Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №607/25020/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 757/1551/15-ц

провадження № 61-15505св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Ростислав Богданович, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, та

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 15 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду 28 листопада 2025 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Верховний Суд постановою від 29 липня 2026 року касаційну скаргу Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишив без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду 28 листопада 2025 року залишив без змін.

Надходження заяви про ухвалення додаткового рішення

07 серпня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Р. Б., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в якій просить: поновити строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат та доказів щодо розміру понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у Верховному Суді; ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги у розмірі 17 101,00 грн.

Щодо підстав для поновлення строку представник ОСОБА_2 адвокат Молень Р. Б. вказує, що постанова Верховного Суду від 29 липня 2026 року була отримана представником відповідачки 04 серпня 2026 року, а тому вважає, що строк для подання цієї заяви сторона пропустила з поважних причин.

Вказує, що у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Р. Б., зазначала про суму витрат, яку сторона очікувала понести у зв`язку із розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції.

Зазначає, що між ОСОБА_2 та адвокатським об`єднанням «Молень, Багранюк та партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги від 07 травня

2024 року № 07/05. Представництво інтересів ОСОБА_2 у суді касаційної інстанції здійснював адвокат Молень Р. Б.

На виконання вказаного договору про надання правничої допомоги від 07 травня 2024 року № 07/05 складено акт про надання правничої допомоги від 04 серпня 2026 року, відповідно до якого загальний розмір витрат наданих послуг складає 17 000,00 грн.

10 серпня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3, через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із запереченнями на заяву про ухвалення додаткового рішення та просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення з ОСОБА_1 , виключивши гонорар успіху у розмірі 5 000,00 грн та неспівмірні позиції, визначити до стягнення розмір витрат, співмірний фактичному обсягу наданих у касаційному провадженні у сумі, що не перевищує 5 188,00 грн.

Заперечення мотивовані тим, що Верховний Суд послідовно відмовляє у покладенні сплати гонорару успіху на іншу сторону з тих підстав, що такі витрати не є обов`язковими для суду, не можуть бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, не можуть становити для неї додатковий спосіб отримання доходу, та посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у справі № 906/462/22.

Зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним із фактичним обсягом наданих у суді касаційної інстанції послуг, оскільки касаційне провадження здійснювалось у порядку письмового провадження без проведення судових засідань та звертає увагу, що стороною відповідача подано лише один процесуальний документ - відзив на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 вересня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю.,Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи заяви ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Р. Б. , про ухвалення додаткового судового рішення, урахувавши заперечення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , колегія суддів дійшла такого висновку.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо заяви про поновлення строку для подання доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 760/17503/24 (провадження № 61-14985св25) зазначено, що у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Р. Б. , вказувала про суму витрат, яку вона очікувала понести у зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції. Також зазначала, що фактичний розрахунок судових витрат та докази на їх підтвердження будуть надані стороною відповідача у порядку, встановленому частиною восьмою статті 141 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення.

Оскільки постанова Верховного Суду від 29 липня 2026 року у цій справі була отримана представником відповідачки 04 серпня 2026 року, колегія суддів вважає за можливе поновити ОСОБА_2 строк на подання доказів, що підтверджують розмір понесених витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Щодо розгляду по суті заяви про стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що: «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертої статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог (постанова Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21, провадження № 61-19599св21).

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 303/1430/18 (провадження № 61-2451св22) зазначено, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

У додатковій постанові Верховного Суду від 12 вересня 2025 року у справі № 920/1114/24 зазначено, що «колегія суддів касаційної інстанції враховує, що як під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, так і у Верховному Суді представництво інтересів позивачем здійснювалося одним і тим самим адвокатським об`єднанням (в особі адвоката), правова позиція сторін є сталою та не змінювалася. Зазначене дає підстави стверджувати, що необхідна підготовка до розгляду справи у касаційному провадженні у зв`язку з переглядом рішень судів попередніх інстанцій не потребувала значних знань та зусиль представника. Крім того, Суд відзначає, що такі складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатським об`єднанням, як «подання відзиву на касаційну скаргу», «ознайомлення з документами, які були подані відповідачем у справі» охоплюються послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу, отже, не підлягають виокремленню. Відзив на касаційну скаргу є аналогічним за формою та змістом відзиву на апеляційну скаргу, та, відповідно, не містить жодного обґрунтування щодо помилковості / необґрунтованості / безпідставності / тощо доводів касаційної скарги відповідача, у тому числі з підстав касаційного оскарження. Відтак, ураховуючи критерії реальності, розумності та співмірності адвокатських витрат, з огляду на предмет та підстави спору, характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, конкретні обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі за перегляд справи у суді касаційної інстанції є завищеним та необґрунтованим, що підлягає обов`язковому врахуванню при визначенні судом суми витрат, що має бути розподілена між сторонами справи».

06 серпня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Р. Б., подала заяву про стягнення витрат на правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції надано: копію договору про надання правничої допомоги від 07 травня 2024 року, копію акта про надання правничої допомоги від 04 серпня 2026 року.

За актом від 04 серпня 2026 року Адвокат Молень Р. Б. надав, а ОСОБА_2 отримала такі послуги: зустріч та усна консультація - 1 год роботи вартістю 864,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи (із касаційною скаргою, додатковими клопотаннями скаржника; доповненням до касаційної скарги) - 4 год роботи вартістю 3 456,00 грн; вивчення законодавства, яке підлягає застосуванню, та судової практики - 1 год вартістю 864,00 грн; складання клопотання про приєднання доказів - 1 документ вартістю 1 729,00 грн, складання відзиву на касаційну скаргу - 1 документ вартістю 5 188,00 грн; гонорар успіху вартістю 5 000,00 грн.

Щодо гонорару успіху колегія суддів звертає увагу, що у додаткові постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2026 року у справі № 911/1138/25 (провадження № 12-8гс26) зазначено, що: «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі

№ 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) виснувала про можливість існування такого різновиду гонорару адвоката, як «гонорару успіху», який є формою оплати винагороди адвокату, а також визнала правомірним визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Втім, необхідно зазначити, що хоча сторони й поіменували винагороду адвоката сторони відповідача як «гонорар успіху», вона такою не є, адже в жодному документі сторони не пов`язували її виплату з вирішенням справи на користь відповідачки у судовому процесі. Натомість згадана винагорода за всіма критеріями відповідає звичайному фіксованому гонорару адвоката, який не залежить від витраченого часу та обсягу виконаних адвокатом робіт. Проте, наведене не означає, що всі заявлені до стягнення стороною відповідача витрати підлягають безумовному покладенню на іншу сторону лише внаслідок їх фіксованого характеру.

У додатковій постанові від 16 вересня 2026 року у справі № 911/1138/25 (провадження № 12-8гс26) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на постанову від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату фіксованого гонорару чи гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи таке питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній додатковій постанові хоча і підтвердила можливість визначення між стороною та адвокатом фіксованого гонорару та гонорару успіху, але зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Такі ж критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ щодо судових витрат за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії», «Єчюс проти Литви» та «Лавентс проти Латвії», пункти 79, 112 і 154 відповідно).

Колегія суддів зазначає, що викладені міркування адвоката у відзиві на касаційну скаргу висвітлюють загальну позицію відповідача, що в силу приписів процесуального закону не є обов`язковим та, з огляду на межі касаційного оскарження, не впливають на розсуд суду при вирішенні спору, вказана позиція сторони була висловлена в судах першої та апеляційної інстанцій, що значною мірою дублює позицію сторони в суді касаційної інстанції.

Проте, зважаючи на неодноразові звернення позивача з клопотаннями до суду касаційної інстанції, Верховний Суд констатує про підтвердження понесення витрат на ознайомлення з матеріалами справи (із касаційною скаргою, додатковими клопотаннями позивача; доповненням до касаційної скарги), оскільки внаслідок дій позивача такі витрати є неминучими, а обсяг їх надання підтверджується кількістю клопотань та доповнень до касаційної скарги.

Колегія суддів зауважує також, що сторона відповідача не довела, що зустріч та усна консультація була необхідною під час надання юридичних послуг, враховуючи наявність в адвоката кабінету у підсистемі «Електронний суд» та отримання касаційної скарги в електронному вигляді.

Окрім того, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України та неможливості судом касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, витрати на правничу допомогу зі складання клопотання про приєднання доказів не було необхідним у суді касаційної інстанції.

Враховуючи заперечення ОСОБА_1 про зменшення розміру правничої допомоги, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Моленем Р. Б. послуг, касаційний суд вважає, що заява представника Вуїв О. В. про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню та з ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 141, 246, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Ростислав Богданович, строк на подання доказів щодо понесення витрат на правничу допомогу.

Заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Молень Ростислав Богданович, про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.

Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Сердюк

Судді: І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

.