Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №753/15564/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 753/15564/24

провадження № 61-11113св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року під головуванням судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- поновити його на роботі в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») з 01 липня 2023 року;

- стягнути з АТ «Райффайзен Банк» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- відшкодувати моральну шкоду, спричинену незаконним звільненням з роботи у сумі 200 000 грн.

2. В обґрунтування вимог вказував, що він перебував у трудових відносинах з АТ «Райффайзен Банк» з 21 травня 2012 року на посаді перед звільненням провідного менеджера з розвитку програмних комплексів у департаменті ІТ розвитку автоматизованих банківських систем. Наказом від 27 червня 2023 року за № 935к його звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 30 червня 2023 року. Позивач зазначав, що його змусили написати заяву на звільнення за угодою сторін, тобто припинення трудових відносин відбулося без його свідомого волевиявлення всупереч вимог трудового законодавства. Рішення про звільнення директор департаменту обґрунтував тим, що є факти неправильних некоректних неробочих переписок у teams, що є порушенням норм корпоративної поведінки банку. Однак, в чому саме полягали ці порушення, не зазначив. Позивач був розгублений даним повідомлення, адже пропрацював у банку більше 11 років, ніяких доган або зауважень з боку роботодавця до нього не було, навпаки, отримував подяку та був нагороджений премією, а у грудні 2021 року був переведений на вищу посаду. На нього наполегливо психологічно вчинявся тиск для того, щоб він підписав та відправив заяву на звільнення. Після цього позивач переслав заяву на електронну пошту директору департаменту. 11 липня 2023 року він забрав у відділі кадрів свою трудову книжку. Також йому надали наказ про звільнення, в якому він розписався. Проте, власної згоди на написання заяви на звільнення він не мав, на нього вчинявся тиск з боку директора департаменту ОСОБА_2 та айчара банку ОСОБА_3, тому вважав своє звільнення незаконним та таким, що порушує його конституційні права на працю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

4. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що сторони досягнули домовленості про звільнення позивача за угодою сторін. При цьому, як на момент подання заяви про звільнення, так і на час отримання відповідного наказу позивач не намагався анулювати таку домовленість. Після звільнення працевлаштувався на нову роботу у Приватному акціонерному товаристві «Український процесинговий центр». Наданий позивачем відеозапис розмови, суд не прийняв як належний доказ, оскільки відеозапис не містить зображення, неможливо встановити дату, місце та осіб, які спілкуються між собою, невідомо ким, коли та на який пристрій був записаний запис, неможливо ідентифікувати осіб, які спілкуються, та чи надавали співрозмовники згоду на проведення відеозапису розмови. Оскільки позивач власноручно написав заяву про звільнення за угодою сторін з 30 червня 2023 року й не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на нього тиску зі сторони відповідача, згоди на анулювання угоди про припинення трудового договору від відповідача не отримав, відсутні підстави вважати, що його звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 36 КЗпП України, проведено з порушенням вимог трудового законодавства.

5. Крім того, суд вважав, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, так як наказ про звільнення та трудову книжку отримав 11 липня 2023 року, а з позовом до суду звернувся 12 серпня 2024 року, тобто з пропуском встановленого законом місячного строку. Поважних причин недотримання цього строку позивач не навів. Тому у задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на роботі суд відмовив у зв`язку з пропуском місячного строку звернення до суду.

6. Київський апеляційний суд постановою від 29 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року змінив, виключив з мотивувальної частини рішення посилання на відмову у задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача на роботі у зв`язку з пропуском місячного строку звернення до суду. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

7. Апеляційний суд керувався тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження вчинення на нього тиску відповідачем під час написання заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Сукупність встановлених судом фактів свідчить про домовленість між роботодавцем та працівником про звільнення на підставі угоди сторін, тому звільнення позивача було правомірним.

8. Наданий позивачем відеозапис розмови невстановлених осіб, у розумінні норм ЦПК України не є належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом на підтвердження тиску на нього, оскільки не містить ні дати його здійснення, ні ідентифікації осіб які спілкуються, що унеможливлює його оцінку судом, як доказу у цій справі.

9. Позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від позовної вимоги про поновлення на роботі, а тому місцевий суд правомірно залишив їх без задоволення.

10. Встановивши, що трудові права позивача при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не порушені, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову з підстави його необґрунтованості, а не у зв`язку з пропуском позивачем місячного строку звернення до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

11. У серпні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

12. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

13. Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16, від 04 листопада 2020 року у справі № 812/390/16, від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21, від 23 травня 2024 року у справі № 469/194/20.

14. Суд не взяв до уваги те, що ні 27, ні 30 червня 2023 року позивач не був присутній в банку та жодних заяв не підписував і не подавав. Саме 11 липня 2023 року ОСОБА_1 дали підписати заяву, в якій дата 27 червня 2023 року вже була надрукована, а не він власноруч поставив дату. Правильною датою його звільнення є 11 липня 2023 року.

15. Відповідач у порушення законодавства про працю затримав видачу трудової книжки позивача.

16. Звільнення відбулось під тиском керівництва відповідача, що підтверджується відеозаписом, який наданий суду на флеш-носії.

17. Оскільки відлік здійснюється саме з дня отримання копії наказу про звільнення, строк, визначений статтею 233 КЗпП України, не порушено.

18. Суд першої інстанції не розглянув заяву про розгляд справи у закритому судовому засіданні, проте була надана відповідь головою суду щодо неможливості вчинення вказаних дій. Також, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні вказаної заяви.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

19. У жовтні 2025 року від АТ «Райффайзен Банк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

20. Зазначає, що позивач не заявляв вимог про зміну дати звільнення у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки, а також про стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки.

21. На дату звільнення ОСОБА_1 норми КЗпП України не містили обов`язку роботодавця видавати в день звільнення трудову книжку і не передбачала відповідальності за затримку видачі трудової книжки.

22. Послідовні дії позивача протягом більше ніж одного року після звільнення, підтверджують наявність свідомого волевиявлення позивача на звільнення з роботи в банку як в день подачі заяви на звільнення, так і на момент звільнення, а також відсутність у нього заперечень щодо підстав звільнення.

23. Суд першої інстанції правомірно відмовив у витребуванні доказів, оскільки позивач не дотримав встановленої процесуальним законом процедури та строків для подачі заяви про витребування доказів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

24. Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Дарницького районного суду міста Києва.

25. 21 жовтня 2025 року цивільна справа № 753/15564/24 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

26. 21 травня 2012 року позивач прийнятий на роботу в банк на посаду експерта з розвитку головних банківських систем в Управління розвитку головних банківських систем Департаменту розвитку банківських ІТ систем, що підтверджується копією наказу від 17 травня 2012 року № 1901-К.

27. 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 переведений на посаду провідного менеджера з розвитку програмних комплексів Департаменту ІТ розвитку автоматизованих банківських систем, про що свідчить копія витягу з наказу про переведення від 01 грудня 2021 року № 2584-к.

28. 27 червня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я голови Правління банку, якою просив звільнити його з роботи за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) 30 червня 2023 року. У вказаній заяві позивач також просив надіслати його трудову книжку за адресою, яку повідомить додатково, та вказав свій контактний номер телефону НОМЕР_1 .

29. Наказом від 27 червня 2023 року за № 935К ОСОБА_1 звільнений з роботи 30 червня 2023 року за угодою сторін пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

30. 30 червня 2024 року позивачу виплачено при звільненні грошову компенсацію за невикористану відпустку, кошти за відпрацьовані дні з посадовою надбавкою, а також заохочення разового характеру працівникам (при звільненні) у розмірі двох окладів - 114 000 грн, що підтверджується копією розрахункового листка позивача за червень 2023 року.

31. 11 липня 2023 року позивачу видано трудову книжку, про що свідчить його власноручний підпис у Книзі обліку руху трудових книжок в банку, а також видано копію наказу про звільнення, про що позивач власноручно розписався на самому наказі про звільнення.

Позиція Верховного Суду

32. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

33. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

34. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

35. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

36. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

37. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

38. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

39. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

40. Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

41. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

42. У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

43. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

44. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

45. Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

46. Схожий за змістом висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.

47. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (див. постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 539/65/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/3268/19, від 20 вересня 2024 року у справі № 559/1026/23).

48. У цій справі позивач посилався на те, що його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України стало наслідком застосуванням до нього морально-психологічного тиску зі сторони працівників роботодавця (безпосереднього керівництва), фактично його змусили написати заяву про звільнення за угодою сторін, намірів припинення трудових відносин із роботодавцем у нього не було.

49. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

50. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

51. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача проведено у відповідності до вимог трудового законодавства (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).

52. Суди встановили, що ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 30 червня 2023 року, яку він особисто подав відповідачу, а останній погодився з припиненням трудового договору та датою звільнення.

53. Таким чином, волевиявлення позивача на припинення трудового договору за угодою сторін і дати звільнення підтверджено його письмовою заявою. У заяві про звільнення позивач просив надіслати його трудову книжку за адресою, яку повідомить додатково. Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1 повідомив роботодавця про адресу для надсилання трудової книжки, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

54. Доказів того, що у день подання заяви до нього вчинявся тиск з боку роботодавця, матеріали справи не містять та судами не встановлено.

55. Про реальність волевиявлення ОСОБА_1 свідчать також ті факти, що після дати звільнення позивач не з`являвся на роботі, не звертався до банку зі зверненнями про анулювання домовленості про припинення трудового договору, не вчиняв будь-яких інших дій, направлених на продовження трудових правовідносин.

56. Крім того, після припинення трудового договору з АТ «Райффайзен Банк» позивач працевлаштувався на нову роботу у Приватне акціонерне товариство «Український процесинговий центр», що підтверджується матеріалами справи.

57. Відтак, у цій справі відсутні докази на підтвердження того, що припинення трудового договору відбулося внаслідок застосування до позивача психологічного тиску, негативного впливу з боку роботодавця. Окрім зазначеного, поведінка позивача після припинення трудового договору, може вказувати на відсутність намірів продовжувати трудові відносини з АТ «Райффайзен Банк».

58. У постанові від 22 січня 2026 року у справі № 642/2981/24 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що наданий позивачем аудіозапис розмови є неналежним доказом, адже співрозмовники на таких записах не ідентифіковано, з цих аудіозаписів неможливо встановити дату, час та місце, коли та де така розмова відбувалася. Відповідних експертиз про відповідність голосів конкретним особам позивачем та її представником не заявлялось. Крім цього, при відтворенні вказаного аудіозапису встановлено, що на ньому міститься розмова, де дві особи сперечаються, що не може бути розцінено як застосування насильства до працівника.

59. Суди правильно не прийняли наданий до суду відеозапис розмови як належний доказ, оскільки відеозапис не містить зображення, неможливо встановити дату, місце та осіб, які спілкуються між собою, невідомо ким, коли та на який пристрій був записаний запис, неможливо ідентифікувати осіб, які спілкуються, та чи надавали співрозмовники згоду на проведення відеозапису розмови.

60. Отже, доводи касаційної скарги про те, що звільнення відбулось під тиском керівництва відповідача, що підтверджується відеозаписом, який наданий суду на флешці, є безпідставним.

61. Таким чином, АТ «Райффайзен Банк» дотрималось порядку припинення трудового договору за угодою сторін, обставин, які б вказували на порушення трудового законодавства щодо ОСОБА_1 судами не встановлено, наказ про припинення трудового договору від 01 березня 2022 року містить всі необхідні реквізити, зокрема, дату звільнення, причини та підставу звільнення, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому, суди з`ясували: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. Подальша зміна позиції позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем.

62. Подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2024 року у справі № 757/18580/22-ц.

63. Позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від позовної вимоги про поновлення на роботі, а тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

64. Посилання в касаційній скарзі на те, що правильною датою його звільнення є 11 липня 2023 року колегія суддів відхиляє, оскільки при звільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами. У своїй заяві від 27 червня 2023 року ОСОБА_1 просив роботодавця звільнити його з роботи саме 30 червня 2023 року, а банк, погодившись на таке звільнення, видав відповідний наказ.

65. Доводи касаційної скарги про те, що суд не взяв до уваги те, що ні 27, ні 30 червня 2023 року позивач не був присутній в банку та жодних заяв не підписував і не подавав спростовуються матеріалами справи, а саме копією заяви про звільнення від 27 червня 2023 року (а. с. 116). При цьому, ці твердження зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

66. Аргументи касаційної скарги про те, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України, не порушено колегією суддів не беруться до уваги, оскільки апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та виключив з мотивувальної частини судового рішення посилання стосовно пропуску місячного строку звернення до суду, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

67. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не розглянув заяву про розгляд справи у закритому судовому засіданні, а суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вказаної заяви не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

68. Позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідною заявою.

69. Суд першої інстанції, у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 25 грудня 2024 року, листом від 13 січня 2025 року повідомив, зокрема, про те, що 18 грудня 2024 року ухвалено рішення у цій справі. Оскільки розгляд справи судом першої інстанції завершено, процесуальна можливість здійснювати розгляд справи у закритому судовому засіданні відсутня.

70. Отже, на момент подання вказаної заяви суд першої інстанції вже ухвалив судове рішення.

71. Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у закритому судовому засіданні, то апеляційний суд постановив ухвалу від 29 травня 2025 року, в якій зазначив, що суд не встановив обставин, визначених у частині сьомій статті 7 ЦПК України щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні, вказана справа не відноситься до категорії справ, які розглядаються виключно у закритому судовому засіданні (виникла з трудових правовідносин), тому відсутні підстави відступу від засад гласності судового процесу.

72. Таким чином, апеляційний суд правомірно постановив ухвалу, в якій надав мотивований висновок щодо відмови у задоволенні такого клопотання.

73. Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16, від 04 листопада 2020 року у справі № 812/390/16, від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21, від 23 травня 2024 року у справі № 469/194/20, відхиляються касаційним судом, оскільки обставини, встановлені судами у вказаних справах не є подібними обставинам, встановленим у справі, яка переглядається.

74. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

75. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

76. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

77. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

78. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 20204 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров