Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №503/574/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 503/574/25

провадження № 61-14761св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2025 року під головуванням судді Вороненка Д. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Таварткіладзе О. М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст заяви

1. В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території с. Французька (нині с. Лисогірка) Кодимського району Одеської області, яке на той момент входило до складу Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР) з 01 січня 1940 року до 28 червня 1940 року.

2. В обґрунтування заяви вказувала, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Французьке (нині с. Лисогірка) Кодимського району Одеської області, яке на той момент входило до складу Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. З моменту народження і до 1954 року вона постійно проживала у зазначеному населеному пункті разом зі своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У 1954 році вступила до педагогічного училища в м. Балта та виїхала, однак щороку навідувалась до батьків, які до своєї смерті проживали в с. Французьке (нині с. Лисогірка) Кодимського району Одеської області. Відповідно до законодавства Республіки Молдова, вона, а також її нащадки, мають право на набуття громадянства Республіки Молдова внаслідок свого проживання до 28 червня 1940 року на території МАРСР. Однак, вжитими нею заходами не вдалося отримати документів про факт її проживання на відповідній території у вказаний період часу. З метою пред`явлення судового рішення до консульства Республіки Молдова для набуття громадянства Республіки Молдова, заявниця звернулась з відповідною заявою до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Кодимський районний суд Одеської області рішенням від 30 травня 2025 року у задоволенні заяви відмовив.

4. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідно до чинного законодавства України не передбачено права набуття громадянами України ще громадянства іншої держави, а відтак суд не вбачав того, що внаслідок встановлення факту, про який просить заявниця, вона отримає можливість скористатися правом, яке надане їй відповідно до чинного законодавства України.

5. Одеський апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2025 року змінив. Виклав мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

6. Апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 не позбавлена права змінити громадянство, яке гарантовано їй нормами частини першої статті 25 Конституції України, пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство України». Крім того, встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території с. Лисогірка Кодимського району з 01 січня 1940 року до 28 червня 1940 року, не є автоматичним набуттям нею громадянства іншої держави та не свідчить про відмову від громадянства України.

7. Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що з 01 січня 1940 року до 28 червня 1940 року заявниця дійсно проживала в с. Лисогірка (Французьке) Кодимського району Одеської області, а також, що у вказаний період з урахуванням віку на той час ОСОБА_2 , її батьки проживали в с. Лисогірка (Французьке) Кодимського району.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

8. У грудні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

9. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

10. Заявниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, у постановах Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20, від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 183/3496/24. Також, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм частини другої статті 315 ЦПК України у подібних правовідносинах.

11. Суди не прийняли до уваги пояснення свідків та їх виклик не здійснювався.

12. Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки поданим та зібраним доказам, в тому числі копії довідки № 327, виданої Лисогірською сільською радою, чим позбавив заявницю права на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

13. У лютому 2026 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – Головне управління ДМС України в Одеській області) до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін.

14. Зазначає, що ОСОБА_1 не підтвердила жодними доказами факт, який вона просить встановити, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.

Рух справи в суді касаційної інстанції

15. Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Кодимського районного суду Одеської області.

16. 23 січня 2026 року цивільна справа № 503/574/25 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

17. ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Французьке Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР) у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилась дочка ОСОБА_5 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Французівською сільською радою Кодимського району МАРСР і копія його нотаріально посвідченої копії від 10 червня 1954 року.

18. При цьому, зі змісту копії довідки, виданої старостою Лабушненського старостинського округу та зареєстрованою виконавчим комітетом Кодимської міської ради Подільського району Одеської області 17 червня 2024 року № 275, вбачається та обставина, що колишньою назвою села Лисогірка було Французьке.

19. З 01 січня 1940 року до 28 червня 1940 року в Лабушненському старостинському округу (с. Лисогірка) погосподарські книги відсутні, про що свідчить копія довідки, виданої старостою Лабушненського старостинського округу та зареєстрованої виконавчим комітетом Кодимської міської ради Подільського району Одеської області 24 червня 2024 року № 13-17/7-56.

20. З 1944 року до 1946 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в с. Лисогірка Кодимського району Одеської області, що підтверджується копією довідки, виданої старостою Лабушненського старостинського округу на підставі записів у погосподарській книзі за період 1944-1946 роки, номер об`єкта 259, та зареєстрованої виконавчим комітетом Кодимської міської ради Подільського району Одеської області 17 червня 2024 року № 275.

21. 05 червня 1954 року ОСОБА_5 , 1940 року народження, за результатом закінчення навчання повного курсу семирічної школи с. Лисогірка Кодимського району Одеської області в 1954 році, видано відповідне свідоцтво.

22. Зі змісту цього свідоцтва вбачається та обставина, що при закінченні в 1954 році навчання ОСОБА_5 в семирічній школі с. Лисогірка Кодимського району Одеської області, воно розпочалось в 1947 році, що також відзначено нею у змісті своєї автобіографії, поданій як один з додатків до її заяви в Балтське педагогічне училище від 15 червня 1954 року.

23. 14 червня 1954 року Лисогірською сільською Радою депутатів трудящих Кодимського району Одеської області видано довідку № 327, згідно з якою ОСОБА_5 , 1940 року народження, є уродженкою і мешканкою с. Лисогірка Кодимського району Одеської області.

24. 15 червня 1954 року ОСОБА_5 , яка проживала в с. Лисогірка Кодимського району Одеської області, звернулась до Балтського педагогічного училища із заявою про зарахування її на навчання та де вона у подальшому навчалася на денному відділенні з 01 вересня 1954 року до 30 червня 1958 року та по закінченню якого отримала диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_2 з реєстраційним № 979, про що свідчить довідка видана Комунальним закладом «Балтський педагогічний фаховий коледж» від 05 травня 2025 року № 459.

25. 25 січня 1960 року ОСОБА_5 , 1940 року народження, зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , у зв`язку з чим змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , виданого Івашківською сільською Радою депутатів трудящих Кодимського району Одеської області 25 січня 1960 року, актовий запис № 2.

26. Також 25 січня 1960 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина СРСР серії НОМЕР_4 , виданим Івашківською сільською Радою депутатів трудящих Кодимського району Одеської області, про що свідчать відповідні відомості, внесені до заяви про видачу паспорта (Форма № 1) від 04 червня 1979 року № 5134U_8A_8_00000909, наданої суду Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області 29 квітня 2025 року № 8010.14-19977/80.3-25 в порядку, передбаченому частиною другою статті 294 ЦПК України, у вигляді копії.

27. 04 червня 1979 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подала заяву про видачу паспорта (Форма № 1) № 5134U_8A_8_00000909, у зв`язку з паспортною реформою, внаслідок чого 06 червня 1979 року вона документована паспортом громадянина СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_5 , виданим Кодимським РВВС в Одеській області, що підтверджується копією відповідної заяви, наданої суду Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області 29 квітня 2025 року № 8010.14-19977/80.3-25 в порядку, передбаченому частиною другою статті 294 ЦПК України, у вигляді копії.

28. 26 листопада 1997 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подала заяву про видачу паспорта (Форма № 1) № 5134_27А_1_00003739, у зв`язку з обміном паспорта, внаслідок чого 28 листопада 1997 року вона документована паспортом громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_6 , виданим Кодимським РВ ГУМВС України в Одеській області, про що свідчить копія відповідної заяви, наданої суду Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області 29 квітня 2025 року № 8010.14-19977/80.3-25 в порядку, передбаченому частиною другою статті 294 ЦПК України, у вигляді копії.

29. 04 лютого 2008 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подала заяву про видачу паспорта (Форма № 1) № 5134_4_14_00002589, у зв`язку з втратою паспорта, внаслідок чого 11 березня 2008 року вона документована паспортом громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_7 , виданим Кодимським РВ ГУМВС України в Одеській області, про що свідчить копія відповідної заяви, наданої суду Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області 29 квітня 2025 року № 8010.14-19977/80.3-25 в порядку, передбаченому частиною другою статті 294 ЦПК України, у вигляді копії, а також копія самого паспорта додана заявницею до своєї заяви до суду.

Позиція Верховного Суду

30. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

32. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

35. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

37. Частиною сьомою статті 19 ЦПК Українипередбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

38. Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

39. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

40. Отже, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об`єктом судового захисту.

41. Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (див. постанову Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

42. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

43. Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

44. Юридична значимість фактів, що встановлюються в окремому провадженні, визначається нормами матеріального права (цивільного, сімейного, трудового тощо), які мають бути застосовані судом при вирішенні справи.

45. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.

46. Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

47. Коло таких інших фактів обмежено тими, що пов`язані з реалізацією особистих та майнових прав фізичної особи. Отже, до предмета судової діяльності в цьому аспекті не належить встановлення юридичних фактів, завдяки яким фізичні особи реалізують свої публічні права.

48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

– факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

– встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

– заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

– чинним законодавством не передбачено іншого (позасудового) порядку встановлення юридичних фактів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

49. У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки (див. постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц).

50. Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

51. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).

52. Пунктом 2 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

53. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство України» (далі – Закон № 2235-III) законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципах: єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; запобігання виникненню випадків безгромадянства.

54. Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є, зокрема, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

55. Питання громадянства України регулюються Конституцією України, цим Законом, міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору (стаття четверта Закону № 2235-III).

56. Статтею 17 Закону № 2235-III визначено, що громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

57. Підстави для втрати громадянства України регламентовано статтею 19 Закону № 2235-III, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є, зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

58. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

59. Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

60. Згідно з частинами другою та третьою статті 19 Закону № 2235-III положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

61. Отже, чинне законодавство України не передбачає чіткої заборони подвійного громадянства. Так, подвійне (множинне) громадянство de jure в Україні не передбачене на законодавчому рівні, однак існує via facti (до прикладу, одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав).

62. Разом з тим наявність у повнолітньої особи подвійного громадянства може стати підставою для припинення громадянства України внаслідок його втрати через її активні дії, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, що не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України гарантована чинним законодавством України (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).

63. У цьому аспекті варто зауважити, що об`єктивний зміст понять «втрата громадянства», «припинення громадянства», «позбавлення громадянства» полягає у тому, що в результаті особа втрачає свій статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак розрізнюючим у змісті цих понять є те, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, і це, у свою чергу, підтверджує нетотожність понять «втрата громадянства» та «позбавлення громадянства» в розумінні Конституції України та Закону № 2235-III.

64. У статті 25 Конституції України закріплено як конституційний принцип щодо «неможливості позбавлення громадянина України громадянства України», так і принцип стосовно «права змінити громадянство».

65. Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави / держав є підставою для втрати ним громадянства України. Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності із постановленням Президентом України відповідного указу.

66. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

67. Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

68. На підставі Закону України від 20 вересня 2006 року № 22-VII Україна ратифікувала Європейську конвенцію про громадянство, вчинену 06 листопада 1997 року у м. Страсбурзі та підписану від імені України 01 липня 2003 року у м. Страсбурзі із застереженнями до пункту 2 статті 8 цієї Конвенції.

69. Згідно з пунктом 1 статті 7 Європейської конвенції про громадянство держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства ex lege або на ініціативу самої держави-учасниці, за винятком, зокрема, випадку добровільного набуття іншого громадянства.

70. Однак відповідно до пункту 3 цієї статті Конвенції держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства згідно з пунктами 1 і 2 цієї статті, якщо відповідна особа стане внаслідок цього особою без громадянства, за винятком випадків, зазначених у підпункті «b» пункту 1 цієї статті [набуття громадянства держави-учасниці внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника].

71. На підставі Закону України від 11 січня 2013 року № 22-VII Україна приєдналася до Конвенції про скорочення безгромадянства, вчиненої 30 серпня 1961 року у м. Нью-Йорк, яка набрала чинності для України 23 червня 2013 року.

72. Згідно із частиною першою статті 5 цієї Конвенції якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату громадянства внаслідок будь-яких змін в особистому статусі відповідної особи, таких як вступ у шлюб, припинення шлюбу, узаконення, визнання або усиновлення, така втрата повинна обумовлюватися володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

73. Такі правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 05 вересня 2024 року № 990/163/23.

74. Таким чином, апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права змінити громадянство.

75. Крім того, встановлення факту її проживання на території с. Лисогірка Кодимського району з 01 січня 1940 року до 28 червня 1940 року, не є автоматичним набуттям нею громадянства іншої держави та не свідчить про відмову від громадянства України.

76. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 13 ЦПК України).

77. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

78. За змістом частин другої, третьої статті 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

79. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем її народження є с. Французьке Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР), що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданою Французівською сільською радою Кодимського району МАРСР.

80. Крім того, ОСОБА_1 з 1944 року до 1954 року проживала та навчалась в с. Лисогірка (Французьке) Кодимського району Одеської області.

81. Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що з 01 січня 1940 року до 28 червня 1940 року ОСОБА_1 дійсно проживала в с. Лисогірка (Французьке) Кодимського району Одеської області.

82. Також не надано доказів того, що у вказаний період з урахуванням віку на той час ОСОБА_1 , її батьки проживали в с. Лисогірка (Французьке) Кодимського району.

83. Отже, апеляційний суд, враховуючи зазначені обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що встановити факт про який просить ОСОБА_1 неможливо, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували цей факт.

84. Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не прийняли до уваги пояснення свідків та їх виклик не здійснювався, не надали належної оцінки довідці № 327, виданої Лисогірською сільською радою є необґрунтованими, оскільки суди надали належну оцінку вказаним доказам у сукупності з іншими доказами та зазначені пояснення та довідка не підтверджують факт проживання ОСОБА_1 на території с. Лисогірка Кодимського району Одеської області, яке на той момент входило до складу Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР) з 01 січня 1940 року до 28 червня 1940 року.

85. Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, у постановах Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20, від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 183/3496/24 колегією суддів відхиляються, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у цих справах і у справі, що переглядається, є різними.

86. Заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм частини другої статті 315 ЦПК України у подібних правовідносинах.

87. Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

88. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

89. Вказані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

90. У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду заяви та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

91. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частини другої статті 315 ЦПК України у подібних правовідносинахне заслуговують на увагу, а заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими.

92. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

93. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

94. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

95. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

96. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 травня 2025 року в незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров