Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №523/2430/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 523/2430/22

провадження № 61-2294св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «INTO-SANA»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси в складі судді Малиновського О. М. від 21 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В. від 23 липня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який уточнили, і остаточно просили стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «INTO-SANA» (далі - ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA») моральну шкоду завдану їм смертю ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 в розмірі 1 000 000,00 грн, на користь ОСОБА_2 500 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який є батьком позивачки ОСОБА_2 .

Причиною смерті ОСОБА_3 позивачі вважають некваліфіковане проведення обстеження, встановлення неправильного діагнозу та відповідно ненадання необхідної медичної допомоги працівниками ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA», зокрема, надання лікарських засобів, які мають істотні протипоказання та побічні дії, а також всупереч волі ОСОБА_3 від надання медичної допомоги в інших закладах охорони здоров`я ніж у відповідача, спроба доставити та госпіталізувати його в іншу лікарню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем спростовано презумпцію винуватості у виниклих між сторонами деліктних правовідносинах, приймаючи до уваги наявність обставин, на які посилався представник відповідача, як на підставу своїх заперечень проти позову, оскільки надані з його боку докази, на підтвердження таких обставин, є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачами, а наданий стороною позивача на підтвердження підстав позову висновок експертизи Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи № 145 від 01 липня 2013 року містить суперечності, ґрунтується на припущеннях, та спростовується іншими висновками експертизи, що містяться в матеріалах справи, при цьому оцінка медичної документації хворого ОСОБА_3 потребує спеціальних знань в галузі медицини, крім того такі були предметом дослідження наданих суду експертних висновків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що місцевий суд вірно застосував норми матеріального права, дослідивши зібрані у справі докази та надавши їм належну оцінку встановив відсутність вини у діях працівників відповідача, ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA».

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

22 лютого 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надіслали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2024 року, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог позивачів.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу 523/2430/22 з Суворовського районного суду м. Одеси.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_3 , який був чоловіком позивачки ОСОБА_1 та батьком позивачки ОСОБА_2 , декілька разів перебував на стаціонарному лікуванні в ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA» (з 11 липня 2004 року до 16 липня 2004 року, з 05 січня 2006 року до 09 січня 2006 року, з 01 березня 2006 року до 23 липня 2006 року, з 03 липня 2009 року до 14 липня 2009 року), де йому було діагностовано такі захворювання: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, постійна форма фібриляції передсердь, політопні, поліморфні, шлуночкові екстрасистоли (Лаун 5), атеросклероз судин головного мозку і брахідефальних судин, стеноз обох внутрішніх сонних артерій, стан після транзиторної ішемічної атаки в басейні лівої середньої мозкової артерії (02 липня 2009 року), гіпертонічна хвороба Ш, ризик 4, атеросклероз аорти, аневризма інфраренального сегмента аорти (13 липня 2009 року), облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок, цукровий діабет 2 типу некомпенсований, діабетичний нефросклероз, хронічне обструктивне захворювання легенів поза загостренням.

31 жовтня 2010 року ОСОБА_3 , в результаті погіршення стану його здоров`я, була викликана швидка допомога ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA», лікарі якої згодом доставили хворого до клініки INTO-SANA» з підозрою на гострий синдром або гостру патологію шлунково-кишкового тракту для подальшого обстеження і лікування.

На госпітальному етапі проведена симптоматична терапія.

У ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA» ОСОБА_3 був оглянутий хірургом, кардіологом, пацієнту було проведено комп`ютерну томографію черевної порожнини, біохімічний та клінічний аналізи крові, аналіз сечі на підставі яких виявлено тромбоз верхньої брижової артерії та прийнято рішення щодо переведення хворого ОСОБА_3 до стаціонару КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф», у зв`язку із необхідністю проведення лікування, що потребує переведення до високоспеціалізованого судинного відділення лікувального закладу.

Після проведення медико-діагностичних обстежень, встановлення діагнозу та надання медичної допомоги в клініці «INTO-SANA», 31 жовтня 2010 року об 16.00 год. було діагностовано клінічну смерть ОСОБА_3 .

Діагноз тромбозу мезентеріальних судин при патологоанатомічному дослідженні трупа та гістологічних препаратів не підтверджений.

За фактом смерті ОСОБА_3 03 квітня 2013 року були внесені відомості до ЄРДР за попередньою кваліфікацією за частиною першою статті 140 КК України та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 42013170010000126.

Постановою начальника ВРЗЗС СВ Київського ВП в м. Одесі від 19 липня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 42013170010000126 було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина третя статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмовив задоволенні її позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим, як вбачається з апеляційної скарги, поданої ОСОБА_1 та постанови суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди не оскаржувалося в апеляційному порядку, у зв`язку з чим рішення міськрайонного суду в цій частині апеляційним судом не переглядалося.

ОСОБА_2 не оскаржувала в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині відмови заявлених ОСОБА_2 позовних вимог.

Вказані обставини в свою чергу виключають можливість перегляду рішення суду першої інстанції в зазначеній частині судом касаційної інстанції.

Тобто рішення суду першої інстанції в оскаржуваній ОСОБА_2 частині, а щодо відшкодування моральної шкоди, не підлягає касаційному оскарженню, як таке, що не переглядалося в апеляційному порядку.

Ураховуючи, що учасники справи мають право на касаційне оскарження виключно у випадках, передбачених законом, а оскаржувані судові рішення не можуть бути предметом оскарження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2024 року підлягає закриттю.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтями 3, 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Статтею 6 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» встановлено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, зокрема, передбачає кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров`я, відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

За змістом статті 8 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно зі статтями 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Таким чином для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції з чим погодився апеляційний суд, установивши, що лікувальні заходи ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA» проводились вірно та були призначені з урахуванням всієї патології, що була в анамнезі у хворого ОСОБА_3 , дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

У матеріалах справи містяться чотири експертні висновки, проведені в межах кримінального провадження № 42013170010000126, предметом дослідження яких були обставини смерті ОСОБА_3 , відповідність діагнозу та обраної лікарями «Медичний центр «INTO-SANA» тактики лікування ОСОБА_3 анамнезу пацієнта та клінічній картині, що склалася на час проведення відповідних медичних заходів.

У висновку експерта Обласного бюро судово-медичної експертизи Миколаївської облдержадміністрації № 134-к від 30 вересня 2013 року експерти виснували, що діагностика стану ОСОБА_3 та медична допомога, надана бригадою «швидкої допомоги» на догоспітальному етапі, була вірною і спрямована на запобігання прогресу основних захворювань, клініка яких протікає із синдромом «гострого живота».

У висновку «Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» № 57/14 від 20 травня 2016 року комісія зазначила, що комісія не вбачає недоліків у наданні медичної допомоги ОСОБА_3 у ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA».

У висновку «Обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації» № 48-КЕ/2017 експерти встановили, що на догоспітальному етапі проведена симптоматична терапія, в своєму обсязі є достатньою, у ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA» хворий ОСОБА_3 був обстежений своєчасно і в повному обсязі для встановлення попереднього діагнозу. Лікувальні заходи ТОВ «Медичний центр «INTO-SANA» проводились вірно та були призначені з урахуванням всієї патології, що була в анамнезі у хворого ОСОБА_3 .

Судами надано оцінку вказаним висновкам, з урахуванням статей 89, 110 ЦПК України. Суди вірно вважали ці висновки повними та обґрунтованими.

При цьому судами детально обґрунтовано підстави неврахування експертного висновку від 01 липня 2013 року № 145, судові рішення у відповідній частині належно мотивовані.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

В оцінці наявності причинного зв`язку між діями медичних працівників та завданням шкоди ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що на підставі зібраних у справі доказів факт надання лікарями ТОВ «Медичного центру «INTO-SANA» некваліфікованої медичної допомоги, що призвело до негативних наслідків у вигляді смерті чоловіка позивачки - ОСОБА_3 , не встановлено.

Аргументи заявника про неврахування висновку Верховного Суду, наведеного в касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновку Верховного Суду, наведеного заявником в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до незгоди зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та здійсненою судами оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2024 року - закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «INTO-SANA» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

І. А. Воробйова

В. М. Коротун