випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції, оскільки саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб`єктний склад та участь суб`єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю.

43. До того ж публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

44. Разом із тим однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового права та інтересу учасника.

45. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений загрозою порушення приватного права та інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

46. Так, позивачка оскаржує наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 18 жовтня 2024 року № 51-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП «Укрсервіс Мінтрансу».

47. Разом з тим, після укладення контракту між Міністерством розвитку громад та територій України і ОСОБА_1 виникли трудові відносини, тобто фактично позовні вимоги стосуються підстав та умов звільнення позивача з посади генерального директора державного підприємства на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

48. У справі, що переглядається, Міністерство розвитку громад та територій України виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових правовідносинах.

49. Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.

50. Правовідносини у цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження, звільнення з публічної служби, чи оскарження дій суб`єкта владних повноважень.

51. Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин та має вирішуватись судами за правилами ЦПК України.

52. Подібні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 826/12819/18 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 453/197/22.

53. Аргументи касаційних скарг про те, що у порушення норм статті 268 ЦПК України оскаржена постанова апеляційного суду підписана електронним підписом лише головуючою суддею Соколовою В. В., а не всім складом суду, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини сьомої статті 268 ЦПК України оскаржена постанова апеляційного суду підписана всім складом колегії суддів: Соколовою В. В., Верлановим С. М., Поліщук Н. В. (т. 4 а. с. 248).

54. Посилання заявників на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/5553/17, від 22 травня 2024 року у справі № 366/3222/21, від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 160/9467/23, від 05 жовтня 2022 року у справі № 460/280/19 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.

55. У грудні 2025 року від Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Укрсервіс Мінтрансу»до Верховного Суду надійшли заперечення на відзив на касаційні скарги.

56. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

57. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20)).

58. Колегія суддів перевірила доводи касаційних скарг на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

59. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

60. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

61. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

62. Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Укрсервіс Мінтрансу» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров