Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №607/19344/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 607/19344/25

провадження № 61-8570 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Білецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, державний нотаріус Тернопільської районної державної нотаріальної контори Темнікова Леся Георгіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сампара Надія Миронівна, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2026 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Хома М. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Білецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, державний нотаріус Тернопільської районної державної нотаріальної контори Темнікова Л. Г., в якому просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 1989 року до 18 січня 2005 року.

Короткий зміст ухали суду першої інстанції

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2026 року у складі судді Ромазана В. В. позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 223, пунктом 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Вароди П. Б. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що судові засідання у справі призначались на 26 лютого 2026 року та на 31 березня 2026 року, однак позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Сампара Н. М. повторно не з`явилися у судове засідання, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується письмовою розпискою. Також адвокат Сампара Н. М. повідомлялась через електронний суд, користувачем якого вона є, про що свідчить долучена до матеріалів справи довідка. Про причини неявки позивачка та її представник не повідомили, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у їх відсутності до суду не подавали.

Відмовляючи у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Вароди П. Б. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що питання розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду врегульовано частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, яка передбачає право вимоги відповідача на компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Крім того, частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України передбачено право суду покласти на сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору у випадку зловживання такою стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Отже, відповідачці згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно було довести, які саме необґрунтовані дії позивачки були нею здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяла позивачка недобросовісно та пред`явила необґрунтований позов; чи систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісна позивачка мала на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідачки; чи були дії позивачки умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується.

При цьому, звернення позивачки до суду за захистом свого порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть вважатися необґрунтованими та свідчити про зловживання стороною позивачки процесуальними правами та тягнути за собою обов`язок відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, а саме по собі залишення позову без розгляду не свідчить про недобросовісність чи необґрунтованість дій позивачки, тому клопотання про відшкодування витрат не може бути задоволено.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Варода П. Б. оскаржив її в апеляційному порядку в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Вароди П. Б. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким клопотання задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені нею в суді першої інстанції, в розмірі 7 000 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, щонеявка позивача або його представника, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи у судове засідання, у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин неявки у судове засідання, можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії.

При цьому апеляційний суд врахував, що розгляд справи був розпочатий по суті, сторони виступали зі вступними словами, допитувалися свідки, у зв`язку з чим відповідачка мала забезпечувати повноцінний професійний захист своїх прав як на підготовчій стадії, так і на стадії безпосереднього судового розгляду, а отже нести відповідні судові витрати.

Вирішуючи питання розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд керувався критеріями реальності, розумності та пропорційності до предмета спору, взяв до уваги складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про стягнення судових витрат в розмірі 7 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сампара Н. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/19344/25, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

17 серпня 2026 року справа № 607/19344/25 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Н. М. мотивована тим, що для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив заздалегідь необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету -порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Вважає, що під час судового розгляду відповідачка не довела, а суд апеляційної інстанції не встановив необґрунтованості в діях позивачки.

Звертає увагу на те, що звернення позивачки до суду за захистом свого порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть вважатися необґрунтованими та свідчити про зловживання нею процесуальними правами та тягнути за собою обов`язок відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, а саме собою залишення позову без розгляду не свідчить про недобросовісність чи необґрунтованість дій позивачки.

Бідь-яких зловживань процесуальними правами позивачка під час судового розгляду не вчиняла.

Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу стороною відповідачки документально не підтверджені, не доведені та не є співмірними із сумою, яка призначена апеляційним судом на їх відшкодування.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд апеляційної інстанції встановив, що між представництво інтересів ОСОБА_2 в суді першої інстанції здійснювалось адвокатом Вародою П. Б. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 22 вересня 2025 року (далі - договір) та ордеру на надання правничої допомоги серії ВО № 1118163 від 29 вересня 2025 року (а. с. 58, 67).

Згідно з пунктом 1.1. договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво його інтересів та надання професійної правничої допомоги у всіх судах України, державних установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності при вирішенні будь-яких питань, які стосуватимуться його прав, обов`язків та інтересів у справі № 607/19344/25.

Згідно з пунктом 3.1. договору гонорар адвоката за надання професійної правничої допомоги клієнту у фіксованому розмірі становить 24 750 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 23/09/25-1 від 23 вересня 2025 року ОСОБА_2 сплатила на рахунок адвоката Вароди П. Б. грошові кошти в сумі 24 750 грн (а. с. 67, зворот).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Н. М. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.

У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Положення частин п`ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).

Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною та викладена також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22).

У постановах від 14 травня 2024 року у cправі № 916/3278/, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретних критеріїв для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».

Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 грудня 2022 року у справі № 910/12184/20, зазначив, що:

- право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. У зв`язку з цим наявні підстави для вирішення питання щодо покладення відповідних судових витрат на позивача;

- неявка повноважного представника позивача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії у розумінні частини п`ятої статті 130 ГПК України. При цьому саме на позивача покладається обов`язок доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) Верховний Суд зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.

У справі, яка переглядається, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, встановивши, що позивачка, звернувшись до суду з позовом, створила відповідачці умови, які викликали необхідність укладення нею договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, клопотань, заяви про виклик свідків; подальше залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивачки після надання сторонами пояснень по суті спору, допиту свідків свідчить про те, що позивачка вийшла за межі дійсного змісту свого права та вчинила необґрунтовані дії, чим порушила охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору, який має на меті забезпечення збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків, при цьому забезпечуючи право на стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача у передбачуваних законом випадках та у разі настання певних умов, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для компенсації відповідачці судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України.

Визначаючи розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції перевірив, чи є судові витрати реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними та пропорційними ступеню необґрунтованих дій позивачки, та дійшов мотивованого висновку про часткове задоволення вимог заяви та стягнення з позивачки судових витрат, понесених відповідачкою на професійну правничу допомогу згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, в розмірі 7 000 грн.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 712/15541/18, від 01 квітня 2026 року у справі № 393/284/24, від 06 жовтня 2026 року у справі № 544/1859/24.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неспівмірності відшкодованих відповідачці витрат на правничу допомогу, оскільки суд апеляційної інстанції врахував їх реальність та необхідність та обґрунтовано зменшив їх розмір з 24 750 грн до 7 000 грн.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18; у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сампара Н. М., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сампара Надія Миронівна, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк