Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №164/1035/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 164/1035/25

провадження № 61-8164св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи:ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1 , Маневицька селищна рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Волинської обласної прокуратури на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у складі колегії суддів Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У травні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1 , Маневицька селищна рада, звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просив встановити факт перебування на його утриманні та вихованні неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву обґрунтовано тим, що 14 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, у якому народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

До шлюбу із заявником ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , у якому народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З моменту реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_3 проживають однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .

За місцем проживання подружжя веде спільне господарство, утримує та виховує дітей. Всі права та обов`язки батька стосовно ОСОБА_3 фактично здійснює ОСОБА_1 .

Заявник постійно опікується інтересами і потребами сім`ї, займається вихованням дітей, слідкує за їх розвитком і здоров`ям, цікавиться навчанням, відвідує навчальні заклади, спілкується з вихователями та вчителями, бере участь у позашкільних заходах, що підтверджується доданими до заяви доказами, зокрема довідками уповноважених органів та актами огляду умов проживання.

Заявник перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації з 08 серпня 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , має постійний дохід і відповідно матеріально забезпечує свою сім`ю.

Фактично весь тягар з матеріального забезпечення сім`ї лежить на заявнику, оскільки його дружина не працює.

Натомість біологічний батько ОСОБА_6 покладених на нього законом обов`язків не виконує, не бере участі у вихованні дочки, не цікавиться станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не ініціює питання щодо побачень з дитиною.

Встановлення факту необхідне заявнику для отримання статусу багатодітної сім`ї, оскільки він не є біологічним батьком ОСОБА_3 та позбавлений можливості оформити статус багатодітного батька та отримати відповідне посвідчення.

Отримання цього статусу надасть заявнику та дітям соціальні пільги, права, компенсації та гарантії, передбачені законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та іншими нормативно-правовими актами.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Маневицький районний суд Волинської області рішенням від 22 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнив.

Встановив факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник довів належними та допустимими доказами факт перебування дитини на його утриманні та вихованні, тому заява підлягає задоволенню.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, 15 квітня 2026 року Камінь-Каширська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради надіслала до Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Клопотання мотивовано тим, що Камінь-Каширська окружна прокуратура не брала участі у цій справі, про рішення суду першої інстанції дізналася з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр) у порядку виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 20 квітня 2026 року апеляційну скаргу Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради залишив без руху у зв`язку з витребуванням з Маневицького районного суду Волинської області матеріалів цивільної справи № 164/1035/25 для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, можливості відкриття апеляційного провадження, - до надходження справи.

27 квітня 2026 року справа № 164/1035/25 надійшла до Волинського апеляційного суду.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 04 травня 2026 року апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин та підстав для його поновлення. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали (відмова у відкритті апеляційного провадження).

Ухвалу суду мотивовано тим, що:

рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалено 22 липня 2025 року, набрало законної сили 22 серпня 2025 року;

справа розглядалась у порядку окремого провадження, Маневицька селищна рада у цій справі брала участь як заінтересована особа, діяла у власних інтересах і не оскаржила рішення суду першої інстанції;

Камінь-Каширська окружна прокуратура не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, подала апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради, про рішення суду першої інстанції у цій справі дізналась з Реєстру та після ознайомлення з матеріалами справи (16 березня 2026 року);

12 лютого 2026 року до Маневицького районного суду Волинської області надійшов лист Камінь-Каширської окружної прокуратури, в якому окружна прокуратура вказувала, що Волинська обласна прокуратура на адресу Камінь-Каширської окружної прокуратури скерувала доручення щодо встановлення наявності підстав для представництва з метою вступу у справу № 164/1035/25, тобто окружній прокуратурі було відомо про рішення суду у цій справі 12 лютого 2026 року;

апеляційну скаргу подано 15 квітня 2026 року, тобто поза межами тридцятиденного строку з того моменту, коли Камінь-Каширська окружна прокуратура дізналася про ухвалення рішення Маневицького районного суду Волинської області від 22 липня 2025 року у цій справі;

зазначена у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Маневицького районного суду Волинської області від 22 липня 2025 року причина пропуску строку є неповажною, оскільки вона не дає жодних підстав для поновлення такого строку.

14 травня 2026 року до апеляційного суду від Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в якому заявник зазначав про наявність підстав для апеляційного оскарження рішення суду від 22 липня 2025 року, оскільки окружна прокуратура дізналася про рішення суду після ознайомлення 16 березня 2026 року з матеріалами справи.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2026 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 03 червня 2026 року про виправлення описки у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 22 липня 2025 року відмовив на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що окружній прокуратурі було відомо про рішення Маневицького районного суду Волинської області від 22 липня 2025 року щонайменше з 12 лютого 2026 року, а апеляційну скаргу подано 15 квітня 2026 року, тобто строк звернення з апеляційною скаргою пропущено.

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху прокуратура зазначила ті самі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яким вже було надано оцінку в ухвалі Волинського апеляційного суду від 04 травня 2026 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у червні 2026 року засобами поштового зв`язку, Волинська обласна прокуратура просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 538/1976/21, від 24 березня 2024 року у справі № 922/2635/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 931/322/23.

Посилається на те, що окружна прокуратура дізналася про рішення суду після ознайомлення 16 березня 2026 року з матеріалами справи на підстави попередньо поданої заяви до суду про ознайомлення з матеріалами справи, тому строк на апеляційне оскарження має відраховуватися саме від цієї дати.

Інші доводи касаційної скарги стосуються належності підстав для представництва інтересів держави в особі Маневицької селищної ради та незгоди із рішенням місцевого суду.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

У пункті 8 частини першої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.

Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року (заява № 15123/03) зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя належить до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.

Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення у правах і відповідати вимогам справедливості.

Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.

Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

У справі, що переглядається, апеляційний суд відмовив прокурору у відкритті апеляційного провадження з огляду на пропуск прокурором строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не визнавши наведені прокурором причини такого пропуску поважними, оскільки:

рішення Маневицького районного суду Волинської області ухвалено 22 липня 2025 року;

прокурору про існування вказаного рішення було відомо з 12 лютого 2026 року;

з апеляційною скаргою прокурор звернувся 15 квітня 2026 року.

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками апеляційного суду, керуючись таким.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У частині другій статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як наголосив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно з частиною третьою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»), який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частини перша, третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У частині шостій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Щодо поважності причин пропуску прокурором строку на звернення до апеляційного суду, колегія суддів керується таким.

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у межах строку, встановленого для осіб, які не брали участі у справі, з чим погоджується і колегія суддів.

У апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження у справі, що переглядається, прокурор наголошував, що підстави для представництва інтересів держави (охоплюють у цій справі і суспільні інтереси) виникли з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку уповноваженим органом заходів щодо усунення виявленого у відповідній сфері порушення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 183/8338/21 зазначено: «Представництво інтересів прокурором в цивільному судочинстві слід відрізняти від інституту представництва [...] У визначених законом випадках прокурор може за своєю ініціативою в інтересах держави в інтересах відповідача вступити у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, зокрема, після ухвалення рішення судом першої інстанції.».

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 931/322/23, на висновки якої посилається прокурор у касаційній скарзі, касаційний суд зазначив, що «при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційному суду слід виходити із виконання прокурором вимог конституційного, а не процесуального представництва прокурором інтересів держави. Згідно з правовою природою конституційного представництва, яке здійснює прокурор, він не є представником особи, учасника справи, а тому на нього не можуть поширюватися процесуальні права і обов`язки саме цього відповідача. При цьому апеляційна скарга подана в інтересах держави, а не в інтересах селищної ради.».

У справі, що переглядається, в апеляційній скарзі прокурор вказував, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Маневицька селищна рада, яка відповідно до приписів законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, зокрема, наділена повноваженнями щодо організації та ведення військового обліку громадян.

Як зазначав прокурор, на час розгляду цієї справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 призвано на військову службу шляхом загальної мобілізації у військову частину НОМЕР_1 .

Таким чином, прокурор вважав, що заява про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини у цій справі подана військовослужбовцем, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які надалі стали підставою для його звільнення з військової служби на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак представник Маневицької селищної ради як органу місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок із забезпечення та функціонування системи військового обліку громадян, не брав безпосередньої участі у розгляді цієї справи (а. с. 41, 48). З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не звертався.

Отже, на думку прокурора, Маневицька селищна рада, яка є заінтересованою особою у цій справі, неналежно захищає інтереси держави у сфері забезпечення та функціонування системи військового обліку громадян, обов`язок із захисту яких випливає з її повноважень, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими спеціальними нормативно-правовими актами.

Здійснюючи перевірку підстав для звернення з апеляційною скаргою, прокурор надіслав до Маневицької селищної ради:

запит у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 16 березня 2026 року;

повторний запит від 06 квітня 2026 року.

У своїх відповідях від 23 березня та 06 квітня 2026 року Маневицька селищна рада повідомила прокурора про те, що мати неповнолітньої ОСОБА_3 не зверталася до уповноваженого органу щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 (біологічний батько дитини); рада не отримувала рішення суду першої інстанції; намірів оскаржувати рішення суду першої інстанції не має.

Отже, прокурор вважав, що його право на звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції з метою захисту неналежно захищених інтересів держави підтвердилося бездіяльністю Маневицької селищної ради як заінтересованої особи (фактом неподання апеляційної скарги).

Ураховуючи необхідність вчинення вказаних дій та підготовки апеляційної скарги, прокурор звернувся з апеляційною скаргою 15 квітня 2026 року.

Згідно з матеріалами справи до клопотання про поновлення строку на апеляційне провадження прокурор долучив докази того, що:

04 лютого 2026 року прокурор направив до Маневицького районного суду Волинської області лист, в якому повідомив про те, що прокуратура дізналася про рішення у цій справі, вважає його таким, що порушує інтереси держави, та просить ознайомитися з матеріалами справи для підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави та подання апеляційної скарги, оскільки лише з тексту рішення неможливо встановити факт порушення інтересів держави та надати оцінку діям / бездіяльності Маневицької селищної ради;

12 лютого 2026 року вказаний лист надійшов до Маневицького районного суду Волинської області;

апеляційний суд надав прокурору матеріали справи на ознайомлення 16 березня 2026 року.

З метою підготовки апеляційної скарги прокурор:

16 березня 2026 року направив запити:

до Маневицької селищної ради, в якому виклав мотиви незаконності, на думку прокуратури, рішення місцевого суду та просив повідомити про наміри селищної ради оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку;

до ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання відомостей про те, чи проходить військову службу ОСОБА_1 , а якщо ні - про підстави звільнення;

до Відділу соціального захисту та ветеранської політики Виконавчого комітету Маневицької селищної ради щодо того, чи звертався ОСОБА_1 із запитом про отримання державної допомоги сім`ям з дітьми;

до Центру надання адміністративних послуг Маневицької селищної ради щодо того, чи звертався ОСОБА_1 із запитом на отримання довідки про підтвердження факту утримання неповнолітньої дитини;

06 квітня 2026 року повторно направив запит до Маневицької селищної ради про надання відомостей щодо участі селищної ради у справі та щодо наявності інформації про позбавлення батьківських прав біологічного батька неповнолітньої ОСОБА_3 , стосовно якої встановлено факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 ; просив раду зазначити причини неоскарження рішення суду першої інстанції.

З апеляційною скаргою прокурор звернувся 15 квітня 2026 року, тобто в межах встановленого статтею 354 ЦПК України для особи, яка не брала участі у справі, тридцятиденного строку з дня ознайомлення з матеріалами справи та встановлення факту порушення інтересів держави неналежним захистом Маневицькою селищною радою цих інтересів.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції вказаного не врахував, належно не перевірив доводів прокурора, помилково виснувавши, що строк на апеляційне оскарження для прокурора має відраховуватися з 12 лютого 2026 року, тому дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З підстав вказаного колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Волинської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2026 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров