Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №183/13327/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/13327/25

Провадження № 2/183/4661/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Майної Г. Є.,

з участю: секретаря судового засідання Федорової Є. П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Лазуренко І. Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Самарівської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту самостійного виховання дитини,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, у якому просив встановити факт того, що він самостійно виховує та здійснює догляд за своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2009 року проживав однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 . Від цих відносин у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом із ним та перебуває на його повному утриманні. Спільне проживання сторін припинилося 13 грудня 2022 року, з цього часу вони проживають окремо. За домовленістю з відповідачем їхній син залишився постійно проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Після припинення спільного проживання відповідач забрала свої особисті речі та залишила місце спільного проживання, залишивши дитину на його піклування та утримання. Протягом тривалого часу позивач намагався переконати відповідача повернутися додому, пояснював необхідність участі обох батьків у житті дитини, однак відповідач на його прохання реагувала негативно та категорично відмовлялася повертатися? повідомила, що, як мати, дала дитині життя, а питання виховання та піклування про їхнього сина залишає йому.

Позивач указував, що повністю опікується інтересами та потребами сина, піклується про нього, займається його вихованням, стежить за розвитком і станом здоров`я дитини. Син ОСОБА_4 навчається у 7-Б класі Ліцею № 6 Самарівської міської ради Дніпропетровської області, він віддає дитині свою любов і турботу та приділяє значну увагу її всебічному розвитку. Відповідач фактично не виконує своїх батьківських обов`язків: коштів на утримання сина не надає, не відвідує, життям не цікавиться та про нього не піклується.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач зазначив, що на час звернення до суду працює неофіційно, має власне житло. Встановлення факту йому необхідне для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом із дитиною, а також для визнання відповідності позивача категорії осіб, яким дозволяється виїзд за межі території України. Встановлення заявленого факту має для нього юридичне значення, оскільки від нього залежить виникнення відповідних особистих прав та можливість безперешкодної реалізації ним своїх особистих прав. Крім того, на його думку, встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на його особистому вихованні та утриманні необхідне для захисту прав та інтересів дитини та його прав як батька. У зв`язку з чим просив встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та здійснює догляд за своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Міністерство оборони України подало письмові пояснення щодо позову, в яких зазначило, що законодавством закріплено рівність прав та обов`язків матері і батька щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками та їх окреме проживання від дитини не впливають на обсяг батьківських прав і не звільняють від обов`язків щодо дитини. Посилаючись на положення Сімейного кодексу України, Міністерство оборони України вказало, що сімейні обов`язки тісно пов`язані з особою та не можуть бути перекладені на іншу особу, а ухилення від виконання батьківських обов`язків може бути підставою для застосування передбачених законом наслідків. Для підтвердження самостійного виховання дитини одним із батьків необхідне існування відповідних юридичних обставин, унаслідок яких обсяг батьківських прав іншого з батьків обмежується або припиняється. Саме по собі окреме проживання одного з батьків від дитини таких наслідків не спричиняє. У прохальній частині письмових пояснень Міністерство оборони України просило провести судове засідання без участі його представника, врахувати подані пояснення під час розгляду справи та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Відповідач відзиву на позов не подав.

Ухвалою судді від 06 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року до участі у справі як третіх осіб залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 та Міністерство оборони України.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Лазуренко І. Ф. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Позивач у судовому засіданні підтримав пояснення свого представника, просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином шляхом надсилання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням за її зареєстрованим місцем проживання. Поштове відправлення із судовою повісткою повернулося до суду з відміткою працівника поштового зв`язку про причину повернення - «адресат відсутній», що вказує на вручення судової повістки належним чином (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України). Причини неявки відповідач суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав. А тому суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача.

Представник третьої особи Міністерства оборони України у судове засідання не з`явився, просив про розгляд справу у його відсутність, з урахуванням позиції, викладеної у письмових поясненнях.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Самарівської міської ради (Органу опіки та піклування) у судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавав, тому суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 у судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавав, тому суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Суд, заслухавши вступне слово та пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові докази та матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, доходить такого висновку.

Фактичні обставини справи, установлені судом.

Позивач ОСОБА_1 є батьком, а відповідач ОСОБА_2 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , наданим суду у засвідченій позивачем копії.

На підтвердження обставин спільного проживання з малолітнім сином ОСОБА_3 позивачем надано витяг № 1486 від 21 серпня 2023 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, з якого вбачається реєстрація осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Також позивачем надано акт від 25 липня 2025 року, відповідно до якого місцем фактичного проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із ним є АДРЕСА_1 .

Наведені письмові докази узгоджуються між собою в частині адреси проживання дитини та у своїй сукупності дають підстави для висновку про проживання ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року, яке набрало законної сили 09 листопада 2024 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки № 84 від 25 липня 2025 року, виданої Ліцеєм № 6 Самарівської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 7-Б класі зазначеного закладу освіти.

Відомостей про те, хто з батьків приводить чи забирає дитину із закладу освіти, підтримує зв`язок із педагогами, відвідує батьківські збори, вирішує питання щодо навчання дитини або іншим чином бере участь у її освітньому процесі, у змісті цієї довідки не відображено.

Крім того, до позовної заяви додано довідку лікаря ЗПСМ від 25 липня 2025 року відносно ОСОБА_3 , відповідно до якої останній соматично здоровий (а.с. 13).

Водночас ця довідка не містить будь-яких конкретних відомостей щодо звернень дитини за медичною допомогою, хто супроводжував дитину під час таких звернень, а також відомостей щодо участі або неучасті матері у піклуванні про здоров`я дитини.

Отже установлене проживання дитини разом із позивачем не є тотожним факту її самостійного виховання та утримання батьком. Зазначені документи підтверджують місце реєстрації та фактичного проживання дитини, однак самі по собі не підтверджують припинення участі матері у вихованні дитини, невиконання нею всього комплексу батьківських обов`язків або настання передбачених законом обставин, які впливають на обсяг її батьківських прав та обов`язків. Тому ці докази є належними для встановлення обставини проживання дитини з батьком, проте недостатніми для доведення заявленого позивачем факту самостійного виховання дитини.

Наведені документи у сукупності з іншими доказами можуть підтверджувати фактичне здійснення позивачем окремих складових піклування про дитину, зокрема забезпечення її навчання та медичного обслуговування. Однак вони самі по собі не підтверджують виключної участі батька у вихованні дитини та не доводять повного самоусунення матері від виконання батьківських обов`язків. Відомості про навчання дитини та участь позивача у забезпеченні її потреб необхідно відмежовувати від обставини, яка становить предмет доказування у цій справі, чи здійснює позивач виховання дитини саме самостійно, за відсутності відповідної участі другого з батьків.

Позивач посилається на те, що дитина проживає разом із ним, а відповідач ОСОБА_2 разом із дитиною не проживає та участі у її повсякденному вихованні й догляді не бере.

Надані позивачем письмові матеріали, зокрема документи щодо місця проживання та навчання дитини, а також інші долучені до позову документи, оцінюються судом як докази фактичного проживання дитини з батьком та здійснення позивачем повсякденного піклування про неї у відповідний період.

Разом із тим проживання дитини з одним із батьків та фактичне здійснення цим із батьків основного обсягу повсякденного догляду самі по собі не свідчать про припинення, обмеження чи відсутність батьківських прав та обов`язків другого з батьків.

Під час розгляду цієї справи судом не установлено позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , визнання її недієздатною, безвісно відсутньою чи оголошення померлою. Також не встановлено іншого юридичного факту, з яким закон пов`язує припинення або обмеження здійснення нею батьківських прав.

Саме по собі окреме проживання матері від дитини не звільняє її від установлених законом обов`язків щодо дитини та не перетворює правовий статус батька на статус особи, яка одноосібно набула весь обсяг батьківських прав та обов`язків.

Отже, докази проживання дитини з позивачем і здійснення ним виховання та догляду підтверджують відповідні фактичні дії позивача, однак не є достатніми для висновку про доведеність заявленого в позові юридичного факту самостійного виховання дитини у тому змісті та з тими правовими наслідками, для яких позивач просить його встановити.

Норми права, застосовані судом та мотиви їх застосування.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22, доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

Як зазначалося вище, у вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати, так і батько дитини.

Проживання одного з батьків, у цій справі матері, окремо від дитини, не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини, а проживання дитини з батьком не звільняє матір від її обов?язку виховувати та утримувати дитину.

Отже, суд приходить до висновку, що на теперішній час другий з батьків (мати) має меншу залученість до процесу виховання та утримання дитини, але слід брати до уваги готовність цієї особи до активізації в питанні виховання та утримання дитини.

Ураховуючи, що нормами СК України закріплений обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту перебування дитини на утриманні позивача.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, тобто не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав відносно дитини, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту утримання батьком дитини.

Натомість навпаки, найвищим інтересам дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.

При цьому, норма, закріплена у абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу", встановлює підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби для осіб, коли вони самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду, за умов, коли вони фактично є єдиними особами, що виконують батьківські функції.

Ця норма є гарантією для дитини бути опікуваним другим з батьків у випадку проходження військової служби першим.

Відтак для вирішення подібних спорів недостатньо встановити, що у певний період часу другий з батьків має меншу залученість до процесу виховання та утримання. Установленню, передусім, підлягає обставина неготовності другого з батьків до активізації в цьому питанні у випадку проходження військової служби тим з батьків, що на час виникнення спору виконує домінуючу роль у вихованні та утриманні дитини.

Для цього важливу роль відіграє правова оцінка поведінки другого з батьків: чи наявне ухилення від виконання батьківських обов`язків, чи зафіксовано формальну або фактичну бездіяльність у сфері утримання або виховання.

Водночас, у тому випадку, коли ролі батьків в утриманні та вихованні дитини є узгодженими (за домовленостями чи мовчазною згодою) та не є такими, що створюють певний дисонанс у вихованні та розвитку дитини, відсутні підстави стверджувати ухилення від виконання таких обов`язків одним з них.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту утримання та самостійного виховання дитини батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

на підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Самарівської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту самостійного виховання дитини - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

- ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ;

- ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- Виконавчий комітет Самарівської міської ради, код ЄДРПОУ 04052206, 51200, Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Гетьманська, 14;

- ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження не зазначається відповідно до наказу Генерального штабу Збройних сил України від 30 січня 2023 року та з урахуванням ст. 114-2 КК України;

- Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_5, місцезнаходження не зазначається відповідно до наказу Генерального штабу Збройних сил України від 30 січня 2023 року та з урахуванням ст. 114-2 КК України.

Рішення суду складено і підписано 07 жовтня 2026 року.

Суддя Г.Є. Майна