Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №755/18517/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 755/18517/24 (4-с/755/10/25)

провадження № 61-13742св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: головний державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барановський Борис Вікторович, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року в складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року в складі колегії суддів Соколової В. В., Верланова С. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: головний державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - державний виконавець) Барановський Б. В., ОСОБА_2 , на дії/бездіяльність органу примусового виконання, у якій просив:

- визнати незаконними дії державного виконавця при проведенні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів при примусовому виконанні судового наказу № 755/16674/18, виданого 08 листопада 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва;

- зобов`язати державного виконавця, в провадженні якого перебуває ВП № НОМЕР_1, провести перерахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на дітей із розрахунку 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку;

- визнати неправомірним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 18 жовтня 2024 року.

Скарга обґрунтована тим, що 14 листопада 2018 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за судовим наказом № 755/16674/18, виданим 08 листопада 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_2 аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 01 листопада 2018 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття; після чого стягнення у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

З 24 жовтня 2007 року скаржник ОСОБА_1 працює на посаді директора ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр», що підтверджується копією трудової книжки. Проте наказом від 01 березня 2017 року № 03-2017/01 у товаристві введено простій із припиненням нарахування та виплати заробітної плати директору ОСОБА_1 .

Як вбачається із довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 26 квітня 2019 року державним виконавцем враховано зазначену вище обставину та проведено розрахунок аліментів, виходячи із 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, що відповідає нормам чинного законодавства та судового наказу, який перебуває на виконанні державного виконавця. Крім того, із цієї довідки вбачається факт оплати заявником аліментів та їх правильний розрахунок державним виконавцем.

09 серпня 2024 року заявник звернувся до Святошинського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Святошинський ВДВС) із заявою про перерахунок заборгованості за аліментами у ВП № НОМЕР_1 із наданням відповідних довідок про нарахування заробітної плати та наданням йому довідки-розрахунку, але відповідь на цю заяву не отримав.

Під час ознайомлення з матеріалами ВП № НОМЕР_1 21 жовтня 2024 року було виявлено наявність розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 жовтня 2024 року, де визначена заборгованість станом на квітень місяць 2020 року у розмірі 102 475,07 грн, розрахунок за період з травня 2020 року до листопада 2020 року у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та з грудня 2020 року у розмірі, виходячи із середнього заробітку для певного регіону, як для непрацюючої особи. Такий розрахунок, попри заяву боржника, не був йому направлений ні засобами поштового зв`язку, ні електронною поштою. Також скаржник як сторона виконавчого провадження не отримав від державного виконавця жодної належним чином завіреної довідки-розрахунку заборгованості за весь час перебування судового наказу на примусовому виконанні.

11 жовтня 2024 року до Святошинського ВДВС направлено адвокатський запит про надання повного деталізованого розрахунку заборгованості за аліментами у ВП НОМЕР_1 за період з 01 листопада 2018 року до 11 жовтня 2024 року та обґрунтування цього розрахунку, але станом на день звернення до суду відповідь відсутня. 18 жовтня 2024 року державний виконавець Барановський Б. В. направив заявнику розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 18 жовтня 2024 року, з яким заявник також не погоджується. Державний виконавець при розрахунку розміру аліментів, які мають сплачуватися ним, повинен виходити саме із розміру 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що відповідає нормам СК України та судовому наказу, на підставі якого проводиться стягнення аліментів з ОСОБА_1 , а не із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 29 січня 2025 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні скарги.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скаржник не надав суду доказів на обґрунтування своїх вимог щодо незаконності розрахунку заборгованості зі сплати аліментів. Суд указав, що заявник у межах виконавчого провадження подавав довідки про відсутність доходу за своїм основним місцем роботи, а саме на посаді директора ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр». Згідно з наданою інформацією заробітна плата не сплачується на підприємстві з 01 березня 2017 року, але при цьому ОСОБА_1 продовжує виконувати обов`язки директора. Не отримуючи тривалий період часу заробітної плати за основним місцем своєї роботи, заявник достовірно не зазначив, які додаткові джерела доходів є у нього для його проживання, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 здійснює дії, спрямовані на приховування свого дійсного доходу та несплату аліментів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд зауважив, що доведення справжнього доходу боржника є його обов`язком, який останній не виконав. Суд першої інстанції правильно врахував норми міжнародного та національного законодавства щодо врахування як найкращих інтересів дитини та обов`язку батьків щодо їх утримання, що є застосовними до спірних правовідносин. Оцінюючи баланс інтересів заявника та інтересів дітей, на утримання яких здійснюється стягнення, апеляційний суд вказав, що за відсутності доказів про реальний дохід боржника, який мав бути доведений саме ним, слід вважати, що він не працював на час виникнення заборгованості, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості, виходячи із середньої заробітної плати працівника даної місцевості, не суперечать вимогам чинного законодавства, відповідають принципам верховенства права, розумності і справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

06 листопада 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що спірний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів має здійснюватися державним виконавцем як для працюючого платника аліментів, а не на підставі частини другої статті 195 СК України, як для такого, що не працює. Такі висновки, на думку заявника, підтверджені постановою Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20 (провадження № 61-3047св25). Зазначає, що ним подані всі належні та допустимі докази, які суди, на його думку, оцінили неправильно.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2026 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 вересня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.

29 вересня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду письмові пояснення щодо порушення встановленого законом порядку розгляду скарги на дії державного виконавця та визначення складу суду та просив долучити вказані пояснення до матеріалів цієї справи, встановити порушення порядку визначення складу суду, скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2025 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Отже, письмові пояснення ОСОБА_1 , подані до Верховного Суду 29 вересня 2026 року, підлягають залишенню без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_5 його місцем роботи з 24 жовтня 2007 року є ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр», займана посада - директор. Наказом ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр» від 01 березня 2017 року № 03-2017/01 на підприємстві оголошений простій у зв`язку з відсутністю замовлень. Директору ОСОБА_1 нарахування та виплату заробітної плати тимчасово припинено до усунення зазначених обставин. Наказ підписаний директором ТОВ «БК» «Мега-Буд-Центр» ОСОБА_1

Постановою державного виконавця Святошинського ВДВС м. Києва від 14 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з виконання судового наказу, виданого Дніпровським районним судом міста Києва, від 08 листопада 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 01 листопада 2018 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття; після чого після чого у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

Відповідно до довідки-розрахунку, складеної державним виконавцем 26 квітня 2019 року у ВП № НОМЕР_1, за період з листопада 2018 року до квітня 2019 року ОСОБА_1 розрахована заборгованість зі сплати аліментів, виходячи із розміру 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину, та визначена в розмірі за листопад, грудень 2018 року в розмірі 3 971,00 грн, за січень-березень 2019 року 6 081,00 грн та ОСОБА_1 було сплачено у березні 2019 року разовим платежем у розмірі 10 052,00 грн. Цей розрахунок заборгованості зі сплати аліментам не є предметом оскарження у цій справі.

У заявах від 14 травня 2019 року, 12 червня 2019 року, 04 липня 2019 року, 23 серпня 2019 року, 18 вересня 2019 року ОСОБА_1 долучав до матеріалів виконавчого провадження довідки про заробітну плату, розмір якої був визначений 0,00 грн. У заяві від 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 просив провести перерахунок заборгованості згідно з довідкою про його заробітну плату від 11 грудня 2020 року, в якій розмір його заробітної плати визначений 0,00 грн.

За даними Пенсійного фонду України, Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України джерела доходів ОСОБА_1 відсутні. Проте за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_1 отримав дохід у 2018 році 575,91 грн (сума страхової виплати), у 2019 році 627,74 грн (додаткове благо), у 2020 році 434,45 грн (додаткове благо).

09 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою зробити перерахунок заборгованості за період з 2018 року до 2024 року та долучив: довідки за 2018-2019 роки про відсутність нарахування та виплати заробітної плати, складені 08 липня 2024 року та підписані ним як директором ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр», накази ТОВ «БК «Мега-Буд-Центр», за підписом ОСОБА_1 про встановлення йому заробітної плати як директору в розмірі: 3 723,00 грн з 01 січня 2018 року, 4 173,00 грн з 01 січня 2019 року, 5 000,00 грн з 01 вересня 2020 року, 6 000,00 грн з 01 січня 2021 року, 6 500,00 грн з 01 грудня 2021 року, 6 700,00 грн з 01 жовтня 2022 року, 7 100,00 грн з 01 січня 2024 року, 8 000,00 грн з 01 квітня 2024 року.

Відповідно до довідки-розрахунку, складеної державним виконавцем 01 жовтня 2024 року у ВП № НОМЕР_1, за період з квітня 2020 року до вересня 2024 року ОСОБА_1 розрахована заборгованість зі сплати аліментів, виходячи із наявної станом на квітень 2020 року заборгованості у розмірі 102 475,07 грн та виходячи з середньої заробітної плати працівника цієї місцевості, та визначена загальна сума 398 345,49 грн.

Згідно з довідкою-розрахунком, складеною державним виконавцем 18 жовтня 2024 року у ВП № НОМЕР_1, за період з січня 2019 року до вересня 2024 року ОСОБА_1 розрахована заборгованість зі сплати аліментів, виходячи з середньої заробітної плати працівника даної місцевості та враховуючи здійснені у 2019 року сплати на суму 20 582 грн, та визначена загальна сума 388 819,50 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728сво18; постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

На підставі статті 447 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 447 ЦПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У цій справі заявник посилається на те, що з 01 березня 2017 року на підприємстві, де він є директором, введено простій із припиненням нарахування та виплати заробітної плати директору ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Таким чином, доводи заявника у цій справі зводяться до того, що в указаний ним період він не працював та не отримував нарахування та виплати заробітної плати.

Питання щодо правильного застосування, зокрема, статті 195 СК України щодо порядку визначення заборгованості (розміру) за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, з яким призупинено дію трудового договору та який на час виникнення заборгованості не працював було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року у справі № 133/2281/24 (провадження № 61-6031сво25) викладені наступні висновки.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, заява № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, заява № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, провадження № 12-197гс18).

У частинах першій, третій, четвертій, шостій-восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа-підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів. Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, за відсутності заборгованості із сплати аліментів підприємство, установа, організація, фізична особа-підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, повертають виконавцю постанову про стягнення аліментів з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу присуджених йому сум аліментів. Якщо відраховані з боржника суми аліментів не були перераховані стягувачу, виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, що утворилася, та роз`яснює йому права на звернення з позовом до підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, якщо така заборгованість утворилася з їхньої вини. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (стаття 195 СК України).

У справі, яка переглядалася Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, суди встановили, що заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні за виконавчим листом від 17 жовтня 2017 року № 133/745/17 на період призупинення дії трудового договору з платником аліментів і відсутності доказів отримання останнім та розмірів фактичного доходу у вказаний період, державний виконавець розрахував розмір заборгованості за аліментами в порядку, визначеному частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною другою статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Боржник в указаній справі не погодився з розрахунком заборгованості за аліментами та бездіяльністю державного виконавця, через що звернувся зі скаргою відповідно до розділу VII ЦПК України, вважаючи порушеними його права.

Обґрунтовуючи підстави скарги, заявник посилався на те, що в зазначений період дійсно заробітна плата йому не нараховувалася та будь-який дохід у нього відсутній, однак він перебуває у трудових відносинах, дія трудового договору є призупинена, а тому розрахунок мав би відбуватися із його заробітної плати, передбаченої трудовим договором.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тлумачення статей 71 Закону України «Про виконавче провадження» та 195 СК України свідчить, що у разі стягнення аліментів, присудженими у частці від заробітку (доходу), їх розмір визначається виконавцем: 1) з фактичного заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержував, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України; 2) із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості для платника аліментів, який не працював.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не встановлює особливостей сплати аліментів особою, дію трудового договору з якою призупинено, не передбачає відрахування аліментів та/або нарахування боржнику заборгованості із сплати аліментів роботодавцем в період призупинення дії трудового договору.

Тому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 березня 2026 року у справі № 133/2281/24 (провадження № 61-6031сво25) виснував, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, з яким призупинено дію трудового договору, який на час виникнення заборгованості заробітку (доходу) не отримував, визначається із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди установили, що з 01 березня 2017 року на підприємстві, де заявник є директором, введено простій із припиненням нарахування та виплати заробітної плати директору ОСОБА_1 . За таких обставин правовідносини у справі № 133/2281/24 та у справі, яка переглядається, є подібними.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що заборгованість зі сплати аліментів, присуджених у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, з яким призупинено дію трудового договору, який на час виникнення заборгованості заробітку (доходу) не отримував, визначається із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність дій державного виконавця та відсутність у цій справі підстав задоволення скарги ОСОБА_1 .

З висновком судів колегія суддів погоджується та зазначає таке.

Верховний Суд наголошує на сталому та послідовному підході щодо застосування норм права, згідно з яким батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, а найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Верховний Суд звертає увагу на те, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідносин, зокрема процесуальних (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18; від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18). Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Добросовісність необхідно розуміти як реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23, провадження № 14-139цс24, пункт 75).

У справі, яка переглядається, на заявника покладено обов`язок зі сплати аліментів, який має виконувати цей обов`язок добросовісно та з урахуванням якнайкращих інтересів дитини (дітей). Будь-яке відхилення від цього стандарту є неприйнятним.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням про відмову в задоволенні вимог скарги заявника і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів має здійснюватися державним виконавцем як для працюючого платника аліментів, а не на підставі частини 2 статті 195 СК України, як для такого, що не працює, є неприйнятними, оскільки суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року у справі № 133/2281/24 (провадження № 61-6031сво25). Крім того, указаною постановою Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 237/2469/20 (провадження № 61-3047св25), на яку заявник посилався у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що заявником подані всі належні та допустимі докази у справі, які суди, на його думку, оцінили неправильно, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів та помилкового розуміння заявником характеру спірних правовідносин, а також власного тлумаченням норм права на свою користь.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За вимогами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року - залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Письмові пояснення, подані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. В. Сердюк

Судді:І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович