Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №947/28184/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 947/28184/24

провадження № 61-11092св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Іванцової Зої Анатоліївни, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2024 року під головуванням судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 537 403,36 грн у відшкодування втрачених грошових доходів внаслідок незаконних дій;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 152 000 грн у відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу у розмірі 90 000 грн.

2. В обґрунтування вимог вказував, що починаючи з січня 2023 року ФОП ОСОБА_1 неодноразово подавав заяву про залучення до провадження в якості потерпілого.

3. Проте, з різних підстав йому відмовлено у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні.

4. В подальшому, 04 вересня 2024 року ФОП ОСОБА_1 визнано потерпілим.

5. Через невизнання його тривалий час потерпілим у кримінальному провадженні, йому спричинено значної шкоди майновим правам, порушені його права, слідчими не застосовані всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування, що свідчить про халатне ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, що в свою чергу є проявом недотримання й службової дисципліни.

6. Внаслідок незаконної відмови у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 12023162390000090 від 07 лютого 2023 року, за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України, йому спричинено майнову та моральну шкоду, яку він просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Київський районний суд м. Одеси рішенням від 21 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовив.

8. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди відповідачем, та причинний зв`язок між діями посадових осіб Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України щодо невизнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 12023162390000090 від 07 лютого 2023 року та настанням шкоди.

9. Одеський апеляційний суд постановою від 12 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокатка Іванцова З. А., залишив без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2024 року залишив без змін.

10. Апеляційний суд керувався тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової та моральної шкоди, на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) задоволенню не підлягали, оскільки право на відшкодування шкоди виникає в особи лише у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності при повній реабілітації.

11. Позивач не надав суду доказів, щодо неправомірних дій органу відносно нього, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

12. У серпні 2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Іванцова З. А., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

13. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

14. Представниця заявника зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі

№ 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц.

15. Суди помилково не застосували Закон № 266/94-ВР.

16. Неправомірні дії відповідача щодо закриття кримінального провадження та відмови у визнанні потерпілим обмежували права позивача.

17. Суд першої інстанції помилився, зазначивши, що позивач звернувся до Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, оскільки позов пред`явлено до держави Україна.

18. Суди попередніх інстанцій безпідставно звели предмет доказування до неправомірності дій лише Одеської обласної прокуратури, тоді як внаслідок сукупності протиправних рішень, дій та бездіяльності різних органів державної влади несе відповідальність держава Україна.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

19. Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.

20. 30 жовтня 2025 року цивільна справа № 947/28184/24 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

21. У СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР за № 12023162390000090 від 07 лютого 2023 року, за попередньою правовою кваліфікацією частини четвертої статті 185 КК України, за фактом крадіжки будівельних матеріалів з приміщення магазину «Продтовари», яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

22. Згідно з постанов слідчих СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області від 16 травня 2024 року, 21 червня 2024 року, 08 липня 2024 року відмовлено ФОП ОСОБА_1 у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 12023162390000090 від 07 лютого 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України.

23. Відповідно до постанови слідчого СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області від 04 вересня 2024 року визнано ФОП ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 12023162390000090 від 07 лютого 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК України.

Позиція Верховного Суду

24. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

25. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

26. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

27. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

28. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

29. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

31. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

33. На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

34. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

35. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

36. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

37. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

38. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

39. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

40. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

41. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

42. Тобто саме у цих статтях ЦК України реалізовані конституційні гарантії права на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади.

43. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

44. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

45. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

46. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

47. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

48. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними, відповідно до вимог процесуального та матеріального закону, покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

49. Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

50. Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

51. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

52. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

53. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

54. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

55. Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР.

56. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

57. У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

58. Відповідно до пунктів 4 і 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

59. У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

60. Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

61. Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР, є вичерпним.

62. Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

63. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

64. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

65. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

66. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності дій чи бездіяльності відповідача щодо визнання ФОП ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні, а також того, що такими діями завдано шкоди його правам та інтересам, та не надав доказів на підтвердження її розміру, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

67. Позивач не довів наявність обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, завдання йому шкоди, протиправності дій та факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю), на які він посилається.

68. Незгода позивача з постановленими посадовими особами рішеннями не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

69. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин Закон № 266/94-ВР відхиляються касаційним судом, оскільки відповідно до вимог статті 1 цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

70. Встановивши, що дія вказаного Закону № 266/94-ВР не поширюється на вимоги позивача і врахувавши обставини, якими обґрунтовано позов, суди дійшли правильного висновку про те, що правовідносини, що склались між сторонами, не регулюються положеннями цього Закону.

71. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилився, зазначивши, що позивач звернувся до Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, оскільки позов пред`явлено до держави Україна не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 визначив відповідачем у справі державу Україна в особі Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України і суд розглянув цю справу саме з таким складом учасників справи.

72. Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі

№ 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц відхиляються касаційним судом, оскільки обставини, встановлені судами у вказаних справах не є подібними обставинам, встановленим у справі, яка переглядається. У зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

73. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

74. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

75. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

76. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

77. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Іванцової Зої Анатоліївни, залишити без задоволення.

2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров