Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №752/8429/26 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 752/8429/26

провадження № 61-9736св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - уповноважена особа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді Ольшевської І. О., від 22 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А., від 25 червня

2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

1. У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

(далі - Відділ примусового виконання рішень ДВС України), в якій просив суд:

- визнати неправомірною відмову у знятті арешту з належного йому майна;

- зобов`язати посадових осіб Відділу примусового виконання рішень ДВС України скасувати арешт та виключити відповідні записи про обтяження з державних реєстрів у вигляді арешту на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення 71 216 200,31 грн, в тому числі, на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про обтяження 3935705 від 19 грудня 2013 року).

2. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Голосіївського районного суду

м. Києва від 26 липня 2011 року з нього на користь ПАТ «КБ «Надра» було стягнуто заборгованість за кредитними зобов`язаннями, на виконання якого видано виконавчий лист, що перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень ДВС України. 03 листопада 2015 року державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

3. Заявник зазначав, що зобов`язання, покладені в основу рішення суду, виникли з кредитних договорів, укладених між ПАТ «КБ «Надра» та ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор», виконання яких було забезпечено договором поруки, укладеним із ним. При цьому рішенням Шевченківського районного суду

м. Києва від 31 травня 2017 року поруку було визнано припиненою.

4. Крім того, заявник посилався на те, що ПАТ «КБ «Надра» перебуває у процедурі ліквідації, а ухвалою Господарського суду Житомирської області

від 04 травня 2023 року у справі про банкрутство ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор» юридичну особу боржника ліквідовано, вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна, визнано погашеними, а провадження у справі закрито.

5. Також ОСОБА_1 вказав, що у березні 2025 року набув права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор», у зв`язку з чим вважав, що кредитор та боржник фактично поєдналися в одній особі, а відповідні зобов`язання припинилися.

6. Посилаючись на те, що виконавче провадження № НОМЕР_2 завершене, виконавчий документ понад десять років не перебуває на виконанні, а накладений під час його виконання арешт продовжує існувати, заявник вважав подальше обмеження права власності безпідставним та таким, що підлягає усуненню.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

7. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня

2026 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду

від 25 червня 2026 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Знято арешт з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення 71 216 200,31 грн, у тому числі, на квартиру АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками обтяження: номер запису про обтяження: 3935705; дата державної реєстрації: 19 грудня 2013 року; державний реєстратор: Серга Н. І., Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві; документи, подані для державної реєстрації: постанова, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 16 грудня 2013 року, видавник: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9250096

від 19 грудня 2013 року 13:14:00, Серга Н. І., Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києва, м. Київ; вид: арешт нерухомого майна; відомості про суб`єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, код ЄДРПОУ 00015622, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, 01001, м. Київ, вул. Артема, 73, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; опис предмета обтяження: все нерухоме майно в межах суми звернення стягнення 71 216 200,31 грн.

В іншій частині вимог скарги відмовлено.

8. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконавче провадження завершено, виконавчий документ повторно до виконання не пред`являвся, відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження щодо заявника, а тому подальше існування арешту не відповідає його меті як заходу забезпечення виконання рішення та становить непропорційне обмеження права власності. Проте вимога заявника зобов`язального характеру щодо уповноважених осіб суб`єкта оскарження є неефективною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У касаційній скарзі Відділ примусового виконання рішень ДВС України просить ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10. 20 липня 2026 року Відділ примусового виконання рішень ДВС України подав касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва

від 22 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду

від 25 червня 2026 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які надійшли до Верховного Суду у серпні 2026 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Підставою касаційного оскарження судових рішень Відділ примусового виконання рішень ДВС України зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права під час вирішення скарги на бездіяльність уповноваженої особи державної виконавчої служби.

13. Вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог частини шостої

статті 14 ЦПК України прийняв до розгляду скаргу, подану представником заявника в паперовому вигляді без належного на це обґрунтування. Також скарга не відповідала вимогам статті 448 ЦПК України та в ній не було заначено які права заявника є порушеними у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

14. Зауважує, що суд першої інстанції безпідставно поновив заявнику строк на звернення до суду зі скаргою, оскільки наведені ним причини пропуску такого строку не можуть вважатися поважними. Саме по собі запровадження воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків, а заявником не наведено конкретних обставин, які б об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

15. Звертає увагу, що заявник не оскаржував постанови державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, зокрема про накладення арешту на майно, про повернення виконавчого листа стягувачу тощо. Вважає, що звернення зі скаргою на дії державного виконавця про зняття арешту з майна через тривалий термін (10 років) після завершення виконавчого провадження не відповідає розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

16. Наголошує, що у разі несплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження державний виконавець має право не знімати арешт з майна боржника при закінченні виконавчого провадження. При цьому рішення суду не виконано, судовий збір, витрати на інформаційне забезпечення розгляду справи в суді, виконавчий збір, витрати виконавчого провадження не сплачені.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

17. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 року у справі № 2-62/11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , стягнуто із ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитними зобов`язаннями у розмірі 65 212 802,29 грн, а також судові витрати.

18. Вказане рішення суду було ухвалено у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор», виконання яких забезпечувалося зокрема договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_1 .

19. На виконання зазначеного рішення, судом було видано виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. В межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановою державного виконавця від 16 грудня 2013 року накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 в межах суми стягнення 71 216 200,31 грн, відомості про який внесено до відповідних державних реєстрів.

20. 03 листопада 2015 року державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а також безрезультатністю вжитих виконавцем заходів щодо розшуку такого майна.

21. Постановою Правління Національного банку України від 05 лютого

2015 року ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, а в подальшому розпочато процедуру його ліквідації.

22. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня

2017 року у справі № 761/8852/17 поруку ОСОБА_1 за договором поруки, укладеним між ним та ПАТ «КБ «Надра», визнано припиненою.

23. Вимоги ПАТ «КБ «Надра» до основного боржника, ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор», були заявлені у межах справи про банкрутство

№ 20/5007/703-Б/12, яка перебувала на розгляді Господарського суду Житомирської області.

24. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04 травня

2023 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано юридичну особу ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор», провадження у справі про банкрутство закрито, а вимоги кредиторів, незадоволені за недостатністю майна боржника, визнано погашеними.

25. У березні 2025 року між ОСОБА_1 та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_1 набув права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор».

26. В подальшому, ОСОБА_1 звертався до Господарського суду Житомирської області із заявою про заміну кредитора у справі про банкрутство ЗАТ «АТЗТ «Коростенський фарфор», однак ухвалою суду від 20 червня

2025 року у задоволенні такої заяви було відмовлено з огляду на закриття провадження у справі про банкрутство та відсутність у зв`язку із цим процесуальної можливості здійснення правонаступництва.

27. Посилаючись на те, що виконавче провадження фактично завершене, виконавчий документ понад десять років не перебуває на примусовому виконанні, а накладений у 2013 році на все його майно арешт обмежує його право власності, ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень ДВС із заявою про зняття арешту з майна.

28. Листом від 02 лютого 2026 року заявнику повідомлено про відсутність передбачених законом підстав для зняття арешту, після чого ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

29. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

30. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

33. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

34. За змістом статті 4471 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

35. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

36. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»

№ 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

37. Згідно з пунктом 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

38. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України

№ 606-ХІV від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV, тут і далі в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

39. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-ХІV).

40. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-ХІV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

41. Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

42. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина перша статті 57 Закону № 606-ХІV).

43. Законом № 1404-VIII в редакції, чинній на момент звернення заявника до виконавчої служби із заявою про зняття арешту, у статті 59 цього Закону визначено випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. В той же час, частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

44. Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

45. У розглядуваній справі судами встановлено, що постановою державного виконавця від 03 листопада 2015 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке могло бути звернено стягнення.

46. При цьому, повернення виконавчого документа не позбавляло стягувача права повторно пред`явити його до виконання у межах строку, встановленого статтею 22 Закону № 606-XIV. Проте матеріали справи свідчать, що після повернення виконавчого документа, повторно до примусового виконання він не пред`являвся, відомості про відкриття будь-яких інших виконавчих проваджень щодо заявника відсутні, а матеріали виконавчого провадження

№ НОМЕР_2 були знищені за закінченням строку їх зберігання.

47. За цих обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що арешт, накладений виконавцем у 2013 році з метою забезпечення виконання судового рішення, фактично втратив своє правове призначення, оскільки після завершення виконавчого провадження та спливу встановленого законом строку для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, за відсутності дій стягувача, спрямованих на виконання рішення суду, відсутні правові підстави для подальшого існування такого обмеження права власності.

48. Збереження упродовж понад 10 років після повернення виконавчого листа арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення щодо боржника, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном.

49. Аналогічний правовий висновок, який правильно врахований апеляційний судом, викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня

2025 року у справі № 753/12589/23.

50. Крім того, за обставин цієї справи заявник стверджував, що його порука припинена за рішенням суду, основний боржник-позичальник (юридична особа) ліквідований за результатами процедури банкрутства, а внаслідок укладення договорів про відступлення прав вимоги до нього перейшли права кредитора за кредитними договорами.

51. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції прийняв до розгляду скаргу, подану представником заявника в паперовому вигляді без належного на це обґрунтування, підлягають відхиленню, оскільки відповідно до частини восьмої статті 14 ЦПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє особу права на подання документів до суду в паперовій формі.

52. Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги щодо безпідставного поновлення судом першої інстанції строку на звернення до суду зі скаргою, оскільки арешт на майно боржника, що продовжує існувати за відсутності обставин, які виправдовують мету його існування, створює триваюче порушення прав заявника як власника майна, що утримується під арештом (див. постанову Верховного Суду від 05 лютого 2026 року у справі

№ 2-9697/2010).

53. Доводи касаційної скарги про те, що заявник не оскаржував ні постанови державного виконавця, ні лист-відповідь від 02 лютого 2026 року,

не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки

у цьому випадку метою звернення ОСОБА_1 до суду є зняття

арешту у судовому порядку, передбаченому частиною п`ятої статті 59 Законом № 1404-VIII.

54. У розглядуваній справі ОСОБА_1 мотивує необхідність зняття арешту з майна не тим, що накладення такого арешту у 2013 році було незаконним або що державний виконавець був зобов`язаний його зняти у 2015 році при поверненні виконавчого документу, а тим, що тривале існування арешту майна у завершеному виконавчому провадженні, виконавчий лист в якому вже понад десять років не перебуває на виконанні, порушує його право на мирне володіння своїм майном.

55. При цьому, звертаючись до суду зі скаргою в порядку Розділу VII ЦПК України, ОСОБА_1 фактично керувався роз`ясненнями суду, який у справі № 752/18916/25-ц відмовив у задоволенні його позову про припинення обтяжень речових прав з підстав обрання неефективного способу захисту.

56. Не зазначення ідентифікатора доступу до виконавчого провадження, матеріали якого були знищені за закінченням строку зберігання, дати, коли заявник дізнався про порушення своїх прав не призвели до неправильного вирішення скарги по суті та не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

57. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

58. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

59. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

60. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

61. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Н. Ю. Сакара