Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №308/11142/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11142/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді – Світлик О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Чепи М.С.,

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Шматко Наталія Геннадіївна, до акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживача фінансових послуг, застосування наслідків нікчемності умови договору, перерахунок кредитної заборгованості та припинення нарахування і списання комісії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Шматко Н.Г. звернулась до суду з позовною заявою до АТ «Сенс Банк», згідно з якою просить:

захистити право споживача фінансових послуг шляхом зобов`язання АТ «Сенс Банк» усунути наслідки застосування нікчемної умови підпункту «б» пункту 1 Угоди про надання споживчого кредиту №402250760 від 25.04.2025 року щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування (управління) кредитом у розмірі 3,50 % від суми кредиту та 50,00 грн фіксованої частини щомісячно за весь період із 11-го по 24-й місяць користування кредитом, виключивши з обліку та розрахунку всі нараховані й передбачені графіком суми комісійної винагороди за обслуговування (управління) кредитом у розмірі 1859,50 грн щомісячно;

зобов`язати АТ «Сенс Банк» суми коштів, внесені ОСОБА_1 за Угодою №402250760 від 25.04.2025 та зараховані банком у рахунок погашення комісійної винагороди за обслуговування (управління) кредитом, зарахувати за датами фактичного надходження кожного платежу в рахунок погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом відповідно до встановленої договором і законом черговості, без урахування нікчемної умови про сплату комісії;

зобов`язати АТ «Сенс Банк» суми грошових коштів, фактично зараховані банком у рахунок погашення зазначеної комісійної винагороди, зарахувати станом на дату надходження кожного відповідного платежу спочатку в рахунок сплати нарахованих за угодою процентів, а решту в рахунок погашення основної суми кредиту;

зобов`язати АТ «Сенс Банк» після проведення перерахунку визначити фактичний залишок заборгованості за основною сумою кредиту та процентами, сформувати графік подальших платежів без урахування зазначеної комісійної винагороди та надати його ОСОБА_1 ;

стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» укладено Угоду про надання споживчого кредиту №402250760.

Відповідно до умов угоди, позивачу надано споживчий кредит у розмірі 51700,00 грн строком на 24 місяці, з кінцевим строком повернення кредиту 28 квітня 2027 року.

Позивач зазначає, що підпунктом «б» пункту 1 Угоди передбачено сплату комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування / обслуговування кредиту, зокрема за період з 11-го по 24-й місяць користування кредитом у розмірі 3,50 % від суми кредиту та 50,00 грн фіксованої частини щомісячно.

Згідно з графіком платежів, щомісячна комісійна винагорода банку становить 1859,50 грн, а загальний розмір такої комісії за період з 11-го по 24-й місяць користування кредитом становить 26033,00 грн. При цьому процентна ставка за договором визначена у розмірі 0,01 % річних, а загальна сума процентів за користування кредитом за весь строк дії договору становить 4,29 грн.

Позивач вважає, що спірна комісія не є платою за окрему, реальну та індивідуально визначену послугу банку, а фактично є прихованою платою за користування кредитом, перенесеною з процентів у комісійні платежі.

Позивач посилається на те, що банк не довів, які саме послуги фактично надавалися їй щомісяця за плату 1859,50 грн, не надав документального підтвердження реального надання таких послуг, а перелік дій, на які посилається банк, фактично охоплює звичайне адміністрування кредиту, облік заборгованості, розрахунок платежу, надання інформації про стан заборгованості, SMS- та PUSH-повідомлення, тобто дії, які пов`язані з виконанням кредитного договору та/або наданням споживачу інформації, передбаченої законом.

У зв`язку із зазначеним позивач просить суд застосувати наслідки нікчемності умови договору щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування / управління кредитом, виключити з обліку та розрахунку всі нараховані й передбачені графіком платежів суми такої комісійної винагороди у розмірі 1859,50 грн щомісячно, зобов`язати відповідача зарахувати суми коштів, внесені позивачем та зараховані банком у рахунок погашення комісійної винагороди, у рахунок погашення процентів та основної суми кредиту відповідно до встановленої договором і законом черговості, а також сформувати новий графік платежів без урахування спірної комісії.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.08.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Крім того, ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.08.2026 задоволено клопотання про витребування у АТ «Сенс Банк» документального підтвердження фактичного надання кожної послуги, яку банк відносить до розрахунково-касового обслуговування кредитної заборгованості та за яку нараховується щомісячна комісія у розмірі 1859,50 грн, що надана відповідно до підпункту «б» пункту 1 акцепту пропозиції на укладання Угоди про надання споживчого кредиту № 402250760 та графік платежів від 25.04.2025, укладеної між акціонерним товариством «Сенс Банк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник). Однак витребувані судом докази неподані, причини не повідомлені.

Позивача у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити. Не заперечила проти заочного розгляду справи.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання повторно не з`явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі через підсистему «Електронний суд» (документ доставлено до електронного кабінету АТ «Сенс Банк» 05.08.2026); повторно скеровані судові повістки про виклик до суду на наступні судові засідання доставлені 06.08.2026 та 22.09.2026. Відзив на позов відповідачем не подано, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини першої, другої, восьмої статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У відповідності до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням пунктів 3, 4 частини першої статті 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами укладено Угоду про надання споживчого кредиту №402250760 від 25.04.2025 року, за умовами якої позивачу надано кредит у сумі 51700,00 грн строком на 24 місяці.

Зі змісту Угоди та графіка платежів убачається, що з 11-го по 24-й місяць користування кредитом позивач зобов`язана щомісячно сплачувати банку комісійну винагороду у розмірі 3,50 % від суми кредиту та 50,00 грн фіксованої частини, що разом становить 1859,50 грн щомісячно. Загальний розмір такої комісії, передбачений графіком платежів, становить 26033,00 грн, загальний розмір процентів за користування кредитом за весь строк кредитування становить 4,29 грн.

Отже, фактичне фінансове навантаження за договором сформовано переважно не за рахунок процентів за користування кредитом, а за рахунок щомісячної комісійної винагороди, правомірність якої є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Частиною п`ятою ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин або його окрема умова може бути визнана судом дійсною.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 216/7637/21 та від 12 червня 2024 року у справі № 295/11290/21.

З матеріалів справи вбачається, що банк посилався на те, що спірна комісія є платою за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, однак доказів фактичного надання позивачу конкретних додаткових або супутніх послуг, за які нараховувалася саме така щомісячна комісія у розмірі 1859,50 грн, суду не надано.

Суд звертає увагу, що сам факт зазначення у договорі або додатку до договору загального переліку можливих дій банку, зокрема розрахунок суми чергового платежу, надання виписок, довідок, SMS- чи PUSH-повідомлень, облік, зберігання та актуалізація інформації щодо кредитної справи, інформування про стан заборгованості, не є достатнім доказом фактичного надання позивачу конкретних послуг у кожному розрахунковому періоді та не підтверджує правомірність нарахування щомісячної комісії в установленому розмірі.

Більше того, частина зазначених банком дій охоплюється обов`язком кредитодавця щодо належного ведення кредитного договору, обліку заборгованості та надання споживачу інформації, передбаченої Законом України «Про споживче кредитування».

При цьому, саме на відповідача як на особу, яка стверджує про надання платних послуг і на цій підставі нараховує споживачу комісійну винагороду, покладається обов`язок довести факт, зміст, обсяг та вартість таких послуг.

Судом встановлено, що судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.08.2026 задоволено клопотання про витребування у АТ «Сенс Банк» документального підтвердження фактичного надання кожної послуги, яку банк відносить до розрахунково-касового обслуговування кредитної заборгованості та за яку нараховується щомісячна комісія у розмірі 1859,50 грн, що надана відповідно до підпункту «б» пункту 1 акцепту пропозиції на укладання Угоди про надання споживчого кредиту № 402250760 та графік платежів від 25.04.2025, укладеної між акціонерним товариством «Сенс Банк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник). Проте відповідач таких доказів суду не надав, про неможливість їх подання та причини такої неможливості суд не повідомив.

Неподання відповідачем витребуваних судом доказів, які перебувають або повинні перебувати у його володінні, суд оцінює у сукупності з іншими доказами у справі та виходить із того, що відповідачем не доведено фактичного надання позивачу окремих, реальних, індивідуально визначених додаткових або супутніх послуг, за які передбачено щомісячну комісійну винагороду у розмірі 1859,50 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку, що умова підпункту «б» пункту 1 Угоди про надання споживчого кредиту №402250760 від 25.04.2025 року в частині встановлення обов`язку позивача сплачувати комісійну винагороду за обслуговування, управління кредитом у розмірі 3,50% від суми кредиту та 50,00 грн фіксованої частини щомісячно за період з 11-го по 24-й місяць користування кредитом є нікчемною, оскільки обмежує права споживача та встановлює оплатність дій, які не доведені відповідачем як окремі додаткові чи супутні послуги.

Суд також враховує, що позивач як споживач фінансових послуг є слабшою стороною у договірних відносинах із банком, не має доступу до внутрішніх інформаційних систем Банку, журналів операцій, реєстрів повідомлень, облікових документів та інших матеріалів, якими могло б підтверджуватися фактичне надання конкретних платних послуг.

Натомість саме банк, який нараховує комісійну винагороду та отримує кошти за відповідною умовою договору, повинен довести правомірність такого нарахування та реальне надання послуг, за які стягується плата. Однак відповідачем цього обов`язку не виконано.

Оскільки нікчемна умова договору не створює юридичних наслідків, банк не має правових підстав для подальшого нарахування, обліку чи списання з позивача комісійної винагороди за обслуговування, управління кредитом у розмірі 1859,50 грн щомісячно.

Відповідно, суми коштів, які були внесені позивачем та зараховані банком у рахунок погашення такої комісійної винагороди, підлягають перерахунку та зарахуванню за датами фактичного надходження платежів у рахунок належного виконання позивачем основного грошового зобов`язання – сплати процентів та погашення основної суми кредиту — відповідно до встановленої договором і законом черговості, без урахування нікчемної умови про сплату комісії.

Судом також встановлено, що позивач після відкриття провадження у справі продовжувала виконувати кредитний договір та здійснювати платежі. Зокрема, 22 серпня 2026 року позивачем сплачено за Угодою №402250760 грошові кошти у сумі 3239,06 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, долученою до матеріалів справи.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків нікчемності умови підпункту «б» пункту 1 Угоди про надання споживчого кредиту №402250760 від 25.04.2025 року в частині встановлення обов`язку позивача сплачувати комісійну винагороду за обслуговування, управління кредитом у розмірі 3,50 % від суми кредиту та 50,00 грн фіксованої частини щомісячно за період з 11-го по 24-й місяць користування кредитом, а також для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, статтями 203, 215, 216, 1054 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Шматко Наталія Геннадіївна, до акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживача фінансових послуг, застосування наслідків нікчемності умови договору, перерахунок кредитної заборгованості та припинення нарахування і списання комісії – задовольнити повністю.

Застосувати наслідки нікчемності умови підпункту «б» пункту 1 Угоди про надання споживчого кредиту № 402250760 від 25.04.2025 року, укладеної між акціонерним товариством «Сенс Банк» та ОСОБА_1 , в частині встановлення обов`язку позичальника сплачувати комісійну винагороду за обслуговування / управління кредитом у розмірі 3,50 % від суми кредиту та 50,00 грн фіксованої частини щомісячно за період з 11-го по 24-й місяць користування кредитом, шляхом виключення з обліку, розрахунку та графіка платежів за вказаною Угодою всіх нарахованих та передбачених графіком платежів сум такої комісійної винагороди у розмірі 1 859,50 грн щомісячно.

Зобов`язати акціонерне товариство «Сенс Банк» припинити подальше нарахування, облік та списання з ОСОБА_1 комісійної винагороди за обслуговування/управління кредитом за Угодою про надання споживчого кредиту № 402250760 від 25.04.2025 року.

Зобов`язати акціонерне товариство «Сенс Банк» здійснити перерахунок кредитної заборгованості ОСОБА_1 за Угодою про надання споживчого кредиту № 402250760 від 25.04.2025 року без урахування нікчемної умови про сплату комісійної винагороди за обслуговування / управління кредитом, зарахувавши суми коштів, внесені ОСОБА_1 та зараховані Банком у рахунок погашення такої комісійної винагороди, за датами фактичного надходження кожного платежу в рахунок погашення процентів та основної суми кредиту відповідно до встановленої договором і законом черговості, а також після проведення такого перерахунку визначити фактичний залишок заборгованості та сформувати оновлений графік подальших платежів без урахування зазначеної комісійної винагороди.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ.

Дата складення повного судового рішення – 08 жовтня 2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.М. Світлик