Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №161/3057/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 161/3057/24

провадження № 61-4515св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року, ухвалену у складі судді Пахолюка А. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 02 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про захист честі, гідності, ділової репутації.

Позов обґрунтовано тим, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 поширив щодо нього недостовірну інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Недостовірна інформація викладена у повідомленні начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12 грудня 2023 року за № 200юс, зареєстрованому в Офісі Генерального прокурора 19 грудня 2023 року № 278997-23, яке стало підставою для проведення щодо нього ( ОСОБА_1 ) службового розслідування.

Викладена у повідомлені недостовірна інформація стала відомою його колегам, керівництву, де він працює, а також посадовим особам державних органів та організацій, створила негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, а тому підлягає спростуванню.

З урахуванням заяв про зміну та уточнення позовних вимог (зокрема, від 28 травня 2024 року та від 07 жовтня 2024 року), ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації наступну інформацію, розповсюджену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , викладену в повідомленні від 12 грудня 2023 року № 200юс, а саме, що:

« ОСОБА_1 займається всіма житловими питаннями свого батька і намагається всілякими способами і методами незаконно отримати житло для постійного проживання від Міністерства оборони України. Самого батька - ОСОБА_2 , ніхто з членів житлової комісії не бачив. За інформацією, наявною у ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько ОСОБА_2 довгий період часу перебував в Польщі і, можливо, навіть не здогадується про злочинні діяння свого сина. Дана інформація підтверджується запитами, надісланими на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 від імені ОСОБА_1 , в порядку представництва інтересів свого батька, з вимогою ознайомитися з житловою справою свого батька та надання ОСОБА_1 дозволу бути присутнім на всіх засіданнях житлової комісії»;

« ОСОБА_1 продовжує зловживати своїми правами, тероризувати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом втручання в їх приватне життя, зокрема відслідковувати яке службове житло та житло для постійного проживання було їм надано, писати листи з наклепами до уповноважених органів про корупційні діяння житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , втручатись у приватне життя інших громадян, які змогли отримати житло для постійного проживання від МОУ з метою скасування наданих їм ордерів, розповсюджувати їх персональні дані, надсилати численні запити із незрозумілими вимогами, обвинуваченнями та наклепами на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 та на вище командування (за рік понад 50 запитів) та вчиняти інші дії, які принижують честь та гідність прокурора»;

«житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 було проведено інвентаризацію житлових справ осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення житлом для постійного проживання від МОУ та перебувають на квартирному обліку при ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після ознайомлення із матеріалами житлової справи ОСОБА_2 (військового пенсіонера, який перебуває на квартирному обліку з двома своїми синами, один з яких є прокурор ОСОБА_1 ) було встановлено, що в матеріалах житлової справи міститься довідка з Ківерцівського відділення Ощадбанку про те, що ОСОБА_2 із своїми синами не брав участі в приватизації, зокрема в м. Новий Калинів Львівської області з 1991 року по дату видачі даної довідки. Варто зауважити, що вищевказаний документ було надано членам житлової комісії сином ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , який працює на посаді прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури та представляє інтереси свого батька. Вищезазначена довідка стала підставою для прийняття рішення про надання житла для постійного проживання ОСОБА_2 та двом його синам»;

« ОСОБА_1 потайки проводилась аудіофіксація вищезазначеного засідання житлової комісії. Диск із записом він долучив до матеріалів одного з судових проваджень в якості доказів про що зазначив в своїй відповіді на відзив. Додатково зазначаю, що члени житлової комісії заборонили проводити відео та аудіо фіксацію їх засідання та зазначили, що дане засідання буде оформлене протоколом»;

«Після надсилання матеріалів житлової справи ОСОБА_2 до КЕВ м. Володимир та до Комісії з контролю в м. Київ, членам житлової комісії було надано інформацію про те, що ОСОБА_2 забезпечувався житлом для постійного проживання від МОУ, зокрема трикімнатною квартирою в м. Новий Калинів Львівської області, яку залишив дружині в серпні 1995 року».

Крім того, ОСОБА_1 просив зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 не пізніше 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати поширену відносно нього недостовірну та негативну інформацію, шляхом відкликання поширених (скерованих, наданих тощо) ІНФОРМАЦІЯ_5 документів, а саме: повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12 грудня 2023 року за № 200юс, адресованого керівнику Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора (зареєстрованого в Офісі Генерального прокурора 19 грудня 2023 року № 278997-23) та стягнути судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

Також у заяві про зміну розміру позовних вимог від 06 травня 2025 року ОСОБА_1 просив зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 не пізніше десяти днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену відносно нього недостовірну та негативну інформацію шляхом відкликання поширених (скерованих, наданих тощо) ІНФОРМАЦІЯ_5 відкликати заперечення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22 червня 2023 року, адресоване Волинському окружному адміністративному суду у справі № 140/11305/23.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 04 червня 2025 року (протокольно) відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про прийняття заяви про зміну позовних вимог щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 відкликати заперечення від 22 червня 2023 року, адресоване Волинському окружному адміністративному суду у справі № 140/11305/23.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 02 березня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що повідомлення відповідача, який є юридичною особою публічного права, про можливе порушення закону та зловживання службовим становищем при вирішенні питань, які стосуються забезпеченням житлом заявника (позивача) та членів його сім`ї, керівнику Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора, який наділений повноваженнями ініціювати притягнення до відповідальності працівників органів прокуратури, доручати проведення перевірок про можливе порушення закону та зловживання службовим становищем прокурором, не може вважатися поширенням недостовірної інформації в розумінні статті 277 ЦК України.

Апеляційний суд зазначив, що помилкове посилання суду на статті 34, 40 Конституції України, якою гарантовано право громадянина звертатися до органів державної влади, не слугує підставою для скасування рішення суду та задоволення позову, оскільки висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем поширення негативної інформації є правильними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 квітня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 березня 2026 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 22 липня 2024 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Черняк Ю. В. та судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник направив до суду матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 23 квітня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року та постанови Волинського апеляційного суду від 02 березня 2026 року, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

29 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 161/3057/24 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 березня 2026 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення його позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявників зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а; постановах Верховного Суду від: 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, 09 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, 20 грудня 2018 року у справі № 524/3878/16, 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, 22 березня 2019 року у справі № 815/6832/15, 15 липня 2019 року у справі №420/5625/18, 01 жовтня 2019 року у справі № 826/3943/16, 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, 31 березня 2020 року у справі № 826/14837/16, 15 червня 2021 року у справі № 200/12944/19, 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19, 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21, 01 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанції не врахували очевидну наявність юридичного складу правопорушення, що є підставою для задоволення позову, оскільки за наведених у ньому обставин наявна сукупність відповідних ознак: поширення відповідачем інформації, тобто доведення її до відома безмежного кола осіб; поширена інформація стосується конкретної фізичної особи - позивача; поширена відповідачем інформація є явно недостовірною; поширення відповідачем недостовірної інформації беззаперечно порушує особисті немайнові права позивача.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 є суб`єктом владних повноважень (органом державної влади). Водночас, відповідач скерував до Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора як органу, що не здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, лист, а не дисциплінарну скаргу, в якому містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, як це передбачено частиною другою статті 45 Закону України «Про прокуратуру».

Посилання судів попередніх інстанцій на висновок службового розслідування Волинської обласної прокуратури від 28 лютого 2024 року не має юридичного значення, оскільки такий висновок не є актом індивідуальної дії, не створює будь-яких прав і обов`язків, є окремою думкою окремих осіб, а використання судами цього висновку у своїх рішеннях є виходом за межі моїх позовних вимог.

Волинський апеляційний суд помилково встановив те, що відповідач є юридичною особою публічного права.

Водночас відповідач є суб`єктом владних повноважень, а тому не є носієм конституційних прав людини і громадянина, зокрема права на звернення.

Отже, суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували дії відповідача як реалізацію права на звернення, передбаченого статтею 40 Конституції України.

ІНФОРМАЦІЯ_6 у своєму листі не повідомляв роботодавця позивача про «можливі зловживання…», а поширив про останнього та членів його сім`ї недостовірну інформацію, чим порушив особисті немайнові права позивача. У листі відповідача наявні усі ознаки поширення недостовірної інформації, передбачені статтею 277 ЦК України.

На порушення вимог, передбачених статтями 81, 89, 265 ЦПК України, суди попередніх інстанцій протиправно визнали належними, допустимими, достовірними та достатніми надані відповідачем докази, не надали мотивованої оцінки аргументам позивача.

Також судами необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження доказів та клопотань про виклик і допит свідків щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, суди проігнорували клопотання позивача про постановлення окремої ухвали в порядку статті 262 ЦПК України щодо судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_3 та щодо виконувача обов`язків керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора України Ковальова Є. В.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_3 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працює на посаді прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури.

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 у листі від 12 грудня 2023 року № 200юс звернувся до Керівника генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора «…з повідомленням про можливе зловживання ОСОБА_1 , прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури зловживання своїм службовим становищем, використання службового часу у власних інтересах, та вчинення ним кримінального правопорушення шляхом введення посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 в оману, надання їм підроблених документів та з метою незаконного заволодіння державним майном - квартирою в новобудові м. Луцьк» (далі Звернення № 200юс).

За змістом Звернення №200юс, останнє окрім іншого, містить наступні висловлювання:

« ОСОБА_1 займається всіма житловими питаннями свого батька і намагається всілякими способами і методами незаконно отримати житло для постійного проживання від Міністерства оборони України. Самого батька - ОСОБА_2 , ніхто з членів житлової комісії не бачив. За інформацією, наявною у ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько ОСОБА_2 довгий період часу перебував в Польщі і, можливо, навіть не здогадується про злочинні діяння свого сина. Дана інформація підтверджується запитами, надісланими на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 від імені ОСОБА_1 , в порядку представництва інтересів свого батька, з вимогою ознайомитися з житловою справою свого батька та надання ОСОБА_1 дозволу бути присутнім на всіх засіданнях житлової комісії»;

« ОСОБА_1 продовжує зловживати своїми правами, тероризувати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом втручання в їх приватне життя, зокрема відслідковувати яке службове житло та житло для постійного проживання було їм надано, писати листи з наклепами до уповноважених органів про корупційні діяння житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , втручатись у приватне життя інших громадян, які змогли отримати житло для постійного проживання від МОУ з метою скасування наданих їм ордерів, розповсюджувати їх персональні дані, надсилати численні запити із незрозумілими вимогами, обвинуваченнями та наклепами на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 та на вище командування (за рік понад 50 запитів) та вчиняти інші дії, які принижують честь та гідність прокурора»;

«житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 було проведено інвентаризацію житлових справ осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення житлом для постійного проживання від МОУ та перебувають на квартирному обліку при ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після ознайомлення із матеріалами житлової справи ОСОБА_2 (військового пенсіонера, який перебуває на квартирному обліку з двома своїми синами, один з яких є прокурор ОСОБА_1 ) було встановлено, що в матеріалах житлової справи міститься довідка з Ківерцівського відділення Ощадбанк про те, що ОСОБА_2 із своїми синами не брав участі в приватизації, зокрема в м. Новий Калинів Львівської області з 1991 року по дату видачі даної довідки. Варто зауважити, що вищевказаний документ було надано членам житлової комісії сином ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , який працює на посаді прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури та представляє інтереси свого батька. Вищезазначена довідка стала підставою для прийняття рішення про надання житла для постійного проживання ОСОБА_2 та двом його синам»;

« ОСОБА_1 потайки проводилась аудіо фіксація вищезазначеного засідання житлової комісії. Диск із записом він долучив до матеріалів одного з судових проваджень в якості доказів про що зазначив в своїй відповіді на відзив. Додатково зазначаю, що члени житлової комісії заборонили проводити відео та аудіо фіксацію їх засідання та зазначили, що дане засідання буде оформлене протоколом»;

«Після надсилання матеріалів житлової справи ОСОБА_2 до КЕВ м. Володимир та до Комісії з контролю в м. Київ, членам житлової комісії було надано інформацію про те, що ОСОБА_2 забезпечувався житлом для постійного проживання від МОУ, зокрема трикімнатною квартирою в м. Новий Калинів Львівської області, яку залишив дружині в серпні 1995 року».

За наслідками розгляду звернення від 12 грудня 2023 року № 200юс в.о. керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора України Ковальов Є. В. листом від 27 грудня 2023 року повідомив керівника Волинської обласної прокуратури про наявність у діях ОСОБА_1 ознак неправомірних дій.

На підставі зазначеного листа, 28 лютого 2024 року Волинською обласною прокуратурою було призначено і проведено службове розслідування за фактом можливого порушення прокурором Янковським С. О. вимог Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про запобігання корупції». Висновком зазначеного службового розслідування встановлено підтвердження фактів використання прокурором ОСОБА_1 свого службового становища та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів та приватних інтересів третіх осіб, що свідчить про грубе порушення останнім правил прокурорської етики. У зв`язку з цим вирішено звернутися до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з дисциплінарною скаргою на вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Рішеннями Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20 травня 2024 року вирішено відкрити дисциплінарне провадження стосовно прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Янковського С.О. на підставі скарги в.о. керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора України Дзюби І. І. та на підставі скарги в.о. керівника Волинської окружної прокуратури Губчака О. В.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною третьою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з частиною першою статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні ЄСПЛ 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria»), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи.

За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Тобто, для розгляду цієї категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

За змістом частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Встановлено та не заперечується сторонами, що батько позивача є військовим пенсіонером, тривалий час перебував на квартирному обліку разом із членами своєї сім`ї. Між ОСОБА_1 , членами його сім`ї (з однієї сторони) та ІНФОРМАЦІЯ_6 тривалий час існував спір щодо забезпечення житлом. ОСОБА_1 здійснював представництво свого батька у вирішенні житлових питань на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 подав звернення № 200юс керівнику Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора як до органу, який наділений повноваженнями ініціювати притягнення до відповідальності працівників органів прокуратури, доручати проведення перевірок про можливе порушення закону та зловживання службовим становищем прокурором, в якому виклав оспорювану позивачем інформацію.

У тексті такого звернення ІНФОРМАЦІЯ_7 звертається з «повідомленням про можливе зловживання…», просить проаналізувати викладені відомості на предмет можливого порушення закону та зловживання службовим становищем при вирішенні питань, які стосуються забезпеченням житлом заявника (позивача) та членів його сім`ї.

Виходячи з положень статті 277 ЦК України та процесуального обов`язку кожної із сторін довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, а позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

З 20 травня 2024 року на розгляді Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів перебувало дисциплінарне провадження стосовно прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_1 на підставі скарги в.о. керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора України Дзюби І. І. та на підставі скарги в.о. керівника Волинської окружної прокуратури ОСОБА_4 .

На час вирішення спору судом першої інстанції Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів 08 січня 2025 ухвалила рішення №6 дп-25 про закриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-413дс-55дп-24 стосовно прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, указаним рішенням установлено, що прокурор ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачена пунктами 5, 6, 8 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, грубому порушенні правил прокурорської етики, втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення.

Вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку підтверджується:

- відомостями, що містяться в дисциплінарній скарзі виконувача обов`язків керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Дзюби І. І.;

- відомостями, що містяться в дисциплінарній скарзі виконувача обов`язків керівника Волинської обласної прокуратури Губчака О. В.;

- копією матеріалів службового розслідування, проведеного відповідно до наказу керівника Волинської обласної прокуратури № 1 від 01 січня 2024 року.

Наведене вище в сукупності вказує на те, що звернення спрямоване на перевірку, а не на дискредитацію ОСОБА_1 , який, хоча і мав правовідносини з відповідачем у зв`язку із вирішенням питань з приводу забезпечення сім`ї житлом, однак, займав посаду прокурора.

Крім того, наведені відповідачем аргументи у зверненні № 200юс, адресованому органу, який наділений повноваженнями ініціювати притягнення до відповідальності працівників органів прокуратури, доручати проведення перевірок про можливе порушення закону та зловживання службовим становищем прокурором, знайшли своє підтвердження у прийнятих органами прокуратури висновках та рішеннях, які у встановленому законом порядку позивачем не оскаржені.

У свою чергу, у справі, яка переглядається, позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження недостовірності поширеної щодо нього негативної інформації.

Ураховуючи наведене та характер спірних правовідносин, які існують між учасниками справи, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки зміст звернення відповідача, який є юридичною особою публічного права, адресованого керівнику Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора про можливе порушення закону та зловживання службовим становищем при вирішенні питань, які стосуються забезпеченням житлом позивача та членів його сім`ї, не може вважатися поширенням недостовірної інформації в розумінні статті 277 ЦК України, і такий висновок відповідає сталій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Посилання заявника на те, що вказану інформацію доведено відповідачем до відома керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора як суб`єктом права на звернення, передбаченого статтею 40 Конституції України, зміст спірних правовідносин не змінює, оскільки не скасовує факт поширення інформації та достовірність, що знайшло своє підтвердження у дисциплінарних скаргах та матеріалах службового розслідування, проведеного у встановленому законом порядку.

Предметом доказування у цій категорії справ є факти поширення інформації відповідачем, її неправдивість (недостовірність), а також факт порушення цією інформацією особистих немайнових прав, честі, гідності чи ділової репутації позивача, що і встановлювалось під час розгляду цієї справи.

Крім того, аналогічні доводи позивача враховані під час апеляційного розгляду справи. Апеляційний суд констатував помилкове посилання місцевого суду на статті 34, 40 Конституції України, однак першочергово мотивував відсутність підстав для задоволення позову недоведеністю позивачем поширення недостовірної інформації щодо нього.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені судами обставини по суті спору та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, які були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд першої інстанції створив необхідні умови для реалізації відповідачем права надати особисті пояснення, заявити відповідні клопотання та реалізувати інші процесуальні права.

Під час апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень. Суди зробили обґрунтовані висновки по суті спору з урахуванням доказів, наданих сторонами.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року, та постанову Волинського апеляційного суду від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник