Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №175/181/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 175/181/23

провадження № 61-2606св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року під головуванням судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Макарова М. О., Свистунової О. В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. В січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути йому перешкоди у користуванні нерухомістю, а саме житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: буд. АДРЕСА_1 , шляхом вселення у вищезазначений будинок та зобов`язати ОСОБА_1 надати йому ключі від будинку, воріт, хвіртки зазначеного домоволодіння.

2. В обґрунтування вимог вказував, що за цією адресою його син побудував житловий будинок з господарськими спорудами з 95 % готовності незавершеного будівництва згідно з технічним паспортом. Домоволодіння не зареєстроване та не введено в експлуатацію у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 є його колишньою невісткою та дружиною сина ОСОБА_3 , шлюб з якою розірвано у 2000 році.

25 серпня 2001 року його сина викрадено невідомими особами зі спірного будинку у зв`язку з чим відкрито кримінальне провадження. Спірний будинок перейшов у його управління, утримання та догляд. Влітку 2003 року у його відсутність у будинку відповідачка зірвала усі замки в домоволодінні і зайняла будинок, не маючи ніяких правовстановлюючих документів на її ім`я щодо будинку, не впускала його ні у двір, ні у будинок.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року у справі № 2-398/11 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року у справі № 175/3258/16-ц визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частину зазначеного об`єкта незавершеного будівництва. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року у справі № 175/3258/16-ц рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року змінено, та визнано за ОСОБА_2 право на 1/2 частку вказаного об`єкта незавершеного будівництва готовністю 95 %, в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2022 року у справі № 175/692/20 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Новоолександрівська сільська об`єднана територіальна громада Дніпровського району Дніпропетровської області, про стягнення майнової компенсації ринкової вартості частки житлового будинку у відповідності до ідеальних часток в праві спільної часткової власності відмовлено у повному обсязі. У рішенні суд зазначив, що ОСОБА_1 виразила бажання виділу спільного домоволодіння саме в натурі, та не заперечує проти спільного користування ним, а отже, сплати грошової компенсації одного з співвласників іншому є його правом, а не обов`язком.

Позивач вказував, що відповідач перешкоджала йому у користуванні власністю та протягом вісімнадцяти років одноосібно користувалась його частиною двоповерхового будинку, 1/2 частиною земельної ділянки, без його відома та згоди вселяла в будинок сторонніх осіб, власником якого також є і він, тобто, використовувала в своїх особистих інтересах належний також і йому будинок та земельну ділянку яка, на теперішній період часу, за документами має знаходитися у спільному користуванні. Такі дії відповідача є неправомірними та спричиняють йому майнову та моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 18 вересня 2024 року позов задовольнив частково.

4. Усунув ОСОБА_2 перешкоди у користуванні об`єктом житлової нерухомості за адресою: буд. АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від будинку, воріт, хвіртки зазначеного домоволодіння. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

5. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що сторони як співвласники домоволодіння мають рівні права з володіння та користування майном, і жоден з них не може бути обмежений у такому праві. Однак відповідачка відмовлялась надавати доступ до домоволодіння з посиланням на те, що відсутня можливість виділити в натурі ОСОБА_2 частину домоволодіння, а оскільки вони є чужими людьми, то проживати разом не можуть. Оскільки право спільної часткової власності повинно здійснюватися за спільною згодою співвласників, а позивач, як співвласник, обмежений у доступі до домоволодіння, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

6. Окільки спірне домоволодіння є об`єктом незавершеного будівництва з готовністю 95 %, не введено в експлуатацію та не є житловим приміщенням, то вселення в таке домоволодіння позивача є неможливим.

7. Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

8. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про вселення скасував та ухвалив в цій частині нове рішення.

9. Усунув ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_2 , шляхом його вселення у будинок АДРЕСА_1 (незавершене будівництво готовністю 95 %) за вказаною адресою.

10. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

11. Апеляційний суд керувався тим, що позивач та відповідачка, як співвласники спірного домоволодіння - незавершене будівництво готовністю 95 %, мають рівні права щодо володіння та користування цим нерухомим майном, і жоден з них не може бути обмежений у такому праві.

12. Враховуючи, що право спільної часткової власності повинно здійснюватися за спільною згодою співвласників, а ОСОБА_2 , як співвласник, обмежений у доступі до спірного домоволодіння, ОСОБА_1 чинила йому перешкоди у цьому, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині вселення у зазначений будинок.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

13. У лютому 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги про зобов`язання вчинити певні дії та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

14. Заявниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 352/626/13-ц, від 07 грудня 2021 року у справі № 910/1671/20, від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15.

15. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки апеляційного суду, викладені у рішенні від 28 березня 2017 року у справі № 175/3258/16-ц, та не надав належної оцінки витягу від 21 квітня 2017 року, відповідно до якого спірне домоволодіння не є житловим будинком в розумінні статей 379, 380 ЦК України та статті 4 ЖК України, тобто не є об`єктом житлової нерухомості.

16. Жодних доказів щодо права користування чи іншого права у позивача стосовно земельної ділянки в матеріалах справи немає.

17. Крім того, позивач не довів, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні спільним майном. У справі № 175/692/20, яке має преюдиційне значення для справи, яка переглядається, суд першої інстанції зробив висновок щодо недоведеності наявності неправомірних дій з боку відповідачки стосовно перешкоджання позивачу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

18. Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_2 обрав неефективний спосіб захисту.

19. Разом з тим, позивач сплатив за подачу позовної заяви судовий збір у розмірі 1 073,60 грн, однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір у повному розмірі.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

20. У травні 2025 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

21. Зазначає, що кожний зі співвласників має рівні права користування, тобто, якщо один зі співвласників безперешкодно користується житловим об`єктом готовністю 95 %, то і другий співвласник має таке право, враховуючи, що кожний зі співвласників отримав право власності на об`єкт нерухомості у зазначеному вигляді.

Рух справи в суді касаційної інстанції

22. Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржених судових рішень відмовив.

23. Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року.

24. 03 червня 2025 року цивільна справа № 175/181/23 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

25. З 11 травня 1990 року до 27 листопада 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

26. Рішенням виконкому Новоолександрівської сільської ради народних депутатів від 20 лютого 1991 року № 12/3 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 1,000 кв. м в с. Дослідне Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

27. У 1996 році на зазначеній земельній ділянці АДРЕСА_1 побудовано житловий будинок з господарськими спорудами - незавершене будівництво готовністю 95 % згідно з технічним паспортом, складеним КП «Новомосковське МБТІ» 02 липня 2003 року.

28. 27 листопада 2000 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

29. 20 серпня 2014 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, яке набрало чинності, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оголошено померлим. 15 січня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1, відповідно до якого ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на все належне йому майно. ОСОБА_2 і ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30. Відповідно до рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 22 серпня 2013 року № 5218998 ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок розташований на АДРЕСА_1 , з огляду на те, що державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва проводиться за наявності державної реєстрації речового права на земельну ділянку, на якій розташований такий об`єкт, за заінтересованою особою.

31. Згідно з відповіддю Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції від 10 вересня 2013 року № 223/034-12 в поданих для розгляду та проведення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва ОСОБА_1 не подано документів, що підтверджують речове право на земельну ділянку та державну реєстрацію речового права на земельну ділянку. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

32. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року у справі № 2-398/11 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2011 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: виконком Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння та його розподіл в натурі - задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництвом, розташованого на АДРЕСА_1 . В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

33. Вказаним рішенням встановлено, готовність об`єкта незавершеного будівництва за зазначеною адресою становить 95 %, згідно з технічним паспортом складеного КП «Новомосковське МБТІ» 02 липня 2003 року.

34. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року у справі № 175/3258/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , виконкому Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, третя особа - Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту належності домоволодіння та визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва, що розташоване на АДРЕСА_1 . У задоволенні позову у частині встановлення факту належності ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_1 вказаного домоволодіння та господарських споруд на земельній ділянці площею 1,000 кв. м на праві спільної власності подружжя відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

35. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року у справі № 175/3258/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2016 року змінено, викладено другий абзац його резолютивної частини у наступній редакції: «Визнати за ОСОБА_2 право на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва готовністю 95 %, розташованого на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

36. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 квітня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право спільної часткової власності 1/2 частки об`єкта незавершеного будівництва готовністю 95 % на АДРЕСА_1 .

37. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2022 року у справі № 175/692/20 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Новоолександрівська сільська об`єднана територіальна громада Дніпровського району Дніпропетровської області, про стягнення майнової компенсації ринкової вартості частки житлового будинку у відповідності до ідеальних часток в праві спільної часткової власності відмовлено у повному обсязі. Вказане рішення суду набрало чинності.

38. 13 липня 2022 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 направив вимогу про усунення перешкод у користуванні майном - будинком АДРЕСА_1 .

39. 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 надала відповідь на вимогу ОСОБА_2 від 13 липня 2022 року, в якій відповідачка зазначила, оскільки вони є чужими людьми спільне користування будинком є неможливим, тому для дотримання її прав так і прав позивача необхідно вжити заходи по розділенню мережі електропостачання, опалення, водопостачання та водовідведення для безперешкодного користування будинком співвласниками.

Позиція Верховного Суду

40. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

41. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

42. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

44. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

45. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

46. У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

47. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

48. У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

49. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

50. Право власності (співвласника) житлового приміщення передбачає, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї (статті 383 ЦК України).

51. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

52. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

53. Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

54. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

55. Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема житловим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

56. Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження

№ 14-64цс20).

57. У статтях 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.

58. Згідно зі статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

59. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

60. Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.

61. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 зазначала, що об`єктом незавершеного будівництва є річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, тобто може перебувати в цивільному обороті. Ступінь готовності спорудженого подружжям об`єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для ідентифікації відповідного об`єкта як оборотоздатного (пункти 183, 185 вказаної постанови).

62. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03, поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

63. Термін «житло» в тлумаченні ЄСПЛ означає насамперед місце, де особа є «вдома». Наголос робиться на аспекті важливості об`єкта (помешкання) для особи, задоволення її потреб, а не на характеристиці самого об`єкта, приміром, його відповідності певним вимогам.

64. ЄСПЛ у справі «Backley v. the United Kingdom», заява № 20348/92, зазначив, що ніщо у статті 8 Конвенції та у попередніх рішеннях суду не свідчить на користь того, що концепція «житла» має обмежуватися резиденцією, яка облаштована відповідно до чинного законодавства.

65. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач та відповідачка, як співвласники спірного домоволодіння - незавершеного будівництва готовністю 95 %, мають рівні права щодо володіння та користування цим нерухомим майном. Водночас ОСОБА_2 позбавлений можливості у повному обсязі реалізовувати належні йому права співвласника внаслідок створення відповідачкою перешкод у користуванні майном.

66. Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

67. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

68. Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

69. Зазначений висновок, викладеній у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22.

70. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачка фактично проживає у спірному будинку, змінила замки та не допускає позивача до користування належною йому 1/2 часткою майна.

71. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належним йому майном, у зв`язку з чим право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від будинку, воріт, хвіртки вказаного домоволодіння та вселення позивача до спірної частини домоволодіння. Із такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і Верховний Суд.

72. Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів, що відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні спільним майном спростовуються матеріалами справи.

73. Заперечення співвласника проти задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або щодо вселення іншого співвласника за умови відсутності у нього вільного доступу до належної йому частки майна можуть свідчити про вчинення таким співвласником перешкод у користуванні майном. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23 та від 09 лютого 2026 року у справі № 686/18555/24.

74. При цьому, посилання заявниці на те, що у справі № 175/692/20 суд першої інстанції зробив висновок щодо недоведеності наявності неправомірних дій з боку відповідачки стосовно перешкоджання позивачу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном є безпідставними.

75. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

76. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

77. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц вказав, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

78. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 вказала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

79. Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у своєму рішенні від 20 травня 2022 року у справі № 175/692/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Новоолександрівська сільська об`єднана територіальна громада Дніпровського району Дніпропетровської області, про стягнення майнової компенсації ринкової вартості частки житлового будинку у відповідності до ідеальних часток в праві спільної часткової власності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зокрема, з підстав недоведення ОСОБА_2 правомірності звернення до суду з позовною заявою та необґрунтованості своїх позовних вимог, а саме: не довів наявність неправомірних дій з боку ОСОБА_1 , що перешкоджають та не дають можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, що є у спільній частковій власності та не довів неможливість виділення такого майна в натурі з дотриманням всіх будівельно-технічних норм встановлених чинним законодавством.

80. Такі висновки суду не є преюдиційними у справі, що переглядається, оскільки є правовою оцінкою доказів у справі № 175/692/20.

81. Оскільки правова оцінка обставин не є обов`язковою (преюдиційною) при ухваленні судових рішень в іншій справі, спір у цій справі правильно вирішено судами на підставі чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів.

82. При цьому, рішення суду у справі № 175/692/20 ухвалено за іншого матеріально-правового регулювання та частково стосується іншого часового періоду.

83. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки апеляційного суду, викладені у рішенні від 28 березня 2017 року у справі № 175/3258/16-ц, та не надав належної оцінки витягу від 21 квітня 2017 року, відповідно до якого спірне домоволодіння не є житловим будинком в розумінні статей 379, 380 ЦК України та статті 4 ЖК України, тобто не є об`єктом житлової нерухомості, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. Предметом цього спору є не питання введення об`єкта в експлуатацію чи визначення його функціонального призначення, а захист права співвласника на користування належною йому часткою майна, яке перебуває у спільній власності сторін.

84. Сам собою статус об`єкта як незавершеного будівництва не виключає можливості здійснення співвласниками права користування таким майном, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

85. Встановлені судами обставини фактичного користування відповідачкою спірним об`єктом, зокрема проживання у ньому, мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки співвласник не може бути позбавлений можливості користуватися належною йому часткою майна лише з підстав незавершеності будівництва такого об`єкта.

86. Верховний Суд неодноразово зазначав, що співвласник має право на реальне користування спільним майном, а інший співвласник не вправі одноосібно користуватися усім майном та перешкоджати іншому співвласнику у здійсненні його прав.

87. Отже, якщо один зі співвласників фактично користується спірним майном та перешкоджає іншому співвласнику у доступі до нього, останній має право на судовий захист шляхом усунення перешкод у користуванні майном.

88. За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту - усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та зобов`язання вчинити певні дії - може бути належним способом захисту, оскільки він спрямований на забезпечення реалізації права співвласника на користування належною йому часткою майна.

89. Враховуючи викладене, доводи заявниці у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_2 обрав неефективний спосіб захисту колегія суддів також не бере до уваги.

90. Сам собою статус спірного будинку як об`єкта незавершеного будівництва не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні майном, якщо встановлено, що інший співвласник фактично користується таким об`єктом та перешкоджає позивачу у реалізації його прав.

91. Аргументи касаційної скарги про те, що жодних доказів щодо права користування чи іншого права у позивача стосовно земельної ділянки в матеріалах справи немає не заслуговують на увагу, оскільки предметом цього спору є усунення перешкод у користуванні майном, шляхом вселення у зазначений будинок та зобов`язання відповідачки надати ключі від будинку, воріт, хвіртки зазначеного домоволодіння, а не визнання за позивачем права користування чи іншого права щодо земельної ділянки.

92. Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач сплатив за подачу позовної заяви судовий збір у розмірі 1 073,60 грн, однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір у повному розмірі є необґрунтованими.

93. З матеріалів справи вбачається, що позивач у січні 2023 року заявив дві немайнові вимоги: про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення та зобов`язання вчинити певні дії.

94. Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 684 грн.

95. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 073,60 грн).

96. Частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

97. Таким чином, задовольняючи одну позовну вимогу ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору за одну немайнову вимогу, а саме у розмірі 1 073,60 грн.

98. Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 352/626/13-ц, від 07 грудня 2021 року у справі № 910/1671/20, від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

99. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

100. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

101. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

102. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

103. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року в нескасованій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров