Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №337/1432/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 337/1432/26 Головуючий у 1 інстанції Котляр А.М.

Провадження № 22-ц/807/1917/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», в особі представника Руденка Костянтина Васильовича, на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2026 року представник позивача ТОВ «ФК «Процент» Руденко К.В. звернувся до суду першої інстанції з позовом до відповідачки ОСОБА_2 з позовними вимогами про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 07.06.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_2 в електронному вигляді було укладено кредитний договір № 13558, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 3200,00 грн, строком на 365 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,50% від суми кредиту за кожен день користування (547,50% річних). Грошові кошти були отримані шляхом безготівкового перерахування. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного договору, натомість відповідачка всупереч умовам кредитного договору, взяті на себе зобов`язання не виконала, порушивши умови, оскільки не повернула кредитні кошти та не сплатила відсотки за користування кредитом належним чином.

Виходячи з наведеного, представник позивача просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 13558 від 07.06.2024 у 20720,00 грн, яка складається з: 3200,00 грн - суми заборгованості за тілом кредиту; 17520 грн - суми заборгованості за нарахованими відсотками, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 13558 від 07.06.2024 року в сумі 8200 гривень, судовий збір в сумі 1053,51 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 1978,50 грн., а всього стягнуто 11232 гривень 01 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 15 липня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», в особі представника Руденка Костянтина Васильовича, через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись не неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2026 року в частині зменшення: розміру процентів за користування кредитом; судового збору, що був сплачений за подання позовної заяви до суду першої інстанції, а також витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» задовольнити повністю та здійснити розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України, стягнувши з відповідачки на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу, що були понесені у суді першої інстанції, у розмірі 10000,00 грн., а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3993,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не оспорює рішення в частині стягнення тіла кредиту та встановлених судом обставин укладення договору, отримання відповідачкою коштів. Ці обставини суд встановив правильно і повно. Оскаржується виключно частина рішення про зменшення: розміру процентів за користування кредитом; судового збору, що був сплачений за подання позовної заяви до суду першої інстанції, а також витрат на професійну правничу допомогу. В основу цієї частини покладено два висновки, кожен з яких є неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд першої інстанції застосував до плати за користування кредитом правові конструкції, створені законодавцем і Верховним Судом виключно для заходів цивільно-правової відповідальності – неустойки, штрафу, пені – а також для комісій за додаткові послуги кредитодавця. Це різні за правовою природою категорії, і закон не передбачає жодного механізму «зменшення» плати за користування чужими коштами. Розмір процентів за споживчим кредитом є предметом спеціального правового регулювання: ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» імперативно встановлює максимальний розмір денної процентної ставки, і законодавець уже визначив у ній ту саму межу справедливості, яку суд узявся встановлювати заново.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В., Мінгазов Р.В.

Ухвалою від 15 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

15 липня 2026 року відповідачка ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що сума отриманого нею кредиту становила всього 3200,00 грн. Натомість позивач нарахував відсотки за користування цими коштами у розмірі 17520,00 грн (що становить 547,50% річних). Нарахована сума відсотків майже у 5,5 разів перевищує розмір тіла кредиту. Умови договору, які дозволяють кредитору нараховувати плату за користування коштами, що є настільки диспропорційною відносно суми позики, очевидно порушують баланс прав та обов`язків сторін, створюють ситуацію кабальності та суперечать принципам розумності й добросовісності. Також відповідачка зазначає, що суд першої інстанції, частково відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків у повному обсязі, обґрунтовано виходив з того, що встановлення таких умов договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві, що прямо суперечить вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що зменшення судом першої інстанції суми відсотків до 5000,00 грн є справедливим судовим рішенням, що захищає слабшу сторону договірних відносин – споживача. Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, а также додатково 15000,00 грн за стадію апеляційного провадження (всього 25000,00 грн), які просить стягнути позивач з неї, відповідачка наголошує, що зазначені суми є абсолютно неспівмірними зі складністю справи, її ціною та фінансовим станом відповідачки. Справа є малозначною, типовою та не потребувала від представника позивача значних інтелектуальних чи часових витрат.

16 липня 2026 року відповідачка ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подала клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

16 липня 2026 року вище зазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2026 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі та відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України та ціни позову.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року зупинено апеляційне провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи №552/672/23 у подібних правовідносинах.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2026 року поновлено апеляційне провадження у даній справі.

Згідно із ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до укладеного Договору № 13558 про надання кредиту від 07.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_2 , відповідачка отримала кредит у розмірі 3200,00 гривень, строком на 365 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «СЕНС БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% від суми кредиту за кожен день користування (547,50% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора.

Кредитний договір підписаний відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором 169847 направлявся відповідачці 07.06.2024 року о 17:30:54 год. шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_2 , який зазначений в Кредитному договорі та ІТС.

Кредитний договір був підписаний 07.06.2024 року о 17:31:15 год. шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 169847 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua.

Кредитні кошти в розмірі 3200,00 грн. були переказані відповідачці 07.06.2024 року на платіжну картку № НОМЕР_3 емітовану АТ «СЕНС БАНК», що підтверджується довідкою надавача платіжних послуг.

Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_4 , відкритої у АТ «СЕНС БАНК», 07.06.2024 року вона отримала зарахування на свою картку в сумі 3200 гривень.

Факт отримання грошових коштів відповідачка не заперечує.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором, заборгованість відповідача за Кредитним договором становить: 3200,00 грн. - заборгованість за кредитом; 17520,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 07.06.2024 по 07.06.2025. Неустойка за порушення зобов`язання відсутня.

Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково у цій справі, керувався тим, що для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.

Матеріали справи підтверджують укладення кредитного договору ОСОБА_1 та факт перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 3200,00 гривень на належну їй банківську картку АТ «Сенс Банк». Ці обставини відповідачкою не спростовані, та визнаються нею в частині стягнення боргу за тілом кредиту.

Спірною обставиною є нарахування відсотків за кредитним договором, за умовами якого вони обумовлені у такому розмірі - за користування кредитом у розмірі 1,5 % від суми кредиту за кожен день користування (547,5% річних) протягом строку кредитування, який становить 365 днів.

Відповідачка посилається на несправедливе нарахування та не визнає нараховані проценти.

Суд першої інстанції виходив з того, що нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки в сумі 17520,00 грн, у п`ять разів перевищують розмір заборгованості за основною сумою кредиту в сумі 3200,00 грн.

На переконання суду першої інстанції дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

З огляду на вказане, суд першої інстанції вважав, що вимоги ТОВ «ФК «Процент» про стягнення з відповідачки відсотків у відповідності до умов Договору про надання кредиту № 13558 від 07.06.2024 року підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 5000,00 грн; вказана сума є справедливою та співмірною з огляду на суму основного боргу.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу в розмірі 3200,00 грн та процентів в розмірі 5000 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанція судова колегія не може погодитись, враховуючи таке.

07 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_2 в електронному вигляді було укладено кредитний договір № 13558, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 3200,00 грн. та зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначенні цим договором (п.1.1. кредитного договору).

Відповідно до п.1.2. кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить - 1,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 547.50%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.

Строк надання кредиту та строк дії Договору становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору (п.1.3. кредитного договору).

Відповідно до п.п. 2.4.1. кредитного договору, відповідачка зобов`язалася у встановлений договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та повернути кредит.

Відповідачка отримала кредит у розмірі 3200,00 грн., строком на 365 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_3 емітовану АТ «СЕНС БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% від суми кредиту за кожен день користування (547,50% річних).

Кредитний договір підписаний відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором 169847 направлявся відповідачці 07.06.2024 о 17:30:54 год. шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_2 , який зазначений в кредитному договорі та ІТС.

Кредитний договір був підписаний 07.06.2024 року о 17:31:15 год. шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 169847 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua.

Кредитні кошти в розмірі 3200,00 грн. були переказані відповідачу 07.06.2024 на платіжну картку № НОМЕР_3 , емітовану АТ «СЕНС БАНК», що підтверджується довідкою надавача платіжних послуг.

Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_4 , відкритої у АТ «СЕНС БАНК», 07.06.2024 вона отримала зарахування на свою картку в сумі 3200,00 гривень.

Зазначені обставини відповідачем під час розгляду в суді першої інстанції оспорені не були.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру: процентів за користування кредитом; судового збору, що був сплачений за подання позовної заяви до суду першої інстанції, а також витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначені норми мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)

За змістом кредитного договору № 13558 від 07 червня 2024 року, що укладений між сторонами, процентна ставка за користування кредитом становить - 1,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 547,50%) користування кредитом (п. 1.2).

Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» того ж Закону запроваджено перехідний період, протягом якого діяли підвищені граничні значення: 2,5 % протягом перших 120 днів та 1,5 % протягом наступних 120 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX.

Кредитний договір укладено 07.06.2024. На цю дату законним максимумом денної процентної ставки за споживчим кредитом становив 1,5 %.

Зазначене узгоджується зі змістом ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування», яку доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, на що не було звернуто уваги судом першої інстанції, з урахуванням п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

За висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року (справа № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25) норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipsoiure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати exofficio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipsoiure; за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», та враховуючи те, що позивачем нараховувались відсотки за користування кредитними лише в період дії кредитного договору в порядку статті 1048 ЦПК України, а не відсотки річні відповідно до ст. 625 ЦПК України компенсації за несвоєчасне виконання обов`язку з повернення коштів, колегія суддів зазначає що при здійсненні зменшення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції повинен був виходити саме із вимог ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та вважає необґрунтованими доводи суду першої інстанції про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд першої інстанції помилково застосував правові висновки Верховного Суду щодо можливості оцінки надмірності нарахувань без урахування змін законодавства, якими встановлено граничний розмір денної процентної ставки за договорами споживчого кредитування.

У спірних правовідносинах проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому є платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, а не відповідальністю за прострочення грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що проценти за користування кредитом та проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають різну правову природу. Проценти за користування кредитом нараховуються лише в межах строку кредитування, як плата за надані кошти, тоді як після спливу строку кредитування застосовуються наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розмір процентної ставки за договором становив 1,5 % на день та відповідав встановленим законом обмеженням, суд фактично підмінив волю законодавця власною оцінкою справедливості погодженої сторонами плати за користування кредитом, який міг бути зменшений виключно з урахуванням вищеперерахованих норм законодавства.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення відсотків саме у розмірі 5000,00 грн, на вищезазначене уваги не звернув, відтак рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Колегією суддів здійснено перерахунок розміру відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1,5 % в день за період з 07 червня 2024 року по 20 серпня 2024 року на суму 3200,00 грн, що становить 3600,00 грн.

Крім того, колегією суддів здійснено перерахунок розміру відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1 % в день за період з 21 серпня 2024 року по 06 червня 2025 року на суму 3200,00 грн, що становить 9280,00 грн.

Отже, загальний розмір відсотків за користування кредитом в межах строку договору за період з 07 червня 2024 року по 06 червня 2025 року становить 12880,00 грн.

Наведеного вище суд першої інстанції не врахував, не перевірив відповідність розрахунку заборгованості вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру відсотків, у зв`язку з їх неспівмірністю з огляду на суму основного боргу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч.2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та відповідачем апеляційному суду не надані.

Отже, у цій справі відповідач ОСОБА_1 споживач не пред`являла відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, тому суд першої інстанції не мав права самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом, які були нараховані відповідно до умов укладеного договору, у межах строку кредитування та розмір яких вочевидь узгоджений ст. 8 Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зазначене суд першої інстанції не врахував та прийшов до помилкового висновку про можливість зменшення заявлених до стягнення відсотків, отже ухвалив рішення без з`ясування усіх істотних обставин справи, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в зазначеній частині змінити, а не скасувати в оскаржуваній частині як просить скаржник.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, – зміні в частині розміру заборгованості за відсотками за кредитним договором № 13558 від 07 червня 2024 року, стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент», із збільшенням цього розміру до 12880,00 грн, що тягне за собою зміну рішення суду й у частині загального розміру стягнутої заборгованості до 16080,00 грн (3200,00 грн – сума заборгованості за тілом кредиту + 12880,00 грн – сума заборгованості за відсотками).

Відповідно до пп. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, який був стягнутий з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» та збільшує цей розмірі з 1053,51 грн до 2066,19 грн, тобто пропорційно до задоволених позовних вимог, та змінює в частині розміру витрат на правничу допомогу, який був стягнутий з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент», збільшуючи цей розмірі з 1978,50 грн до 7760,62 грн, виходячи зі складності виконаної адвокатом роботи в суді першої інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» підлягає стягненню судовий збір, понесений на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 2618,10 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, то колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», положення якої знайшли свій розвиток у ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Представництво ТОВ «ФК «Процент» здійснюється адвокатом ФОП Руденком К.В. на підставі Договору №03/06/2024 від 03 червня 2024 року про надання юридичних послуг та довіреності, що відповідає приписам ч.4 ст. 62 ЦПК України, відповідно до якої повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

На підтвердження понесених апелянтом судових витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції надано: копію Договору №03/06/2024 від 03 червня 2024 року про надання юридичних послуг; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2412 від 23 жовтня 2018 року; довіреність від 31.12.2025; Акт приймання-передачі наданих послуг № 180 від 30.06.2026 до Договору №03/06/2024 від 03 червня 2024 року про надання юридичних послуг; копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 239 від 30 червня 2026 на суму 15000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору №03/06/2024 від 03 червня 2024 року про надання юридичних послуг, вартість послуги за складання апеляційної скарги на рішення першої інстанції складає 12000,00 грн.

Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг № 180 від 30.06.2026 до Договору №03/06/2024 від 03 червня 2024 року про надання юридичних послуг, вартість послуг, наданих ОСОБА_5 , за складання та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції складає 15000,00 грн.

Копією платіжної інструкції від № 239 від 30 червня 2026 підтверджується факт сплати ТОВ «ФК «Процент» грошових коштів у розмірі 15000,00 грн ОСОБА_5 за оплату послуг за надання юридичних послуг до Договору №03/06/2024 від 03.06.2024 згідно акту №180 від 30.06.2026.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на правничу допомогу у розмірі 7866,89 грн, які підлягають стягненню з відповідачки пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», в особі представника Руденка Костянтина Васильовича, – задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2026 року у цій справі в частині стягнутих відсотків та судових витрат змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №13558 від 07.06.2024 у загальному розмірі 16080,00 грн, з якої: 3200,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 12880,00 грн – заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2066,19 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати на правничу допомогу у розмірі 7760,62 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2618,10 грн та судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 7866,89 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 07 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Р.В. Мінгазов