Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №466/4624/24 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4624/24

Провадження № 2/466/208/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Ковальчука О.І.

секретаря Пилипців О.-І.І.

з участю представника позивача Шевченко М.І.

представника відповідача, адвоката Мусаковського А.В.

справа №466/4624/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва

в с т а н о в и в:

29.04.2024 року міський голова Садовий А. звернувся до суду з позовом в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, в якому просить суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні Львівською міською радою земельною ділянкою з кадастровим номером 4610137500:07:001:0015 на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) знести об`єкт самочинного будівництва: магазин літ. «А-1» загальною площею 64,9 кв. м на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:07:001:0015 на АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (РНОНМ 302217646101).

Згідно з ухвалою міської ради від 27.03.2003 №327 земельну ділянку на АДРЕСА_1 надано в оренду ПП «Ліана і К» для встановлення збірно-розбірного павільйону громадського харчування.

Ухвалами міської ради від 08.07.2010 р. №3774 та від 24.10.2013 №2792 продовжувався ПП «Ліана і К» термін оренди земельної ділянки площею 0,0070 га на АДРЕСА_1 без права капітального будівництва для обслуговування збірно-розбірного павільйону громадського харчування.

15.10.2010р. та 30.12.2013р. між Львівською міською радою та ПП «Ліана і К» було укладено договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування збірно-розбірного павільйону громадського харчування. Згідно з п. 3 договору оренди на земельній ділянці розміщена металева споруда.

30.12.2013р. договір оренди було переукладено. В п.1 «Предмет договору», як і в попередньому договорі було зазначено, що земельна ділянка надається в оренду для обслуговування збірно-розбірного павільйону громадського харчування. Термін договору оренди закінчився 24.10.2018 р.

08.10.2018 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності приватного підприємства «Ліана і К» на магазин літ «А-1» загальною площею 64,9 кв. м на АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено: довідку №0703/18-1 від 10.07.2018, видана СПД ОСОБА_2 , технічний паспорт від 10.07.2018, видавник: ФОП ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Проте для державної реєстрації права власності документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта на АДРЕСА_1 та документ про присвоєння поштової адреси не були подані.

Незважаючи на заборону вчинення реєстраційних дій, накладену ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.11.2019 у справі №914/2284/19, 29.11.2019 ПП «Ліана і К» відчужило магазин літ. «А-1» на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумаком А. М.

Отже, власником магазину літ. «А-1» на АДРЕСА_1 є відповідач у справі – ОСОБА_1 .

Будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок проектування та будівництва об`єктів власниками або користувачами земельних ділянок. Зокрема, першочерговою умовою є отримання замовником або проектувальником вихідних даних. Відповідно до статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є:

1) містобудівні умови та обмеження;

2) технічні умови;

3) завдання на проектування.

У пункті 2 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказано, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів – районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

З урахуванням вищезазначеного, особа зацікавлена у проведенні будівельних робіт на земельній ділянці (у межах м. Львова), повинна звернутись у департамент містобудування Львівської міської ради для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Проте містобудівні умови та обмеження на будівництво магазину літ. «А-1» на АДРЕСА_1 загальною площею 64,9 кв. м не видавалися.

У Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів відсутні дозвільні документи на будівництво та готовність до експлуатації магазину літ. «А-1» загальною площею 64,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, будівництво магазину літ. «А-1» на АДРЕСА_1 загальною площею 64,9 кв. м є самочинним будівництвом, оскільки:

- договір оренди землі від 30.12.2013 закінчився 24.10.2018, і укладався для обслуговування тимчасової споруди без права капітального будівництва. Отже, документи на землекористування відсутні;

- містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування будівництва магазину літ. «А-1» на АДРЕСА_1 загальною площею 64,9 кв. м не видавалися;

- дозвільні документи на виконання підготовчих та будівельних робіт, декларації про готовність до експлуатації, сертифікати відповідності магазину літ. «А-1» на АДРЕСА_1 загальною площею 64,9 кв. м не реєструвалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

За ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК України).

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31.)).

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів ст. 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 та у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 01.11.2023 у справі №910/7987/22.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. а) ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з ч. З ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Приписами ч. 5 ст. 60 зазначеного Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Львівська міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:07:001:0015 на АДРЕСА_1 . В результаті здійснення самочинного будівництва магазину літ. «А-1» загальною площею 64,9 кв. м порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (п. 88).

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст.152 ЗК України).

Частина 3 статті 152 ЗК України визначає способи захисту порушених прав, а саме: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, внаслідок самовільного будівництва магазину літ. «А-1» площею 64,9 кв. м на АДРЕСА_1 , порушені права Львівської міської ради як власника земельної ділянки, яка позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися самовільно забудованою земельною ділянкою.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2021 по справі №641/2156/19-ц вказано, що: новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва».

Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі №461/3490/18 вказав, що належним відповідачем за вимогою про знесення об`єкта самочинного будівництва є власник відповідної забудови на час розгляду цієї справи, а не попередній власник.

У зв`язку з цим, Львівська міська рада пред`являє цей позов до актуального власника об`єкта нерухомого майна на АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.

Представник позивача Шевченко М.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просила позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, адвокат Мусаковський А.В. в судовому засіданні позов заперечив, підтримавши письмові пояснення на позовну заяву, долучені до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 25.02.2014р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0070 га, кадастровий номер 4610137500:07:001:0015 (а.с.10).

Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 27.03.2003р. за №327 «Про затвердження ПП Ліана і К проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , затверджено Приватному підприємству "Ліана і К" проект відведення та надано в оренду терміном на 3 роки земельну ділянку площею 70 кв.м для встановлення збірно-розбірного павільйону громадського харчування на АДРЕСА_1 (а.с.19).

Ухвалами міської ради від 08.07.2010р. за №3774 «Про продовження ПП «Ліана і К» терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 та від 24.10.2013 за №2792 «Про продовження ПП «Ліана і К» терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 , продовжувався ПП «Ліана і К» термін оренди земельної ділянки площею 0,0070 га у межах червоних ліній на АДРЕСА_1 без права капітального будівництва для обслуговування збірно-розбірного павільйону громадського харчування за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання – землі комерції (а.с.20-21).

На виконання зазначених ухвал міської ради 15.10.2010 р. та 30.12.2013 р. між Львівською міською радою та ПП «Ліана і К» укладалися договори оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування збірно-розбірного павільйону громадського харчування. Згідно із п. 3 договору оренди, на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: металева споруда (а.с.22-25).

Так, згідно Договору оренди землі від 30.12.2013р., договір укладено на 5 років терміном до 24.10.2018 року.

08 жовтня 2018 р. державним реєстратором КП «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х.Р. проведено державну реєстрацію прав; про що 10 жовтня 2018 р. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43434936; до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №28316872. Відповідно до цього рішення зареєстровано право приватної власності приватного підприємства «Ліана і К» на магазин літ. «А-1» загальною площею 64,9 кв.м. на АДРЕСА_1 , розмір частки: 0. Підставою виникнення права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено: довідку №0703/18-1 від 10 липня 2018 року, видану СПД ОСОБА_2 , технічний паспорт від 10 липня 2018р., видавник: ФОП ОСОБА_2 .

Питання про скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин «літ.»А-1» загальною площею 64,9 кв.м. на АДРЕСА_1 за ПП «Ліана і К» були предметом розгляду Господарським судом Львівської області за позовом Львівської міської ради до КП Реєстрація майна і бізнесу» та ПП «Ліана і К».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25 листопада 2019 р. у справі №914/2284/19 було задоволено заяву Львівської міської ради про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення Приватному підприємству «Ліана і К» та Комунальному підприємству «Реєстрація майна та бізнесу», а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо магазину літ. «А-1» площею 64,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664380746101, в тому числі щодо державної реєстрації набуття, зміни або припинення речових прав (а.с.26-28).

29 листопада 2019 року на підставі договору купівлі-продажу магазину, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумак А.М. за Р. №7562, ПП «Ліана і К» відчужило магазин літ. «А-1» на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Зазначеним вище приватним нотаріусом 29.11.2019 проведено державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (а.с.8, 15).

Згідно з ч.1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи містобудування», містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Згідно абз. 2, 3, 7 ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Львівська міська рада у відповідності до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Згідно із ч. 4 цієї статті не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.

Магазин літ. «А-1» на АДРЕСА_1 є тимчасовою некапітальною спорудою, право власності на яку згідно з частинами першою і четвертою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Так, якщо припустити, що споруда на АДРЕСА_1 є капітальним новозбудованим об`єктом, то реєстрація права власності на такий об`єкт можлива лише за наявності документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію об`єкта та документа про присвоєння поштової адреси. Проте для державної реєстрації права власності такі документи подані не були. Для державної реєстрації права власності на магазин літ. «А-1» на АДРЕСА_1 був поданий лише технічний паспорт та довідка, видана суб`єктом підприємницької діяльності. Тобто реєстрація права власності проведена на підставі документів, які не підтверджують набуття права власності на нерухоме майно.

Державний реєстратор Бойко Х. Р. зареєструвала право власності на тимчасову споруду, яке не підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Львівська міська рада зверталася із позовом до Господарського суду Львівської області до ПП «Ліана і К» про скасування запису про державну реєстрацію права власності на магазин на АДРЕСА_1 за ПП «Ліана і К». Ухвалою Господарського суду Львівської області було задоволено заяву Львівської міської ради про забезпечення позову та заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо магазину літ. «А-1» площею 64,9 кв. м на АДРЕСА_1 , в тому числі щодо державної реєстрації набуття, зміни або припинення речових прав.

Згідно зі ст. 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Кабінет Міністрів України Постановою №1127 від 25.12.2015 року затвердив Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Пунктом 15 цього Порядку передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 11.11.2014 р. (справа №21-357а14) та від 19.05.2015 р. (справа №21-121а15).

КЦС ВС було підтверджено позицію ВСУ про те, що заборона суду на відчуження майна діє, навіть якщо дані відсутні в реєстрі.

У постанові КЦС ВС від 11.07.2018 року у справі №509/5216/13-ц (провадження №61-3369св18) роз`яснено, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод і інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Вказані обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Проте, як вже встановлено судом, незважаючи на заборону вчинення реєстраційних дій, 29 листопада 2019 року ПП «Ліана і К» відчужило магазин літ. «А-1» на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

З врахуванням вище наведеного судом встановлено, що всупереч ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за відповідачем зареєстроване право власності на магазин літ. «А-1» загальною площею 64,9кв.м на АДРЕСА_1 , який не є приміщенням в розумінні об`єкта нерухомого майна, а відтак таке майно не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки саме Львівська міська рада є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , отже, повноваження щодо розпоряджання вказаною земельною ділянкою належать до виключної компетенції Львівської міської ради. Зазначена обставина підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копіями відповідних договорів оренди зазначеної земельної ділянки, з яких вбачається, що строк чинної оренди земельної ділянки сплив, а її власник Львівська міська рада вправі вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нею.

В судовому засіданні також встановлено, що згідно з відповіді Департаменту архітектури та просторового розвитку ЛМР №4-39-5624 від 25.04.2024, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво магазину літ. «А-1» загальною площею 64,9кв.м на АДРЕСА_1 не надавалися ні ПП «Ліана і К» ні іншим юридичним чи фізичним особам (а.с.18).

З відповіді Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю ЛМР від 09.04.2024 вбачається, що у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутня інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт чи документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).

Згідно відповіді Шевченківської районного адміністрації ЛМР №4-36-5387 від 22.04.2024, в електронній системі документообігу районної адміністрації, інформації про присвоєння номеру АДРЕСА_1 не знайдено (а.с.16).

Отже, як встановлено судом, на даний час відсутні чинні рішення (ухвали) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , як і відсутня інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання згоди на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для обслуговування магазину за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому строк дії раніше чинних договорів оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (з кадастровим номером 4610137500:07:001:0015) для обслуговування збірно-розбірного павільйону з ПП «Ліана і К» сплив 24.10.2018р.

Відтак, на даний час, ОСОБА_1 зайняв та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,007 га з кадастровим номером 4610137500:07:001:0015 на АДРЕСА_1 шляхом розміщення вказаної вище металевої споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передачу у власність або користування (оренду) даної земельної ділянки, чим порушує право власності Львівської міської територіальної громади на земельну ділянку.

З огляду на викладене, тимчасова споруда, що не має статусу об`єкта нерухомого майно, однак розташована на земельній ділянці комунальної власності за відсутності договору оренди земельної ділянки, всупереч вимогам закону зареєстрована за відповідачем як об`єкт нерухомого майна, без дотримання встановленої законом процедури отримання дозвільних документів для початку виконання будівельних робіт та документів, які засвідчують прийняття побудованого нерухомого майна в експлуатацію, що передує реєстрації права власності на це майно. Такі обставини стороною відповідача не спростовано та доказів протилежного не надано. В ході судового розгляду доказів прийняття нежитлового приміщення в експлуатацію не подано.

Частиною 2 ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з вимогами цивільного законодавства України самочинно збудовані будівлі не є об`єктом цивільних прав, відповідно, не можуть вільно відчужуватися.

Самовільне зайняття земельної ділянки є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 грудня 2025 року в справі № 908/2388/21 виснувала, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.

Так, відповідач не надав жодних доказів щодо надання йому у власність чи користування земельної ділянки для будівництва на ній об`єктів нерухомого майна (магазину).

Таким чином судом встановлено, що відповідач користується земельною ділянкою, яка передана позивачу у власність, без правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності або право користування нею, тобто без належних на те підстав.

У пунктах 173, 174, 177 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 зазначено, що частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

Право на нерухому річ у особи, яка здійснила самочинне будівництво не виникає, а отже не може бути передано іншим особам.

Водночас, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач), яким в даному випадку є відповідач ОСОБА_1 .

Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів.

Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

Так, Львівською міськрадою заявлено позовну вимогу про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва магазину літ. «А-1» загальною площею 64,9кв.м на АДРЕСА_1 .

Як вже встановлено судом, відповідач використовує спірну земельну ділянку позивача без установлених законом підстав.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Враховуючи викладене, суд вважає, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 64,9кв.м., є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна, відповідач використовує спірну земельну ділянку позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.

При цьому слід зауважити, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Вимога позивача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) магазину літ. «А-1» загальною площею 64,9кв.м на АДРЕСА_1 , не є нерозривно пов`язаною з особою відповідача та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі останнього (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

Крім того, щодо тверджень відповідача про те, що він є добросовісним набувачем нерухомого майна, суд приходить до наступного висновку.

Отже, відповідач стверджує, що придбав магазин літ. «А-1» загальною площею 64,9кв.м на АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 29.11. 2019 року, є його добросовісним набувачем, відповідно на підставі статті 120 ЗК України набув права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це приміщення.

Так, згідно постанови Львівського апеляційного суду від 14.03.2024 у справі №466/10657/19, встановлено, що ОСОБА_1 придбаваючи вказане вище нерухоме майно не порушив жодних вимог чинного законодавства, оскільки станом на момент придбання магазину площею 64,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на таку будівлю було зареєстрованим, чинним та не скасованим чи припиненим. Оскільки судами при розгляді зазначених справ не встановлено порушень законодавства при реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: магазин «літ.»А-1»загальною площею 64,9кв.м. на АДРЕСА_1 за ПП «Ліана і К» і така реєстрація на сьогоднішній день судами не скасована, то й відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі - продажу від 29 листопада 2019 року № 7562, посвідчений приватним нотаріусом ЧМНО Тумаком А.М., укладений між ПП «Ліана і К» та ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - магазин літ. «А-1» загальною площею 64,9 кв. м на АДРЕСА_1 з одночасним припиненням його права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - магазин літ. «А-1» загальною площею 64,9 кв. м з підстав передбачених статтями 203,215,216, 228 ЦК України, як просила у позовних вимогах Львівська міська рада.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного суду від 14.03.2024 у справі №466/10657/19, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили. Проте, суд наголошує на наступному.

Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Відповідно до частини першої, одинадцятої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. Якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності.

Наведені норми регулюють відносини набуття власником об`єкта нерухомого майна прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт. Ці норми не регулюють відносини набуття особою прав на земельну ділянку, на якій знаходиться належне такій особі майно, яке не є нерухомим.

Оскільки належне відповідачу за договором купівлі-продажу від 29.11.2019 року нежитлове приміщення є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна, норми статей 377 ЦК України та 120 ЗК Україні до спірних відносин сторін не застосовуються, тому суд відхиляє наведений стороною відповідача відповідний аргумент.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Касаційний цивільний суд у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов Львівської міської ради підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ЛМР підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 4542,00грн.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні Львівською міською радою земельною ділянкою з кадастровим номером 4610137500:07:001:0015 на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва: магазин літ. «А-1» загальною площею 64,9кв.м на АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Львівської міської ради сплачений судовий збір в розмірі 4542,00грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні).

Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: м.Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 17 серпня 2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук