Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №524/5680/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 524/5680/19

провадження № 61-14663св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 липня 2025 року під головуванням судді Нестеренка С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Чумак О. В. у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича від 27 листопада 2024 року про арешт майна боржника,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, винесену 27 листопада 2024 року приватним виконавцем Скрипником В. Л.;

- зобов`язати приватного виконавця Скрипника В. Л. зареєструвати відомості про припинення обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна стосовно частки у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн, частки у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн, що є предметом обтяження.

2. Скарга обґрунтована тим, що 03 грудня 2024 року заявник отримав постанову про арешт майна боржника, винесену 27 листопада 2024 року приватним виконавцем Скрипником В. Л. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

3. Постановою про арешт майна боржника встановлено, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та володіє майновими (корпоративними) правами, а саме: часткою у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн та часткою у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» (код ЄДРПОУ 37812629) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн.

4. Накладено арешт на рухоме майно - майнові (корпоративні) права, а саме:

- на частку у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн;

- на частку у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» (код ЄДРПОУ 37812629) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн що належить боржнику (надалі - корпоративні права);

- заборонено вчиняти будь-які дії пов`язані зі зміною засновника (учасника) або зміни розміру статутного капіталу, що може призвести до зменшення частки (розміру внеску) статутного капіталу наступних підприємств: ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн та

ФГ «Трудовик-12» (код ЄДРПОУ 37812629) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн.

5. У витягу міститься інформація щодо постанови про арешт майна боржника, як підстави обтяження рухомого майна ОСОБА_1 тип обтяження: арешт рухомого майна. Об`єкт обмеження: інше рухоме майно, майнові (корпоративні) права, а саме частка у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн. Об`єкт обмеження: інше рухоме майно, майнові (корпоративні) права, а саме частка у статутному капіталі

ФГ «Трудовик-12» (код ЄДРПОУ 37812629) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн, що належить боржнику.

6. Зміст постанови про арешт майна боржника свідчить про те, що в ній мова йде про накладання арешту на рухоме майно - майнові (корпоративні) права. Постанова про арешт майна боржника винесена приватним виконавцем Скрипником В. Л. всупереч порядку звернення стягнення на корпоративні права встановлених статтями 53-1, 56 Закону України «Про виконавче провадження», розділу VІІІ Інструкції № 512/5, що за своїми наслідками спричинило, зокрема, реєстрацію корпоративних прав в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що порушує права та інтереси боржника, тому боржник вимушений звернутися до суду за захистом цих порушених прав та інтересів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою

від 07 липня 2025 року, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, відмовив у задоволенні скарги.

8. Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні скарги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що ЦПК України нерозривно пов`язує право на звернення до суду зі скаргою з наявністю порушеного права відповідної особи. Однак заявник у скарзі лише абстрактно зазначає, що постанова про арешт майна боржника винесена приватним виконавцем Скрипником В. Л. всупереч порядку звернення стягнення на корпоративні права, встановленому статтями 53-1, 56 Закону України «Про виконавче провадження» та розділом VIII Інструкції № 512/5. Це, за твердженням заявника, спричинило реєстрацію обтяження корпоративних прав у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, чим порушено його права та інтереси як боржника, за захистом яких він вимушений звернутися до суду.

9. При цьому боржник не зазначає, яким саме чином реєстрація припинення обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна стосовно відповідних корпоративних прав позитивно вплине на права та інтереси сторін виконавчого провадження, а також на виконання ним як боржником судового рішення, що набрало законної сили. Також суд першої інстанції врахував доводи приватного виконавця щодо недоведення заявником порушення його прав як боржника у виконавчому провадженні. З огляду на правомірність дій приватного виконавця скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

10. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги у повному обсязі.

11. У поданій касаційній скарзі заявник звертає увагу на те, що постанову про арешт майна боржника приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В. Л. виніс всупереч порядку звернення стягнення на корпоративні права, встановленому статтями 53-1, 56 Закону України «Про виконавче провадження» та розділом VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень. Це спричинило незаконну реєстрацію обтяження корпоративних прав у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна всупереч Порядку № 830 та безпідставно обмежило права боржника щодо володіння, користування та розпорядження належними йому корпоративними правами.

12. Крім того, приватний виконавець, вчинивши 12 лютого 2025 року дії щодо опису та повторного арешту майнових (корпоративних) прав (часток у статутних капіталах ТОВ «Будтехмонтажінвест» та ФГ «Трудовик-12»), фактично сам визнав протиправність своїх попередніх дій щодо арешту цих прав та реєстрації їх обтяження на підставі постанови від 27 листопада 2024 року.

13. Постанова про опис та арешт майна (коштів) від 12 лютого 2025 року фактично дублює постанову про арешт майна боржника від 27 листопада 2024 року, яка, у свою чергу, дублює постанову про арешт майна боржника від 29 серпня 2024 року, що свідчить про повторність та неправомірність вчинення однакових виконавчих дій.

14. Скасування постанови про арешт майна боржника від 27 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та припинення обтяження № 31681245 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не порушить прав та законних інтересів стягувача. Навпаки, це забезпечить здійснення примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які суворо відповідають Закону України «Про виконавче провадження».

15. Заявник наголошує, що корпоративні права (частка в статутному капіталі) за своєю правовою природою не є рухомим майном (річчю, яку можна вільно переміщувати у просторі). Відтак, реєстрація їх обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є юридично безпідставною та нормативно не передбаченою.

16. Суди попередніх інстанцій припустилися неправильного тлумачення норм матеріального права щодо визначення порядку виконавчих дій під час звернення стягнення на частку боржника як учасника ТОВ «Будтехмонтажінвест» та

ФГ «Трудовик-12», що призвело до ухвалення незаконного судового рішення за результатами розгляду скарги.

17. Крім того, суди порушили норми процесуального права, ухвалюючи рішення на основі однобічного дослідження доказів: окремим доказам було надано перевагу без належної оцінки інших зібраних у справі доказів, що завадило всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

18. У грудні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В. Л. через підсистему «Електронний суд» направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

19. У поданому відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець зазначив, що звернення стягнення на корпоративні права є одним із заходів примусового виконання рішення, які приватний виконавець зобов`язаний вжити в силу частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

20. Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

21. Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

22. Так, постановою про арешт майна боржника від 27 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 приватним виконавцем накладено арешт на майнові (корпоративні) права, а саме на: частку у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн; частку у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» (ЄДРПОУ 37812629) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн.

23. Відповідно до частини четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Приватним виконавцем зазначену постанову про арешт майна боржника від 27 листопада 2024 року направлено боржнику, стягувачу, Кременчуцькій міській раді та Виконавчому комітету Козельщинської селищної ради.

24. Згідно абзацу 8 статті 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, облік яких не здійснюється у системі депозитарного обліку, а також майнові права та обов`язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

25. Накладенням арешту було обмежено корпоративні права боржника в частині їх майнового вираження, зокрема, щодо відчуження належної йому частки в статутному капіталі, яка є оборотоздатним майновим правом та може переходити від однієї особи до іншої.

26. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій правильні, доводи заявника у касаційній скарзі їх не спростовують, оскільки вони ґрунтуються на чинному законодавстві та правозастосовній практиці. Натомість, арґументи заявника зводяться до довільного трактування норм матеріального права, що не відображає їх справжнього змісту, зокрема до заперечень законодавчої можливості вчиняти відповідні виконавчі дії щодо корпоративних прав. Такі твердження є лише суб`єктивним припущенням, спрямованим на дискредитацію процедури виконання судового рішення.

27. Таким чином, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

28. Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області.

29. 29 грудня 2025 року матеріали справи № 524/5680/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

30. За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

31. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

32. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

33. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

34. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 29 серпня 2024 року приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження

№ НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука у справі № 524/5680/19, про стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 04 липня 2017 року в розмірі 14 237 доларів США, 3 % річних за період з 02 жовтня 2017 року по 20 серпня 2021 року в розмірі

1 659,29 долар США та судових витрат.

36. Одночасно з відкриттям виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватний виконавець виніс постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.

37. Накладення арешту на майно боржника безпосередньо пов`язане з примусовим виконанням судового рішення.

38. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.

39. Однією з основних засад судочинства визначено обов`язковість судових рішень (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України).

40. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

41. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року

№ 5-рп/2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

42. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

43. Метою виконавчого провадження є задоволення вимог стягувачів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 712/8126/17).

44. Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

46. Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

47. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

48. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (абзац перший частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

49. Отже, метою накладення арешту у виконавчому провадженні є забезпечення виконання рішення суду та унеможливлення ухилення боржника від виконання свого зобов`язання шляхом відчуження майна.

50. У справі, що переглядається, встановлено, що на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26 листопада 2024 року отримано відомості про юридичні особи, засновником яких є боржник, зокрема: ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) та ФГ «Трудовик-12» (код ЄДРПОУ 37812629).

51. На підставі цих відомостей встановлено, що в ТОВ «Будтехмонтажінвест» боржнику належить частка в статутному капіталі в розмірі 151 000 грн, а в

ФГ «Трудовик-12» боржнику належить частка в статутному капіталі в розмірі

492 000 грн.

52. Таким чином, за результатом проведення виконавчих дій було встановлено наявність у боржника корпоративних прав, що виражались у формі часток у статутному капіталі зазначених юридичних осіб у розмірі його внесків до статутного фонду.

53. У зв`язку з чим, приватним виконавцем було винесено постанови про арешт майна боржника від 27 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та накладено арешт на майнові (корпоративні) права, а саме на:

- частку у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн;

- частку у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» (ЄДРПОУ 37812629) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн.

54. Цією ж постановою заборонено вчиняти будь-які дії, пов`язані зі зміною засновника (учасника) або зміни розміру статутного капіталу, що може призвести до зменшення частки (розміру внеску) статутного капіталу зазначених юридичних осіб, учасником яких є боржник.

55. 28 листопада 2024 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відповідне публічне обтяження у вигляді арешту, об`єктом якого є майнові (корпоративні) права боржника, а саме частка у статутному капіталі

ТОВ «Будтехмонтажінвест» у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн та частка у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн.

56. З огляду на це суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність дій приватного виконавця Скрипника В. Л. щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 27 листопада 2024 року та накладення арешту на майнові (корпоративні) права на частку у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» (код ЄДРПОУ 37895768) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 151 000 грн та на частку у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» (ЄДРПОУ 37812629) у розмірі внеску статутного фонду в сумі 492 000 грн з урахуванням основної винагороди та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.

57. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

58. Відповідно до частини першої та другої статті 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

59. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

60. Частиною другою статті 115 ЦК України встановлено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

61. Отже, внесення грошових внесків засновниками господарського товариства є одним із джерел формування майна цього товариства і включається в його статутний капітал як внесок, а засновник, в свою чергу, з моменту вчинення зазначених дій набуває корпоративні права, які включають в себе права: на управління справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, участь у розподілі прибутку товариства і одержання відповідної його частини, а також на отримання грошових коштів у разі ліквідації товариства у відповідності до чинного законодавства та при виході.

62. У свою чергу, учасники, які вносять свій вклад до статутного капіталу, отримують право власності на частку в статутному капіталі, яка пропорційна їхньому внеску.

63. Право власності на частку надає учасникам право на отримання частини прибутку товариства, право голосу на загальних зборах (залежно від статуту) та право на отримання частини вартості частки при виході з товариства.

64. Тобто, власне частка є об`єктом цивільних прав, вона має економічну цінність, обертається і спадкується, може бути продана, подарована або передана за договором, а корпоративні права - є змістом.

65. Статтею 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

66. Отже, відповідно до чинного цивільного законодавства України, частка в статутному капіталі за своєю правовою природою є оборотоздатним майновим правом учасника господарського товариства.

67. Як установлено у статті 53-1 Закону України «Про виконавче провадження» особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

68. Ураховуючи накладення приватним виконавцем арешту на частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та фермерського господарства, до цих правовідносин на підставі частини першої статті 8 ЦК України застосовуються аналогія закону та норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

69. Оскільки ні Законом України «Про фермерське господарство», ні іншими нормативними актами не врегульовано порядку звернення стягнення на частку одного із членів фермерського господарства.

70. Застосування закону за аналогією допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; спір, що виник, неможливо вирішити на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який можна застосувати за аналогією закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

71. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 січня 2020 року у справі

№ 908/2606/18 дійшла висновку про те, що наявність статутного (складеного) капіталу у фермерському господарстві, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, не є достатньою підставою для ототожнення його з товариством з обмеженою відповідальністю. Але оскільки фермерське господарство створюється за рахунок об`єднання майна громадян та їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, є підстави для застосування до правовідносин стосовно членства у фермерському господарстві приписів чинного законодавства, що регулюють участь у товаристві з обмеженою відповідальністю, зокрема приписів стосовно виходу зі складу його членів (пункту «в» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»; частини першої статті 148 ЦК України у чинній на час звернення відповідачки із заявою від 27 листопада 2015 року редакції, що передбачала повідомний характер виходу з членів товариства з обмеженою відповідальністю; частини другої статті 54 Закону України «Про господарські товариства» стосовно повернення у натуральній формі майна, наданого товариству з обмеженою відповідальністю у користування).

72. Водночас за аналогією закону має застосовуватись закон, який регулює подібні та наближені за своїм змістом відносини. З огляду на це під час застосування аналогії закону суд має враховувати обставини справи та застосувати положення законодавства, які врегульовують подібні правовідносини.

73. Таким чином, до не врегульованих законодавством відносин із фермерським господарством за аналогією закону може застосовуватись закон, який є найбільш наближеним до спірних правовідносин у конкретній справі. Застосування такого закону вирішується судом у кожній справі залежно від її особливостей.

74. Такі ж висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 21 січня 2026 року у справі № 904/1615/22 (провадження № 12-12гс25).

75. Статтею 53-1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

76. Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється, зокрема, на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів.

77. Звідси, на належну боржнику частку в статутному капіталі товариства, як різновид майнового права (майна), змістом якого, в свою чергу, є корпоративні права, може бути звернено стягнення в процедурі виконавчого провадження.

78. Так, відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

79. Частиною другою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

80. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

81. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

82. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

83. Відповідно до частини четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

84. З аналізу статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що законодавець розділяє види постанов на постанову про арешт майна (коштів) та постанову про опис та арешт майна (коштів).

85. Слід звернути увагу на те, що у вузькому розумінні арешт зводиться переважно до обмеження у праві розпорядження майном, як правило, шляхом ухвалення постанови з наступним направленням її до компетентного органу для реального запровадження (реєстрації) арешту або безпосереднього внесення виконавцем відповідного запису до реєстру про таке обтяження, що унеможливлює відчуження майна, на яке накладено арешт, тоді як більш загальне (розширене) поняття, арешт ще включає низку другорядних дій: проведення опису майна (а деяких випадках проведення опису є обов`язковим), в разі необхідності, залежно від особливостей майна, прийняття рішення про заборону ним користування, його опечатування, вилучення та передачу на зберігання боржникові або іншим особам, відомості про що відображаються в постанові про опис та арешт майна.

86. Таким чином, в залежності від обсягу змісту виконавчої дії та очікуваного від неї результату, приватний (як і державний) виконавець в межах відповідного виконавчого провадження має право винести (ухвалити) постанову про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

87. У даному випадку, враховуючи необхідність лише в застосуванні обтяження у вигляді арешту (з метою недопущення відчуження майна) та реєстрації обтяження у відповідних реєстрах доцільним та достатнім було на даному етапі виконавчого провадження винесення саме постанови про арешт майна боржника, а не постанови про опис та арешт майна боржника.

88. Так, постановою про арешт майна боржника від 27 листопада 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 було накладено арешт на майнові (корпоративні) права, а саме на: частку у статутному капіталі ТОВ «Будтехмонтажінвест» у розмірі внеску статутного фонду та на частку у статутному капіталі ФГ «Трудовик-12» у розмірі внеску статутного фонду, а в подальшому щодо зазначеного майна боржника також було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12 лютого 2025 року у цьому ж виконавчому провадженні, що було обумовлено положеннями абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2831/5, для цілей забезпечення можливості передачі на реалізацію арештованого майна боржника, адже чинні норми зазначеного Порядку зобов`язують приватного виконавця до заявки на реалізацію арештованого майна боржника додати копію саме постанови про опис та арешт майна боржника.

89. Приватним виконавцем зазначену постанову про арешт майна боржника направлено боржнику, стягувачу, Кременчуцькій міській раді та Виконавчому комітету Козельщинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області.

90. Направлення постанови до органів місцевого самоврядування (за місцезнаходженням реєстраційних справ юридичних осіб) обумовлене необхідністю внести відповідний запис про арешт корпоративних прав до Єдиного державного реєстру, адже станом на час розгляду справи приватні виконавці та органи Державної виконавчої служби не мають безпосереднього доступу до Єдиного державного реєстру як реєстратори (як, наприклад, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна чи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), а відповідно, позбавлені можливості самостійно здійснити реєстрацію відповідного обтяження.

91. Разом з тим, через наявну в чинному законодавстві прогалину, фактично реєстратори, отримавши відповідну постанову про арешт, можуть відмовляти у внесенні в Єдиний державний реєстр запису про відповідне обтяження.

92. Зокрема, згідно з частиною першою статті 25 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі:

1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації;

2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо, в тому числі, накладення/зняття арешту корпоративних прав;

3) рішень, прийнятих Міністерством юстиції України, його територіальними органами відповідно до статті 34 цього Закону.

93. Вбачається, що серед передбаченого законом вичерпного переліку підстав для проведення реєстраційних дій в ЄДР, в тому числі щодо арешту корпоративних прав, відсутня «постанова приватного/державного виконавця».

94. У зв`язку із цим, на підставі постанови про арешт майна боржника

від 27 листопада 2024 року ВП № НОМЕР_1 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 28 листопада 2024 року було зареєстровано публічне обтяження у вигляді арешту, об`єктом якого є майнові (корпоративні) права боржника.

95. За фактичних обставин саме така реєстрація такого обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна робить накладений арешт дієвим - який здатен реально унеможливити відчуження боржником своєї частки в статутного капіталі юридичних осіб, учасником яких він є.

96. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2026 року у справі № 904/1615/22 (провадження № 12-12гс25) виснувала про те, що накладення арешту на корпоративні права, так само як і на частку фермерського господарства, відповідає вимогам законодавства України та є заходом, за рахунок якого можна забезпечити реальне виконання рішення.

97. Отже, з огляду на зазначене, можна виснувати про те, що на належне боржникові майнове право (частку в статутному капіталі ТОВ та ФГ) законом дозволено звертати стягнення шляхом накладення арешту та публічної реєстрації обтяження для запобігання його відчуженню. Приватний виконавець, діючи у межах повноважень та застосувавши аналогію закону (стаття 8 ЦК України) до частки у ФГ, наклав арешт на частки боржника в товаристві та фермерському господарстві і зареєстрував це обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Дії приватного виконавця щодо накладення арешту на частки боржника у ТОВ «Будтехмонтажінвест» та ФГ «Трудовик-12» і реєстрації обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 28 листопада 2024 року повністю відповідають вимогам чинного законодавства, є пропорційними, законними та спрямованими на забезпечення реального виконання судового рішення. Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні скарги є законними та обґрунтованими.

98. Посилання заявника на те, що скасування арешту майна не порушує прав стягувача, є помилковим та суперечить сутності інституту арешту. Метою арешту майна боржника згідно з статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» є саме унеможливлення відчуження майна до моменту повного виконання рішення суду. Скасування арешту та припинення обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за наявності непогашеного боргу надасть боржнику можливість відчужити корпоративні права на користь третіх осіб, що унеможливить примусове стягнення та безпосередньо порушить право стягувача на виконання судового рішення, яке гарантоване статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

99. Також не заслуговують на увагу твердження заявника про те, що корпоративні права не є рухомим майном, а тому їх арешт не підлягає реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, які ґрунтуються на неправильному тлумаченні закону. Згідно з частиною другою статті 181, статтею 190 ЦК України та статті 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» майнові права (якими є частка в статутному капіталі) віднесені саме до категорії рухомого майна. Оскільки частка в статутному капіталі не є нерухомістю, єдиним належним та передбаченим законом реєстром для публічного фіксування заборони її відчуження (арешту) є саме Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Відтак дії приватного виконавця щодо реєстрації обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є законними, обґрунтованими та нормативно передбаченими.

100. Доводи заявника про «однобічне дослідження доказів» є суб`єктивним оціночним судженням та спробою побудувати скаргу на переоцінці доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення на основі повно з`ясованих обставин справи, надавши належну та мотивовану оцінку усім доводам сторін у відповідності до статті 89 ЦПК України. Заявником не вказано жодного конкретного доказу, який був би безпідставно відкинутий судами та міг би змінити суть ухваленого рішення

101. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

102. Протягом розгляду справи в суді касаційної інстанції заявник неодноразово подавав до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, щодо яких Верховний Суд звертає увагу на таке.

103. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

104. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі

№ 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

105. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

106. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

107. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

108. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 07 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

Є. В. Петров