Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №951/720/26 — Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 951/720/26

Провадження №2/951/471/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

09 жовтня 2026 року селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Чапаєва Р.В.,

за участі секретаря судового засідання Бусько Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Козова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Козівського районного суду Тернопільської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на підставі кредитного договору (оферти) № 29.07.2025-100001053 від 29.07.2025 відповідач отримав кредит у розмірі 4000 грн строком на 217 днів, дата повернення (виплати) кредиту - 02.03.2026. Договір передбачає сплату позичальником процентів за користування кредитом за процентною ставкою «Стандарт» у розмірі 1 % за один день користування кредитом протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом та за процентною ставкою «Економ» у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Договір також передбачає сплату позичальником комісії за надання кредиту у розмірі 9 % від суми кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також процентів відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позивач свої зобов`язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 4000 грн.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Позивач вказує, що станом на дату подання позовної заяви за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 13 280 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000 грн, процентів у розмірі 6200 грн, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 360 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 720 грн та відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у розмірі 2000 грн.

З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 13 280 грн та судові витрати.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 31.08.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» у судове засідання не з`явився, у тексті позовної заяви просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем проживання; про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов, клопотань та заяв не подавав.

На адресу відповідача, яка згідно з інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру є його адресою реєстрації, направлялась ухвала про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками, із зазначенням дати судового засідання, проте лист із вказаними документами повернувся до суду без їх отримання відповідачем та з відміткою пошти.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б), від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18).Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі, і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

За наведених вище обставин та відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, зокрема тих, за якими суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд дійшов висновку про заочний розгляд справи за відсутності сторін без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Отже, фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зареєстроване як юридична особа, основний вид економічної діяльності 64.92 - інші види кредитування.

Згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з електронних документів, які містять усі його істотні умови: пропозиція про укладення договору (оферта), заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при ідентифікації.

Згідно із заявкою кредитного договору № 29.07.2025-100001053 від 29.07.2025 відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору. Способом ідентифікації та верифікації позичальника є отримання позивачем ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ; для надання коштів за договором відповідач надав реквізити свого електронного платіжного засобу 4441-11ХХ-ХХХХ-3134. Ідентифікацію відповідача здійснено 29.07.2025 через Систему BankID НБУ за даними АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

Матеріалами справи підтверджено, що 29.07.2025 у встановленому заявкою та пропозицією порядку, а також відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 217 днів уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі № 29.07.2025-100001053 на суму 4000 грн зі сплатою процентів за ставкою «Стандарт» - 1 % за один день користування кредитом протягом перших 3 чергових періодів та за ставкою «Економ» - 0,5 % за один день користування кредитом у наступних чергових періодах. Дата повернення кредиту - 02.03.2026.

Сума кредиту в розмірі 4000 грн перерахована відповідачу на його платіжну картку, зазначену ним у заявці, номер якої НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 31.03.2026 вих. № 1-3103, згідно з якою 29.07.2025 о 12:28:37 на вказану картку перераховано 4000 грн (транзакція в системі iPay.ua № 817237579) з призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 29.07.2025-100001053». Перерахування здійснено на підставі договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення».

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Зважаючи на цю правову позицію, суд бере до уваги наявність у матеріалах справи доказів про фактичне (реальне) отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки грошові кошти перераховані на картковий рахунок, зазначений відповідачем при укладенні договору. Зазначена квитанція є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджує належне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 29.07.2025-100001053 від 29.07.2025 станом на 03.04.2026 загальна заборгованість становить 13 280 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 4000 грн; заборгованість за процентами 6200 грн; відсотки, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, 2000 грн; комісії 1080 грн. Доказів погашення заборгованості (повністю чи частково) матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір по суті, суд застосовує такі норми права.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (статті 205, 207 ЦК України). Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 (провадження № 61-9071св20), від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20).

З цього суд робить висновок про доведеність того, що відповідачем укладено та підписано договір із позивачем.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2022 по справі № 757/40395/20-ц.

Стаття 526 ЦК України презюмує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною першої статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Матеріали справи свідчать про те, що Заявка кредитного договору № 29.07.2025-100001053 від 29.07.2025, Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), які є складовими Договору, а також Паспорт споживчого кредиту були підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором, надісланим смс-повідомленням на належний відповідачу фінансовий номер телефону. Усі умови договору послідовно передбачені та погоджені відповідачем у Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявці на укладення кредитного договору, Відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) Договору.

Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 29.07.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 29.07.2025-100001053 від 29.07.2025 в електронній формі, умови якого позивач виконав. Відповідач у передбачений договором 217-денний строк, тобто до 02.03.2026, заборгованість не повернув.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 6200 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Проценти за користування кредитом нараховані позивачем у межах строку кредитування (з 29.07.2025 по 02.03.2026) за договірними ставками 1 % та 0,5 % за кожен день користування кредитом, що не перевищує максимального розміру денної процентної ставки, встановленого частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», і відповідачем не спростовані.

Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 360 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 720 грн суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які встановлено комісію, то положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (постанова від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21).

З огляду на зазначене, положення кредитного договору № 29.07.2025-100001053 від 29.07.2025 про сплату позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 360 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 720 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення комісій у загальному розмірі 1080 грн задоволенню не підлягають.

При вирішенні позовних вимог у частині стягнення відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у розмірі 2000 грн суд керується таким.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22 роз`яснив, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, які полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України. Оскільки нараховані позивачем відсотки згідно зі статтею 625 ЦК України нараховувалися у період дії в Україні воєнного стану, відповідач на підставі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а тому вимога про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, у розмірі 2000 грн задоволенню не підлягає.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 29.07.2025-100001053 від 29.07.2025 у розмірі 10 200 грн, яка складається із 4000 грн заборгованості за тілом кредиту та 6200 грн заборгованості за процентами за користування кредитом. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення комісій у розмірі 1080 грн та відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у розмірі 2000 грн суд відмовляє з наведених вище підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00095389 від 10.04.2026. Оскільки позов задоволено частково на суму 10 200 грн, що становить 76,81 % від ціни позову (13 280 грн), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2044,99 грн.

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішується, оскільки позивач у позовній заяві зазначив, що докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення; це питання може бути вирішене судом додатково в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 526, 527, 530, 610, 611, 612, 629, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280, 281, 282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість у розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2044 (дві тисячі сорок чотири) гривні 99 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09.10.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м.Київ, 01032;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя Р.В. Чапаєв