Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №206/2014/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/2014/26

Провадження 2/206/1807/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Гаркуші В.В.,

за участю секретаря судового засідання Дуб В.С.,

представника позивача — адвоката Дворецької Я.І.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки — адвоката Постольник О.С. (в режимі відео конференції),

представника третьої особи — Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України — Лехтер М.С. (в режимі відео конференції),

представника третьої особи — органу опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради — Воднєвої Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, Лівобережна служба у справах дітей Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання дитини і повернення дитини до постійного місця проживання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням заяв про виправлення технічних описок у написанні імен, просить визнати незаконними вивезення та утримання матір`ю на території України їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати відповідачку повернути дитину до її постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що безпосередньо перед спірними подіями дитина протягом тривалого часу проживала в Німеччині, навчалася там і перебувала під піклуванням батька. Позивач стверджує, що погоджувався на тимчасове перебування сина з матір`ю, однак не давав згоди на остаточне переміщення до України, припинення навчання в німецькій школі та зміну держави звичайного проживання дитини. Як правову підставу повернення позивач визначає Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.

І. Стислий виклад позицій учасників справи

Представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Зазначала, що виїзд дитини до Німеччини відбувся для проживання з батьком, а надалі ця держава стала центром її повсякденного життя. ОСОБА_5 був зареєстрований у Німеччині, навчався в німецькій школі, мав медичне страхування та належне забезпечення. За позицією представника, перебування з матір`ю мало переважно характер відвідувань, канікул або окремих періодів спілкування.

Представник наголошувала на належних житлових умовах у сім`ї позивача, де також проживають його теперішня дружина та малолітні діти, і посилалася на перевірку компетентного органу Німеччини. Повідомила про провадження в німецькому суді з питань батьківського піклування, розгляд якого, за її поясненнями, на той час було зупинено. Вважала, що відсутність згоди батька на остаточний виїзд та утримання сина в Україні є підставою для його повернення.

Позивач ОСОБА_2 , надавши пояснення в судовому засіданні, позов підтримав. Зазначив, що після переїзду сина організовував його навчання, допомогу в опануванні німецької мови, медичне обслуговування та дозвілля. Стверджував, що дитина мала друзів, відвідувала групу продовженого дня та була інтегрована в місцеве середовище. Не заперечував проти спілкування сина з матір`ю та його тимчасового перебування з нею, але заперечив надання згоди на постійне проживання в Україні.

За словами позивача, 08 лютого 2026 року він дізнався про виїзд матері з дитиною з Німеччини та висловив незгоду, однак син не повернувся. Водночас визнав, що у 2018–2022 роках дитина проживала з матір`ю, проти чого він не заперечував і підтримував із сином спілкування. Зміни у ставленні дитини до нього після переїзду в Україну позивач пов`язував із впливом відповідачки та перешкодами у спілкуванні. Наголошував, що враховує думку сина, але вважає повернення необхідним з огляду на попереднє місце проживання й умови його життя в Німеччині.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 проти задоволення позову заперечували. Відповідачка пояснила, що після розірвання шлюбу син проживав із нею. Згоду на виїзд із батьком вона, за її словами, надала без наміру остаточно змінити місце проживання дитини. Стверджувала, що після початку повномасштабної війни позивач повідомив про небажання повертатися з дитиною до України.

Відповідачка зазначала, що для підтримання близьких стосунків із сином у 2023–2026 роках орендувала житло в Німеччині, проводила з ним час та забирала до себе, а в останній період до переїзду він фактично більше перебував із нею. Посилалася на труднощі навчання німецькою мовою, небажання дитини проживати з батьком та бажання бути з матір`ю. Стверджувала про вживання позивачем алкоголю і конфлікти в його сім`ї, які називала серед причин повернення до України.

Відповідачка також посилалася на попередню телефонну розмову з позивачем, у якій він висловлював готовність врахувати бажання сина проживати з матір`ю, на результати психологічного обстеження, українські медичні документи та матеріали органу опіки. Заперечувала створення перешкод у спілкуванні батька із сином і пояснювала свої дії потребою забезпечити дитині сприятливі умови життя.

Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України у письмових поясненнях від 30 квітня 2026 року виклало механізм застосування Конвенції, звернуло увагу на необхідність встановлення передумов повернення та оцінки передбачених нею винятків, зокрема заперечення дитини з урахуванням її віку і зрілості. Просило ухвалити законне та обґрунтоване рішення на підставі наявних доказів.

Матеріали Лівобережної служби у справах дітей та органу опіки і піклування містять відомості про умови проживання дитини з матір`ю в Україні, забезпечення її потреб та висловлене нею бажання проживати з матір`ю. Оцінку правового значення цих матеріалів суд наводить у мотивувальній частині рішення.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою від 14 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами загального позовного провадження. Учасникам надано строки для подання заяв по суті справи та пояснень.

Під час підготовчого провадження подано відзив, письмові пояснення третіх осіб, додаткові пояснення сторін, клопотання про долучення доказів, про продовження строку для подання відповіді на відзив, про виправлення технічних описок у позовній заяві та про залучення органу опіки і піклування.

Ухвалою від 13 травня 2026 року залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради і зобов`язано його надати письмовий висновок щодо розв`язання спору в межах компетенції.

Ухвалою від 26 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07 серпня 2026 року. Як зазначено в цій ухвалі, під час підготовчого провадження вирішено заявлені клопотання щодо долучення письмових та електронних доказів, прийняття додаткових пояснень, уточнення описок і залучення органу опіки та піклування.

Розгляд справи по суті здійснювався в судових засіданнях 07 серпня, 27 серпня та 28 вересня 2026 року. Суд заслухав пояснення учасників і дослідив подані докази.

27 серпня 2026 року суд з`ясував думку малолітнього ОСОБА_3 за відсутності батьків та їхніх представників, у присутності психолога ОСОБА_7 . Після з`ясування думки дитини учасників запрошено до зали судового засідання.

28 вересня 2026 року досліджено подані оригінали документів та долучений відповідачкою електронний доказ — запис телефонної розмови сторін. Після завершення дослідження доказів суд перейшов до судових дебатів, після чого перейшов до стадії прийняття рішення. До проголошення рішення оголошено перерву до 08.10.2026

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Берліні. Походження дитини підтверджується свідоцтвом про народження та не оспорюється сторонами.

Сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 07 лютого 2014 року. Рішенням суду від 22 травня 2018 року у справі № 204/1314/18 шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу та до виїзду в Німеччину у 2022 році дитина проживала з матір`ю в Україні, що визнається обома батьками.

12 жовтня 2021 року відповідачка надала нотаріально посвідчену заяву, зареєстровану за № 1384, щодо згоди на реєстрацію місця проживання сина разом із батьком у Німеччині та оформлення документів на постійне проживання. Саме ця дата міститься в наданому документі. Наведена в позові інша дата заяви не змінює її змісту, який суд оцінює за самим документом.

13 лютого 2022 року ОСОБА_5 виїхав з України разом із батьком. Отже, ця подія передувала початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Надалі протягом майже чотирьох років дитина фактично проживала в Німеччині.

Німецькі реєстраційні документи, документи початкової школи Гете, відомості про групу продовженого дня, медичне страхування та медичне обслуговування підтверджують тривалий характер такого проживання й організацію повсякденного життя дитини в Німеччині. Водночас міграційні документи вказують на статус за § 24 німецького законодавства про перебування іноземців. Цей статус суд не ототожнює з дозволом на постійне проживання.

У підписаній обома батьками заяві від 29 жовтня 2025 року щодо податкових пільг за 2023–2024 роки зазначено про постійне фактичне проживання ОСОБА_5 з батьком у Німеччині та здійснення ним догляду. Заява підтверджує відповідне повідомлення батьків на час її підписання, але не є судовим рішенням про надання позивачеві одноосібних прав піклування.

Мати також перебувала в Німеччині та брала участь у житті сина. Дитина пояснила, що проживала почергово в обох батьків, чиї помешкання були неподалік, і більше часу, за її сприйняттям, проводила з матір`ю. Сторони по-різному оцінюють частоту й тривалість такого перебування. Для визначення держави звичайного проживання ці розбіжності не є вирішальними, оскільки обидва названі дитиною місця проживання були в Німеччині.

На початку 2026 року дитина перебувала з матір`ю. Позивач пов`язує це з тимчасовою поїздкою та очікуваним поверненням 08 лютого 2026 року, тоді як відповідачка стверджує про прийняте рішення переїхати з дитиною.

У листуванні 08 лютого 2026 року відповідачка повідомила позивача про виїзд із Німеччини, спочатку назвавши перебування в Греції. 09 лютого 2026 року позивач висловив заперечення проти зміни країни проживання та школи і наполягав на поверненні сина. Подальше листування засвідчує збереження спору, а не погодження сторонами постійного проживання дитини в Україні.

Прикордонна інформація підтверджує в`їзд ОСОБА_5 в Україну 12 лютого 2026 року о 16 годині 04 хвилини. Цей документ встановлює перетин українського кордону, але сам по собі не визначає дату виїзду з Німеччини чи первісний момент порушення прав піклування.

У довідці німецької школи від 02 березня 2026 року наведено відомості про відвідування до 09 лютого 2026 року включно та про повідомлене матір`ю повернення до 19 лютого. Ці відомості не повністю узгоджуються з поясненнями сторін про дату фактичного виїзду й очікуваного повернення. Тому суд не покладає їх в основу встановлення єдиної точної дати початку неповернення. Водночас зазначені розбіжності не спростовують навчання дитини в Німеччині та наявності спору батьків у лютому 2026 року. За жодною з наведених дат до початку цього провадження не минув один рік.

Довідка українського дистанційного навчального закладу «Оптіма» свідчить про зарахування Даніеля 30 грудня 2025 року, тобто до підтвердженого в`їзду в Україну. Організація такого навчання сама по собі не встановлює, що вже на цю дату державою його звичайного проживання стала Україна.

Надана інформація про перетин кордону 19 червня 2026 року підтверджує виїзд дитини з України на зазначену дату. Вона не містить повної історії наступних переміщень і не доводить постійного перебування ОСОБА_5 в іншій державі під час вирішення спору. 27 серпня 2026 року дитина особисто перебувала в суді в місті Дніпрі. Відомості перевізника про оформлення залізничних квитків суд оцінює з урахуванням їх статусу: повернутий квиток не підтверджує здійснення відповідної поїздки.

У Німеччині позивач ініціював провадження в місцевому суді Потсдама № 45 F 27/26 щодо батьківського піклування та права визначення місця проживання дитини. Подані листи суду й адвоката підтверджують звернення та процесуальне листування, але не є рішенням про передачу позивачеві виключних прав або окремим визначенням неправомірності переміщення дитини за статтею 15 Конвенції.

За позовом відповідачки про визначення місця проживання дитини розглядалася інша цивільна справа № 204/2594/26. Ухвалою від 07 травня 2026 року позов залишено без розгляду за заявою позивачки в тій справі. Зазначена ухвала не вирішує по суті питання проживання дитини та не має значення судового підтвердження правомірності чи неправомірності її переміщення.

Розпорядженням голови Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 03 червня 2026 року № 100-р визначено місце проживання ОСОБА_5 з матір`ю. До справи подано матеріали обстеження житлових умов, оцінювання потреб сім`ї та реєстраційні відомості. Вони свідчать про наявність у дитини належних побутових умов у житлі, де вона перебуває з матір`ю, забезпечення місця для навчання й відпочинку, а також містять відомості про бажання дитини проживати з матір`ю. Частину інформації в цих матеріалах викладено зі слів відповідачки, що враховується при оцінці її доказової ваги.

Українські медичні документи підтверджують звернення по медичну допомогу, обстеження та потреби дитини в лікуванні. Німецькі документи підтверджують медичне страхування й отримання медичної допомоги в Німеччині. Наявні матеріали не встановлюють неможливості необхідного лікування дитини в цій державі.

Відповідачка подала матеріали психологічного обстеження, проведеного психологом ОСОБА_8 , з відомостями про емоційне ставлення дитини до батьків, описом сімейної ситуації та рекомендаціями щодо проживання з матір`ю й відновлення контакту з батьком. Обстеження проведено за зверненням матері. Суд враховує цей документ разом з іншими матеріалами, розмежовуючи повідомлення матері, висловлювання дитини, спостереження психолога та їх психологічне тлумачення.

Листування, на яке посилається відповідачка, зокрема повідомлення теперішньої дружини позивача від 10 червня 2025 року, містить відомості про сімейний конфлікт, вживання позивачем алкоголю та звернення до поліції. Лист прокуратури Потсдама від 17 вересня 2025 року щодо провадження № 478 Js 35640/25 повідомляє про припинення кримінального переслідування за § 170 частиною другою Кримінального процесуального кодексу Німеччини. Це процесуальне повідомлення не є виправдувальним вироком і не дає підстав ні встановити всі описані відповідачкою події як доведені, ні визнати всі повідомлення про конфлікти спростованими.

Лист німецького органу у справах молоді від 30 квітня 2026 року містить інформацію про перевірку повідомлень щодо сімейної ситуації, а також про зв`язки дитини з Німеччиною. У листі від 26 серпня 2026 року та його перекладі повідомлено, що за результатами перевірки не підтверджено загрози благополуччю трьох дітей, які на той час проживали в домогосподарстві позивача, і відповідну перевірку завершено. Предмет цієї перевірки суд враховує: висновок стосується дітей, які тоді перебували в сім`ї батька, і не містить індивідуального висновку щодо психічного стану ОСОБА_5 та його реакції на повернення.

Під час з`ясування думки в суді ОСОБА_5 пояснив, що в Німеччині проживав як із батьком, так і з матір`ю, а перебування з матір`ю бажав сам. Повідомив про труднощі навчання німецькою мовою, стосунки з однолітками та те, що навчатися в Україні йому комфортніше. Зазначив, що після переїзду знайшов нових друзів, зрадів повідомленню матері про проживання в Україні та в майбутньому хотів би залишатися тут.

Дитина висловила негативне ставлення до проживання з батьком, пояснивши його правилами та поведінкою батька, а також повідомила про часте вживання ним алкоголю. Останні твердження є поясненнями дитини про її досвід і сприйняття; суд не прирівнює їх до встановленого медичного діагнозу чи доведеного факту щоденного зловживання алкоголем. ОСОБА_5 повідомив, що менше спілкується з батьком і сам не бажає такого спілкування. З його пояснень також убачається позитивне ставлення до навчання та соціального середовища в Україні; тут він навчається дистанційно й додатково займається українською мовою та математикою.

Під час дослідження запису телефонної розмови сторін встановлено, що обговорювалася можливість подальшого проживання дитини з матір`ю залежно від бажання самого ОСОБА_5 . Позивач висловлював необхідність врахувати думку сина та готовність не протидіяти його бажанню бути з матір`ю. Сторони також обговорювали можливі організаційні дії у разі виїзду, зокрема зняття з реєстрації та повідомлення школи про вибуття.

Водночас у змісті розмови не визначено конкретної домовленості про виїзд саме до України, дату такого виїзду, тривалість проживання поза Німеччиною чи безумовну згоду батька на остаточну зміну держави звичайного проживання дитини. Відповідачка під час цієї розмови підтверджувала, що на той час дитина проживала з батьком, а вона приїжджала для спілкування, зокрема приблизно раз на місяць. Ці відомості стосуються описаного в розмові періоду та не можуть без додаткових доказів бути поширені на весь час проживання ОСОБА_5 в Німеччині.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Межі розгляду та оцінка доказів

Відповідно до статей 12, 13, 76–81 та 89 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а кожна сторона доводить обставини, на які посилається. Докази оцінюються за належністю, допустимістю, достовірністю, достатністю та взаємним зв`язком у сукупності. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. Письмові й електронні матеріали суд оцінює з урахуванням статей 95 та 100 ЦПК України.

Предмет цього спору — застосування спеціального механізму міжнародного повернення дитини. Суд має визначити попередню державу її звичайного проживання, права піклування та їх здійснення, обставини переміщення або неповернення, після чого перевірити заявлені винятки. Порівняння житлових умов чи виховних можливостей батьків не замінює цієї перевірки.

Застосування Конвенції та звичайне проживання дитини

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року діє у відносинах між Україною та Федеративною Республікою Німеччина з 01 січня 2008 року. ОСОБА_5 не досяг шістнадцяти років, тому вікові умови її застосування виконано.

Статті 1, 3–5 Конвенції визначають її мету, сферу застосування, поняття неправомірного переміщення або утримування та прав піклування, які можуть належати батькам спільно і виникати безпосередньо із закону. Стаття 12 встановлює правило негайного повернення при зверненні протягом року; стаття 13 передбачає винятки, зокрема згоду, серйозний ризик шкоди та достатньо зріле заперечення дитини.

Звичайне проживання визначається за фактичними обставинами життя безпосередньо до спірного переміщення чи утримування. Громадянство, формальна реєстрація або найменування міграційного статусу окремо не вирішують цього питання. Суд враховує тривалість і сталість проживання, навчання, сімейні та соціальні зв`язки, організацію повсякденного догляду.

У цій справі майже чотирирічне проживання ОСОБА_5 в Німеччині, його навчання в місцевій школі, медичне забезпечення, реєстраційні документи, участь батька у догляді та підписана обома батьками заява 2025 року в сукупності підтверджують, що безпосередньо перед спірними подіями Німеччина була державою звичайного проживання дитини.

Суд відхиляє твердження, що тимчасовий захист сам по собі виключає набуття звичайного проживання в Німеччині. Так само українське громадянство і попереднє проживання з матір`ю в Україні не спростовують наступного тривалого фактичного життя в іншій державі. Водночас наявність зв`язків із Німеччиною не означає відсутності труднощів адаптації чи негативних переживань, про які повідомила дитина.

Почергове перебування в обох батьків у Німеччині не змінює висновку про державу звичайного проживання. Суд не визнає доведеним виключний щоденний догляд батька протягом усього цього часу, однак для застосування Конвенції не вимагається доведення саме одноосібного піклування.

Права піклування та значення згоди батька

Походження дитини від сторін, її народження під час їхнього шлюбу та участь обох батьків у житті сина підтверджують наявність батьківських прав і обов`язків. Розірвання шлюбу саме по собі не припиняє їх. Для оцінки прав піклування суд бере до уваги статті 3, 5 і 14 Конвенції та норми права держави попереднього звичайного проживання.

За § 1626 Цивільного уложення Німеччини батьківське піклування охоплює право й обов`язок піклуватися про особу дитини. § 1687 розмежовує повсякденні рішення і питання істотного значення, які за спільного піклування та окремого проживання батьків потребують взаємної згоди. Зміна держави постійного повсякденного життя та школи виходить за межі звичайного щоденного догляду.

У справі не встановлено припинення чи позбавлення позивача прав піклування. Шкільні, медичні та інші документи, пояснення сторін і самої дитини підтверджують їх фактичне здійснення батьком до спірного переміщення. Твердження, що мати також здійснювала догляд, не усуває права другого з батьків брати участь у визначенні держави проживання сина.

Суд не ототожнює нотаріальну заяву матері 2021 року, податкову заяву 2025 року чи листування німецького суду з рішенням про одноосібне піклування позивача. Наявність такого рішення не є обов`язковою умовою захисту спільних прав за Конвенцією.

Щодо використання запису телефонної розмови суд зазначає, що відповідно до статті 100 ЦПК України звукозаписи належать до електронних доказів. Запис подано відповідачкою як учасницею розмови, а його зміст стосується обговорення сторонами подальшого проживання дитини, що має значення для вирішення справи. Позивач не заперечував проти долучення та використання цього запису як доказу. Суд ураховує зазначену процесуальну позицію, водночас не ототожнює її зі згодою на первісне записування розмови та не вважає відсутність заперечень самостійною підставою допустимості доказу. Досліджений у судовому засіданні запис оцінюється відповідно до статей 78, 89 та 100 ЦПК України у сукупності з іншими доказами, без надання йому наперед установленої сили, і не є самостійною вирішальною підставою вирішення спору.

Так, вказаний запис телефонної розмови підтверджує, що позивач допускав проживання сина з матір`ю та обговорював організаційні наслідки можливого виїзду. Суд бере це до уваги й не погоджується з оцінкою запису як такого, що взагалі не має доказового значення. Проте предмет, обсяг і умови згоди мають бути встановлені з усього змісту доказу та інших матеріалів, а не з окремої фрази.

З наведеного запису не встановлено погодження саме остаточного переїзду в Україну. Перебування з матір`ю в Німеччині, тимчасова поїздка з нею та постійне проживання в іншій державі мають різні наслідки для прав піклування. Письмове заперечення від 09 лютого 2026 року, вимоги про повернення та подальше звернення до суду також не дають підстав визнати доведеною наступну мовчазну згоду батька на утримання сина в Україні.

Таким чином, суд не застосовує згоду або наступне погодження позивача як самостійну підставу для відмови за пунктом «а» частини першої статті 13 Конвенції. Неповернення дитини всупереч запереченню батька зачіпає його здійснювані права спільного піклування. Однак встановлення цих передумов не усуває обов`язку суду розглянути інші винятки, прямо передбачені Конвенцією.

Думка дитини та її заперечення проти повернення

Статті 3 і 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України та стаття 45 ЦПК України гарантують дитині, здатній сформувати власні погляди, можливість бути вислуханою. Вага її думки визначається віком і зрілістю. У справах про міжнародне повернення спеціальним правилом є частина друга статті 13 Гаазької конвенції: суд може відмовити у поверненні, якщо дитина заперечує проти нього та досягла віку і рівня зрілості, за яких її думку слід врахувати.

Цей виняток не встановлює автоматичного права дитини одноосібно вирішити спір батьків. Суд повинен відрізнити перевагу щодо проживання з одним із них від заперечення проти повернення до відповідної держави, оцінити конкретність мотивів, рівень їх усвідомлення та можливий вплив дорослих. Конвенція не встановлює для цього винятку єдиного мінімального віку.

На час з`ясування думки 27 серпня 2026 року ОСОБА_5 було десять років і десять місяців. Суд оцінює його зрілість не лише за календарним віком. Значення мають зміст і взаємний зв`язок відповідей: дитина описувала проживання в обох батьків, навчання у двох мовних середовищах, стосунки з однолітками, власні побутові враження та бажане подальше життя.

У відповідях Даніель розмежував перебування з матір`ю в Німеччині та проживання з нею в Україні й пояснив, що йому більше подобається саме проживання в Україні. Він назвав конкретні причини: складність навчання німецькою мовою, досвід спілкування з однолітками, нові дружні зв`язки та комфортніше навчання українською. Зазначив, що зрадів повідомленню про переїзд і в майбутньому бажає залишатися в Україні. Ці пояснення суд оцінює як змістовне заперечення проти повернення до попереднього середовища в Німеччині, а не лише як загальне бажання бути з матір`ю.

При цьому дитина не заперечувала всіх позитивних сторін життя в батька: зокрема, повідомила про умови для виконання домашніх завдань. Визнання окремих сприятливих обставин поряд із критичними поясненнями дає підстави оцінювати відповіді як такі, що містять власні спостереження, а не лише безумовне повторення негативної оцінки одного з батьків.

Думку з`ясовано за відсутності батьків і їхніх представників та за участю психолога. Такі умови зменшували безпосередній тиск під час опитування, хоча самі по собі не виключають впливу попереднього сімейного конфлікту. Участь психолога сприяла створенню належних умов для висловлювання дитини; юридичну оцінку її віку, зрілості та змісту заперечення здійснює суд.

Доводи позивача про вплив відповідачки суд оцінює з урахуванням того, що дитина проживає з матір`ю та залучена до конфлікту між батьками. Зміна ставлення до батька й скорочення спілкування потребують уваги, однак самі по собі не доводять, що всі висловлені дитиною судження сформовано під примусом або що вона не має власних мотивів. Конкретних доказів нав`язування саме досліджених відповідей, достатніх для відхилення думки Даніеля, надана сукупність матеріалів не містить.

Водночас суд не ототожнює небажання спілкуватися з батьком із самостійним правовим обґрунтуванням відмови в міжнародному поверненні. Вирішальними для застосування частини другої статті 13 є мотивоване ставлення Даніеля до повернення в Німеччину та достатній для оцінки цього питання рівень усвідомлення ним власного життєвого досвіду.

Матеріали психологічного обстеження та оцінювання потреб сім`ї узгоджуються з висловленою прихильністю до матері й негативними переживаннями щодо попередньої сімейної ситуації. Однак вони не замінюють безпосереднього з`ясування думки дитини. Суд не визнає психологічне обстеження судовою експертизою лише через назву документа та не надає рекомендації про проживання з матір`ю наперед встановленої сили.

З урахуванням конкретності пояснень, здатності дитини порівнювати умови свого життя та називати власні причини, суд доходить висновку, що в межах питання про повернення Даніель досяг такого рівня зрілості, за якого його заперечення слід врахувати. Це оцінка щодо конкретного предмета справи, а не висновок про здатність малолітньої особи самостійно вирішувати всі питання батьківського піклування.

Суд також враховує мету Конвенції — запобігати односторонній зміні місця проживання та забезпечувати повернення до попередньої держави, права батька на сімейне життя, його участь у вихованні й відомості про належне матеріальне забезпечення. На користь повернення свідчать тривалі зв`язки з Німеччиною та своєчасне звернення батька. Проте ці обставини не спростовують окремого винятку щодо достатньо зрілого заперечення дитини.

Повернення до держави звичайного проживання не є тотожним остаточному переданню дитини батькові. Саме тому суд не обмежується оцінкою небажання ОСОБА_5 проживати в домогосподарстві позивача. Його пояснення стосуються також держави подальшого проживання, мови навчання й соціальних зв`язків та містять перевагу проживання в Україні навіть у порівнянні з перебуванням із матір`ю в Німеччині.

У сукупності ці обставини дають підстави скористатися передбаченим частиною другою статті 13 Конвенції правом відмовити в поверненні. Суд надає вирішальну вагу запереченню дитини з конкретними власними мотивами, враховуючи її вік, досвід проживання в обох державах та зміст відповідей у суді.

Доводи про серйозний ризик шкоди

Пункт «b» частини першої статті 13 Конвенції вимагає встановлення серйозного ризику фізичної чи психічної шкоди або нетерпимої обстановки внаслідок повернення. Оцінка має стосуватися ймовірних умов повернення. Сімейні конфлікти, складнощі адаптації чи загальна перевага проживання з матір`ю не становлять такого ризику автоматично.

Повідомлення про конфлікти й звернення до поліції, психологічні матеріали та пояснення ОСОБА_5 мають значення для оцінки його переживань. Суд не відкидає їх лише тому, що не ухвалено обвинувального вироку або що обстеження ініціювала мати. Водночас вони не доводять кожного заявленого епізоду, його обставин і присутності дитини при ньому.

Повідомлення про завершення перевірки німецького органу щодо трьох дітей у сім`ї позивача є істотним доказом на користь його позиції про належні актуальні умови. Проте воно не спростовує автоматично особистих переживань Даніеля й не є висновком про його зрілість або ставлення до повернення. Лист прокуратури про припинення переслідування також оцінюється в межах його змісту, а не як встановлення відсутності будь-яких сімейних конфліктів.

Українські медичні документи не підтверджують неможливості лікування в Німеччині. Відомості про стан здоров`я суд ураховує, але не визнає самостійною достатньою підставою для застосування пункту «b» частини першої статті 13.

Сукупність наданих матеріалів не дає достатніх підстав установити передбачений цією нормою серйозний ризик унаслідок повернення до Німеччини. Твердження про небезпеку конкретного домогосподарства не можуть оцінюватися без урахування того, що конвенційне повернення стосується держави, а остаточне піклування й організація догляду становлять окремі питання. Тому суд не покладає в основу відмови недоведений факт такого ризику. Відмова ґрунтується на самостійній підставі — запереченні дитини, оціненому відповідно до частини другої статті 13.

Значення облаштування в Україні та актів органу опіки

Провадження розпочато менш ніж через рік після спірних подій. Отже, пристосування дитини до нового середовища не є самостійною підставою для відмови за другим абзацом статті 12 Конвенції. Належні умови в Україні, дистанційне навчання, друзі й допомога родини враховуються при оцінці конкретних мотивів заперечення ОСОБА_5 , але не використовуються для обходу правила повернення лише через плин часу.

За статтями 16 і 17 Конвенції рішення щодо піклування в державі перебування не підмінює розгляду питання повернення. Сам факт прийняття розпорядження від 03 червня 2026 року № 100-р про проживання з матір`ю не є підставою для відмови за Конвенцією. Зміст матеріалів, на яких воно ґрунтується, може оцінюватися як доказ фактичних умов життя та думки дитини.

Суд не вирішує в цій справі законність указаного розпорядження як самостійний предмет спору й не надає йому преюдиційного значення щодо правомірності переміщення. Так само реєстрація в Україні після спірних подій не встановлює державу звичайного проживання, яка існувала до них.

Практика Європейського суду з прав людини та Верховного Суду

У рішенні Великої палати Європейського суду з прав людини від 26 листопада 2013 року у справі «X проти Латвії», заява № 27853/09, пункти 106–108, наголошено на необхідності узгодженого застосування Гаазької конвенції та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Твердження про обставини, здатні становити винятки з повернення, мають бути реально досліджені й отримати конкретну мотивовану відповідь суду.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 461/9257/19 звернено увагу на необхідність належного врахування заперечень дитини проти повернення. У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 953/6251/21 зазначено про оцінку обставин і думки дитини в сукупності для забезпечення балансу інтересів. Суд застосовує ці підходи з урахуванням конкретного віку, досвіду й пояснень ОСОБА_5 , не ототожнюючи фактичні обставини різних справ.

У цій справі суд розглянув доводи щодо згоди батька, сімейних конфліктів, стану здоров`я, інформації компетентного німецького органу та думки дитини. Висновок про відмову не ґрунтується лише на загальному посиланні на найкращі інтереси дитини або на абстрактній перевазі одного з батьків. Його підставою є конкретний виняток, прямо передбачений Конвенцією.

Висновок щодо заявлених вимог

Встановлення держави попереднього звичайного проживання та порушення здійснюваних прав піклування є передумовами розгляду повернення, але не виключає застосування частини другої статті 13 Конвенції. З огляду на встановлене й оцінене заперечення ОСОБА_5 суд відмовляє в зобов`язанні відповідачки повернути його до Німеччини за вказаною в позові адресою.

Вимога про визнання незаконними вивезення та утримання дитини заявлена позивачем у межах єдиного конвенційного спору про забезпечення повернення дитини. Суд установив передумови, передбачені статтею 3 Конвенції, та надав їм оцінку у мотивувальній частині цього рішення. Водночас наявність таких передумов не зумовлює автоматичного повернення дитини, оскільки судом установлено самостійну підставу для відмови у поверненні, передбачену частиною другою статті 13 Конвенції. З огляду на характер заявленого позивачем способу захисту та застосування зазначеного винятку підстав для задоволення позову в будь-якій його частині, у тому числі вимоги про визнання вивезення та утримання дитини незаконними, суд не вбачає.

Відмова в позові не означає висновку про наявність згоди батька на односторонню зміну держави проживання або про правомірність усіх дій відповідачки. Суд відмовляє в заявленому конвенційному захисті з наведених мотивів і не вирішує питання відповідальності за можливі порушення в інших правовідносинах.

Відповідно до статті 19 Конвенції це рішення не є вирішенням по суті питання піклування, остаточного проживання дитини чи порядку спілкування. Воно не припиняє батьківських прав позивача та не звільняє відповідачку від обов`язку поважати право сина на підтримання стосунків із батьком. Вимоги про встановлення конкретного порядку спілкування в цій справі не заявлені.

Судові витрати

За статтею 141 ЦПК України у разі відмови в позові понесені позивачем судові витрати не підлягають покладенню на відповідачку. Квитанцією від 20 березня 2026 року підтверджено сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн. Ця сума залишається за позивачем; сервісна комісія платіжної установи не включається до суми судового збору.

Підстав для стягнення конкретної суми інших витрат за наданими для вирішення спору документами не встановлено. Розподіл витрат на правничу допомогу потребує відповідної заяви та доказів їх розміру у порядку, визначеному ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 45, 76–81, 89, 95, 100, 141, 263–265 ЦПК України, статтею 171 СК України, статтями 3 і 12 Конвенції про права дитини, статтями 1, 3–5, 12–19 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, Лівобережна служба у справах дітей Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України та зобов`язання повернути дитину до постійного місця проживання у Федеративній Республіці Німеччина — відмовити.

Судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження чи прийняття постанови суду апеляційної інстанції за результатами перегляду.

Інформація про учасників справи

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_2 ; зазначене у справі місце проживання в Німеччині: 14532, Штансдорф, Ванзеештрассе, 9.

Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; зазначене фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 43315529; адреса: 49619, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 21-А.

Третя особа: Лівобережна служба у справах дітей Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 45998880; адреса: 49127, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд. 51.

Третя особа: орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 44378972; адреса: 49127, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд. 51.

Суддя В.В. Гаркуша