Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №607/10739/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2026 Справа №607/10739/26 Провадження №2/607/5295/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивача, адвокатки Кожевнікової О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 третя особа: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення аліментів, визначених на підставі судового наказу від 02 квітня 2018 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом у справі № 607/4334/18 про стягнення на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 аліменти у розмірі по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 березня 2018 року до досягнення дитиною повноліття; визнання таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий Тернопільським міськрайонним судом у справі № 607/4334/18 від 02 квітня 2018 року, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у розмірі по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 березня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 травня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до судового наказу від 02 квітня 2018 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом у справі № 607/4334/18, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у розмірі по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 березня 2018 року та до досягнення дітьми повноліття.

Станом на 12 травня 2026 року неповнолітня донька сторін - ОСОБА_3 проживає разом із позивачем за адресою АДРЕСА_1 . Квартира за цією адресою є особистою власністю позивача, згідно договору купівлі-продажу від 13 квітня 2021 року, де він також проживає без реєстрації. Донька ОСОБА_3 перебуває повністю на утриманні ОСОБА_1 . Також позивачем в інтересах доньки укладеного декларацію із сімейним лікарем. ОСОБА_1 одягає, харчує, надає кишенькові кошти, несе витрати на лікування та оздоровлення, а тому позов підлягає до задоволення.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення аліментів; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

10 липня 2026 року судом зареєстроване клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвокатки Кожевнікової О. В. про долучення повного тексту ухвали суду від 16 квітня 2026 року, яке судом задоволено, ухвала занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні поданий позов підтримала та просила задовольнити. Суду пояснила, що старша дочка сторін ОСОБА_5 досягла повноліття, а молодша – ОСОБА_6 досягне повноліття восени цього року, вона отримала травму ноги та з того часу живе разом із позивачем, який нею опікується та матеріально забезпечує, мати не бере участі у вихованні дитини. При вирішенні скарги на дії державного виконавця, суд врахував ці обставини та зарахував кошти, сплачені ОСОБА_1 в рахунок аліментів.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася з невідомої на те суду причини, хоча про день та час судового засідання повідомлялася належним чином, відзиву не подала.

Згідно ч. 4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі повноважного представник в судове засідання не з`явися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що не перешкоджає суду вирішувати спір по суті.

Дослідивши та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що вбачається із свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 02 грудня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України.

Судовим наказом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/4334/18 від 02 квітня 2018 року, з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі по 50 (п`ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну із дітей, щомісячно, починаючи з 16 березня 2018 року і до досягнення кожною із дітей повноліття.

Оскільки сторона позивача не подавала разом із позовною заявою копії судового наказу, який описано вище, то суд звертає увагу, що тексти судових рішень, за загальним правилом, після їх проголошення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше дня після їх виготовлення і підписання, у зв`язку з чим їх паперові примірники не потрібно додавати до заяв, клопотань, заперечень й, відповідно, суд не повинен вирішувати питання про їх доручення до матеріалів справи (постанова ВС від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18), хоча може посилатися на обставини, встановлені ними навіть якщо про це не зазначають учасники справи (постанова ВС від 24 червня 2021 року у справі № 640/10263/19).

Згідно довідок ОСББ «Карпенка, 8а» №1 та № б/н від 09 січня 2026 року та від 16 січня 2026 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають за адресою АДРЕСА_1 , без реєстрації.

Житло за вказаною вище адресою ОСОБА_7 , що вбачається із договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю. Г., зареєстровано в реєстрі за №1246.

Відповідно до декларації № 0001-97К7-7310 законний представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 уклав декларацію з лікарем ОСОБА_8 08 січня 2026 року.

Копії квитанцій, долучені до позовної заяви, а також виписка по банківському рахунку ОСОБА_3 в АТ КБ «ПриватБанк» були предметом дослідження та оцінки судом в ході розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Тернопільського відділу Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції по справі № 607/4334/18. В цій справі суд виснував, що з наданих скаржником копій квитанцій та виписки з банківського рахунку встановлено, що вони містять інформацію щодо даних отримувача коштів та призначення платежів, зокрема, про сплату аліментів. Крім того, суд брав до уваги пояснення свідка ОСОБА_3 про те, що аліменти перерахувались на її банківську картку, про що відомо її матері, яка є стягувачем, суд дійшов до переконання, що скаржником надані докази на підтвердження сплати ним аліментів за період з березня 2023 року по грудень 2024 року в загальній сум 59 261,21 грн, зарахував в рахунок сплати аліментів вказану суму на виконання судового наказу, виданого Тернопільським міськрайонним судом 02 квітня 2018 року у справі № 607/4334/18, та зобов`язав здійснити перерахунок заборгованості за аліментами.

Отож, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

За вказаних вище обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).

Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина та на якій підставі.

Рішення про припинення стягнення аліментів повинно також відповідати найкращим інтересам дитини, оскільки таке рішення не звільняє від обов`язку батька - платника аліментів утримувати дитину.

Наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір. Таке припинення стягнення аліментів можливе тоді, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 477/1165/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 760/32225/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 307/1186/17, від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21, від 3 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21.

Відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Отож, припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, в даному випадку мати дитини не отримує та не витрачає аліменти на дитину, адже суд в ухвалі від 02 квітня 2018 року по справі № 607/4334/18 встановив, що фактичним отримувачем аліментів є ОСОБА_3 . У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матір дитини, а обов`язок батька, сплачувати аліменти, якщо з ним проживає дитина, не може продовжуватися, та підляже припиненню у встановленому законом порядку.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого (цитата): «За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Окрім того, як зазначено в Постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21-ц щодо звільнення від сплати аліментів, з урахуванням предмета цієї категорії спорів (припинення стягнення аліментів на утримання дітей), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.

Враховуючи, що місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 змінено, вона проживає з батьком ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні, то змінились обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 .

Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для припинення сплати аліментів.

На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення стягнення з нього аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню частково, оскільки фактичне проживання дитини з особою, яка зобов`язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь ОСОБА_2 , з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і настання цих обставин впливає на припинення для позивача сплати періодичних платежів, зокрема аліментів на утримання доньки.

Враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплати аліментів, який було встановлено судовим наказом від 02 квітня 2018 року, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/4334/18, в частині стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 березня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Щодо періоду припинення стягнення аліментів та визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Сторона позивача просила припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 з моменту звернення з даним позовом до суду та визнати таким що не підлягає виконанню судовий наказ Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/4334/18 від 02 квітня 2018 року, з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі по 50 (п`ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну із дітей, щомісячно, починаючи з 16 березня 2018 року і до досягнення кожною із дітей повноліття.

Разом з тим припинення стягнення аліментів діє з моменту настання визначених законом підстав, таких як досягнення дитиною повноліття, смерть однієї зі сторін, припинення потреби в утриманні, або за рішенням суду, тобто з моменту набрання рішенням суду законної сили, а тому підстави для звільнення від стягнення аліментів з часу звернення з позовом до суду відсутні.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 2 ст. 432 ЦПК України).

Водночас цей обов`язок у виниклих правовідносинах також пов`язаний з моментом набрання рішенням законної сили у порядку, передбаченому Розділом VI ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ`ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ) ЦПК України, а відтак заявлені ОСОБА_1 вимоги, в цій частині позову, є передчасними, такими, що суперечать процедурі такого звернення, яка чітко передбачена процесуальним законом.

Оскільки позов задоволено, в відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідачки понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 665,60 грн судового збору.

Керуючись статтями 4, 10, 12, 76, 81, 141, 263–265, 274279, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплати аліментів, який було встановлено судовим наказом від 02 квітня 2018 року, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/4334/18, в частині стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 березня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 665,60 грн судового збору.

Копію рішення направити відповідачу у справі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ЄДРПОУ:45000236, місце знаходження: вул. Острозького Василя Костянтиновича, буд. 14, м. Тернопіль, 46025.

Головуючий суддя О. Герчаківська